§ 2. Злочини та інші правопорушення

Визначаючи вид відповідальності за ті чи інші правопо-

рушення, законодавець враховує цілий ряд обставин:

ступінь суспільної небезпечності (шкідливості) правопору-

шень, їх поширеність, реальну можливість ефективної бо-

ротьби з такими правопорушеннями, наявні в суспільстві

66

традиції, звички, оцінку суспільством тих чи інших діянь

тощо. Встановлення кримінальної відповідальності за

окремі дії, які мають значне поширення, призведе до того,

що до відповідальності буде "вибірково" притягатись лише

незначна кількість осіб із числа тих, котрі їх вчинили.

Наприклад, 5 лютого 1997 р; до ст. 1482 КК внесено зміни,

згідно з якими знову суб'єктами ухилення від сплати по-

датків можуть бути і фізичні особи. Ефективність дії цієї

норми буде незначною, оскільки існування "тіньової еко-

номіки", обсяг якої не менший обсягу легальної, дає

підстави стверджувати, що, принаймні, не менше половини

працездатного населення сплачує податки не у повному

обсязі або взагалі ухиляється від їх сплати. Якщо ж усі

винні будуть притягнуті до кримінальної відповідальності

за ухилення від сплати податків та одночасно за порушен-

ня правил про валютні операції, то засуджених в Україні

серед повнолітніх може бути більше, ніж законослухняних

громадян.

Розрізняються злочини та інші правопорушення, перш

за все, за ступенем їх суспільної небезпечності. Проте сам

по собі ступінь суспільної небезпечності діяння, як уже

зазначалося, не може бути єдиним критерієм визначення

виду відповідальності за конкретні діяння.

Ступінь суспільної небезпечності діяння як головна роз-

межувальна ознака між злочинами та іншими правопору-

шеннями визначається всіма його ознаками: формою і ви-

дом вини, мотивом і метою, способом, місцем, обстановкою

вчинення діяння і його наслідками. Законодавцем, най-

частіше, розмежування здійснюється за наслідками вчинен-

ня діяння і, перш за все, за розміром заподіяної шкоди.

Наприклад, зловживання посадовою особою своїм посадо-

вим становищем визнається злочином у разі, якщо діями

посадової особи заподіяно істотну шкоду державним чи

громадським інтересам або правам та інтересам, що охоро-

няються законом, окремих фізичних чи юридичних осіб,

якщо ж істотної шкоди не заподіяно, то діяння посадової

особи може кваліфікуватися як дисциплінарний проступок.

Від цивільних правопорушень злочин відрізняється, в ос-

новному, за ступенем суспільної небезпечності, який, як

правило, також визначається розміром заподіяної шкоди.

Так, умисне знищення або пошкодження індивідуального

майна громадян стає злочином лише тоді, коли завдано

значної шкоди потерпілому (ч. 1 ст. 145 КК), а якщо

шкода не є значною, то винна особа несе лише цивільно-

67

правову відповідальність, якщо дії по знищенню майна не

містять за об'єктом посягання ознак інших злочинів, на-

приклад, хуліганства (ст. 206 КК).

Найчастіше виникає питання про відмежування зло-

чинів від адміністративних правопорушень. Критеріями роз-

межування злочинів і адміністративних правопорушень є:

1) розмір заподіяної шкоди: так, розкрадання державно-

го чи колективного майна шляхом крадіжки (крім випадків

вчинення її з проникненням у приміщення чи інше схови-

ще), шахрайства, привласнення, розтрати чи зловживання

посадовим становищем при вартості викраденого до трьох

неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, спричинює

відповідальність за ст. 51 КАП, тобто є адміністративним

проступком, а при вартості викраденого понад цю суму —

тягне кримінальну відповідальність відповідно за стаття-

ми 81, 83, 84 КК;

2) вартість предмета правопорушення: так, незаконне

скуповування, продаж, обмін, використання як засобу пла-

тежу або як застави валютних цінностей, при вартості

предмета незаконної операції до двадцяти мінімальних роз-

мірів заробітної плати є адміністративним проступком і

тягне відповідальність за ст. 162 КАП, а якщо вартість

предмета незаконної операції перевищує двадцять міні-

мальних розмірів заробітної плати, то дії визнаються зло-

чином і тягнуть відповідальність за ст. 80 КК; незаконне

переміщення через митний кордон України поза митним

контролем товарів, валюти, цінностей та інших предметів

при їх вартості до двохсот мінімальних розмірів заробітної

плати є адміністративним проступком, відповідальність за

який передбачена ст. 209 КАП, а при вартості понад вка-

зану суму — злочином, відповідальність за який передба-

чена ст. 70 КК та ін.;

3) наслідки правопорушення: так, пошкодження кабель-

ної, радіорелейної, повітряної лінії зв'язку, проводового

мовлення або споруд чи обладнання, які входять до їх

складу, якщо воно не викликало тимчасового припинення

зв'язку, є адміністративним правопорушенням і тягне від-

повідальність за ст. 147 КАП, а якщо названі дії виклика-

ли тимчасове припинення зв'язку, то настає кримінальна

відповідальність за ст. 205 КК;

4) повторність вчинених дій: наприклад, незаконні ску-

повування, продаж, обмін, використання валютних цін-

ностей як засобу платежу або як застави при вартості

предмета незаконної операції до двадцяти мінімальних роз-

68

мірів заробітної плати визнаються злочином, якщо ці дії

вчинені протягом року після накладення адміністративного

стягнення за такі ж порушення (ч. 1 ст. 80 КК); порушен-

ня правил адміністративного нагляду визнається злісним і

є злочином у разі, якщо воно вчинене особою, до якої двічі

протягом року застосовувались адміністративні стягнення

за такі ж порушення (ст. 1961 КК); заняття підприєм-

ницькою діяльністю без державної реєстрації або без

спеціального дозволу (ліцензії), одержання якого передба-

чено законодавством, визнається злочином, якщо ці дії

вчинені протягом року після накладення адміністративного

стягнення за такі ж порушення (ст. 1483 КК) тощо;

5) ступінь суспільної небезпечності вчинених дій, який

визначається всіма ознаками вчиненого діяння. Так, вчи-

нення особою дій, що порушують громадський порядок і

спокій громадян, зокрема, нецензурна лайка в громадських

місцях, образливе чіпляння до громадян та інші подібні дії

є дрібним хуліганством і кваліфікуються за ст. 173 КАП, а

якщо цими діями грубо порушується громадський порядок

і виявляється явна неповага до суспільства, то вони стають

кримінальне караним хуліганством і кваліфікуються за

ч. 1 ст. 206 КК. На ступінь суспільної небезпечності вчи-

неного діяння значною мірою впливають форма і вид вини,

мотив і мета вчинення суспільно небезпечних дій. Наприк-

лад». виготовлення або зберігання самогону чи інших міц-

них спиртних напоїв домашнього вироблення, виготовлення

або зберігання апаратів для їх вироблення без мети збуту

зазначених напоїв і апаратів є адміністративним правопо-

рушенням і тягне відповідальність за ст. 176 КАП, а якщо

перелічені дії вчинені з метою продажу таких напоїв та

апаратів, то вони визнаються злочином і кваліфікуються за

ст. 149 КК. На ступінь суспільної небезпечності діяння

впливає і кількість епізодів вчинених дій (за відсутності

адміністративної преюдиції як умови визнання діяння зло-

чином, про що йшлося у попередньому пункті). Так, одно-

разове доведення неповнолітнього до стану сп'яніння його

батьками або іншими особами, від яких неповнолітній не

перебував у службовій залежності, тягне відповідальність

за ст. 180 КАП, а неодноразове споювання неповнолітнього

визнається втягненням його у пияцтво і тягне відпові-

дальність за ст. 208 КК. Інколи визнання вчинених дій

адміністративним правопорушенням чи злочином залежить

від того, ким вчинені дії. Зокрема, одноразове доведення

неповнолітнього до стану сп'яніння, якщо воно вчинене

69

особою, в службовій залежності від якої перебував непов-

нолітній, тягне відповідальність за ст. 2081 КК.

При розмежуванні злочинів та інших правопорушень за

ступенем їх суспільної небезпечності досить часто необ-

хідно визначити зміст так званих оціночних ознак складу

злочину, які використовуються законодавцем. Оціночні

ознаки в кримінальному законі вживаються, в основному,

або як ознаки діяння, або ж як ознаки наслідків: "злісне"

ухилення від сплати встановлених коштів на утримання

дітей (аліментів) (ст. 114 КК); "грубе" порушення громад-

ського порядку, "явна" неповага до суспільства (ст. 206),

"істотна" шкода державним чи громадським інтересам або

охоронюваним законом правам і інтересам окремих фізич-

них чи юридичних осіб (ст. 165); "велика" шкода держав-

ному, колгоспному чи іншому громадському господарству

(ст. 159); "тяжкі", "інші тяжкі" наслідки (статті 157, 158)

тощо. Визначення змісту оціночних ознак створює певні

труднощі при вирішенні питання про ступінь суспільної

небезпечності вчинених дій, а відтак, і питання про ви-

знання їх злочинами чи іншими правопорушеннями.

Недоліком чинного законодавства треба вважати випад-

ки, коли за одні й ті самі дії передбачена як адміні-

стративна, так і кримінальна відповідальність, а критерії

розмежування злочину і адміністративного проступку при

цьому не визначені. Зокрема, ст. 13 Закону "Про державне

регулювання ринку цінних паперів в Україні" від ЗО жовт-

ня 1996 p. передбачає адміністративну відповідальність гро-

мадян і посадових осіб за здійснення операцій по випуску

в обіг або розміщенню незареєстрованих відповідно до чин-

ного законодавства цінних паперів, а ч. 1 ст. 1488 КК —

кримінальну відповідальність за випуск (емісію) громадя-

нином або посадовою особою суб'єкта підприємницької

діяльності цінних паперів у формі їх відкритого розмі-

щення без реєстрації емісії у встановленому порядку, тобто

за одні й ті самі дії особа може бути притягнена або до

адміністративної, або до кримінальної відповідальності.

Очевидно, що у подібних випадках за основу розмежуван-

ня злочину й адміністративного проступку слід взяти сту-

пінь суспільної небезпечності вчинених дій, який, у свою

чергу, буде залежати від розміру заподіяної інвесторам

шкоди, загального розміру емісії цінних паперів тощо.

70