МОДУЛЬ II.

СИСТЕМА ПЛАНУВАННЯ ОПЕРАЦІЙНОЇ

(ВИРОБНИЧОЇ) ДІЯЛЬНОСТІ В СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКИХ

ПІДПРИЄМСТВАХ

9.1. Поняття, завдання й методи нормування праці

У процесі розвитку продуктивних сил суспільства виникає об'єктивна необхідність встановлення норм затрат праці на виконувані обся­ги робіт чи виготовлену продукцію. Практика показує, що більшість виробничих процесів без нормування праці не може бути раціонально організована. Крім того, в умовах ринку норми праці залишаються важливим елементом розподільчих відносин у суспільстві.

З розвитком процесу приватизації майна, з організацією фер­мерських господарств та орендних колективів роль нормування праці дещо видозмінюється. Посилення зацікавленості в кінцевих результатах об'єктивно потребує чіткої розробки процесу виробництва. Особливою рисою нормування праці за цих умов є те, що об'єктом досліджень стає праця цілого колективу з урахуванням технологічно зумовленого комп­лексу взаємопов'язаних робіт. Зокрема, все більше уваги приділяється розробці комплексних норм праці переважно на окремих стадіях вироб­ництва — посіві, догляді за рослинами, збиральних роботах. При цьому все більшого розповсюдження набувають укрупнені нормативи трудо­вих затрат на 1 га чи голову тварин.

За умов розвитку ринкових відносин нормування праці зберігає свою значущість, особливо в крупних сільськогосподарських підпри­ємствах, однак його роль дещо трансформується. Насамперед це сто­сується того, що норми праці все частіше перетворюються в прогнозну міру праці. Одночасно з цим суттєво розширюються права безпосередніх виробників щодо дотримання міри праці, а це у свою чергу зумовлює варіації трудових затрат залежно від конкретних умов виробництва. З урахуванням вищезазначеного нормування праці залишається важли­вим елементом її організації на виробництві, оскільки сприяє подальшо­му вдосконаленню форм кооперації і поділу праці, дозволяє раціона­лізувати її прийоми й методи, поліпшує організацію та обслуговування робочих місць і т. ін.

Поряд із цими завданнями нормування праці слугує також для створення обґрунтованої бази даних для внутрігосподарського плану­вання, стимулювання підвищення кваліфікації виконавців на ослові узагальнення й широкого розповсюдження передового виробничого досвіду, вдосконалення форм і систем оплати праці тощо. Вирішення цих та інших завдань забезпечить зростання ефективності сільсько­господарської праці.

В нормах праці, що встановлюються, повинні бути закладені суспільне необхідні затрати робочого часу, через що вони мають відповідати ряду вимог. Насамперед потрібно враховувати досягнення науки й передового досвіду, які передбачають використання раціо­нальних прийомів та методів праці, продуманих режимів праці та відпочинку виконавців тощо. Крім того, норми праці повинні відповідати природно-економічним та організаційно-технологічним умовам вико­нання трудових процесів, а також забезпечувати рівномірну напру­женість норм при їх виконанні в аналогічних умовах незалежно від географічного положення.

Досягнення зазначеної мети можливе за умов дотримання правил нормування праці, найбільш важливими з яких є:

• вивчення й аналіз природно-економічних умов та стану орга­нізації трудових процесів на підприємстві;

• узагальнення й аналіз передового досвіду організації праці на підприємстві та за його межами;

• урахування передових досягнень науки й техніки;

• охоплення нормуванням усіх категорій працівників;

• виробнича перевірка норм, систематичний аналіз їх виконання та поновлення.

Зазначені правила сприятимуть забезпеченню обґрунтованості норм праці і визначенню їх змісту. В цілому сутність нормування полягає у розрахувати міри трудових затрат, виражених у робочому часі, на виконання певного обсягу робіт або виробництва певної кількості продукції. В процесі нормування встановлюються норми та нормативи, які діляться на види залежно від галузевого призначення, сфери засто­сування, територіального розповсюдження, кваліфікації виконавців та інших факторів. Серед них слід виділити наступні.

Норма виробітку — під нею розуміють розрахунковий обсяг робо­ти чи виробленої продукції, який слід виконати або виробити одним чи кількома працівниками за зміну за певних природно-економічних умов. Норми виробітку вимірюються залежно від характеру виробничого про­цесу в гектарах, тоннах, штуках тощо.

Норма часу — являє собою затрати праці, виражені в секундах, хвилинах, годинах, на виконання одиниці роботи чи виготоеєння одиниці продукції, обслуговування однієї голови худоби тощо. Норми часу використовуються переважно в ремонтно-механічних майстернях, будівельних роботах і т. ін.

Норма обслуговування — передбачає кількість тварин, одиниць обладнання, виробничі площі і т. ін., які мають обслуговувати протягом зміни один або декілька виконавців. Найбільшого розповсюдження нор­ма обслуговування набула у галузях тваринництва, а також при кількісній оцінці праці слюсарів-наладчиків, електриків і деяких інших категорій працівників.

Норма чисельності - під нею розуміють кількість виконавців відповідного професійно-кваліфікаційного рівня, встановлену для об­слуговування виробничої дільниці, поточної лінії, кормокухні і т. д. Ця норма широко використовується па тваринницьких комплексах, при обслуговуванні картопле-сортувальних пунктів, в складських примі­щення і т. ін. У практиці сільськогосподарського виробництва норма чисельності тісно пов'язана з так званим нормованим завданням.

Нормоване завдання — це обсяг роботи, яку повинна виконати група виконавців за один день, декаду, місяць при певній її якості. Виражається, як правило, в натуральних показниках (гектари, тонни, штуки та ін.). Нормоване завдання визначають на базі норм виробітку (норм часу); порядок його визначення такий самий, як при встановленні норм виробітку. Нормоване завдання використовують у підрядних ко­лективах, тепличних комбінатах, ремонтних майстернях тощо.

Останнім часом все більшого розповсюдження набувають комп­лексні норми праці -- обсяги робіт, виконувані ведучим агрегатом, взаємопов'язані операції за зміну за участю всіх безпосередніх вико­навців, що зайняті на цих роботах. З метою підтримання заданої ритмічності такі норми застосовують на збиральних роботах, посіві, інших комплексах робіт, де широко застосовують груповий метод експлуатації техніки.

У практиці нормування важливим його елементом є поняття "нор­матив". Нормативи відображають затрати робочого часу на виконання окремих прийомів праці та їх комплексів. Прикладом таких нормативів можуть слугувати затрати часу на доїння корів, повороти агрегатів тощо. Нормативи часу розробляються для конкретних умов виробницт­ва і на їх основі визначаються змінні норми виробітку. Нормативи часу наводяться у відповідних довідниках з диференціацією, зумовленою техніко-технологічними параметрами виробництва.

У сільському господарстві України використовується значна кількість норм праці, які відповідним чином систематизовані залежно від ряду ознак.

Зважаючи на територіальну розповсюдженість, норми праці ділять­ся на республіканські, зональні, обласні й місцеві. Республіканські нор­ми використовуються на території України; зональні — на території окремих 5 зон, що мають подібні природно-господарські ознаки; облас­ні — в тій області, для якої вони розроблені; місцеві — як правило, в масштабах одного господарства чи їх групи.

З огляду на галузеве призначення норми праці ділять на між­галузеві й галузеві. Міжгалузеві можуть використовуватись у декількох галузях, а прикладом використання галузевих може бути автотранспорт.

За терміном дії існують постійні, сезонні, тимчасові й перспективні норми праці. Постійні діють протягом тривалого періоду до зміни умов роботи; сезонні розробляються на сезон, а тимчасові — на період освоє­ння нової техніки, технології і організації праці. З урахуванням прогно­зу розвитку науково-технічного прогресу на перспективу розробляють­ся перспективні норми праці, які в подальшому використовуються в практиці планування трудових ресурсів.

Розрізняють також єдині й типові норми праці. Єдині належать до обов'язкових норм. Це нормативи навантажувально-розвантажувальних, автотранспортних і деяких інших робіт. Вони розробляються на основі узагальнення досвіду передових господарств, що мають відносно висо­кий рівень технічної оснащеності.

Типові норми праці мають рекомендаційний характер і роз­робляються з урахуванням передових і типових для даних умов вико­нання роботи. Якщо за результатами паспортизації конкретні природно-економічні умови відповідають типовим, то наведені в довідниках типові норми можна використовувати без змін. В іншому випадку норми праці слід уточнювати за певною методикою.

Відомо, що в сільському господарстві широко застосовуються різноманітні засоби виробництва і способи дії на предмети праці, це накладає свій відбиток на методику розрахунку норм праці. Залежно від особливостей трудових процесів вони діляться на ряд груп.

1. Польові механізовані роботи. До цієї групи відносять роботи, що виконуються з допомогою мобільних машин і механізмів. Серед них оранка, посів, міжрядний обробіток, збирання врожаю тощо.

2. Роботи по обслуговуванню стаціонарних машин. Роботи вико­нуються в стаціонарних умовах, а функції виконавців зводяться до обслуговування машин і виконання додаткових операцій. За допомогою стаціонарних машин здійснюють сортування та сушку продукції, кормозапарювання, обмолот і т. ін.

3. Транспортні роботи. Це роботи по переміщенню сільсько­господарських вантажів у просторі за допомогою автомобілів, тракторів, кінного транспорту.

4. Ремонтно-механічні роботи. До цієї групи відносять слюсарні, токарні, електрогазозварювальні, ковальські та інші роботи по ремонту сільськогосподарської техніки.

5. Роботи по обслуговуванню тварин. Обслуговування тварин - велика група сільськогосподарських робіт, що виконуються як вручну, так і за допомогою машин. Залежно від виду тварин та інших факторів методики нормування праці тваринників дещо розрізняються.

6. Ручні й кінно-ручні роботи. Зазначені роботи виконуються простими знаряддями праці: вилами, лопатами, косами, а також кінними агрегатами у польових умовах.

7. Будівельно-монтажні й будівельно-ремонтні роботи. Ці роботи пов'язані з будівництвом і ремонтом будівель житлового і виробничого призначення.

Враховуються також допоміжні роботи по обслуговуванню, наладці, контролю й ремонту різного технологічного обладнання, навантажу-вально-розвантажувальні та авіахімічні роботи, роботи по управлінню виробництвом. Зазначені види діяльності займають різну питому вагу в нормоутворювальному процесі і розробляються спеціалізованими органі­заціями відповідних закладів.

Наведена класифікація трудових процесів у сільському госпо­дарстві певною мірою відображає їх різноманітність у галузі. Групуван­ня робіт за ступенем їх однорідності сприяє більш повному врахуванню факторів, що зумовлюють кількісні параметри норм праці, які ж до того мають різні методики розрахунків. Самі ж методики базуються на спеціальних методах нормування, які, по суті, являють собою досліджен­ня трудового процесу з метою визначення норм праці. Однак перед тим як приступити до таких досліджень, слід аналітичне підійти до предме­та дослідження — трудового процесу.

Для цього на складові елементи розчленовують процес виробниц­тва, який являє собою сукупність трудових процесів, що об'єднуються і базуються на прийнятій технології виробництва.

Насамперед виділяють частковий виробничий процес як однорідну й закінчену в технологічному відношенні стадію виробництва. Як при­клади часткових виробничих процесів можна назвати передпосівну підготовку поля, догляд за рослинами, збирання врожаю тощо.

Частковий виробничий процес, у свою чергу, ділиться на трудові операції. Під операцією розуміють технологічно й організаційно обособлену частину виробничого процесу, яка здійснюється одним чи групою виконавців на одному робочому місці одними й тими самими машинами (при збиранні врожаю — це комбайнове збирання, скиртування соломи, лущення стерні тощо). Операції діляться на прості й складні залежно від того, включають вони одну або декілька дій на предмет праці. До простих операцій відносять оранку, боронування, рихлення тощо, а до складних (для прикладу — на посіві) — сам посів, транспортування насіння й добрив і т. ін.

Операції є основним об'єктом нормування, саме на цьому рівні й визначаються норми виробітку. Разом з тим для підвищення обґрунтованості норм трудові операції розчленовують на прийоми та їх комп­лекси, дії й рухи.

Трудовий прийом — це закінчена в часі сукупність дій виконавця, що мають конкретне призначення. Зокрема, трудовий прийом "підготов­ка вимені" складається з наступних дій: набрати теплої води, підійти до корови, обмити вим'я, витерти його сухим рушником, здоїти перші цівки молока.

Трудова дія являє собою сукупність декількох рухів робочих органів виконавця (рук, пік, корпусу), що мають цільове призначення (наприклад, відключення апарата від вимені корови).

Трудові дії складаються з трудових рухів. Під ними розуміють одноразове переміщення рук, ніг, корпусу виконавця з одного положен­ня в інше. Нахилитися чи розігнутися, простягнути руку чи ногу до педалі — все це приклади трудових рухів.

Розчленування процесу виробництва на складові частини є вихід­ним моментом основного методу нормування — поелементного. Взагалі існують два методи нормування праці — сумарний і поелементний.

При сумарному методі норми праці встановлюються з урахуван­ням середнього рівня виконання норм виробітку на основі власного досвіду нормувальника. Цей метод передбачає також розробку норм праці статистичним шляхом на рівні середнього фактичного виробітку за минулий період. Застосування даного методу вкрай обмежене через те, що він не враховує достатньою мірою передовий досвід організації праці, зміни в рівні технічної оснащеності господарств, не сприяє усу­ненню недоліків на виробництві.

З огляду на вищезазначене в практиці нормування застосовують переважно поелементний (аналітичний) метод, що має, в свою чергу, два взаємодоповнюваних способи — аналітично-експериментальний та аналітично-розрахунковий.

Аналітично-експериментальний метод нормування передбачає розч­ленування процесу виробництва на складові елементи — прийоми та їх комплекси, дії й рухи шляхом спеціальних хронографічних спостережень. У подальшому матеріали спостережень аналізуються, виявляються при­чини втрат робочого часу, раціоналізуються трудові процеси і на цій основі проектуються й розраховуються за встановленою методикою норми праці. Спостереження проводяться, як правило, в типових умовах.

Безпосередньо в господарствах аналітично-експериментальним ме­тодом користуються в тих випадках, коли виникає необхідність у перевірці та уточненні типових норм, за відсутності з якихось причин норм у довідниках або при їх визначенні па нові види техніки. Цінність зазначеного методу полягає в тому, що він дає можливість виявити упущення в існуючій організації праці і намітити заходи до їх усунення. Разом з тим він має і свої недоліки. Насамперед зазначений метод є досить складним та трудомістким, оскільки для встановлення технічно-обґрунтованої норми необхідно виконати певну кількість якісних спос­тережень.

Враховуючи це, досить часто використовують аналітично-розра­хунковий спосіб нормування, коли норми праці розраховуються за заздалегідь встановленими нормативами часу на виконання окремих елементів трудових операцій. Такі нормативи наведені у спеціальних довідниках з диференціацією відповідно до конкретних умов вироб­ництва. Слід зазначити, що дані нормативи розробляються за допомогою аналітично-експериментального способу нормувальними установами.

Для розрахунку норм праці аналітично-розрахунковим способом із довідників нормативів відбирають такі норми, що відповідають певним умовам виробництва, і підставляють у відповідні формули, визначаючи таким чином норму праці. Зазначимо також, що розрахунки повинні супроводжуватись паспортизацією полів і ферм.

Аналітично-розрахункове нормування менш трудомістке порівня­но з попереднім способом і за доброго забезпечення господарств анкет­ними нормативами і правильного їх використання можна визначити обґрунтовані норми праці.