41. Розрахунки обсягів виробничих інвестицій

Виробничі інвестиції або капітальні вкладення - частина інвестицій, спрямована на відтворення основних засобів виробничого і не виробничого призначення, на створення нових, реконструкцію і розвиток наявних основних засобів, включаючи об'єкти соціальної сфери. Це витрати на придбання довгострокових активів, які функціонують протягом тривалого періоду, з поступовою амортизацією ціни. До них звичайно відносять початкову вартість будівель та споруд (або крокові витрати на їх встановлення); вартість нових видів машин та механізмів; придбання обладнання та приладів (крім малокоштовних та швидкозношувальних); вартість придбаних нематеріальних активів тощо. Планування капітальних вкладень на підприємствах включає два етапи:

— обчислення необхідного обсягу виробничих інвестицій на розрахунковий період.

— визначення джерел фінансування капіталу.

Встановлення необхідного обсягу капіталовкладень залежить від економічної ситуації на ринку.

42. Обґрунтування джерел фінансування капіталовкладень.

Капітальні вкладення підприємств-інвесторів забезпечуються фінансовими ресурсами з різних джерел. Фінансові ресурси, що спрямовуються на фінансування капітальних вкладень підприємств-ін-весторів, можуть бути сформовані за рахунок:

• власних джерел фінансових ресурсів інвесторів;

• позикових джерел фінансових ресурсів інвесторів;

• залучених джерел фінансових ресурсів інвесторів;

• бюджетних інвестиційних асигнувань;

• коштів позабюджетних фондів;

• інших власних джерел фінансових ресурсів інвесторів;

• коштів іноземних інвесторів.

Склад джерел фінансування, що спрямовуються на капітальні вкладення, залежить від рівня централізації здійснюваних капітальних вкладень, а також від того, хто є інвестором і яка його форма власності.

43. Методологія визначення ефективності інвестицій

Більшість існуючих підходів до оцінки результатів будь-якого виду діяльності умовно можна розділити на такі групи:

— традиційні методи оцінки ефективності на основі визначення співвідношення між надходженнями та витратами;

— облікові підходи до розрахунків результатів діяльності, що здійснюються на основі бухгалтерської звітності;

— дисконтні методи, що ґрунтуються на основі теорії часової вартості грошей.

Традиційні методи передбачають розрахунки таких основних показників:

— коефіцієнта ефективності інвестування;

— періоду окупності інвестицій.

Коефіцієнт ефективності розраховується як відношення грошових надходжень (N) до суми інвестованих коштів (К). У практичних розрахунках використовується річна норма ефективності (Ег):

де РО — період окупності інвестицій у роках або час, за який недисконтовані надходження перевищать недисконтовані інвестиції (тобто це кількість років, необхідних для заміщення стартових витрат); Np — загальна сума прогнозованих повернень.

Методи оцінки інвестицій на основі бухгалтерської звітності (облікові методи) передбачають розрахунки балансової (Яь) та чистої (Яр) рентабельності інвестицій. При обчисленні балансової рентабельності враховується середньорічний дохід підприємства (і)г) та обсяг інвестицій (К). При обчисленні чистої рентабельності враховуються ще податкові та відсоткові платежі (РР). Балансова та чиста рентабельність розраховуються за формулами:

Показники рентабельності визначають рівень прибутку на кожну одиницю капіталовкладень.

В основі фінансових розрахунків теорії часової вартості грошей лежить принцип нерівноцінності нинішніх та майбутніх благ. У загальному випадку теперішня вартість платежу (РV), який буде здійснений через п років при відсотковій ставці сі, розраховується за формулою:

де РУ — розмір платежу, що буде здійснений через п років.

Нарахування відсотків вказаним способом називається принципом складних відсотків, а приведення майбутньої вартості до сучасної величини — дисконтуванням. Дисконтується не тільки одноразовий платіж. Якщо послідовність платежів складається з рівних за величиною платежів (Vo) і здійснюваних через рівні проміжки часу, то вона називається постійним аннуїтетом або постійною фінансовою рентою.