9.3. Класифікація затрат робочого часу зміни

Розробка норм праці у сільському господарстві неможлива без науково обґрунтованої систематизації затрат робочого часу. Останні за своїм змістом, тривалістю і призначенням досить різноманітні. Так, законодавством установлена 7-годшша робоча зміна при 6-денному робочому тижні. Саме з урахуванням цієї обставини розраховуються змінні норми праці. Під час напружених робочих періодів у рослинництві господарства мають право збільшити тривалість робочої зміни до 10 год, але з наступною компенсацією виконавцю таких переробок у менш напружені періоди.

Протягом зміни робочий час працівника витрачається на різні цілі: на підготовку до роботи, виконання робіт за нарядом, обслуговування машин, допоміжні роботи тощо. Крім того, виконавець у більшості випадків обслуговує машини й агрегати, характер і ступінь використан­ня яких досить різноманітний. Виходячи з цього, робочий час систе­матизується стосовно виконавця і машини окремо.

Робочий час виконавця ділиться насамперед на час роботи і час перерв. У свою чергу робочий час, залежно від характеру й мети його використання, ділиться на час підготовчо-заключних робіт, час основної роботи, час організаційно-технологічного обслуговування робочого місця, час на виконання разових і випадкових робіт.

Час підготовчо-заключних робіт потрібен для виконання трудо­вих процесів по підготовці до роботи і виконання заключних робіт наприкінці зміни (отримання наряду, переодягання, щоденне технічне обслуговування машин, переїзд до місця роботи, отримання інвентаря, матеріалів, здача агрегата, а також особиста гігієна виконавця в кіпці зміни). Особливість підготовчо-заключних робіт полягає в тому, що вони в окремих випадках можуть викопуватись і всередині зміни (на­приклад, доїння корів).

До основного відносять час, упродовж якого дії виконавця і зна­рядь праці надають предмету праці інший кількісний та якісний стан (оранка, культивація, рихлення тощо). Завдання нормування полягає, зокрема, в максимальному збільшеній основного часу протягом зміни.

У багатьох випадках виконання основної роботи взагалі неможли­во або помітно негативно впливає на її тривалість без допоміжних робіт. Час, який при цьому витрачається, називають допоміжним.

Допоміжний час потребується для поворотів тракторних агрегатів у процесі роботи, розвантаження бункерів комбайнів, піднесення тари, переходів на міжряддя тощо. Основна й допоміжна робота тісно взаємопов'язані, а в окремих випадках різниця між ними навіть чисто умовна. Так, при годівлі худоби піднесення кормів важко віднести до допоміжних робіт, оскільки воно входить у сам процес годівлі тварин.

Суму часу основної і допоміжної роботи називають часом опера­тивної роботи.

Організаційно-технічне обслуговування передбачає час на вико­нання робіт по обслуговуванню машин і робочого місця у процесі роботи. На механізованих роботах до таких відносять технічне обслуго­вування агрегату в процесі роботи (регулювання, змащення, доливка води в радіатор і т. д.), очистку робочих органів та інші. На ручних роботах — це заточка інструмента, перевірка якості роботи, дрібний ремонт простих знарядь праці тощо.

Сума часу оперативної роботи та організаційно-технологічного обслу­говування робочого місця складає час безпосереднього виконання роботи.

У практиці сільськогосподарського виробництва зустрічаються ро­боти, які не є щозмінними, а виконуються раз на місяць, квартал чи інший період. Такі роботи називаються-разовими. До них відносять зважування поголів'я при переводі в старші групи, проведення санітар­них заходів, побілку виробничих приміщень тощо. Зазначені роботи можуть нормуватися й оплачуватись окремо.

У сільському господарстві мають місце і так звані випадкові роботи, не передбачені виробничим завданням (допомога водіїв при буксируванні несправного автомобіля, участь тваринників у завантаженні худоби, усу­нення браку в роботі і та ін.). При нормуванні час на випадкові роботи розраховується за допомогою поправочного коефіцієнта.

Час перерв — у цей період виконавець фактично не виконує роботу. За своїм змістом перерви діляться на регламентовані і нерегламентовані. Перші враховуються при розробці норм праці, другі представлені головним чином простоями.

Час на відпочинок надається виконавцям для відновлення сил і має за мету постійне підтримання високої працездатності працівника протягом усієї зміни. Тривалість відпочинку диференціюється залежно від умов праці та її інтенсивності. Конкретні нормативи на відпочинок за групами робіт наводяться у довідниках.

Для задоволення особистих потреб та особистої гігієни працівникам надається 10 хвилин у розрахунку на зміну.

Поряд із зазначеними мають місце нерегламентовані перерви, зумовлені технологією і організацією робіт. В цей час виконавець пасивно спостерігає роботу машин і всього технологічного процесу (кормозапарювання, сушіння зерна, спостереження водія за укладкою вантажу), де виконавці тільки контролюють процес. Такі перерви використовуються для їх суміщення з часом на відпочинок і задоволенням особистих потреб.

Під час спостережень за трудовими процесами особлива увага акцентується на прямих втратах робочого часу. Останні, залежно від причин, які їх зумовили, відповідним чином систематизуються. Зокре­ма, простої з організаційних причин, викликані упущеннями в організації праці виконавців (несвоєчасне підвезення палива, насіння, очікування транспорту, неузгодженість трудових процесів у часі та ін.).

Простої з технічних причин, спричинені поломками машин і облад­нання, відсутністю електроенергії, порушенням водопостачання тощо.

Простої з вини виконавців, пов'язані головним чином з порушен­нями трудової дисципліни - запізненнями на роботу, самовільним залишенням робочого місця, передчасним закінченням роботи.

Простої з метеорологічних причин, викликані непогодою (опади, туман, роса та ін.).

Виявлення таких втрат потребує їх усунення з балансу робочого часу, оскільки вони, зрозуміло, не включаються в нормативний час зміни. Попередження втрат робочого часу — одне з найважливіших завдань нормування праці.

Перераховані вище затрати праці (крім нерегламентованих пе­рерв) входять у баланс робочого часу, структура якого виражається процентним співвідношенням між витратами часу на виконання окре­мих елементів трудового процесу.

Розрізняють фактичний і проектний баланси робочого часу. Пер­ший враховує фактичні затрати на виконання трудових операцій, дру­гий — розрахункові показники.

Проектний баланс робочого часу визначений на базі рекомендова­них нормативів на підготовчо-заключні роботи, відпочинок і задоволен­ня особистих потреб, а також з урахуванням удосконалення організації трудових процесів у молочному скотарстві. При цьому враховуються нормативи трудових затрат, що відображають, у кінцевому рахунку, раціональні режими праці й відпочинку виконавців, прийоми і методи їх праці, нормалізовані режими роботи машин та інші фактори. Проектний баланс у даному випадку визначений на 8,2 години роботи при п'яти­денному робочому тижні.

Елементи трудового процесу для зручності розрахунків відповідним чином індексуються. Для уніфікації шифровки розроблена єдина класифікація трудових затрат відносно виконавця (табл. 1).

Таблиця 1

Єдина класифікація затрат робочого часу та її індексація [ ]

Елементи затрат робочого часу	Шифр
Основна робота	То
Допоміжна робота	Тд
Оперативна робота (То+Тд)	Топр
Організаційно-технологічне обслуговування робочого місця	Тобс
Безпосереднє виконання роботи (Топ+Тобс)	Товр
Перерви, зумовлені технологією та організацією робіт	Тпто
Відпочинок	Твп
Задоволення особистих потреб	Топ
Штучний час (Твик+Твп.оп)	Тшт
Підготовчо-заключні роботи	Тпз
Нормативна тривалість зміни	Тзмн
Нерегламентовані періоди	Тнп
Простої х організаційних причин	Тпо
Простої з технічних причин	Тто
Робота за завданням (Тзм+Тнп)	Тз
Випадкові роботи	Твд
Загальна тривалість зміни	Тзм