§ 7. Мета вчинення злочину

Мета злочину — це бажання особи, яка вчиняє

суспільно небезпечне діяння, досягти певних шкідливих

наслідків. Вона є характерною ознакою умисних злочинів,

що вчиняються з прямим умислом.

Визначити, які конкретні злочинні наслідки своїх дій

передбачав винний та бажав їх настання, можливо лише

при ретельному аналізі складу вчиненого злочину та вияв-

ленні його елементів і всіх обставин справи. Порушення

цієї вимоги породжує серйозні помилки щодо кваліфікації

злочину.

Так, Д. було засуджено за п. "6" ст. 93 за вбивство з хулі-

ганських мотивів свого тестя Л. Проте ретельний аналіз всіх об-

ставин справи, зроблений судовою колегією Верховного Суду

України, привів до висновку, що Д. не ставив за мету вчинити

вбивство Л., а заподіяв йому на грунті особистих взаємовідносин

тілесне ушкодження, яке спричинило гостру втрату крові,

внаслідок чого сталася смерть Л. Враховуючи це, колегія змінила

вирок суду щодо Д. і перекваліфікувала його дії з п. "б" ст. 93 на

ч.3 ст. 101 КК1

Мета — обов'язкова ознака складу злочину лише тоді,

коли вона прямо передбачена у диспозиції кримінального

закону, і таким чином є обов'язковою (конструктивною)

ознакою складу злочину. Це означає, що відповідальність

за законом настає лише за такі дії, які вчиняються з

вказаною в ньому метою. Наприклад, за ст. 59 посягання

на життя представника іноземної держави визнається зло-

чином проти держави, коли воно вчинене з метою спричи-

нити міжнародні ускладнення. Склад злочину "розбій" бу-

де таким лише у випадку, коли напад на потерпілого

вчинено з метою заволодіти чужим майном (ст. 86 та

ст. 142). В окремих складах злочинів мета вказана як

ознака, що надає такому злочину кваліфікованого виду.

Наприклад, умисне вбивство, вчинене з метою приховати

інший злочин або полегшити його вчинення (п. "ж" ст. 93),

віднесено в законі до умисного вбивства при обтяжуючих

обставинах. Деякі навмисні злочини, відповідно до своєї

законодавчої конструкції, можуть бути вчинені лише за

наявності спеціальної мети. Наприклад, розкрадання чужо-

го майна (статті 81—8б2, 140—144) вчиняється з метою

обернення такого майна на свою або іншої особи користь.

1 Право України. — 1994. — № 2. — С. 144—145.

185

§ 8. Помилка та її вплив

на кримінальну відповідальність

У кримінальному законі відсутні норми щодо характеру

помилки особи стосовно своєї поведінки. Це питання вирі-

шується теорією кримінального права і судовою практикою

щодо окремих категорій кримінальних справ на підставі

положень закону про вину та її форми. Помилка — це

своєрідна форма психічного ставлення людини до вчинено-

го нею діяння та його наслідків.

Помилка в кримінальному праві — це неправильне

(хибне) уявлення особи про юридичне значення та фак-

тичний зміст свого діяння, його наслідків та інших обста-

вин, що передбачені як обов'язкові ознаки (елементи) у

відповідному складі злочину.

У правовій літературі розрізняють два види помилок:

юридичні та фактичні.

Юридична помилка — це хибне уявлення особи: 1) що-

до злочинності чи незлочинності її діяння та його наслід-

ків; 2) щодо кваліфікації вчиненого нею злочину; 3) щодо

виду та розміру покарання, яке може бути їй призначене

за вчинений злочин.

Кримінальна відповідальність не настає, якщо особа

помилково вважала, що вона вчинила злочинне діяння, в

той час як кримінальний закон таке діяння не вважає

злочином.

Наприклад, С. з метою збільшити свої особисті заощадження

скуповував у окремих громадян іноземну валюту. Ним була

скуплена валюта, вартість якої не перевищувала двадцяти міні-

мальних розмірів заробітної плати. С. вважав, що він вчинив зло-

чин — порушення правил про валютні операції. Насправді ж такі

дії не утворюють складу злочину, а належать до адміністратив-

них правопорушень, за які застосовуються лише заходи адміні-

стративного впливу.

Якщо ж особа вчинила діяння і при цьому помилково

вважає, що воно не є злочинним, в той час як таке діяння

заборонено кримінальним законом, така особа підлягає

кримінальній відповідальності за вчинений нею злочин.

Тут діє загальне правило — незнання закону не звільняє

від кримінальної відповідальності, оскільки особа до вчи-

нення певних дій мала можливість знати закон, яким

заборонено вчинення певних дій, але не скористалася чи

не забажала скористатися такою можливістю. Закони зав-

жди публікуються у пресі і доступні для ознайомлення

кожному, хто бажає і мусить знати, що забороняє кри-

мінальний закон. Однак це загальне положення може бути

186

спростовано судом за наявності певних обставин, які в

окремих випадках виключають можливість особи знати про

наявність певного закону. Така особа не підлягає кримі-

нальній відповідальності.

У тому випадку, коли особа допустила помилку щодо

кваліфікації вчиненого злочину (наприклад, особа вважала,

що вчинила крадіжку, а насправді то був грабіж), вона

буде відповідати за фактично вчинений злочин, у даному

випадку — за грабіж.

Помилка особи щодо виду і розміру покарання за вчине-

ний нею злочин не має значення для визначення судом

конкретного виду і розміру покарання. Цей вид помилки,

як і попередній, не належить до обставин, що характеризу-

ють інтелектуальний і вольовий моменти умислу та необе-

режності, а тому не впливає на вину і відповідальність.

Фактична помилка — це невірне уявлення особи про

характер або фактичні наслідки своєї діяльності. На від-

міну від юридичної помилки, вона охоплює не весь склад

злочину, а лише окремі його елементи (об'єкт, об'єктивну

сторону) або кваліфікуючі ознаки.

Помилка щодо об'єкта злочину — це хибне розуміння

особою виду, характеру та інших особливостей соціальних

цінностей, на які вона посягає. Особа, яка допустила таку

помилку при однорідності об'єктів (злочин було задумано

щодо одного громадянина, а фактично потерпів інший),

буде відповідати за закінчений злочин.

Скажімо, Ю. мав намір вбити К. і, прийнявши за К. свого бра-

та, що з'явився у вікні будинку, Ю. застрелив його з мисливської

рушниці. Ю. має відповідати за умисне вбивство (не за замах на

вбивство і не за необережне вбивство) тому, що для наявності

умислу на вбивство необхідною умовою є усвідомлення особою,

що наслідком її дії стане смерть людини. При цьому як життя К.,

так і життя брата Ю. є юридично рівноцінними і однорідними

об'єктами.

Помилка щодо об'єкта впливає на кваліфікацію вчине-

ного злочину у разі юридичної неоднорідності об'єктів зло-

чину. Вчинений злочин за наявності такої помилки квалі-

фікується залежно від спрямованості умислу. Наприклад,

винний, помиляючись щодо фактичної належності майна,

"звернув на свою користь приватне майно, бажаючи ви-

красти чи заволодіти державним чи колективним майном,

або звернув на свою користь державне чи колективне май-

но, бажаючи викрасти приватне майно чи заволодіти ним,

його дії належить кваліфікувати як замах на той злочин,

який винний бажав вчинити" (див. абз. 2 п. 22 постанови

187

Пленуму Верховного Суду України від 25 грудня 1992 p.

№ 12 "Про судову практику в справах про корисливі

злочини проти приватної власності"1.

Помилка щодо дії або інших фактичних обставин, що

належать до об’єктивно!" сторони складу злочину, зумов-

лює відповідальність лише в тому випадку, коли особа,

вчиняючи те або інше діяння, не має наміру вчинити

злочин, але помилково використовує такі засоби, які спри-

чиняють суспільно небезпечні наслідки.

Скажімо, при видачі хворому ліків фармацевт помилково ви-

дав отруйну суміш, після вживання якої сталася смерть хворого.

Такі дії охоплюються поняттям вбивства з необережності: фарма-

цевт за своїм службовим становищем зобов'язаний бути завжди

уважним. Він мусив і міг передбачити наслідки неналежного ви-

конання своїх обов'язків.

У окремих випадках може мати місце помилка щодо

розвитку причинного зв'язку між злочинним діянням і

шкідливими наслідками такого діяння (помилка у причин-

ності). У теорії кримінального права існує правило, що для

кримінальної відповідальності за умисні злочини достатньо

того, щоб винний передбачав розвиток причинного зв'язку

в загальних, родових рисах і усвідомлював, що злочинні

наслідки настануть лише від його діяння, а не з інших

причин. Однак наведене положення навряд чи виправдано

застосовувати до всіх видів помилки у причинності. Шкід-

ливі наслідки від умисного злочину можуть настати не

лише від особистої поведінки винного, але і від того, що

винний для досягнення певного злочинного наслідку приво-

дить у рух або використовує сили, які швидко перетворю-

ються в руйнівні, непідвладні контролю — стихійні сили

(вогонь, вода, вибухові речовини, енергія, заразні бацили і

бактерії тощо), які дуже небезпечні для життя і здоров'я

багатьох людей, а також для великої кількості майна

фізичних і юридичних осіб. Внаслідок обраного в таких

випадках суб'єктом загальнонебезпечного способу вчинення

злочину вступає в силу правило так званого опосередкова-

ного загальнонебезпечного спричинення: на винного в по-

шкодженні загальнонебезпечним способом одного предмета,

за висловом І. Фойницького, покладається відповідальність і

за пошкодження іншого предмета, на який поширилася

руйнівна дія зумовленої ним стихійної сили2.

1 Бюлетень... — С. 118.

2 Див.: Фойнии,кий И.Я. Курс уголовного права. Часть Особенная. —

СПб. — 1890. — С. 321—322.

188

Наприклад, завідувач складу продовольчих товарів з метою

приховати вчинене ним розкрадання майна підпалив приміщен-

ня складу. Вогонь, що поширився від вітру, зруйнував прилеглі

будівлі. Тут немає потреби встановлювати умисел на знищення

навколишніх будівель. Таке знищення майна в силу опосередко-

ваного загальнонебезпечного спричинення не виходить за межі

можливості усвідомлення суб'єктом злочину і тому приєднується

до основного складу злочину як його обтяжуюча обставина. У

наведеному випадку завідувач продовольчого складу підлягає

кримінальній відповідальності, крім розкрадання майна, за зни-

щення майна, яке завдало особливо великої шкоди (ч. 3 ст. 89).

Характерним щодо положення, яке розглядається, є та-

кож випадок, що багато разів висвітлювався у криміналь-

но-правовій літературі:

А. з метою вбити Б. заподіяв йому удар тяжким знаряддям по

голові. Вважаючи, що Б. вбитий, А. кинув його в річку з метою

приховати вбивство. З'ясувалось, що в дійсності смерть Б. наста-

ла не від удару, який викликав у потерпілого лише тимчасову

втрату свідомості, а від утоплення. Одні криміналісти вважають,

що в цьому випадку є два злочини — замах на умисне вбивство і

необережне вбивство, інші — розглядають цей випадок як один

злочин — умисне вбивство.

У цьому випадку А. свідомо зробив все для настання смерті Б.

Смерть потерпілого сталася від дій самого А. і від опосередкова-

ної ним стихійної сили (води). Тобто смерть Б. сталася у від-

повідності з волею суб'єкта злочину і з причин, зумовлених ним.

Тут, на наш погляд, мав місце один злочин — умисне вбивство.

При вирішенні питання про помилку особи щодо квалі-

фікуючих ознак складу злочину потрібно виходити зі зміс-

ту умислу. "Коли винний, — говориться в абз. 4 п. 10

постанови Пленуму Верховного Суду України від 1 квітня

1994 p. № 1, — бажаючи вбити потерпілого у зв'язку з

виконанням ним службового або громадського обов'язку,

помилково позбавив життя іншу людину, яка такого

обов'язку не виконувала, його дії необхідно кваліфікувати

за ст. 17 і п. "в" ст. 93 КК як замах на злочин, котрий він

намагався вчинити, та за ст. 94 КК (при відсутності обтя-

жуючих обставин)"1. Якщо ж винний добросовісно поми-

лявся стосовно наявності кваліфікуючих ознак, останні не

можуть бути підставою для кваліфікації злочину.

Види юридичної та фактичної помилок у кримінальному

праві наведені на схемі 10 (див. с. 188).

1 Бюлетень ... — С. 90.

189

190