§ 4. Наука кримінального права

Кримінально-правова наука — це певна система по-

глядів, ідей, концепцій і теорій щодо самого кримінального

12

закону, практики його застосування та перспектив розвит-

ку, історії національного кримінального права та права

зарубіжних країн. Отже, предметом науки кримінального

права є дослідження чинного кримінального права (de lege

lata), а також положень майбутнього кримінального закону

(de lege ferenda). Наука кримінального права вивчає діяль-

ність правоохоронних органів та суду щодо застосування

ними кримінального закону. Вона вивчає та узагальнює

практику судів по застосуванню ними законодавства щодо

окремих видів злочинів і дає відповідні рекомендації для

подальшого удосконалення такої практики. Наука кримі-

нального права досліджує правосвідомість громадян. Уза-

гальнення цих досліджень знаходять своє відображення у

кримінальному законі. Наприклад, тяжкість покарання по-

винна відповідати (в межах закону) тій мірі, котру паную-

ча в суспільстві правосвідомість визнає справедливою. Пра-

восвідомість суспільства певним чином враховується зако-

нодавцем, наприклад, при встановленні більш суворого по-

карання за грабіж, ніж за крадіжку. Водночас правосві-

домість судді є одним із законодавчих критеріїв загальних

начал призначення покарання (ст. 39 КК).

Наука кримінального права вивчає кримінальне законо-

давство і результати досліджень у цій сфері науковців

зарубіжних країн, узагальнює найбільш важливі і нові

положення, робить відповідні висновки, які використову-

ються у законотворчому процесі в Україні.

§ 5. Методи науки кримінального права

Із метою всебічного вивчення і розуміння проблеми бо-

ротьби зі злочинністю, скоєння злочину і покарання за

нього, усвідомлення соціального змісту кримінально-право-

вих інституцій та норм, їх призначення та ефективного

застосування наука кримінального права використовує пев-

ні методи дослідження, такі як: догматичний, конкретно-

соціологічний, історико-правовий, діалектичний, статистич-

ний, а також метод порівняльного правознавства.

Догматичний метод (його інколи називають формально-

логічним, логічно-структурним, або власне юридичним).

Метод грунтується на використанні правил формальної

логіки і граматики (синтаксису). Він застосовується при

систематизації кримінально-правових норм, визначенні

змісту певних юридичних термінів, тлумаченні самої нор-

ми кримінального закону. Основне призначення методу —

13

коментування кримінального закону та практики його за-

стосування.

Конкретно-соціологічний метод. Застосовується при:

аналізі соціальних умов і факторів, за яких існує і діє

кримінальний закон; вирішенні проблеми впливу кримі-

нального закону на злочинність і на самого злочинця;

дослідженні того, як знають і розуміють кримінальний

закон окремі категорії громадян, як вони ставляться до

практики застосування кримінального закону правоохорон-

ними органами та судом. Цей метод реалізується, в основ-

ному, через усне опитування, анкетування різних верств

населення або експертну оцінку.

Історико-правовий метод. Передбачає дослідження істо-

рії розвитку національного кримінального права і вітчиз-

няної науки кримінального права, історії кримінального

права зарубіжних країн.

Діалектичний метод. Полягає у використанні законів і

категорій діалектики при дослідженні конкретних інсти-

туцій і положень кримінального права. Наприклад, такі

категорії діалектики, як необхідність і випадковість, причи-

на і наслідок використовуються теорією кримінального пра-

ва при встановленні причинного зв'язку між злочинним

діянням і його наслідками, а такі категорії діалектики, як

можливість і дійсність, — при дослідженні стадій злочину.

Статистичний метод. Застосовується при вивченні

структури і динаміки злочинності. Дослідження кількісних

показників злочинності дозволяє виявити ефективність дії

кримінального закону і його норм і внести у разі не-

обхідності відповідні корективи до чинного кримінального

закону або прийняти новий закон.

Метод порівняльного правознавства. Суть методу по-

лягає у порівнянні вітчизняних законів у цілому, окремих

інституцій чи норм кримінального права України, поло-

жень теорії кримінального права з аналогічними інсти-

туціями та положеннями кримінального права інших країн,

а також у порівнянні різних правових систем і теоретич-

них концепцій.

Наука кримінального права повинна приділяти особливу

увагу появі нових правових ідей, тенденцій і положень у

дослідженнях вчених-правознавців. Усе нове й оригінальне

в цій галузі права слід аналізувати, узагальнювати та

враховувати при прийнятті науково обгрунтованих кри-

мінальних законів.

14