Предмет політології

Розмежування політології та інших наук, які вивчають політичну сферу суспільного життя, передбачає виокремлення предмета полі­тології. Стосовно цього предмета існують різні судження.

В античному світі приватне і політичне, державне життя існувало в нерозривній єдності. Інституціональним суб'єктом політики там була лише держава, оскільки інших розвинених політичних інститутів тоді ще не знали. Об'єктом політико-філософських досліджень античних мислителів, наприклад Платона та Арістотеля, була саме держава у нерозривній єдності з суспільством. Відповідно до цієї традиції науку про політику нерідко називають державознавством.

Однак у міру розмежування громадянського суспільства й держави, появи інституціональних засобів впливу цього суспільства на державу — політичних партій, груп інтересів, засобів масової інформації тощо — коло інституціональних суб'єктів політики розширилося, що зробило очевидним обмеженість трактування політології як науки лише про державу. Вона стає наукою про політику в цілому.

Визначаючи об'єктом політології політичну сферу суспільного життя, вчені висловлюють різні думки щодо її предмета. Одні вважають таким предметом владу, другі — політичну систему, треті — демократію, четверті — політичну культуру тощо. Особливості політологи як окремої науки про політику найповніше відображає категорія «політична система суспільства». Це інтегративна категорія, яка органічно поєднує всі інші категорії політології — політичні інститути, політичні відносини, політичні проце­си, політичну культуру тощо, а тому є центральною у науці про політику.

Отже, політологія як наука про політику — це наука про політичну систему суспільства та її різноманітні підсистеми. Жодна інша галузь наукового знання, яка досліджує полі­тичну сферу суспільного життя, не робить це з такою системністю й повнотою, як політологія, і не має політичну систему суспільства в цілому як свій предмет. Політологія не може претендувати на вивчення всієї багатоманітності проявів політичного життя суспільства, однак вона є єдиною наукою, яка досліджує такі прояви в систематизованому вигляді.

Основними структурними елементами політичної систе­ми є політичні інститути і політичні відносини. Політичні відносини — це відносини з приводу влади в суспільстві, а політика є діяльністю, спрямованою на завоювання, викори­стання та утримання влади. Тому політологія може бути визначена і як наука про владу в суспільстві.

Закономірності політології

Та чи інша сукупність знань про навколишній світ може претендувати на статус науки лише тоді, коли відобра­жає не всю багатоманітність відповідних явищ і процесів, а насамперед закони їх виникнення і функціонування. Закон — це необхідний, істотний, стійкий і повторюваний зв'язок між явищами. Регулярна повторюваність вияву закону є закономірністю. Поняття закону в соціально-полі­тичних науках означає загальне, стисло сформульоване теоретичне положення, яке визначає сутність соціальних і політичних явищ та об'єктивно існуючий між ними взаємозв'язок.

Щодо існування закономірностей політики, а також відповідних їм і відображених у теоретичній формі законів чи закономірностей політології є два протилежні погляди. Один з них, досить широко представлений у марксистській літературі, визнає наявність необхідних, стійких і повторю­ваних зв'язків, тобто законів у суспільних, в тому числі політичних, відносинах, які формулюються у суспільство­знавстві, зокрема в теорії політики. Такими у марксизмі є, наприклад, «закон класової боротьби», «закон визначальної ролі економічного базису (виробничих відносин) стосовно політичної надбудови», «закон соціальної революції», «закон зміни суспільно-економічних формацій» тощо.

Інший погляд, який характерний для немарксистського суспільствознавства, заперечує не стільки саму наявність об'єктивних закономірностей суспільного, у тому числі політичного, розвитку, скільки можливості їх наукового пізнання. Методологічною основою такої позиції є пози­тивізм, який виходить з того, що істинне (позитивне) знання можна здобути лише спеціальними (точними) науками. Істинним він визнає лише те знання, яке може бути під­тверджене (верифіковане) в результаті його емпіричної перевірки. Оскільки знання про суспільство емпіричним шляхом перевірити, як правило, неможливо, воно не визна­ється істинним, а суспільствознавчі дисципліни не вважа­ються науками.

Позитивізм, щоправда, допускає деякі винятки щодо окремих суспільствознавчих дисциплін, зокрема стосовно політології. Істинним він визнає те політологічне знання, яке або експериментально підтверджене, або здобуте за допомогою формально-логічних чи математично-формалізо­ваних методів. Однак можливість пізнання саме закономір­ностей суспільного розвитку він заперечує в принципі.

Зазначена позиція позитивізму певною мірою зумовлена його негативною реакцією на марксистський економічний детермінізм, відповідно до якого все суспільне життя в кінцевому підсумку визначається розвитком продуктивних сил і виробничих відносин, що й зумовлює закономірний характер зміни суспільно-економічних формацій. Однак заперечуючи марксизм у цьому питанні, позитивізм узагалі відмовився від визнання будь-яких закономірностей суспільного розвитку та можливостей їх наукового пізнання, тим самим відмовивши суспільствознавству, в тому числі політології, у статусі науки.

Заперечення закономірностей політичного розвитку та можливостей їх пізнання не є іманентно притаманною немарксистській політології рисою. Багато зарубіжних дослідників визнають такі закономірності, а деякі з них навіть сформулювали загальновідомі в політології закони, наприклад «залізний закон олігархічних тенденцій» Р. Міхельса, «закон циркуляції еліт» В. Парето, закони взаємодії виборчих і партійних систем М. Дюверже, закони бюро­кратизації С. Паркінсона тощо.

Політологічними за своїм характером є закономірності функціонування державної влади, сформульовані наукою конституційного права, наприклад такі: чим більше парла­мент усунутий від обрання президента, тим більша роль президента у здійсненні державного керівництва суспіль­ством; чим далі процес формування верхніх палат парла­ментів віддалений від виборчого корпусу, тим менший обсяг їхньої компетенції; парламент завжди працює відповідно до законодавчої програми уряду тощо.

Звичайно, закони суспільного, у тому числі політичного, розвитку не діють з такою очевидністю й необхідністю, як закони природи. Закономірність або закон, передбачаючи причиново-наслідковий зв'язок, виключає випадковість або ж відводить їй другорядну роль. Суспільно-політичні явища характеризуються динамізмом, перебувають під впливом багатьох випадковостей, у тому числі суб'єктивного чинника, а тому не можуть визначатись у межах суворо детерміно­ваних причиново-наслідкових зв'язків. Закономірності суспільного розвитку проявляються лише як тенденції, що відображають необхідні та стійкі зв'язки між істотними сторонами явищ і процесів. Можна сперечатися щодо конкретних закономірностей політології чи їх формулювань, однак заперечувати їх узагалі — значить заперечувати саму можливість цієї науки.

Предмет політології, отже, доцільно визначати не просто через політичну систему чи владу, а через закономірності їх функціонування. Прийнятним з деякими застереженнями можна вважати, наприклад, таке визначення предмета політології: «Політологія є наукою про сутність, форми і закономірності функціонування і розвитку політичних систем і політики, їх місце і роль у житті суспільства». Можна також погодитися і з таким тлумаченням: «Пред­метом політології є закономірності формування і розвитку політичної влади, форми і методи її функціонування і використання в державно-організованому суспільстві». Існують також визначення, які поєднують обидва зазначені підходи до розуміння предмета політології. «Основний предмет політичної науки, — зазначає відомий російський політолог Ф. М. Бурлацький, — політична влада, реалізована в політичних системах та в інших формах політичних відносин».

Зважаючи на те, що сутністю політики є не влада, а управ­ління суспільством (влада виступає лише засобом політи­ки), політологія може бути визначена і як наука про закономірності діяльності з керівництва та управління суспільством на основі публічної влади.

Це визначення предмета політології близьке до визна­чення його через політичну систему, бо саме остання є суб'єктом такої діяльності.

Отже, політологія виступає як спеціальна теорія політи­ки, котра відрізняється від інших наук: по-перше, тим, що вивчає політичну сферу суспільного життя не в загальному ряду багатьох інших об'єктів, як це роблять, наприклад, філософія, соціологія чи історія, а як єдиний і основний об'єкт; по-друге, тим, що вивчає не окремі аспекти політич­ного життя, а розглядає його як багатомірну, цілісну систему; по-третє, тим, що головним своїм предметом має пізнання притаманних цій системі закономірностей діяльності з керівництва та управління суспільством на основі публічної влади.