Глава XII

СТАДІЇ ВЧИНЕННЯ ЗЛОЧИНУ

§ 1. Поняття та види стадій вчинення злочину

Стаття 3 КК України пов'язує кримінальну відповідаль-

ність із вчиненням будь-якого злочину — незалежно від

того, закінчений він чи ні. Особливості відповідальності за

так звану "незакінчену злочинну діяльність" додатково

регламентуються статтями 17—18. Положення цих статей і

утворюють основний зміст окремого інституту Загальної

частини кримінального права України "стадії вчинення

злочину".

Стадії вчинення злочину — це передбачені криміналь-

ним законом етапи готування та безпосереднього вчинен-

ня умисного злочину, які різняться між собою за харак-

тером дій, моментом їх припинення, обсягом реалізації

умислу та ступенем суспільної небезпечності.

Готування особою умов для вчинення передбаченого

Особливою частиною кримінального закону діяння, процес

"виконання" такого діяння, а також його закінчення в

юридичному розумінні розглядаються в кримінальному

праві як окремі, відмінні одна від одної, стадії вчинення

злочину.

Поняття стадії вчинення злочину стосується лише умис-

них злочинів, оскільки означає певний етап реалізації

умислу на вчинення конкретного злочинного діяння, при-

чому вид умислу — прямий. Очевидно, що при вчиненні

необережних злочинів не може йти мова про реалізацію

злочинної самонадіяності чи злочинної недбалості, оскільки

сприйняття винним своєї поведінки при вчиненні необе-

режних злочинів характеризується лише можливістю

передбачення суспільно небезпечних наслідків і розрахову-

ванням на їх ненастання або відвернення (злочинна само-

надіяність) та відсутністю усвідомлення суспільної небез-

печності діяння і передбачення суспільно небезпечних на-

слідків своєї поведінки (злочинна недбалість). Крім того,

кримінальний закон визнає необережні діяння злочином,

як правило, у разі настання суспільно небезпечних на-

слідків (наприклад, вбивство з необережності — ст. 98

КК), порушення правил безпеки руху та експлуатації

транспорту особами, які керують транспортними засобами

(ст. 215), а тому в цих випадках при ненастанні наслідків

243

попередня діяльність особи не може отримувати самос-

тійної кримінально-правової оцінки.

Не можна застосувати поняття стадії вчинення злочину

і щодо діянь, які вчиняються з непрямим умислом, оскіль-

ки свідоме допущення настання суспільно небезпечних

наслідків не може розглядатися як результат цілеспря-

мованих дій суб'єкта. Отже, за суб'єктивними ознаками

наявність стадій вчинення злочину характерна лише для

певної категорії злочинів, а саме для злочинів, що вчиня-

ються з прямим умислом.

Не можна застосовувати поняття стадії вчинення злочи-

ну і щодо виявлення наміру вчинити злочин, оскільки це

лише певна думка особи, а не її протизаконна поведінка.

Самі наміри вчинити будь-які злочинні дії не можуть роз-

глядатися як злочинна поведінка. Крім того, неприпусти-

мість переслідування за думки є конституційно гарантова-

ною нормою, закріпленою в ст. 34 Конституції України, а

принцип "cogitationis poenam nemo patitur" (думки не ка-

раються) є загальновизнаним принципом сучасного кримі-

нального права.

Однак виявлення наміру у формі погрози вчинити зло-

чин чи усного або письмового заклику певної особи або

невизначеної кількості людей до вчинення суспільно небез-

печних дій може утворювати склад окремого закінченого

злочину. Наприклад, такий склад утворюють публічні за-

клики до насильницької зміни чи повалення конститу-

ційного ладу або до захоплення державної влади, а так

само розповсюдження матеріалів із закликами до вчинення

таких дій (ч. 2 ст. 561). Це може бути і погроза вчинити

вбивство (ст. 100).

Із суб'єктивної сторони поняття стадії вчинення злочину

пов'язується, насамперед, зі ступенем реалізації злочинно-

го наміру. Із об'єктивної сторони стадія вчинення злочину

виражає співвідношення фактично вчиненого діяння з пе-

редбаченою кримінальним законом специфічною конструк-

цією складу того злочину, який мала намір вчинити особа

(як правило, з елементами його об'єктивної сторони). От-

же, процес злочинної діяльності на досягнення певного

результату можна представити як окремі етапи, кожен з

яких має свої об'єктивні та суб'єктивні ознаки і впливає

на кримінально-правову оцінку діяльності особи, що дає

можливість визначити, вчинила особа закінчений чи не-

закінчений злочин.

244

Стаття 17 визначає дві стадії вчинення злочину: готу-

вання до злочину (ч. 1) та замах на злочин (ч. 2).

В Особливій частині кримінального закону передбачена

відповідальність за закінчені злочини. У зв'язку з цим

теорія кримінального права виділяє ще й третю стадію —

стадію закінченого злочину. Специфічність кожної із стадій

вчинення злочину має відображатись у формулі квалі-

фікації: у випадку попередньої злочинної діяльності — з

посиланням на відповідну частину ст. 17 КК, у випадку

вчинення закінченого злочину — без такого посилання.