§ 5. Відповідальність за злочини,

вчинені в стані сп'яніння

Позиція Кримінального кодексу України щодо відпо-

відальності за вчинення злочину в стані сп'яніння або на

грунті алкоголізму чи наркоманії вирізняється такими

особливостями: 1) особа, яка вчинила злочин в стані сп'я-

ніння, не звільняється від кримінальної відповідальності

(ч. 1 ст. 14); 2) вчинення злочину у стані сп'яніння вклю-

чено до переліку обставин, що обтяжують відповідальність,

хоч і обумовлено, що суд залежно від характеру злочину

може не визнати цю обставину як таку, що обтяжує відпо-

168

відальність (п. 11 ст. 41); 3) суд, незалежно від призначе-

ного кримінального покарання, може направити на приму-

сове лікування особу, засуджену за злочин, вчинений на

грунті алкоголізму чи наркоманії (ч. 2 ст. 14).

У ст. 14 мається на увазі звичайне фізіологічне

сп'яніння, яке виникає внаслідок вільного вживання алко-

гольних напоїв, наркотичних засобів, психотропних речо-

вин чи інших одурманюючих засобів. Стан фізіологічного

сп'яніння характеризується тим, що до нього особа дово-

дить себе свідомо і при цьому не втрачає здатності усві-

домлювати свої дії і керувати ними. Тому особа, яка вчи-

нила злочин у стані алкогольного сп'яніння або під впли-

вом наркотичних засобів, психотропних речовин чи інших

одурманюючих засобів, підлягає кримінальній відповідаль-

ності. Закон (ч. 2 ст. 14) передбачає можливість застосу-

вання до таких осіб за умови вчинення ними злочину на

грунті алкоголізму чи наркоманії примусових заходів ме-

дичного характеру, які здійснюються, залежно від міри

кримінального покарання, відповідно в місцях позбавлення

волі або спеціальних медичних закладах. Стаття 14 не

пов'язує можливість застосування лікування з віком, тому

воно може бути застосовано до будь-якої особи, що потре-

бує лікування, незалежно від віку1.

Направлення на примусове лікування може застосовува-

тися лише у випадках визнання особи винною у вчиненні

злочину саме на грунті алкоголізму чи наркоманії і при-

значення покарання за такий злочин. Примусове лікування

від алкоголізму у порядку, передбаченому ст. 14, застосо-

вується лише за наявності відповідного висновку ліку-

вального закладу про необхідність застосування до особи

такого лікування (ч. 4 ст. 324 КПК). Пленум Верховного

Суду України у постанові від 11 жовтня 1985 p. № 7 в

абз. 1 п. 4 зазначив, що "застосування примусових заходів

медичного характеру до алкоголіка, який вчинив злочин, є

можливим лише за наявності необхідних даних, зокрема,

мотивованого висновку медичної комісії про те, що особа

хворіє на алкоголізм, потребує такого лікування і для його

застосування нема протипоказань. Висновок судово-пси-

хіатричної експертизи про можливість застосування приму-

сового лікування від алкоголізму може розглядатись

як підстава для направлення на таке лікування, коли воно

1 Див.: абз. 2 п. 4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 11

жовтня 1985 р. № 7 "Про практику застосування судами України

законодавства, спрямованого на подолання пияцтва і алкоголізму, викоре-

нення самогоноваріння" // Бюлетень... — С. 125.

169

відповідає вимогам, що пред'являються до медичного вис-

новку про необхідність застосування до особи лікування1.

При засудженні особи за злочин, вчинений нею на грун-

ті алкоголізму чи наркоманії, до позбавлення волі приму-

сове лікування здійснюється у виправно-трудових устано-

вах, а при засудженні до інших мір покарання — в спе-

ціальних медичних закладах, зокрема, в наркологічному

відділенні лікарні. За злочин, вчинений на грунті алко-

голізму чи наркоманії, суд призначає винному в такому

злочині певний строк покарання і не має права встановлю-

вати строк примусового лікування від алкоголізму чи нар-

команії. Тривалість лікування від такого захворювання за-

лежить від його результатів.

Питання про припинення примусового лікування від ал-

коголізму чи наркоманії вирішується, відповідно до ч. 2

ст. 4111 КПК, суддею районного (міського) суду за місцем

знаходження виправно-трудової установи або медичного за-

кладу, де засуджений перебуває на лікуванні, за поданням

адміністрації цієї установи чи закладу на підставі висновку

лікарської комісії.

Відповідно до ч. 4 ст. 14 КК в разі вчинення злочину

особою, яка зловживає спиртними напоями або наркотич-

ними засобами і ставить у зв'язку з цим себе і свою сім'ю

в тяжке матеріальне становище, суд, поряд з застосуван-

ням за вчинений злочин покарання, не пов'язаного з по-

збавленням волі, може за клопотанням членів сім'ї, проф-

спілкової чи іншої громадської організації, прокурора, орга-

ну опіки і піклування або лікувальної установи визнати її

обмежено дієздатною. Над цією особою встановлюється

піклування в порядку, передбаченому Кодексом про шлюб

та сім'ю України.

Систематичне і тривале алкогольне, наркотичне чи ток-

сичне сп'яніння часто призводить до сп'яніння патоло-

гічного — у вигляді білої гарячки, алкогольної галюцинації

та марення. Патологічне сп'яніння є однією з форм захво-

рювання з тимчасовим розладом душевної діяльності. Лю-

дина в такому стані неспроможна усвідомлювати суспільну

небезпечність діяння, яке вона вчиняє, і не в змозі керува-

ти своїми діями. Така людина визнається неосудною, до

неї можуть бути застосовані, відповідно до ст. 12 КК, лише

примусові заходи медичного характеру.

1 Щодо вимог, про які йдеться, то вони викладені в Інструкції про

порядок огляду осіб, які притягаються до кримінальної відповідальності, на

предмет застосування до них примусових заходів медичного характеру,

затвердженої Міністерством охорони здоров'я України.

170