Соціально-демографічні спільності

Важливу роль у політичному житті відіграють соціально-демографічні спільності. Основою їх розрізнення є статеві та вікові відмінності між людьми. За статевою ознакою розрізняються чоловіки і жінки, а за віковою — молодь, особи середнього, старшого й похилого віку. При цьому маються на увазі не суто фізіологічні, а соціальні відмінності між цими групами людей, тобто відмінності за їх становищем у суспільстві. Так, і до сьогодні залишається актуальною проблема забезпечення не лише формально-юридичної, а й фактичної рівності жінок з чоловіками, усунення дискримінації жінок в оплаті праці, наймі на роботу, доступі на високі державні посади, в політичному житті в цілому, хоча боротьба жінок за розв'я­зання цієї проблеми триває вже декілька століть.

Молодь — це соціально-демографічна група, яка вирізняється на основі сукупності вікових характеристик, особливостей соціального становища та зумовлених ними соціально-психологічних властивостей.

Як певний етап життєвого циклу молодість є біологічно універсальною, але її конкретні вікові межі, соціальний статус і соціально-психологічні особливості мають соціально-історичну природу й залежать від властивих тому чи іншому суспільству особливостей соціалізації.

Вікові межі молодості, а значить, і приналежність до молоді як соціально-демографічної групи, визначаються в інтервалі 14—16 (вік статевого дозрівання) і 25—ЗО років (вік закінчення навчання й початку самостійного трудового життя). В багатьох країнах діє законодавство, яке передбачає встановлення вікових меж молодості, створення умов для соціального становлення та розвитку молоді, забезпечення правових і політичних гарантій здійснення цього процесу тощо. Це законодавство складає правову основу особливого виду політики — молодіжної. Так, в Україні прийнята Декларація «Про загальні засади державної молодіжної політики», діє Закон «Про сприяння соціальному становленню та розвитку молоді». В цьому законі, зокрема, зазначається, що молодь — це громадяни України віком від 15 до 28 років.

Особи похилого віку — це здебільшого пенсіонери за віком, який неоднаковий в різних країнах і встановлюється в межах 55—70 років. В Україні пенсійний вік становить 55 років для жінок і 60 — для чоловіків. Пенсіонери також є об'єктом особливого різновиду політики — пенсійної.

Як й інші соціальні спільності, молодь і пенсіонери теж прагнуть до представництва своїх інтересів на державному рівні. Здійснюється воно як через політичні партії, так і через численні молодіжні й ветеранські громадські орга­нізації. Молодь і пенсіонери нерідко є найактивнішими складовими електорату.

Соціально-професійні спільності

До числа суб'єктів політичних відносин, соціальних суб'єктів політики належать і соціально-професійні спіль­ності. Це передусім великі професійні групи людей, які посідають особливе місце в системі суспільного поділу праці, — робітники, службовці, інтеліген­ція, селяни, підприємці. Соціально-професійні спільності відіграють значну роль в економічному, соціальному, полі­тичному, духовному житті суспільства. В країнах Заходу ці спільності є основними обліковими групами соціальної статистики. Важливо визначити соціальний склад основних професійних груп.

Інтелігенція —це соціальна група (верства) людей складної розумової праці.

Відповідно до цього визначення до інтелігенції належать не взагалі всі люди розумової праці, а лише особи складної (висококваліфікованої) праці, виконання якої передбачає наявність вищої або середньої спеціальної освіти. Через високий рівень освіти, професійної підготовки представ­ників інтелігенції називають іще спеціалістами або профе­сіоналами. Основними професіональними групами у складі інтелігенції є інженерно-технічна, наукова, педагогіч­на, медична, художня, адміністративно-управлінська, військова.

Близькою до інтелігенції соціально-професійною групою є службовці — особи нефізичної праці, які трудяться за наймом. До службовців належать як особи простої розумової праці (в основному торгові й конторські працівники, яких нази­вають іще службовцями-неспеціалістами), так і ті представ­ники інтелігенції (спеціалісти), що трудяться за наймом. У західній соціології особи розумової праці визначаються також як «білі комірці», на відміну від «синіх комірців» — осіб ручної праці, робітників.

Терміном «селянство» можуть позначатися різні спіль­ності людей: усе самодіяльне населення, зайняте в сіль­ському господарстві (наймані робітники, дрібні, середні і великі власники засобів виробництва, передусім землі), всі або лише дрібні власники засобів виробництва.

Нарешті, підприємці — це власники засобів виробництва, котрі функціонують як його організатори.

Навіть найвищі посадові особи не є підприємцями, якщо вони цими підприємствами не володіють. Водночас не є підприємцями і власники засобів виробництва, які не причетні до організації самого виробництва. На практиці власники підприємств найчастіше є і їхніми вищими посадо­вими особами. Оскільки функціонування приватних підпри­ємств передбачає використання найманої робочої сили, то їх власників-підприємців називають іще роботодавцями.