- •Політологія
- •Передмова
- •Розділ 1 становлення й розвиток політичних ідей
- •Предмет політології
- •1 Об'єкт і предмет політології політологія та інші науки про суспільство
- •Предмет політології
- •Закономірності політології
- •Структура політології
- •2 Основні категорії, методи і функції політології Категорії політології
- •Методи політологічних досліджень
- •Функції політології
- •Становлення політології як науки і навчальної дисципліни
- •Глава 2
- •1 Зародження політичних ідей та їх розвиток у стародавньому світі
- •Політичні ідеї у країнах Стародавнього Сходу
- •Політичні вчення Стародавній Греції
- •Політична думка у Стародавньому Римі
- •Вчення Фоми Аквінського про державу
- •Політичне вчення Марсилія Падуанського
- •3 Політичні вчення епохи відродження
- •Політичне вчення Нікколо Макіавеллі
- •Вчення Жана Бодена про державу
- •Політичні ідеї утопічного соціалізму
- •4 Становлення і розвиток політичної науки нового часу
- •Політичні вчення в Голландії
- •Політичні вчення в Англії
- •Політичні вчення у Франції
- •Політичні вчення в Німеччині
- •5 Основні напрями західноєвропейської політичної думки XIX - початку XX ст.
- •Класичний лібералізм
- •Критично-утопічний соціалізм
- •Марксизм
- •Елітизм
- •Глава 3 зародження і розвиток української політичної думки
- •1 Політичні погляди у київській русі
- •«Слово про закон і благодать»
- •«Повість врем'яних літ»
- •«Руська правда»
- •«Повчання»
- •«Слово о полку Ігоревім»
- •2 Українська політична думка литовсько-польської і польсько-козацької доби (XVI-xvііi ст.)
- •Станіслав Оріховський - Роксолан
- •Христофор Філалет
- •Іван Вишенський
- •Становлення козацько - гетьманської держави
- •Пилип Орлик
- •Стефан Яворський
- •Феофан Прокопович
- •3 Політична думка україни в XIX ст.
- •Микола Костомаров
- •Тарас Григорович Шевченко
- •Михайло Драгоманов
- •Сергій Полонинський
- •Іван Франко
- •4 Основні напрями розвитку української політичної думки у першій половині XX ст.
- •Націоналізм
- •Націонал - демократизм
- •Розділ 2 політика як суспільне явище
- •Глава 4
- •Природа політики
- •1 Поняття, суб'єкти і функції політики
- •Суб'єкти політики
- •Функції політики
- •2 Зв'язок політики з іншими сферами суспільного життя Місце політичних відносин у системі суспільних відносин
- •Види політики
- •Політика як наука й мистецтво
- •Глава 5 політична влада
- •1 Влада як суспільне відношення Сутність і види влади
- •Політична влада
- •Концепції влади
- •2 Ресурси й легітимність політичної влади
- •Ресурси політичної влади
- •Поняття легітимності влади
- •Ознаки легітимності
- •Типи легітимності політичної влади
- •Глава 6 соціальні засади політики
- •1 Сутність та особливості соціальних відносин
- •2 Соціальні спільності як суб'єкти політичних відносини
- •Соціально-класові спільності
- •Соціально-етнічні спільності
- •Соціально-демографічні спільності
- •Соціально-професійні спільності
- •Соціально-теритериторіальні спільності
- •3 Соціально-політичні конфлікти Поняття соціально-політичного конфлікту
- •Соціальна політика
- •Глава 7
- •1 Сутність і значення системного аналізу політики Сутність системного аналізу
- •Концепція політичної системи д. Істона
- •Модель політичної системи г. Алмонд
- •2 Структура і функції політичної системи суспільства Структура політичної системи
- •Функції політичної системи
- •Закономірності функціонування політичної системи
- •З. Типологія політичних систем
- •Розділ 3 інституціоналізовані форми політики
- •Глава 8
- •Держава - головний інститут політичної системи суспільства
- •1 Сутність, ознаки та функції держави Сутність та основні ознаки держави
- •Основні концепції походження держави
- •Функції держави
- •2 Вищі органи сучасної держави і поділ державної влади
- •Глава держави
- •Парламент
- •Поділ державної влади
- •3 Форми держави
- •Форми державного правління
- •Форми державного устрою
- •Організація державної влади в Україні
- •Глава 9
- •1 Сутність та основні ознаки правової держави з історії теорії правової держави
- •Основні ознаки правової держави
- •2 Громадянське суспільство та його взаємозв'язок з державою Становлення концепції громадянського суспільства
- •Структура громадянського суспільства
- •Взаємозв'язок держави і громадянського суспільства
- •3 Проблеми становлення правової держави і громадянського суспільства в україні
- •Формування правової держави
- •Становлення громадянського суспільства
- •Глава 10 політичні партії і партійні системи
- •1 Сутність, генезис і функції політичних партій Сутність політичної партії
- •Генезис політичних партій
- •Функції політичних партій
- •Типологія партій за соціальною основою
- •Інші типології політичних партій
- •3. Партійні системи
- •Поняття партійної системи
- •Багатопартійна система
- •Двопартійна система
- •Однопартійна система
- •4 Політичні партії та основні типи сучасних виборчих систем
- •Мажоритарна виборча система
- •Пропорційна виборча система
- •Змішана виборча система
- •Взаємозв'язок форм правління і виборчих систем
- •5 Партійна й виборча системи в україні Становлення багатопартійності в Україні
- •Особливості партійної і виборчої систем України
- •Глава 11 групи інтересів
- •1 Поняття і функції груп інтересів Сутність групового підходу до вивчення політики
- •Поняття «групи інтересів»
- •Функції груп інтересів
- •2 Типологія груп інтересів
- •Профспілки
- •Жіночий рух
- •3 Політичне представництво груп інтересів
- •Безпосереднє політичне представництво інтересів
- •Опосередковане політичне представництво інтересів
- •Глава 12 політичні режими
- •1 Поняття і структура політичного режиму Поняття політичного режиму
- •Структура політичного режиму
- •2 Типологія політичних режимів
- •Типологія політичних режимів г. Моски
- •Політичні й державні режими
- •Демократичний. Політичний режим
- •Трансформація політичних режимів
- •3 Теоретичні засади демократії Поняття демократії
- •Політичні принципи демократії
- •Основні концепції демократії
- •Розділ 4 персоналізовані аспекти політики
- •Глава 13
- •Особа як суб'єкт політики
- •1 Політична суб'єктність особи Поняття «людина», «індивід», «особа»
- •Політична суб'єктність особи
- •2 Основні типи й види політичної поведінки
- •Поняття політичної поведінки
- •Типи й види політичної поведінки
- •Основні форми політичної участі. Референдум
- •Специфіка масової поведінки в політиці
- •Мотивація політичної поведінки
- •3 Політика і мораль Історичний аспект
- •Моральна дилема в політиці
- •Глава 14 політичні еліти
- •1 Поняття і сучасні концепції політичних еліт Поняття політичної еліти
- •Сучасні концепції політичних еліт
- •Функції політичної еліти
- •Типологія політичних еліт
- •Еліта і бюрократія
- •Шляхи формування політичних еліт
- •Глава 15 політичне лідерство
- •1 Сутність, витоки і функції політичного лідерства Сутність політичного лідерства
- •Витоки політичного лідерства
- •Функції політичного лідерства
- •2 Типологія та механізми формування політичного лідерства Типологія політичного лідерства
- •Механізми формування політичного лідерства
- •Глава 16 політична культура
- •1 Сутність і структура політичної культури Сутність політичної культури
- •Структура політичної культури
- •Поняття політичної свідомості
- •Політична психологія та ідеологія
- •Буденна й теоретична політична свідомість
- •Індивідуальна, групова й масова політична свідомість
- •3 Типи й функції політичної культури
- •Типологія політичної культури г. Алмонда і с Верби
- •Типологія політичної культури є. Вятра
- •Вплив політичної культури на політичну систему
- •Функції політичної культури
- •4 Політична соціалізація Сутність політичної соціалізації
- •Етапи політичної соціалізації
- •Розділ 5 політика як міжнародний процес
- •Глава 17
- •Міжнародна політика
- •1 Зовнішня політика Міжнародна і зовнішня політика
- •Цілі і функції зовнішньої політики
- •Засоби зовнішньої політики
- •2 Міжнародні політичні відносини Сутність та особливості міжнародних відносин
- •Структура міжнародних політичних відносин
- •3. Світовий політичний процес Поняття світового політичного процесу
- •Марксистська концепція світового політичного процесу
- •Геополітичні концепції
- •Концепція політичного реалізму
- •Модерністські концепції
- •Глава 18 світові ідейно-політичні доктрини
- •1 Класичні буржуазніідейно-політичні доктрини і сучасність
- •Лібералізм
- •Консерватизм
- •2 Основні ідейно-політичні доктрини в робітничому русі
- •Комунізм
- •Соціал-демократизм
- •3. Ідейні засади політичного екстремізму
- •Анархізм
- •Троцькізм
- •Взаємовплив політичних ідеологій
- •Глава 1. Предмет політології
- •Глава 2. Основні історичні віхи пізнання політичних
- •Глава 3. Зародження і розвиток української політичної думки
- •Глава 4. Природа політики
- •Глава 5. Політична влада
- •Глава 6. Соціальні засади політики
- •Глава 7. Системний вимір політики
- •Глава 8. Держава — головний інститут політичної
- •Глава 9. Правова держава та громадянське суспільство
- •Глава 10. Політичні партії і партійні системи
- •Глава 11. Групи інтересів
- •Глава 12. Політичні режими
- •Глава 13. Особа як суб'єкт політики
- •Глава 14. Політичні еліти
- •Глава 15. Політичне лідерство
- •Глава 16. Політична культура
- •Глава 17. Міжнародна політика
- •Глава 18. Світові ідейно-політичні доктрини
2 Ресурси й легітимність політичної влади
Найбільш загальним джерелом влади як основою вольового відношення між людьми є їх природна й соціальна нерівність. Фізичне, інтелектуальне, економічне, освітнє, статусне та інше переважання одних людей над іншими дає змогу першим здійснювати свою волю стосовно других. Влада, що виникає на основі природної нерівності, завжди персоніфікована і має характер міжособової взаємодії. Це — підпорядкування конкретній людині. Влада, заснована на соціальній нерівності, втрачає свою персоніфіковану форму. Вона відтворюється в суспільстві незалежно від її конкретних учасників і має більш визначений і стійкий характер. Так, розпорядження особи, що обіймає керівну посаду, є обов'язковими для підлеглих, незалежно від особистих рис самого керівника.
Ресурси політичної влади
Найважливішою соціальною причиною підпорядкування одних людей іншим є нерівномірний розподіл ресурсів влади. Під ресурсами влади нерідко розуміють засоби її здійснення. Однак цей термін дещо ширший — ним позначаються не стільки задіяні, скільки потенціальні засоби здійснення влади, тобто такі, які можуть бути використані, але ще не використовуються або ж використовуються недостатньо. Сукупність усіх можливих і фактично використовуваних ресурсів владарювання є потенціалом влади. Врахування ресурсів владарювання і ресурсів спротиву владній волі дає можливість визначити силу влади.
Ресурсами влади можуть бути наявні у розпорядженні її суб'єкта і важливі для об'єкта цінності, наприклад предмети споживання, кошти тощо, або засоби, здатні вплинути на внутрішній світ, мотиви поведінки об'єкта, — преса, радіо, телебачення, засоби мистецтва, або знаряддя, за допомогою яких можна позбавити людину тих чи інших цінностей аж до життя включно, — каральні органи, зброя тощо.
Різноманітні ресурси влади можуть класифікуватись за різними ознаками. Так, за характером вони поділяються на утилітарні, примусові та нормативні. Утилітарні (від лат. utilitas — користь, вигода) ресурси — це матеріальні й соціальні блага, пов'язані із задоволенням повсякденних інтересів і потреб людини. Це можуть бути кошти, промислові та продовольчі товари, послуги у сфері охорони здоров'я, освіти, забезпечення житлом, різноманітні пільги і привілеї тощо. За їх допомогою влада, особливо державна, може залучити на свій бік не тільки окремих осіб, а й цілі верстви населення. Типовим прикладом є встановлений у більшості країн світу особливий соціальний статус державних службовців, лояльність яких стосовно влади «купується» низкою встановлених для них пільг і привілеїв. Загальним правилом також є привілейований соціальний статус військовослужбовців офіцерського складу, особливо вищого, працівників каральних органів, провідних ідеологів тощо, які слугують опорою політичного режиму.
Примусові (силові) ресурси влади — це заходи адміністративного і кримінального впливу. Вони передбачають встановлення державою в законодавчому порядку адміністративної і кримінальної відповідальності. У першому випадку йдеться про юридичну відповідальність за адміністративне правопорушення — винну дію або бездіяльність, яка порушує громадський порядок, правила прикордонного режиму, руху транспорту, митні правила, правила полювання, рибальства тощо. Заходами адміністративного покарання можуть бути попередження, штраф, адміністративний арешт, конфіскація предметів контрабанди та ін. Кримінальна відповідальність означає, що особа, яка здійснила злочин, зобов'язана відповідати за свою дію. Заходи покарання визначаються вироком суду. Це можуть бути позбавлення волі, примусові роботи, конфіскація особистого майна і навіть позбавлення життя.
Силові ресурси політичної влади виконують функцію забезпечення оборони країни, безпеки державної влади, охорони внутрішнього правопорядку. Такими ресурсами є армія, різні служби безпеки, поліція, прокуратура, суди, а також належні їм техніка, озброєння, в'язниці тощо. Силові ресурси є найбільш дійовими, оскільки їх використання призводить до позбавлення людей власності, волі, а іноді й самого життя. Політична влада використовує силові ресурси тією чи іншою мірою досить часто. Найчастіше вона вдається до них тоді, коли її вплив на суспільство за допомогою інших засобів значно послаблюється, зокрема в періоди економічних і політичних криз. Переважання силових ресурсів у здійсненні влади буває в поліцейській державі.
Примусові ресурси влади включають у себе силові, але не зводяться до них. Примус може бути як фізичним, спрямованим на пошкодження тіла, так і психологічним, спрямованим на пошкодження психічної природи людини, чи моральним, спрямованим на досягнення бажаної поведінки всупереч внутрішнім моральним переконанням індивіда. У примусі слід розрізняти також використання сили й насилля. Використання сили — це примус, орієнтація на страх, які передбачені й допускаються законом. Насилля — це використання сили, примусу стороною, якій таке право не надається законом. Використання сили є інституціоналізованим примусом, насилля стоїть поза законом.
Нормативні ресурси влади — це різноманітні соціальні норми, що регулюють багатоманітні суспільні відносини. Найважливішими з них у здійсненні політичної влади є правові й політичні норми, про які йшлося вище. Політична, у тому числі державна, влада може здійснюватись і на основі таких норм, які не мають формалізованого характеру, наприклад норми моралі, традиції, звичаї, ритуали тощо.
Розмежування утилітарних, примусових і нормативних ресурсів політичної влади є досить умовним. Так, використання утилітарних і примусових ресурсів здебільшого теж регулюється відповідними нормами. Дія нормативних правових ресурсів спирається на силу державного примусу й може підкріплюватися утилітарними ресурсами. Відповідно до основних сфер життєдіяльності суспільства виокремлюються економічні, соціальні й духовно-інформаційні ресурси влади. Про них також мова йшла вище при характеристиці основних видів влади.
Специфічним — демографічним — ресурсом політичної влади є сама людина. Люди виступають універсальним ресурсом влади вже тому, що створюють інші ресурси. Велике значення має також кадровий потенціал політичної влади, який складають наділені владними повноваженнями особи.
Використання ресурсів влади перетворює її з можливої на дійсну, яка може виявлятися в таких формах, як панування, керівництво, управління, контроль.
Панування є таким механізмом здійснення влади, який набуває форми соціальних інститутів і передбачає поділ соціальних груп на пануючі й підлеглі, ієрархію і соціальну дистанцію між ними, виокремлення та відокремлення особливого апарату управління. Панування нерозривно пов'язане з владою, є формою її суспільної організації. Воно проявляється в економічній, політичній та ідеологічній формах. Економічне панування виступає як контроль над засобами виробництва, самим виробництвом та розподілом його продуктів. Політичне панування полягає в контролі над використанням державної влади, а ідеологічне проявляється у монопольному становищі в суспільстві тієї системи ідей і поглядів, яка обґрунтовує справедливість існуючих економічних, соціальних і політичних порядків.
Марксизм наголошує на класовому характері панування у класовому суспільстві, обумовленості його соціально-економічними відносинами, передусім відносинами власності на засоби виробництва. М. Вебер розумів панування дещо ширше. Воно, на його думку, означає ймовірність того, що накази викличуть підкорення у певної частини людей.
Керівництво на рівні суспільства — це діяльність щодо визначення основних цілей соціальних систем та інститутів, а також шляхів їх досягнення, стратегії суспільного розвитку, У вузькому розумінні керівництво — це робота керівника з підлеглими в безпосередньому контакті щодо вирішення службових завдань. Керівництво здійснюється на основі вертикальних зв'язків, відносин субординації і вимагає безумовного підкорення виконавця керівникові. Воно виступає передусім як відношення між різними статусами, рівнями адміністративної структури, що має під собою правову основу і проявляється у вигляді однобічної залежності одного працівника від інших. Політичне керівництво — це здатність класу, групи, індивіда чи партії здійснювати свою політичну лінію шляхом впливу різними методами й засобами влади на суспільство в цілому та його різноманітні складові.
Управління — це використання повноважень влади у формуванні цілеспрямованої поведінки об'єктів. Для забезпечення політичного управління відповідно до потреб суспільства важливо не тільки мати владу, а й уміти скористатися нею. Це вміння полягає, зокрема, в приведенні політичних відносин у відповідність до дії об'єктивних закономірностей суспільного розвитку. Держава має цілу систему органів, основною функцією яких є контроль за дотриманням правових норм. Це, зокрема, суди, прокуратура, органи внутрішніх справ тощо. Функцію контролю виконують також партії, громадські організації, органи місцевого самоврядування. За допомогою контролю забезпечується певна організація суспільного життя, реалізується принцип зворотного зв'язку об'єктів і суб'єктів влади.
Контроль — це здатність суб'єктів влади постійно стежити за тим, як реалізуються настанови влади — закони, укази, розпорядження тощо.
Процес здійснення влади у зазначених формах упорядковується й регулюється за допомогою спеціального механізму влади — системи організацій та норм їх влаштування й діяльності. Стосовно суспільства механізмом влади виступають державні органи, право, політична система в цілому. Кожний із інститутів цієї системи притаманними йому засобами у відповідних формах бере участь у здійсненні політичної влади, прийнятті рішень з питань внутрішньої і зовнішньої політики.