§ 4. Вина у формі необережності

До злочинів, які можуть бути вчинені з необережності,

належать, як правило, ті, обов'язковою ознакою котрих є

наявність суспільно небезпечних наслідків (злочини з ма-

теріальним складом). Відповідно до ст. 9 КК України зло-

чин визнається вчиненим з необережності, коли особа, яка

його вчинила, передбачала можливість настання суспільно

небезпечних наслідків своєї дії або бездіяльності, але лег-

коважно розраховувала на їх відвернення або не передба-

чала можливості настання таких наслідків, хоча повинна

була і могла їх передбачити.

За змістом ст. 9 охоплює два види необережної вини:

злочинну самонадіяність і злочинну недбалість.

Злочинна самонадіяність має місце, коли особа: 1) пе-

редбачає можливість настання суспільно небезпечних на-

слідків своєї дії чи бездіяльності (інтелектуальний момент);

2) легковажно розраховує на відвернення цих наслідків

(вольовий момент). При цьому винний усвідомлює сус-

пільну небезпечність свого діяння (невідповідність його

закону, посадовим, професійним або загальноприйнятим

правилам тощо).

При злочинній недбалості особа: 1) не передбачає мож-

ливості настання суспільно небезпечних наслідків своєї дії

або бездіяльності; 2) повинна була передбачити такі на-

слідки; 3) могла їх передбачити. У цьому випадку винний

не усвідомлює суспільної небезпечності своєї поведінки,

тому не передбачає можливості настання суспільно небез-

печних наслідків.

Злочин вважається вчиненим за злочинної самона-

діяності, коли особа: 1) передбачає лише можливість

суспільно небезпечних наслідків своєї дії або бездіяльності;

2) розраховує на реальні сили (наприклад, знання, досвід,

вміння, фізичні сили, сили природи) або конкретні обста-

вини (надійність технічних засобів, дія інших сил тощо),

які дозволять уникнути настання суспільно небезпечних

наслідків; 3) її розрахунки були легковажними (невиправ-

178

даними), і такі наслідки настали. У цьому випадку вин-

ний, з одного боку, недостатньо оцінив обставини, що

могли зумовити шкідливі наслідки, а з іншого — пере-

оцінив свої можливості або інші обставини, які могли б

відвернути такі наслідки. І у першому, і в другому випад-

ках особа діє необачно і легковажно. Так, водій авто-

мобіля, який перевищує гранично допустиму швидкість,

легковажно розраховує, що завдяки своєму досвіду та

умінню він не вчинить наїзду на пішохода, але такий наїзд

стався.

При злочинній самонадіяності відсутнє свідоме допущен-

ня шкідливих наслідків, оскільки винний сподівається, хо-

ча й легковажно, на певні конкретні обставини, здатні їх

відвернути. Цим злочинна самонадіяність відрізняється від

непрямого умислу, коли особа свідомо допускає настання

суспільно небезпечних наслідків, а якщо і сподівається, що

вони не настануть, то це є невизначена надія, надія на

везіння, а не на конкретні обставини.

Злочинна недбалість виявляється у непередбаченні вин-

ним суспільно небезпечних наслідків своєї дії або без-

діяльності. Це одна з важливих ознак, яка дозволяє

відмежувати недбалість від обох видів умислу і від злочин-

ної самонадіяності. Інші ознаки, притаманні недбалості, —

це обов’язок і можливість особи передбачити суспільно

небезпечні наслідки свого діяння.

Обов'язок бути уважним і розсудливим при вчиненні

певних дій, передбачати можливість настання їх шкідливих

наслідків покладається на громадян законом, спеціальними

нормами та правилами, які регулюють службову або про-

фесійну діяльність, тощо. Однак наявність одного лише

обов'язку передбачення суспільно небезпечних наслідків

своєї дії або бездіяльності не є достатньою підставою для

визнання особи винною у злочинній недбалості. Суттєве

значення має фактична можливість особи передбачити вка-

зані наслідки. Ця можливість пов'язана, по-перше, з пев-

ними суб'єктивними властивостями особи (рівень спеціаль-

них знань у конкретній галузі, життєвий та практичний

досвід тощо), по-друге, з тими конкретними умовами, за

яких діяла така особа.

Певною ілюстрацією щодо розглянутих ознак суб'єк-

тивної сторони складу злочину, а також форм і видів вини

є схема 9 (див. с. 178).

179

180

Заподіяння шкідливих наслідків при наявності вини не-

обхідно відрізняти від заподіяння шкоди внаслідок так зва-

ного казусу (випадку), тобто невинуватого заподіяння

шкоди. Для невинуватого заподіяння шкоди (казусу) ха-

рактерним є те, що особа не усвідомлювала і не могла

усвідомити суспільну небезпечність своєї дії (бездіяльності)

або не передбачала і не повинна була чи не могла перед-

бачити настання від свого діяння суспільно небезпечного

наслідку. Тим самим казус виключає кримінальну відпо-

відальність особи.

Наприклад, суд Сімферопольського району Республіки Крим

засудив І. за вбивство з необережності. Матеріалами справи було

встановлено, що І. та Я., зустрівшись на току, жартували між

собою, а потім за ініціативою Я. почали боротися. Під час бороть-

би Я. уперся головою у груди І. та спробував ривками перекинути

його через себе, але І. не піддавався. Під час останнього ривка Я.

різко нахилив голову. Від сильної напруги у Я., як це вбачається

з висновку судово-медичної експертизи, виник розрив шийної

частини хребта, від чого і настала смерть. Судова колегія Верхов-

ного Суду України не знайшла в діях І. складу злочину і провад-

ження у справі закрила на тій підставі, що І., вступивши у

дружній поєдинок з Я., не передбачав і не міг передбачити, що Я.

спробує з надзвичайною напругою перекинути його через себе. У

цьому випадку смерть Я. щодо дій І. має випадковий характер.

Вона сталася внаслідок необережності самого Я.