§ 3. Осудність та неосудність

Суб'єктом злочину може бути лише осудна особа.

Осудність особи є однією з обов'язкових умов кримінальної

відповідальності за вчинення передбаченого кримінальним

законом суспільно небезпечного діяння і водночас однією із

загальних ознак суб'єкта злочину. Кримінальний закон не

містить визначення осудності особи. Поняття осудності в

кримінальному праві випливає з його антитези "неосуд-

ності", визначення якої дано в ст. 12 КК. Осудність у й

широкому розумінні — це такий психічний стан людини,

за якого вона усвідомлює характер своєї поведінки, ро-

зуміє її значення і керує своїми вчинками.

Злочинні дії, як і всі інші вчинки людей, визначаються

і контролюються свідомістю і волею людини. При вчиненні

злочину особа розуміє зміст і значення своєї поведінки та

свідомо спрямовує її на досягнення бажаних для неї ре-

зультатів. Осудна особа завжди має свободу вибору своєї

поведінки і спроможна обирати правомірне рішення. Саме

здатність людини усвідомлювати характер і наслідки своїх

дій та свідомо керувати ними відрізняє осудну особу від

неосудної.

161

Осудність — це спроможність особи розуміти значення

свого діяння та свідоме керування ним і пов'язана з нею

здатність відповідати за вчинений злочин.

Неосудна особа не підлягає кримінальній відповідаль-

ності за вчинене нею суспільно небезпечне діяння, оскіль-

ки воно вчиняється без відповідного усвідомлення або волі.

До такої особи за призначенням суду можуть застосовува-

тися примусові заходи медичного характеру, якщо така

особа за характером вчиненого нею діяння і за своїм

психічним станом становить небезпеку для суспільства.

Неосудність, відповідно до ст. 12 КК, — це неспро-

можність особи під час вчинення суспільно небезпечного

діяння усвідомлювати свої дії або керувати ними

внаслідок хронічної душевної хвороби, тимчасового роз-

ладу душевної діяльності, слабоумства чи іншого хвороб-

ливого стану. Отже, поняття неосудності складається із

сукупності двох критеріїв — медичного і юридичного.

Медичний (біологічний) критерій неосудності пов'яза-

ний із хворобливою природою психічного розладу здо-

ров'я людини. Це хронічна душевна хвороба, тимчасовий

розлад душевної діяльності, слабоумство чи інший хвороб-

ливий стан (ч. 1 ст. 12). Для наявності медичного критерію

достатньо одного із зазначених видів психічного розладу

здоров'я людини.

Під хронічною душевною хворобою розуміється

постійне, безперервне, важковиліковне психічне захворю-

вання, яке має тенденцію до періодичного прояву хвороб-

ливих явищ: шизофренія, епілепсія, прогресуючий параліч,

енцефалічий психоз, старечий психоз тощо.

Тимчасовий розлад душевної діяльності характеризу-

ється раптовим приступом психічної хвороби, швидким її

розвитком, відносно нетривалим перебігом, що закінчу-

ється одужанням. Це — гострий реактивний і маніакально-

депресивний психози, патологічне сп'яніння, патологічний

афект, стан марення, паморочний стан свідомості тощо.

Слабоумство (олігофренія) — це розумова недорозви-

неність, неповноцінна розумова діяльність. Порушення ро-

зумової діяльності може бути уродженим або набутим

внаслідок інфекційного чи іншого захворювання, отриманої

травми тощо. Слабоумство може бути у формі: ідіотії (гли-

бокий ступінь розумової недорозвиненості), імбецильності

(менш глибокий ступінь), дебільності (легка форма пору-

шення розумової діяльності).

162

Інший хворобливий стан — це стан, що не є хронічною

душевною хворобою і не є тимчасовим розладом душевної

діяльності, але за своїм психопатологічним порушенням

може бути прирівняний до них. Це тяжкі форми психопатії

та психастенії, стан абстиненції при наркоманіях (мор-

фійне голодування), під час яких у хворого може бути

порушена здатність до розумової або вольової діяльності.

Юридичний (психологічний) критерій неосудності

включає інтелектуальну ознаку — особа "не могла усві-

домлювати своїх дій" — і вольову — особа "не могла

керувати ними" (ст. 12 КК). Свідомість і воля тісно пов'я-

зані між собою і знаходять свій вияв у психологічній

діяльності людини.

Інтелектуальна ознака неосудності означає, що особа не

здатна усвідомлювати (розуміти) фактичний бік і соціаль-

ний зміст своєї поведінки, її наслідків на момент вчинення

нею конкретного суспільно небезпечного діяння.

Вольова ознака неосудності — це нездатність особи

керувати під час вчинення суспільно небезпечного діяння

своїми діями.

Для визнання особи неосудною достатньо однієї озна-

ки — інтелектуальної або вольової, якщо вона обумовлена

одним із видів хворобливого розладу психічної діяльності.

Отже, особа, яка не усвідомлює своєї поведінки, або

усвідомлює, але не може керувати своїми діями внаслідок

розладу психічної діяльності, вважається неосудною і не

підлягає кримінальній відповідальності. При наявності да-

них, що викликають сумнів щодо осудності обвинуваченого

або підсудного, обов'язково призначається психіатрична

експертиза (п. З ст. 76 КПК).

У ч. 2 ст. 12 КК передбачені випадки, коли особа

вчинила злочин у стані осудності, але потім, до винесення

судом вироку, захворіла на душевну хворобу, що позбав-

ляє її можливості усвідомлювати свої дії або керувати

ними. До такої особи за призначенням суду можуть засто-

совуватися примусові заходи медичного характеру. Після

одужання така особа може підлягати покаранню, якщо не

закінчився строк давності притягнення до кримінальної

відповідальності або не з'явились інші підстави для звіль-

нення від кримінальної відповідальності і покарання. При-

мусові заходи медичного характеру підлягають у цьому

випадку скасуванню. "Одночасно із скасуванням примусо-

вих заходів медичного характеру щодо видужалої особи,

яка захворіла на душевну хворобу після вчиненого злочи-

163

ну, суд має вирішити питання про відновлення кримі-

нальної справи. При цьому, у випадках спливу строку

давності притягнення до кримінальної відповідальності,

скасування кримінального закону, наявності акта про

амністію та інших підстав, передбачених законом, за зго-

дою особи, щодо якої розглядається справа, коли така

згода необхідна, кримінальну справу необхідно закрити.

Якщо підстав для закриття справи немає, кримінальну

справу відносно особи, неосудність якої була встановлена в

судовому засіданні, необхідно надіслати відповідному суду

першої інстанції для розгляду по суті, а в усіх інших

випадках — прокуророві для проведення попереднього

слідства1. Час перебування особи у медичному закладі

зараховується у строк відбування покарання, якщо вона

засуджується до позбавлення волі або виправних робіт

(ч. 1 ст. 423 КПК).

Викладений вище зміст поняття "неосудність" відтво-

рений на схемі 8.