§ 6. Мотив вчинення злочину

Мотив є спонукальною причиною поведінки людини.

Чинником самого мотиву є потреби людини, її емоції,

почуття тощо. Мотив може бути благородним — вираже-

ним у формі любові, совісності, жалю, співпереживання,

доброзичливості, щирості, душевності, сердечності тощо.

Мотиви можуть бути і неблагородні: ненависть і помста,

злість і ревнощі, корисливість і заздрість, презирство і

жорстокість тощо. Мотиви злочину — це найчастіше такі

їх психологічні різновиди, як помста, жорстокість та

жадібність.

Мотив злочину — це усвідомлена спонука особи, яка

викликала у неї намір вчинити злочин. Мотив є обов'язко-

вою ознакою суб'єктивної сторони складу злочину у тих

випадках, коли він безпосередньо вказаний у диспозиції

кримінального закону. Наприклад, однією з обов'язкових

ознак суб'єктивної сторони складу злочину, передбаченого

ст. 165, є наявність корисливих мотивів або іншої особистої

зацікавленості посадової особи. Корисливий мотив виразно

1 Відповідальність за злочин, вчинений з подвійною формою вини

визначена в Кримінальному кодексі Російської Федерації в такій редакції:

"Если в результате совершения умышленного преступления причиняются

тяжкие последствия, которые по Закону влекут более строгое наказание и

которые не охватывались умыслом лица, уголовная ответственность за

такие последствия наступает только в случае, если лицо предвидело

возможность их наступления, но без достаточных к тому оснований

самонадеянно рассчитывало на их предотвращение, или в случае, если

лицо не предвидело, но должно было и могло предвидеть возможность

наступления этих последствий. В целом такое преступление признается

совершенным умышленно" (ст. 27).

183

простежується у складах злочинів, що описані в ст. 168 та

ст. 1912. У деяких статтях КК мотив визначено як ознаку,

що надає злочину кваліфікованого виду (ч. 2 ст. 63',

пункти "а", "б" ст. 93, ч. 2 ст. 177, ч. 2 ст. 178 тощо). У

деяких випадках мотив злочину випливає із самого змісту

диспозиції кримінального закону, і в цьому випадку він

має важливе значення при встановленні складу злочину та

форми вини. Наприклад, такі злочини, як розкрадання

майна (статті 81—8б2, 140—144), одержання хабара

(ст. 168), вчиняються з корисливих мотивів, хоча вони і

не зазначені у відповідних статтях Кримінального кодексу.

Неретельність у встановленні мотиву злочину нерідко при-

зводить до помилкової його кваліфікації.

Так, у справі М. судова колегія в кримінальних справах Вер-

ховного Суду України у своїй ухвалі вказала, що суд першої

інстанції допустив помилку при встановленні мотиву злочину і

невірно кваліфікував дії засудженого за ч. 2 ст. 206. Тим часом,

зібрані судом матеріали справи свідчили про те, що М. вчинив

злочин не з хуліганських мотивів, а з помсти за нанесену йому

образу потерпілими П. і Ф. У зв'язку із цим судова колегія пере-

кваліфікувала дії М. на ст. 102 і ч. 2 ст. 106 КК1.

Мотив злочину значною мірою характеризує не лише

особу злочинця, але і ступінь суспільної небезпечності вчи-

неного ним діяння.

У тих випадках, коли мотив злочину є обов'язковою

ознакою суб'єктивної сторони певного складу злочину, він

впливає на кваліфікацію самого злочинного діяння. Якщо

мотив злочину не викладений у конкретній нормі кри-

мінального закону або не випливає безпосередньо з його

змісту, тоді він не має значення для кваліфікації складу

злочину, але враховується судом відповідно до ст. 40 і

ст. 41 КК при призначенні покарання. Пленум Верховного

Суду України у постанові від 25 грудня 1992 р. № 12

"Про судову практику в справах про корисливі злочини

проти приватної власності" звернув увагу судів на те, що

"оскільки корисливий мотив є обов'язковою ознакою

суб'єктивної сторони складів злочинів, передбачених стат-

тями 140—144 КК, посилання у вироку на цю обставину

як на обтяжуючу відповідальність не допускається. Не

можна також враховувати як обтяжуючі ті обставини, які

враховані в якості кваліфікуючих ознак при кваліфікації

дій винної особи"2.

1 Радянське право. — 1975. №1, С.99.

2 Бюлетень ... — С. 122.

184