§ 4. Закінчений злочин

Поняття закінченого злочину є поняттям теоретичним.

Воно грунтується на узагальненні ознак норм Особливої

частини КК, де всі склади злочинів описані як закінчені

злочини.

Закінчений злочин — це злочин, у складі якого наявні

всі ознаки, передбачені відповідною статтею Особливої час-

тини кримінального закону.

Момент закінчення злочину кожного виду визначає сам

законодавець у диспозиції закону, використовуючи відпо-

відно конструкцію матеріального чи формального складу

злочину.

251

Моментом закінчення злочину з матеріальним складом є

момент фактичного настання передбачених у диспозиції

злочинних наслідків, моментом закінчення злочину з фор-

мальним складом — лише момент вчинення протизакон-

ного діяння.

У переважній більшості випадків досягнення реальної

мети злочинця співпадає із законодавчим визначенням мо-

менту закінчення злочину. Однак, враховуючи характер та

ступінь суспільної небезпечності певних дій злочинця, які,

на його думку, є лише готуванням до злочину чи замахом

на злочин, законодавець оголошує (визнає) їх закінченим

злочином. Це, наприклад, організація озброєної банди з

метою нападу на громадян та установи (ст. 69), розбій

(ст. 142) тощо1.

Деякі автори такі склади злочинів називають "усіче-

ними", оскільки вони, на їх думку, не мають повного

складу злочину. Така позиція викликає заперечення,

оскільки вона не відповідає системному аналізу статей 3, 7

та всіх норм Особливої частини КК. Стаття 7 визначає

критерії, притаманні всім злочинам, вказуючи, передусім

на значний ступінь суспільної небезпечності злочинного

діяння. А ст. З визначає підстави відповідальності за будь-

який злочин. Перелік всіх цих злочинів і містить Особлива

частина КК.

Злочинні наслідки у матеріальних складах злочинів за-

конодавець майже завжди вказує текстуально (терміно-

логічне). Однак іноді не вказує їх, маючи на увазі їх як

необхідні контекстуально. Наприклад, ст. 140 КК визначає

крадіжку як таємне викрадення індивідуального майна, не

вказуючи, що таке викрадення спричиняє майнову шкоду

потерпілому. Наявність такого наслідку як необхідної озна-

ки складу крадіжки визначається шляхом тлумачення за-

кону. Отже, крадіжка є закінченим злочином від моменту

спричинення майнової шкоди. До тлумачення закону іноді

необхідно вдаватися і для визначення самого моменту

спричинення злочинного наслідку. Зокрема, при тій же

крадіжці теорія і судова практика настання цього моменту

пов'язують із моментом появи у злодія можливості розпо-

рядитися вилученим майном на свій розсуд.

1 Докладніше див.: Тихий В.П. Стадії вчинення злочину: Конспект

лекції. — Харків, 1996. — С. 5—6.

252

Значний проміжок часу, що може бути між моментами

виконання злочинних дій і настання злочинних наслідків,

на визначення моменту закінчення злочину не впливає.

Наприклад, відомий випадок, коли батько, який залишав

сім'ю, спробував ухилитися від сплати аліментів на маленького

сина шляхом його вбивства з використанням повільно діючої от-

рути. Хоч смерть хлопчика настала лише через три роки, батька

було засуджено за умисне вбивство при обтяжуючих обставинах.

Певну специфіку має визначення моменту закінчення

злочинів, склади яких містять альтернативні, різні за сту-

пенем суспільної небезпечності, способи вчинення злочину,

або (і) альтернативні, теж різні за ступенем суспільної

небезпечності злочинні наслідки та одну спільну санкцію.

Особливості кваліфікації таких злочинів полягають у

тому, що для констатації складу закінченого необережного

злочину досить наявності в діях особи одного з найменш

небезпечних способів вчинення злочину і найменшого за

розміром передбаченого законом злочинного наслідку. Це

стосується й умисних злочинів, якщо умисел був прямим

альтернативним або неконкретизованим і включав досяг-

нення в числі інших наслідків і спричинення найменшого

за розміром наслідку, а також якщо був простим конкрети-

зованим і стосувався досягнення лише найменшого за

розміром злочинного наслідку. Якщо ж умисел був непря-

мим, де діяння кваліфікується за фактично заподіяними

наслідками, то необхідно, щоб заподіяний наслідок охоп-

лювався передбаченням винної особи.

Однак бувають і більш складні прояви поєднання зло-

чинного діяння та зумовлених ним суспільно небезпечних

наслідків, де так званий основний склад злочину, в якому

повністю реалізовано умисел винної особи, згодом перерос-

тає у кваліфікований склад цього злочину.

Таке переростання відбувається в результаті більш

складного механізму спричинення похідних злочинних

наслідків у вигляді вимушено детермінованих поведінкою

злочинця дій потерпілого та наслідків цих дій.

У найпростішому випадку це можна проілюструвати на

прикладі складу зґвалтування, що спричинило особливо

тяжкі наслідки, якими, зокрема, може бути самогубство

потерпілої (ч. 4 ст. 117). Тут закінчений злочин — зґвал-

тування ~ автоматично трансформується у похідний більш

кваліфікований вид цього злочину внаслідок детерміно-

ваних винним дій потерпілої, яка покінчила життя само-

губством. При цьому відповідальність за такі наслідки на-

253

стає тоді, коли винний міг і повинен був передбачити

такий розвиток подій.

Така детермінація може відбуватися безпосередньо під

час замаху на вчинення злочину. Наприклад, злочинець

намагається зґвалтувати цнотливу дівчину за таких обста-

вин, коли вона позбавлена можливості захистити себе і,

вважаючи за краще покінчити з собою, ніж бути збезчеще-

ною, вистрибує з вікна дев'ятого поверху і гине. Оскільки

в цьому випадку злочин не було доведено до кінця, то

його слід кваліфікувати як замах на зґвалтування, що

спричинило особливо тяжкі наслідки — самогубство по-

терпілої — за ч. 2 ст. 17 і ч. 4 ст. 117 KK.