§ 4. Примусові заходи медичного характеру

Відповідно до ч. 1 ст. 13 КК примусові заходи медичного

характеру можуть бути застосовані щодо осіб, які вчинили

суспільно небезпечні діяння в стані неосудності або вчини-

ли такі діяння в стані осудності, але захворіли до винесен-

ня вироку або під час відбування покарання на душевну

хворобу, що позбавляє їх можливості усвідомлювати свої

дії або керувати ними. Такі заходи застосовуються лише до

осіб, які вчинили заборонені кримінальним законом діяння,

що становлять значну суспільну небезпеку. Щодо самої

особи, яка вчинила таке діяння, перебуваючи в стані нео-

судності, то вона вважається суспільно небезпечною (ч. 2

ст. 416 КПК).

Характерними ознаками примусових заходів медично-

го характеру є те, що вони: 1) призначаються судом;

2) є заходами державного примусу, які позбавлені влас-

тивостей (ознак), характерних для покарання. Ці заходи

не мають на меті соціального виправлення психічно хворої

людини, а спрямовані на запобігання вчинення такою

людиною нових суспільно небезпечних дій, на лікування і

1 Див.: п. 14 постанови Пленуму Верховного Суду України від 19

березня 1982 p. № 2 "Про судову практику по застосуванню примусових

заходів медичного характеру" // Бюлетень... — С. 268—289.

164

165

покращення її психічного стану, а також на її охорону.

Пленум Верховного Суду України роз'яснив ряд положень

щодо застосування судами кримінального закону про при-

мусові заходи медичного характеру, зокрема те, що "не

можуть застосовуватися примусові заходи медичного ха-

рактеру, якщо особа, яка вчинила суспільно небезпечне

діяння в стані неосудності або захворіла на душевну хворо-

бу після вчинення злочину, до винесення ухвали видужала

чи її психічний стан змінився настільки, що вона переста-

ла бути суспільно небезпечною"1.

Застосування до психічно хворої людини примусових

заходів медичного характеру можливе лише при доведе-

ності вчинення нею суспільно небезпечного діяння, що

містить ознаки конкретного злочину. Пленум Верховного

Суду України в зазначеній постанові від 19 березня 1982 p.

№ 2 роз'яснив, що "заходи адміністративного стягнення

або громадського впливу щодо неосудних застосовуватися

не можуть, а помилково застосовані юридичного значення

не мають. У зв'язку з цим вчинене неосудним діяння, яке

у відповідності до закону може бути визнано суспільно

небезпечним лише за умови застосування до нього раніше

за такі ж дії заходів адміністративного стягнення або гро-

мадського впливу, не може бути визнано суспільно небез-

печним, якщо при застосуванні таких же заходів він також

знаходився у стані неосудності. При встановленні таких

обставин суду належить справу закрити, не застосовуючи

до неосудного примусових заходів медичного характеру"2.

У ст. 13 КК передбачено три види примусових заходів

медичного характеру: 1) поміщення в психіатричну лі-

карню з звичайним наглядом; 2) поміщення в психіа-

тричну лікарню з посиленим наглядом; 3) поміщення в

психіатричну лікарню з суворим наглядом. Ці види пси-

хіатричних лікувальних установ різняться між собою сту-

пенем ізоляції і обмеження свободи душевнохворих, що

вчинили суспільно небезпечні діяння. Суд, визнавши не-

обхідним призначити примусовий захід медичного характе-

ру, обирає його вид залежно: 1) від душевного захворюван-

ня особи, враховуючи висновок судово-психіатричної екс-

1 Див.: абз. 2 п. 10 постанови Пленуму Верховного Суду України від

19 березня 1982 p. № 2 "Про судову практику по застосуванню примусо-

вих заходів медичного характеру" // Бюлетень... — С. 268.

2 Пункт 11 постанови Пленуму Верховного Суду України від 19

березня 1982 p. № 2 "Про судову практику по застосуванню примусових

заходів медичного характеру" // Бюлетень... — С. 268.

166

пертизи про психічний стан хворого; 2) від ступеня су-

спільної небезпечності вчиненого неосудною особою

діяння.

У ст. 13 зазначені обставини, які повинен враховувати

суд при вирішенні питання про вид примусового заходу».

Поміщення у психіатричну лікарню зі звичайним на-

глядом може бути застосоване судом щодо душевнохворо-

го, який за своїм психічним станом і характером вчиненого

суспільно небезпечного діяння потребує тримання в лікарні

і лікування у примусовому порядку.

Поміщення у психіатричну лікарню з посиленим нагля-

дом може бути застосоване судом щодо душевнохворого,

який вчинив суспільно небезпечне діяння, не пов'язане з

посяганням на життя громадян, і за психічним станом не

становить загрози для оточуючих, але потребує тримання в

лікарні й лікування в умовах посиленого нагляду.

Поміщення у психіатричну лікарню із суворим нагля-

дом може бути застосоване судом щодо душевнохворого,

який за своїм психічним станом і характером вчиненого

суспільно небезпечного діяння становить особливу небезпе-

ку для суспільства і потребує тримання в лікарні й ліку-

вання в умовах суворого нагляду.

Осіб, поміщених у психіатричні лікарні з посиленим або

суворим наглядом, тримають в умовах, що виключають мож-

ливість вчинення ними нового суспільно небезпечного

діяння.

У психіатричних лікарнях із посиленим і суворим нагля-

дом здійснюється спеціальна охорона хворих і приміщень,

де розташовані зазначені види лікувальних установ.

Застосовуючи до неосудного примусові заходи медичного

характеру, суд вказує лише на вид психічної лікарні, в яку

необхідно помістити неосудного. Суд не має права зазнача-

ти в ухвалі (постанові) назву конкретної психіатричної

лікарні, в якій має провадитися примусове лікування, і

його строк1. Суд не визначає строки примусового ліку-

вання, оскільки тривалість застосованого примусового

лікування залежить від тяжкості і ступеня психічного за-

хворювання, методів лікування і їх впливу на душевнохво-

рого тощо. Примусове лікування має провадитися доти,

доки психічно хвора людина не перестає бути небезпечною

для оточуючих.

Кожний хворий, до якого за рішенням суду застосову-

ються примусові заходи медичного характеру, не рідше

1 Див.: абз. 3 п. 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від

19 березня 1982 p. № 2 "Про судову практику по застосуванню примусо-

вих заходів медичного характеру" // Бюлетень ... — С. 267—268.

167

одного разу на шість місяців оглядається комісією тієї

лікарні, де він знаходиться на примусовому лікуванні, для

вирішення питання про можливість порушення перед судом

клопотання щодо скасування подальшого застосування при-

мусових заходів медичного характеру або заміни їх виду.

Заміна та скасування таких заходів здійснюється судом на

підставі висновку комісії лікарів-психіатрів у випадку змі-

ни стану здоров'я хворого або його одужання незалежно

від строку перебування хворого у психіатричній лікарні

(відділенні). Розгляд питання про скасування або заміну

виду примусових заходів медичного характеру здійсню-

ється судом у відповідності до вимог ст. 419 КПК за

поданням головного психіатра органу охорони здоров'я,

якому підпорядковано медичний заклад, де лікують не-

осудну особу. До подання додається висновок комісії

лікарів-психіатрів <ч. З ст. 422 КПК). Заміна, про яку йде

мова, може виявлятися у переведенні хворого для продов-

ження лікування з психіатричної лікарні (відділення) з

посиленим або суворим наглядом у психіатричну лікарню

(відділення) зі звичайним наглядом. Це може стосуватися і

переводу хворого з психіатричної лікарні (відділення) зі

звичайним наглядом у лікарню (відділення) з посиленим

або суворим наглядом у зв'язку з погіршенням психічного

здоров'я хворого (поява агресивності, немотивованого

озлоблення, пов’язаного з насильством над іншими хвори-

ми, медичним чи обслуговуючим персоналом тощо).

За відсутності підстав для застосування примусових за-

ходів медичного характеру щодо душевнохворого, який за

характером вчиненого ним суспільно небезпечного діяння і

станом психічного захворювання не становить значної не-

безпеки для оточення, суд може, відповідно до ч. 7 ст. 13

КК, передати такого хворого на піклування родичам чи

опікунам при обов'язковому лікарському нагляді.