§ 2. Вік кримінальної відповідальності.

Відповідальність неповнолітніх

Суб'єкт підлягає кримінальній відповідальності по досяг-

ненні на момент вчинення злочину встановленого кри-

мінальним законом віку.

Встановлення певного мінімального віку кримінальної

відповідальності пов'язане з фізіологічним процесом посту-

пового формування здатності особи з моменту досягнення

певного віку усвідомлювати свої дії і керувати ними та

розуміти небезпечність дій, які нею вчиняються. У зв'язку

із цим законом диференційовано вік кримінальної відпо-

відальності: за загальним правилом, кримінальній відпо-

відальності підлягає особа, якій до вчинення злочину ми-

нуло 16 років, і лише за вчинення злочинів, які перелічені

у ч. 2 ст. 10 (у тому числі за готування чи замах щодо їх

вчинення та співучасть у них), з 14-річного віку.

Особи, які вчинили злочин у віці від 14 до 16 років,

підлягають кримінальній відповідальності лише за вбивство

(статті 93—98), посягання на життя судді, працівника пра-

воохоронного органу, члена громадського формування з

охорони громадського порядку або військовослужбовця

(ст. 1901), умисне заподіяння тілесних ушкоджень, що спри-

чинили розлад здоров'я (статті 101—104, 106 частина 1 та

1894, зґвалтування (ст. 117), крадіжку (статті 81, 861, 140,

223 і 2292), грабіж (статті 82, 86', 141, 223 і 2292), розбій

155

(статті 86, 8б1, 142, 223 частина 2 і 2292 частина 3), злісне

або особливо злісне хуліганство (ст. 206 частини 2 і 3),

пошкодження об'єктів магістральних нафто-, газо- та наф-

топродуктопроводів при обтяжуючих обставинах (ст. 781

частини 2 і 3), умисне знищення або пошкодження дер-

жавного, колективного майна чи індивідуального майна

громадян, що спричинило тяжкі наслідки (статті 89 части-

ни 2 і 3 та 145 частина 2), а також за умисне вчинення

дій, які можуть викликати аварію поїзда (ст. 78).

При цьому слід зазначити, що особи у віці від 14 до 16

років не підлягають кримінальній відповідальності за нео-

бережні злочини, крім вбивства з необережності. Деякі

злочини, зважаючи на особливі ознаки суб'єкта або особ-

ливості їх об'єктивної сторони, можуть бути вчинені осо-

бою по досягненні 18-річного віку (статті 72, 208, 208').

Оскільки ст. 10 не встановлює відповідальність осіб, які

не досягли шістнадцятирічного віку, за злочини, передба-

чені статтями 58, 59, ч. З ст. 62, ч. 3 ст. 66, ст. 69, ч. 2

ст. 71, ч. 3 ст. 8б2. ч. 5 ст. 1231 ч. 3 ст. 144, ч. 4 ст. 1876,

ч. 2 ст. 1895, такі дії винного, поєднані з убивством або

заподіянням потерпілому тілесних ушкоджень, необхідно

кваліфікувати за статтями 93—98, 101—104, ч. 1 ст. 106

чи ст. 1894 КК1.

Поняття "неповнолітній" та "особа, яка не досягла

вісімнадцятирічного віку", що вживаються у ст. 10 і дея-

ких інших статтях (24, 25, 53, 117, 208) є ідентичними,

оскільки неповнолітніми вважаються особи, які не досягли

вісімнадцятирічного віку.

Особи, які вчинили діяння, передбачені кримінальним

законом, у віці до 14 років, а також особи, що вчинили

у віці від 14 до 16 років суспільно небезпечні діяння,

не вказані в ч. 2 ст. 10, не підлягають кримінальній

відповідальності.

Вік, з якого настає кримінальна відповідальність, пови-

нен обчислюватися з моменту вчинення злочину. При при-

тягненні неповнолітнього до кримінальної відповідальності

його вік встановлюється відповідно до документів про на-

родження (число, місяць, рік народження), а при від-

сутності таких — на підставі висновку медичної експерти-

зи. Особа вважається такою, що досягла певного віку, не в

1 Див.: п. 32 постанови Пленуму Верховного Суду України від 1 квітня

1994 p. № 1 "Про судову практику в справах про злочини проти життя і

здоров'я людини" // Бюлетень... — С. 96—97.

156

день народження, а починаючи з наступної доби. У випад-

ках, коли вік обвинуваченого неповнолітнього встановлює

судово-медична експертиза, днем його народження слід

вважати останній день визначеного року, а при визначенні

віку мінімальною і максимальною кількістю років слід ви-

ходити з пропонованого експертизою мінімального віку цієї

особи.

При застосуванні до неповнолітнього міри покарання

необхідно враховувати не лише характер і ступінь сус-

пільної небезпечності вчиненого злочину, але й особу вин-

ного, його психофізіологічний розвиток, обставини, що

пом'якшують і обтяжують відповідальність, а також причи-

ни, з якими пов'язаний злочин. Зокрема слід мати на

увазі, що, відповідно до п. 6 ст. 40, вчинення злочину

неповнолітнім є обставиною, яка пом'якшує відповідаль-

ність. Пленум Верховного Суду України часто звертає ува-

гу судів на те, що не повинні застосовуватися міри кри-

мінального покарання до неповнолітніх за окремі незначні

правопорушення, які були вчинені як дитячі пустощі, а

також за крадіжки у батьків чи інших членів родини,

якщо самі потерпілі не зверталися у відповідні органи з

проханням про притягнення неповнолітнього до криміналь-

ної відповідальності. До незначних правопорушень, що ма-

ють характер дитячих пустощів, слід віднести крадіжку

фруктів із саду, овочів із городу, угон велосипеда з метою

покататися тощо.

До особи, яка вчинила у віці до вісімнадцяти років

злочин, що не становить великої суспільної небезпеки, суд

може, у відповідності до ч. З ст. 10, застосувати примусові

заходи виховного характеру, що не є кримінальним пока-

ранням. Визнання злочину таким, що не становить великої

суспільної небезпеки, залежить від сукупності умов його

вчинення, зокрема об'єкта посягання, способу його вчинен-

ня, стадії вчинення злочину, форми вини, мотивів, мети

винного, тяжкості наслідків, які настали або могли наста-

ти, тощо. Однак злочин, який віднесено законом до тяжко-

го (ст. 71), не може визнаватися "таким, що не становить

великої суспільної небезпеки".

До неповнолітнього, який вчинив такий злочин, суд

може застосувати примусові заходи виховного характеру,

передбачені ст. 11.

Такі самі заходи суд може застосувати до особи, яка

вчинила суспільно небезпечне діяння у віці від 11 років і

до виповнення віку, з якого можлива кримінальна

відповідальність.

157

При сумніві щодо наявності розумової відсталості непов-

нолітнього, який вчинив суспільно небезпечне діяння, при-

значається судово-медична експертиза. Наявність розумової

відсталості за певних умов може бути підставою для засто-

сування судом до такого неповнолітнього примусових за-

ходів медичного характеру.

Відповідно до ст. 11, до осіб, які вчинили злочин у віці

до 18 років або суспільно небезпечне діяння до виповнення

віку, з якого настає кримінальна відповідальність, суд мо-

же застосувати такі примусові заходи виховного характеру:

1) зобов'язання публічно або в іншій формі попросити

вибачення у потерпілого;

2) застереження;

3) передача неповнолітнього під нагляд батькам або осо-

бам, які їх замінюють, чи під нагляд педагогічному або

трудовому колективу за його згодою, а також окремим

громадянам на їх прохання;

4) покладання на неповнолітнього, який досяг п'ятнад-

цятирічного віку і має майно або заробіток, обов'язку

відшкодувати заподіяні збитки;

5) направлення неповнолітнього до спеціальної навчаль-

но-виховної установи для дітей і підлітків до його виправ-

лення, але на строк, що не перевищує трьох років. Умови

перебування в цих установах неповнолітніх та порядок їх

залишення визначаються спеціальними положеннями.

Суд може також визнати за необхідне призначити не-

повнолітньому громадського вихователя у порядку, перед-

баченому відповідним Положенням.

Якщо при розгляді кримінальної справи щодо непов-

нолітнього, яка надійшла до суду з обвинувальним виснов-

ком, буде встановлено, що ним вчинено злочин, який не

становить великої суспільної небезпеки, і підсудний може

бути виправлений без застосування кримінального пока-

рання, суд ухвалою, а суддя постановою закриває кри-

мінальну справу і у порядку, передбаченому ч. 1 ст. 447

КПК, вирішує питання про застосування до неповноліт-

нього одного з примусових заходів виховного характеру,

передбачених ст. 11 КК.

Щодо суспільно небезпечного діяння, вчиненого особою,

яка досягла 11 років, але до виповнення віку, з якого

законом передбачена кримінальна відповідальність, то за

фактом такого діяння порушується, у відповідності до ч. 5

ст. 6 КПК, кримінальна справа. Слідчий, встановивши, що

суспільно небезпечне діяння вчинене особою у віці від 11

158

років і до виповнення віку, з якого можлива кримінальна

відповідальність, виносить мотивовану постанову про за-

криття справи та застосування до неповнолітнього приму-

сових заходів виховного характеру. Справа разом із поста-

новою надсилається прокурору. Прокурор перевіряє повно-

ту проведеного розслідування, законність постанови, після

чого направляє справу до суду для застосування заходів

виховного характеру (п. 1 ст. 232 * КПК). Розгляд справи

провадиться суддею одноособове з обов'язковою участю

прокурора і захисника.

Під час провадження попереднього слідства та розгляду

судом справи про застосування примусових заходів вихов-

ного характеру, крім обставин, зазначених у ст. 64 КПК,

підлягають з'ясуванню:

а) вік неповнолітнього — число, місяць і рік народження

(з цією метою до справи має бути долучена копія

свідоцтва чи актового запису про народження);

б) стан здоров'я та рівень загального розвитку непов-

нолітнього (за наявності даних про його розумову

відсталість, не пов'язану з душевним захворюванням, слід

з'ясувати, чи здатний він повністю усвідомлювати значен-

ня своїх дій і якою мірою може керувати ними, для чого в

разі необхідності призначається експертиза за участю

спеціалістів у галузі дитячої та підліткової психології, або

ж зазначені питання виносяться на вирішення експертів-

психіатрів);

в) умови життя, виховання і поведінка неповнолітнього;

г) обставини, що негативно впливали на виховання не-

повнолітнього, можливий вплив дорослих, які втягнули

його в злочинну діяльність;

д) ставлення неповнолітнього до вчиненого, навчання чи

праці, дані про його сім'ю.

За результатами розгляду справи суддею виноситься по-

станова, а судом ухвала. З метою здійснення контролю за

виконанням постанови (ухвали) про застосування примусо-

вого заходу виховного характеру суд інформує службу у

справах неповнолітніх місцевого органу державної виконав-

чої влади та місцевого самоврядування1.

Зміст кожного з примусових заходів виховного характе-

ру, вичерпний перелік яких міститься в ст. 11 КК, по-

лягає, зокрема, в такому:

1 Див.: п. 16 постанови Пленуму Верховного Суду України від 22

грудня 1995 р. № 21 "Про судову практику застосування судами приму-

сових заходів виховного характеру" // Правовісник. — С. 76—77.

159

1. Зобов'язання публічно або в іншій формі попросити

вибачення у потерпілого означає, що воно повинно бути

здійснено у присутності інших осіб: у залі судового

засідання, в колективі, де працюють або навчаються не-

повнолітній і потерпілий, через пресу тощо.

2. Застосування застереження полягає в оголошенні су-

дом у постанові (ухвалі) осуду поведінки неповнолітнього,

який вчинив злочин або суспільно небезпечне діяння.

3. Передача неповнолітнього під нагляд батькам або

особам, які їх заміняють, полягає у покладанні судом на

таких осіб обов'язку повсякчасно здійснювати виховний

вплив і систематично контролювати поведінку неповно-

літнього. Під особами, які заміняють батьків, розуміються

усиновителі, опікуни і піклувальники.

4. Передача неповнолітнього під нагляд педагогічному

або трудовому колективу полягає у покладанні судом на

означений колектив за його згодою обов'язку по здій-

сненню належного виховного впливу і постійного контролю

за поведінкою неповнолітнього.

5. Передача неповнолітнього під нагляд окремим грома-

дянам полягає у покладанні судом на певного громадянина

обов'язку по нагляду, вихованню і контролю за поведінкою

неповнолітнього та піклування про нього.

6. Покладання на неповнолітнього обов'язку відшкоду-

вати заподіяні збитки як примусовий захід виховного ха-

рактеру, говориться у п. 7 постанови Пленуму Верховного

Суду України від 22 грудня 1995 р. № 21 "Про судову

практику застосування судами примусових заходів вихов-

ного характеру", може застосовуватися лише до непов-

нолітнього, який досяг 15 років, має майно або доходи і не

потребує застосування іншого примусового заходу виховно-

го характеру.

7. Направлення неповнолітнього до спеціальної навчаль-

но-виховної установи для дітей і підлітків здійснюється за

постановою (ухвалою) суду за путівкою органу освіти. До

спеціальних навчально-виховних установ належать загаль-

ноосвітні школи соціальної реабілітації та професійні учи-

лища соціальної реабілітації. Статус таких навчально-ви-

ховних установ визначений Законом України від 24 січня

1995 р. "Про органи і служби у справах неповнолітніх та

спеціальні установи для неповнолітніх". До спеціальних

навчально-виховних установ, передбачених п. 5 ч. 1 ст. 11

КК, як роз'яснив Пленум Верховного Суду України в

названій постанові від 22 грудня 1995 p., неповнолітні

160

направляються, коли вони вийшли з-під контролю батьків

чи осіб, які їх заміняють, не піддаються виховному впливу

і не можуть бути виправлені шляхом застосування інших

примусових заходів виховного характеру. Водночас не мо-

жуть направлятися в ці установи особи, визнані інва-

лідами, а також ті, яким за висновком відповідних

спеціалістів перебування в таких закладах протипоказане

за станом здоров'я.

Неповнолітній направляється до спеціальної навчально-

виховної установи до його виправлення на визначений су-

дом строк, який не може перевищувати трьох років. До

загальноосвітньої школи соціальної реабілітації направля-

ються неповнолітні віком від 11 до 14 років, а до про-

фесійного училища соціальної реабілітації — від 14 до 18

років.

У загальноосвітніх школах соціальної реабілітації непов-

нолітні утримуються до досягнення ними 14 років, а при

необхідності закінчення навчального року або професійної

підготовки в школах — до досягнення ними 15 років, в

училищах, за рішенням суду, — до досягнення 19 років.