§ 3. Класифікація злочинів

Класифікація злочинів може здійснюватись за різними

критеріями залежно від мети такої класифікації та її прак-

тичного значення. При цьому важливим є, по-перше, чітке

визначення критеріїв класифікації і, по-друге, їх дотриман-

ня у процесі самої класифікації.

Найважливіше значення має законодавча класифікація

злочинів, тобто віднесення злочинів до тих чи інших груп,

їх об'єднання в такі групи, яке здійснюється самим зако-

нодавцем. Така класифікація має практичне значення,

тобто є основою застосування кримінально-правових і кри-

мінально-процесуальних норм. Законодавча класифікація

злочинів у чинному законодавстві провадиться за об'єктом

посягання, формою вини, характером і ступенем суспільної

небезпечності діяння.

Об'єкт посягання є основою для визначення місця того

чи іншого злочину в системі Особливо? частини Кри-

мінального кодексу і віднесення злочину до тієї чи іншої

групи за характером і ступенем суспільної небезпечності.

Усі злочини в Особливій частині об'єднані в (поділені на)

групи (глави, розділи) за об'єктом посягання. Правильне

визначення об'єкта посягання злочинного діяння законо-

давцем важливе не лише для визначення його "порядково-

го числа" в Кримінальному кодексі, а й визначає його

підслідність і підсудність, обумовлює ефективність боротьби

з ним на певних етапах розвитку суспільства.

Найперше всі злочини слід розподілити на дві групи

щодо форми вини: умисні та необережні. Такого поділу

вимагає ст. 25 КК, згідно з якою вид виправно-трудової

колонії,, в якій призначається відбування покарання у ви-

гляді позбавлення волі, значною мірою залежить від того,

за умисний чи необережний злочин засуджена особа. У

ст. 25 виділено вид колоній-поселень для осіб, що вчинили

злочини з необережності, в них призначається відбувати

покарання всім чоловікам та жінкам, які вперше засуджу-

ються до позбавлення волі за злочини, вчинені з необереж-

ності, незалежно від тяжкості такого злочину та розміру

призначеного покарання. Тому, засуджуючи особу до по-

збавлення волі, суд однозначно повинен визначити, умис-

ний чи необережний злочин нею вчинено. При розгляді

суб'єктивної сторони злочину буде звертатися увага на те,

що психічне ставлення особи до дій, вчинених нею, та їх

наслідків може бути різним: умисел щодо дій і необе-

режність щодо наслідків» Такі склади злочинів у теорії

71

кримінального права іменуються злочинами з подвійною

(змішаною, складною) формою вини. Але для визначення

виду виправно-трудової установи особі, яка засуджується

до позбавлення волі, виділення такого виду злочинів зна-

чення не має, злочин має в цілому бути визнаний або

вчиненим умисно, або з необережності.

У Кримінальному кодексі називаються окремі групи

умисних злочинів залежно від ступеня і характеру їх

суспільної небезпечності. Так, у ст. 71 КК дається вичер-

пний перелік злочинів, які законодавцем віднесені до тяж-

ких. Визнання особи винною у вчиненні такого злочину

впливає на вид виправно-трудової установи, в якій буде

призначено відбування покарання, враховується при засто-

суванні умовно-дострокового звільнення від відбуття пока-

рання тощо.

При віднесенні тих чи інших злочинів до категорії тяж-

ких законодавець враховує як характер, так і ступінь їх

суспільної небезпечності. Показником характеру і ступеня

суспільної небезпечності злочину є, як правило, санкція

відповідної кримінально-правової норми. До тяжких зако-

нодавцем віднесені умисні злочини, за вчинення яких мо-

же бути призначене покарання у вигляді позбавлення волі.

Крім категорії тяжких, безпосередньо в КК називаються

ще дві групи злочинів: особливо тяжкі злочини (статті 24,

25) та злочини, що не являють (не становлять) великої

суспільної небезпеки (статті 10, 51).

Безпосередньо в кримінальному законі нема ні переліку

діянь, що містять ознаки злочину, який не становить ве-

ликої суспільної небезпеки, ні якихось конкретних кри-

теріїв віднесення тих чи інших злочинів до цієї групи.

Лише стосовно звільнення від кримінальної відповідаль-

ності з притягненням до адміністративної відповідальності

на підставі ст. 51 КК передбачено, що таке звільнення

допускається лише в справах про злочини, за які законом

передбачається покарання у вигляді позбавлення волі на

строк не більше одного року або інше більш м'яке пока-

рання. Проте переносити автоматично це положення на

інші види звільнення від кримінальної відповідальності на

підставі ст. 51 (передача матеріалів справи на розгляд

товариського суду, застосування примусових заходів вихов-

ного характеру, передача особи на поруки громадській ор-

ганізації або трудовому колективу) було б неправильним.

Слід погодитися з думкою, що, практично, до діянь, що

містять ознаки злочину, який не становить великої

72

суспільної небезпеки, можна відносити будь-який із зло-

чинів, не віднесених до категорії тяжких, якщо ступінь

його конкретної небезпечності невеликий1. Тобто,

віднесення вчиненого діяння до категорії злочинів, що не

становлять великої суспільної небезпеки, залежить не від

виду злочинів, а від оцінки ступеня суспільної небезпеч-

ності конкретного прояву того чи іншого злочину. Один і

той самий злочин, наприклад, середньої тяжкості тілесне

ушкодження, залежно від конкретних обставин його вчи-

нення може бути визнаний (невизнаний) таким, що

містить (не містить) ознаки злочину, який не становить

великої суспільної небезпеки. Дати вичерпний, формалізо-

ваний перелік таких злочинів неможливо, та й, очевидно,

недоцільно, оскільки злочини, що не становлять великої

суспільної небезпеки, — це не конкретний вид злочинів, а

оцінка ступеня суспільної небезпечності кожного окремого

злочину.

Про особливо тяжкі злочини, як уже зазначалось, у

Кримінальному кодексі йдеться в статтях 24, 25. Аналіз

відповідних положень цих статей, а також ст. 71 КК дозво-

ляє зробити висновок, що до особливо тяжких належать

злочини, якщо: а) вони є умисними злочинами, передбаче-

ними в ст. 71 КК; б) за їх вчинення законом передбачене

максимальне покарання у вигляді смертної кари або по-

збавлення волі на строк понад десять років.

У теорії кримінального права злочини, здебільшого,

поділяються на 4 групи: невеликої тяжкості або такі, що

не являють великої суспільної небезпеки; середньої тяж-

кості або менш тяжкі; тяжкі; особливо тяжкі. В основу

такого поділу покладено ступінь суспільної небезпечності

(ступінь тяжкості) злочину. Такий критерій може бути

покладений і в основу класифікації злочинів у новому

Кримінальному кодексі.

1 Див.: Коментар С 203.

73