- •Політологія
- •Передмова
- •Розділ 1 становлення й розвиток політичних ідей
- •Предмет політології
- •1 Об'єкт і предмет політології політологія та інші науки про суспільство
- •Предмет політології
- •Закономірності політології
- •Структура політології
- •2 Основні категорії, методи і функції політології Категорії політології
- •Методи політологічних досліджень
- •Функції політології
- •Становлення політології як науки і навчальної дисципліни
- •Глава 2
- •1 Зародження політичних ідей та їх розвиток у стародавньому світі
- •Політичні ідеї у країнах Стародавнього Сходу
- •Політичні вчення Стародавній Греції
- •Політична думка у Стародавньому Римі
- •Вчення Фоми Аквінського про державу
- •Політичне вчення Марсилія Падуанського
- •3 Політичні вчення епохи відродження
- •Політичне вчення Нікколо Макіавеллі
- •Вчення Жана Бодена про державу
- •Політичні ідеї утопічного соціалізму
- •4 Становлення і розвиток політичної науки нового часу
- •Політичні вчення в Голландії
- •Політичні вчення в Англії
- •Політичні вчення у Франції
- •Політичні вчення в Німеччині
- •5 Основні напрями західноєвропейської політичної думки XIX - початку XX ст.
- •Класичний лібералізм
- •Критично-утопічний соціалізм
- •Марксизм
- •Елітизм
- •Глава 3 зародження і розвиток української політичної думки
- •1 Політичні погляди у київській русі
- •«Слово про закон і благодать»
- •«Повість врем'яних літ»
- •«Руська правда»
- •«Повчання»
- •«Слово о полку Ігоревім»
- •2 Українська політична думка литовсько-польської і польсько-козацької доби (XVI-xvііi ст.)
- •Станіслав Оріховський - Роксолан
- •Христофор Філалет
- •Іван Вишенський
- •Становлення козацько - гетьманської держави
- •Пилип Орлик
- •Стефан Яворський
- •Феофан Прокопович
- •3 Політична думка україни в XIX ст.
- •Микола Костомаров
- •Тарас Григорович Шевченко
- •Михайло Драгоманов
- •Сергій Полонинський
- •Іван Франко
- •4 Основні напрями розвитку української політичної думки у першій половині XX ст.
- •Націоналізм
- •Націонал - демократизм
- •Розділ 2 політика як суспільне явище
- •Глава 4
- •Природа політики
- •1 Поняття, суб'єкти і функції політики
- •Суб'єкти політики
- •Функції політики
- •2 Зв'язок політики з іншими сферами суспільного життя Місце політичних відносин у системі суспільних відносин
- •Види політики
- •Політика як наука й мистецтво
- •Глава 5 політична влада
- •1 Влада як суспільне відношення Сутність і види влади
- •Політична влада
- •Концепції влади
- •2 Ресурси й легітимність політичної влади
- •Ресурси політичної влади
- •Поняття легітимності влади
- •Ознаки легітимності
- •Типи легітимності політичної влади
- •Глава 6 соціальні засади політики
- •1 Сутність та особливості соціальних відносин
- •2 Соціальні спільності як суб'єкти політичних відносини
- •Соціально-класові спільності
- •Соціально-етнічні спільності
- •Соціально-демографічні спільності
- •Соціально-професійні спільності
- •Соціально-теритериторіальні спільності
- •3 Соціально-політичні конфлікти Поняття соціально-політичного конфлікту
- •Соціальна політика
- •Глава 7
- •1 Сутність і значення системного аналізу політики Сутність системного аналізу
- •Концепція політичної системи д. Істона
- •Модель політичної системи г. Алмонд
- •2 Структура і функції політичної системи суспільства Структура політичної системи
- •Функції політичної системи
- •Закономірності функціонування політичної системи
- •З. Типологія політичних систем
- •Розділ 3 інституціоналізовані форми політики
- •Глава 8
- •Держава - головний інститут політичної системи суспільства
- •1 Сутність, ознаки та функції держави Сутність та основні ознаки держави
- •Основні концепції походження держави
- •Функції держави
- •2 Вищі органи сучасної держави і поділ державної влади
- •Глава держави
- •Парламент
- •Поділ державної влади
- •3 Форми держави
- •Форми державного правління
- •Форми державного устрою
- •Організація державної влади в Україні
- •Глава 9
- •1 Сутність та основні ознаки правової держави з історії теорії правової держави
- •Основні ознаки правової держави
- •2 Громадянське суспільство та його взаємозв'язок з державою Становлення концепції громадянського суспільства
- •Структура громадянського суспільства
- •Взаємозв'язок держави і громадянського суспільства
- •3 Проблеми становлення правової держави і громадянського суспільства в україні
- •Формування правової держави
- •Становлення громадянського суспільства
- •Глава 10 політичні партії і партійні системи
- •1 Сутність, генезис і функції політичних партій Сутність політичної партії
- •Генезис політичних партій
- •Функції політичних партій
- •Типологія партій за соціальною основою
- •Інші типології політичних партій
- •3. Партійні системи
- •Поняття партійної системи
- •Багатопартійна система
- •Двопартійна система
- •Однопартійна система
- •4 Політичні партії та основні типи сучасних виборчих систем
- •Мажоритарна виборча система
- •Пропорційна виборча система
- •Змішана виборча система
- •Взаємозв'язок форм правління і виборчих систем
- •5 Партійна й виборча системи в україні Становлення багатопартійності в Україні
- •Особливості партійної і виборчої систем України
- •Глава 11 групи інтересів
- •1 Поняття і функції груп інтересів Сутність групового підходу до вивчення політики
- •Поняття «групи інтересів»
- •Функції груп інтересів
- •2 Типологія груп інтересів
- •Профспілки
- •Жіночий рух
- •3 Політичне представництво груп інтересів
- •Безпосереднє політичне представництво інтересів
- •Опосередковане політичне представництво інтересів
- •Глава 12 політичні режими
- •1 Поняття і структура політичного режиму Поняття політичного режиму
- •Структура політичного режиму
- •2 Типологія політичних режимів
- •Типологія політичних режимів г. Моски
- •Політичні й державні режими
- •Демократичний. Політичний режим
- •Трансформація політичних режимів
- •3 Теоретичні засади демократії Поняття демократії
- •Політичні принципи демократії
- •Основні концепції демократії
- •Розділ 4 персоналізовані аспекти політики
- •Глава 13
- •Особа як суб'єкт політики
- •1 Політична суб'єктність особи Поняття «людина», «індивід», «особа»
- •Політична суб'єктність особи
- •2 Основні типи й види політичної поведінки
- •Поняття політичної поведінки
- •Типи й види політичної поведінки
- •Основні форми політичної участі. Референдум
- •Специфіка масової поведінки в політиці
- •Мотивація політичної поведінки
- •3 Політика і мораль Історичний аспект
- •Моральна дилема в політиці
- •Глава 14 політичні еліти
- •1 Поняття і сучасні концепції політичних еліт Поняття політичної еліти
- •Сучасні концепції політичних еліт
- •Функції політичної еліти
- •Типологія політичних еліт
- •Еліта і бюрократія
- •Шляхи формування політичних еліт
- •Глава 15 політичне лідерство
- •1 Сутність, витоки і функції політичного лідерства Сутність політичного лідерства
- •Витоки політичного лідерства
- •Функції політичного лідерства
- •2 Типологія та механізми формування політичного лідерства Типологія політичного лідерства
- •Механізми формування політичного лідерства
- •Глава 16 політична культура
- •1 Сутність і структура політичної культури Сутність політичної культури
- •Структура політичної культури
- •Поняття політичної свідомості
- •Політична психологія та ідеологія
- •Буденна й теоретична політична свідомість
- •Індивідуальна, групова й масова політична свідомість
- •3 Типи й функції політичної культури
- •Типологія політичної культури г. Алмонда і с Верби
- •Типологія політичної культури є. Вятра
- •Вплив політичної культури на політичну систему
- •Функції політичної культури
- •4 Політична соціалізація Сутність політичної соціалізації
- •Етапи політичної соціалізації
- •Розділ 5 політика як міжнародний процес
- •Глава 17
- •Міжнародна політика
- •1 Зовнішня політика Міжнародна і зовнішня політика
- •Цілі і функції зовнішньої політики
- •Засоби зовнішньої політики
- •2 Міжнародні політичні відносини Сутність та особливості міжнародних відносин
- •Структура міжнародних політичних відносин
- •3. Світовий політичний процес Поняття світового політичного процесу
- •Марксистська концепція світового політичного процесу
- •Геополітичні концепції
- •Концепція політичного реалізму
- •Модерністські концепції
- •Глава 18 світові ідейно-політичні доктрини
- •1 Класичні буржуазніідейно-політичні доктрини і сучасність
- •Лібералізм
- •Консерватизм
- •2 Основні ідейно-політичні доктрини в робітничому русі
- •Комунізм
- •Соціал-демократизм
- •3. Ідейні засади політичного екстремізму
- •Анархізм
- •Троцькізм
- •Взаємовплив політичних ідеологій
- •Глава 1. Предмет політології
- •Глава 2. Основні історичні віхи пізнання політичних
- •Глава 3. Зародження і розвиток української політичної думки
- •Глава 4. Природа політики
- •Глава 5. Політична влада
- •Глава 6. Соціальні засади політики
- •Глава 7. Системний вимір політики
- •Глава 8. Держава — головний інститут політичної
- •Глава 9. Правова держава та громадянське суспільство
- •Глава 10. Політичні партії і партійні системи
- •Глава 11. Групи інтересів
- •Глава 12. Політичні режими
- •Глава 13. Особа як суб'єкт політики
- •Глава 14. Політичні еліти
- •Глава 15. Політичне лідерство
- •Глава 16. Політична культура
- •Глава 17. Міжнародна політика
- •Глава 18. Світові ідейно-політичні доктрини
Націонал - демократизм
Паралельно з націоналістичним напрямом в українській політичній думці сформувався і
розвивався націонал-демократичний напрям. Зародився він у Галичині наприкінці XIX ст. і був пов'язаний насамперед із державницькими ідеями І. Франка та Ю. Бачинського. Згодом націонал-демократизм набув певного поширення серед діячів Наддніпрянщини, які до революційних подій і боротьби за українську державність у 1917—1920 pp. перебували в основному на соціалістичних позиціях і поступово еволюціонували від ідеї федералізму до ідеї національно-державної незалежності. Прискоренню цієї еволюції сприяло усвідомлення провини українських соціалістів за поразку національної революції 1917—1920 pp.
Типовими представниками українського націонал-демократизму першої половини XX ст. вважаються С Дністрянський, В. Старосольський та О. Бочковський. У центрі їхніх політичних концепцій також перебувало українське національне питання, однак вирішення його, на відміну від націоналістів, вони пропонували в демократичних формах. Провідною ідеєю їхніх державницьких концепцій була ідея безумовного визнання права кожної нації на самовизначення.
Основоположником націонал-демократичного напряму української політичної думки у його розвиненій формі вважається галицький правознавець і політолог Станіслав Дністрянський (1870—1936), відомий, зокрема, своїми працями «Нові проекти української конституції» (1920), «Загальна наука права й політики» (1923), «Нова держава» (1923), «Погляд на теорії права та держави» (1925). С. Дністрянський сформулював національно-державницьку концепцію, провідною ідеєю якої є право кожної нації на автономію та державну незалежність. Він доводив, що кожна нація має право на самовизначення на її етнічній території. В основу своєї концепції вчений поклав розроблену ним теорію суспільних зв'язків. Суспільні зв'язки він поділяв на органічні, суб'єктами яких є сім'я, рід, плем'я, народ, держава, та організаційні, носіями яких виступають класи, партії, товариства, церква. Суспільним зв'язкам притаманні такі найважливіші характеристики: держава є лише суспільним зв'язком найвищого типу; всі правові норми є також і соціально-етичними нормами; все, що впродовж століть генетично склалося в суспільних зв'язках, є реальною основою держави і права; авторитет держави як суспільного зв'язку знаходить головну підтримку в авторитеті окремих суспільних зв'язків, які є вищим критерієм істини, оскільки формуються на основі норм, прийнятих в окремих сім'ях, родах, племенах, класах, політичних партіях, країнах, окремими громадянами; суспільні зв'язки мають свої специфічні інтереси.
Виходячи з цих характеристик суспільних зв'язків, С. Дністрянський робить висновок, що в їх основі лежать традиції певного народу й держави, що історично склалися. Україна має не тільки право на самовизначення, а й відповідні державницькі традиції. Розвиток суспільного життя в Україні відбувається так, як і в інших країнах Західної і Середньої Європи. У ній суспільний лад спирається на сім'ю, рід, плем'я. Основи майбутньої державності складалися ще в родовій суспільній організації: кожний рід очолював князь, обраний усіма членами роду. Першу українську державу С. Дністрянський, таким чином, відносить до часів Київської Русі, як це робив М. Грушевський.
На відміну від племен Західної Європи, де держави часто формувалися шляхом завоювань чужих земель, український народ постійно проживав на власних землях. Київська держава також існувала на власній землі. Козацько-гетьманська держава часів Б. Хмельницького теж виникла іншим, не загальноприйнятим шляхом, а в результаті спротиву народу економічному кріпацтву з боку Польщі та кримських татар. Ця держава не була агресивною, вона створювалася лише для оборони. С. Дністрянський робить висновок, що Україна має всі історичні та правові підстави для національного самовизначення, утворення власної державності на своїй етнічній території. Майбутню незалежну українську державу він уявляв як народну республіку, влада в якій належить народові та обраним органам і здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу й судову.
Правознавець і політолог Володимир Старосольський (1878—1942) сформулював концепцію побудови української державності, засновану на поєднанні національного й соціально-класового чинників у цьому процесі. Свої погляди він виклав в основному у працях «Теорія нації» (1922), «Політичне право», «Держава і політичне право» (1924).
Автор виходив з того, що в розумінні нації існують два основних підходи: атомістичний і психологічний. Перший трактує націю як суму якоїсь кількості людських одиниць, що відрізняються від інших спільними ознаками. Такими ознаками можуть бути мова, культура, територія тощо. За такого підходу нації не притаманна вища, об'єднуюча її цілість, і вона не існує як правовий суб'єкт. За психологічного підходу націю розуміють як окрему цілість, окремий суб'єкт із власним життям, волездатністю, долею. На основі цього підходу В. Старосольський стверджує, що нація є витвором психології, а не раціонального мислення. Тому інтерес для неї має інше значення, ніж для доцільно утворених спілок. Інтерес допомагає створенню нації шляхом впливу на настрої і почуття людей. Виникнувши, нація стає до певної міри незалежною від інтересу й сама починає вирішувати долю притаманних їй інтересів.
Джерелом існування національної спільноти, її життєдайною енергією є прагнення до політичної самостійності, яке історично проявляється як боротьба за власну державу. Рушійними силами цієї боротьби є не тільки національні, а й класові інтереси. Національний і класовий інтереси є двома взаємодоповнюючими чинниками суспільно-історичного поступу, й недооцінка або ігнорування одного з них, наголошує В. Старосольський, веде до нерозуміння уроків історії, а тому й до небезпеки знову повторити помилки минулого. Він вважає, що поняття держави тісно пов'язане з пануванням, яке існує у двох формах: поневолення одного класу іншим і поневолення однією нацією іншої. Відповідно, існують дві форми визвольної боротьби — соціальна й національна. Перша форма базується на спільності інтересів і цілей, друга — на чуттєвій основі, на стихійній волі членів національної спільноти, їхньому прагненні належати до цієї спільноти та творити одну гуртову цілість.
Детально аналізуючи джерела формування української національної ідеї в її етнічному, соціальному й геополітичному вимірах, В. Старосольський робить висновок про те, що ця ідея завжди була пов'язана з синтезом національного та соціального визволення. Широкі маси народу, які брали участь у боротьбі за національне визволення, пов'язували з ним і своє соціальне визволення. Поразки в національно-визвольній боротьбі траплялися саме тому, що сили, які очолювали цю боротьбу, у вирішальний момент ігнорували котрусь із складових української національної ідеї заради здобуття власних вигод і привілеїв. У результаті вони втрачали довіру й підтримку всього народу, і чергова визвольна війна ставала «кінцем великого титанічного розмаху і початком нової руїни». Через втрату народної підтримки українські правлячі верстви ставали зденаціоналізованими й починали служити загарбникові.
Проте В. Старосольський не абсолютизував значення класового чинника в суспільному розвиткові, як це робили марксисти. Він виокремлював три шляхи побудови держави: на основі економічних інтересів, політичних інтересів і національної єдності. У першому випадку утворення держави відбувається шляхом економічного відокремлення її від метрополії (США). Утворення держави на основі політичних інтересів передбачає захоплення політичної влади партією, яка виступає від імені одного суспільного класу (СРСР). Найкращим і єдино прийнятним для України шляхом утвердження державності є утворення її на основі національної єдності (наприклад, як у Чехії на початку XX ст.).
Ідея В. Старосольського про необхідність урахування соціально-класового чинника, інтересів усіх суспільних класів і верств у розбудові державності є особливо актуальною для сучасної України. Ігнорування цього чинника є однією з основних причин незначного впливу в Україні політичних організацій націонал-демократичного і особливо націонал-радикального спрямування.
Відомим представником націонал-демократичного напряму української політичної думки був соціолог і політолог Ольгерд Бочковський (1885—1939). У своїх працях «Боротьба народів за національне визволення» (1932), «Народження нації» (1939), «Життя нації» (1939) та інших він приділяє багато уваги розробці національно-державницької концепції стосовно національного самовизначення українського народу.
Як і В. Старосольський, О. Бочковський розуміє націю як духовну спільність, що грунтується на національній свідомості та прагненні до волі. Національна свідомість формується з попередніх підсвідомих національних почувань. Вольовий момент у своєму житті нація найповніше виявляє у прагненні до утворення власної державності, поширеному серед найбільшої частини її представників. Підсвідомі почуття і прагнення до волі та створення держави характеризують націю як органічну спільність, що сформувалася на грунті природних сил і потреб, на відміну від спілки як статутно організованого об'єднання на основі розуму.
О. Бочковський з'ясовує роль органічних і механічних чинників у процесі формування нації. На його думку, каста, церква, клас, партія, держава є механічними формами суспільного об'єднання людства порівняно з нацією. Нації є найбільш пізніми та органічними формами об'єднання людей. Це — продукт природного розвитку суспільства. Можливе створення націй і механічним шляхом — за допомогою держави. Так відбувається тоді, коли спочатку виникає держава, а вже потім у її межах формується нація (як це було, наприклад, в Англії, Франції чи Іспанії).
Процеси формування нації у народів державних і недержавних, або історичних і неісторичних, за О. Бочковським, визначаються трьома чинниками: хронологічним, географічним і суспільним. Дія хронологічного чинника виявляється в тому, що процеси творення недержавних народів є значно пізнішими і припадають на кінець XVIII — середину XIX ст. Історичні процеси творення недержавних народів неоднаково відбувалися і стосовно їхнього географічного положення: у Середній Європі вони проходили швидше, ніж на Сході. Суспільний чинник пов'язаний із розвитком капіталізму й демократії. Завдяки демократії, вважає О. Бочковський, нижчі верстви суспільства стають повноправними членами національної спільноти. Неісторичні, недержавні народи починають формуватися в сучасні демократичні нації.
У процесах утворення націй в історичних і неісторичних народів О. Бочковський розрізняє пробудження, відродження й самовизначення народів. Відроджуватися може лише те, що вже історично існувало, але занепало. Відроджувалися напівісторичні народи — чехи, провансальці, каталонці, фламандці та ін. А пробуджується те, що раніше не витворило своїх історичних форм, як це сталося, наприклад, у фінів, латишів чи естонців. Самовизначення йде слідом за пробудженням і відродженням і передбачає утворення національної державності. Сучасна нація, доводив О. Бочковський, не може існувати без політичної самостійності у формі власної держави. Наявність держави є запорукою повного і всебічного розвитку нації.
Український народ О. Бочковський вважав напівісторичним. Перед самовизначенням він має пройти дві попередні стадії національного розвитку — пробудження та відродження. На думку вченого, український народ у своїй національно-визвольній боротьбі нерідко діяв навмання, мало використовував досвід інших народів. Тому одним із основних завдань своєї національно-державницької концепції автор вважав всебічний аналіз такого досвіду з метою застосування його в Україні. У зв'язку з цим він детально аналізує національно-визвольну боротьбу інших народів.
Націонал-демократичний напрям української політичної думки, таким чином, уникає крайнощів марксистського соціалізму з його абсолютизацією класового чинника суспільного розвитку й націоналізму, який абсолютизує чинник національний, розуміючи націю лише як етнічну спільність. У сучасній Україні носіями націонал-демократичних ідей тією чи іншою мірою виступають правоцентристські партії — Українська республіканська партія, Народний рух України, Український народний рух, Демократична партія України, Християнсько-демократична партія України та деякі ін.
Викладаючи тут історію української політичної думки, ми розглянули тільки основні її етапи та ключові постаті. Насправді політична думка України значно багатоманітніша як за своїми ідеями й концепціями, так і за їхніми творцями.
Рекомендована література
Бочкоеський О. I.
Наука про націю та її життя. Львів, 1939.
Вивід прав України: Збірник. Львів, 1991.
Винниченко В. К.
Відродження нації: У 3 т. К., 1991. Т. 1—3.
Винниченко В. К.
Заповіт борцям за визволення. К., 1991.
Воронкова В. Г., Ясыр Н. Д.
Зарождение и эволюция либерализма в Украине в XIX — начале XX в. Донецк, 1993.
Гелей С. Д.
Консервативна течія в політичній думці України XIX ст. Львів,
1996.
Гелей С. Д.
Українська консервативна політологічна думка першої половини
XX ст. Львів, 1998.
Грушевський М. С.
На порозі Нової України: Гадки і мрії. К., 1991.
Грушевский М. С.
Очерк истории украинского народа. К., 1990.
Грушевський М. С.
Початки громадянства. Генетична соціологія. Прага, 1921.
Грушевський М. С.
Хто такі українці і чого вони хочуть? К., 1991.
Дністрянський С
Погляд на теорії права та держави. Львів, 1925.
Донцов Д. І.
Дух нашої давнини. Дрогобич, 1991.
Донцов Д. І.
Історія розвитку української державної ідеї. К., 1993.
Донцов Д. І.
Націоналізм. Дрогобич, 1992.
Донцов Д. І.
Підстави нашої політики. Відень, 1921.
Драгоманов М. П.
Чудацькі думки про українську національну справу // Літературно-публіцистичні праці: У 2 т. К., 1970. Т. 2.
Замалеев А. Ф., Зоц В. А.
Мыслители Киевской Руси. К., 1987.
Замалеев А. Ф., Зоц. В. А.
Отечественные мыслители позднего средневековья: конец XIV —
первая треть XVII в. К., 1990.
Історія філософії України: Хрестоматія / Кер. авт. кол. М. Ф. Тарасенко, М. Ю. Русин. К., 1993.
Костомаров М. І.
«Закон Божий» (Книги буття українського народу). К., 1991.
Кухта Б. Л.
З історії української політичної думки: Тексти лекцій. К., 1994.
Кучабський В.
Україна і Польща. Львів, 1993.
Липинський В. К.
Листи до братів-хліборобів // Твори: У 6 т. К.; Філадельфія, 1995. Т. 6.
Міхновський М. І.
Самостійна Україна. Київ; Львів, 1991.
Огородник І. В., Русин М. Ю.
Українська філософія в іменах: Навчальний посібник / За ред.
М. Ф. Тарасенка. К., 1997.
Оріховський С.
Напучення польському королю Сигизмунду Августу // Українські
гуманісти епохи Відродження: Антологія: К., 1995.
Орлик П.
Вивід прав України // Апанович О. М. Гетьмани України і кошові
отамани Запорозької Січі. К., 1993.
Основи політичної науки: Курс лекцій. Ч. 1. З історії політичної думки: від стародавності до наших днів / За ред. Б. Кухти. Львів, 1996.
Пакти й Конституції законів та вольностей Війська Запорозького // Слюсаренко А. Г., Томенко М. В. Історія української конституції. К., 1993.
Повість врем'яних літ: Літопис. К., 1990.
Політологічний енциклопедичний словник / Відп. ред. Ю. С. Шемшученко, В. Д. Бабкін. К., 1997.
Політологія. Кінець XIX — перша половина XX ст.: Хрестоматія / За ред. О. І. Семківа. Львів, 1996.
Потульницький В. А.
Історія української політології (Концепція державності в українській
зарубіжній історико-політичній науці). К., 1992.
Потульницький В. А.
Нариси з української політології (1819—1991). К., 1994.
Потульницький В. А.
Теорія української політології: Курс лекцій. К., 1993.
Ситник О. І.
Консерватизм: генеза ідей. Луцьк, 2000.
Скакун О. Ф.
Политическая и правовая мысль на Украине (1861 — 1917). Харьков,
1987.
Скакун О. Ф.
Прогресивна політико-правова думка на Україні (IX ст. — 1917 p.).
К., 1990.
Скиба В. Й., Горбатенко В. П., Туренко В. В.
Вступ до політології: Екскурс в історію правничо-політичної думки
За заг. ред. В. Й. Скиби. К., 1998.
Слово о полку Ігоревім. К., 1989.
Сшаросольський В. Й.
Теорія нації. Відень, 1922.
Сціборський М.
Націократія. Прага, 1942.
Томашівський С. Т.
Під колесами історії. Берлін, 1922.
Томашівський С. Т.
Про ідеї, героїв і політику. Львів, 1929.
Українська державність у XX сторіччі: Історико-політологічний аналіз / Кер. авт. кол. О. П. Дергачов. К., 1996.
Українська політологія: витоки та еволюція / За ред. Ф. М. Кирилюка. К., 1995.
Українська суспільно-політична думка у XX ст.: документи і матеріали / Упоряд. Т. Гунчак Р. Солганик. К., 1994.
Филалет X.
Апокрисис // Памятники полемической литературы в Западной Руси. СПб., 1992.
Франко I. Я.
Філософські праці //Зібр. творів: У 50 т. К., 1986. Т. 45.
Хто є хто в європейській та американській політичній науці: Малий політологічний словник / За ред. Б. Кухти. Львів, 1997.
Шевчук В. П., Тараненко М. Г.
Історія української державності: Курс лекцій. К., 1999.
Яворський С.
Філософські твори. У 3 т. К., 1992. Т. 1—3.