- •Політологія
- •Передмова
- •Розділ 1 становлення й розвиток політичних ідей
- •Предмет політології
- •1 Об'єкт і предмет політології політологія та інші науки про суспільство
- •Предмет політології
- •Закономірності політології
- •Структура політології
- •2 Основні категорії, методи і функції політології Категорії політології
- •Методи політологічних досліджень
- •Функції політології
- •Становлення політології як науки і навчальної дисципліни
- •Глава 2
- •1 Зародження політичних ідей та їх розвиток у стародавньому світі
- •Політичні ідеї у країнах Стародавнього Сходу
- •Політичні вчення Стародавній Греції
- •Політична думка у Стародавньому Римі
- •Вчення Фоми Аквінського про державу
- •Політичне вчення Марсилія Падуанського
- •3 Політичні вчення епохи відродження
- •Політичне вчення Нікколо Макіавеллі
- •Вчення Жана Бодена про державу
- •Політичні ідеї утопічного соціалізму
- •4 Становлення і розвиток політичної науки нового часу
- •Політичні вчення в Голландії
- •Політичні вчення в Англії
- •Політичні вчення у Франції
- •Політичні вчення в Німеччині
- •5 Основні напрями західноєвропейської політичної думки XIX - початку XX ст.
- •Класичний лібералізм
- •Критично-утопічний соціалізм
- •Марксизм
- •Елітизм
- •Глава 3 зародження і розвиток української політичної думки
- •1 Політичні погляди у київській русі
- •«Слово про закон і благодать»
- •«Повість врем'яних літ»
- •«Руська правда»
- •«Повчання»
- •«Слово о полку Ігоревім»
- •2 Українська політична думка литовсько-польської і польсько-козацької доби (XVI-xvііi ст.)
- •Станіслав Оріховський - Роксолан
- •Христофор Філалет
- •Іван Вишенський
- •Становлення козацько - гетьманської держави
- •Пилип Орлик
- •Стефан Яворський
- •Феофан Прокопович
- •3 Політична думка україни в XIX ст.
- •Микола Костомаров
- •Тарас Григорович Шевченко
- •Михайло Драгоманов
- •Сергій Полонинський
- •Іван Франко
- •4 Основні напрями розвитку української політичної думки у першій половині XX ст.
- •Націоналізм
- •Націонал - демократизм
- •Розділ 2 політика як суспільне явище
- •Глава 4
- •Природа політики
- •1 Поняття, суб'єкти і функції політики
- •Суб'єкти політики
- •Функції політики
- •2 Зв'язок політики з іншими сферами суспільного життя Місце політичних відносин у системі суспільних відносин
- •Види політики
- •Політика як наука й мистецтво
- •Глава 5 політична влада
- •1 Влада як суспільне відношення Сутність і види влади
- •Політична влада
- •Концепції влади
- •2 Ресурси й легітимність політичної влади
- •Ресурси політичної влади
- •Поняття легітимності влади
- •Ознаки легітимності
- •Типи легітимності політичної влади
- •Глава 6 соціальні засади політики
- •1 Сутність та особливості соціальних відносин
- •2 Соціальні спільності як суб'єкти політичних відносини
- •Соціально-класові спільності
- •Соціально-етнічні спільності
- •Соціально-демографічні спільності
- •Соціально-професійні спільності
- •Соціально-теритериторіальні спільності
- •3 Соціально-політичні конфлікти Поняття соціально-політичного конфлікту
- •Соціальна політика
- •Глава 7
- •1 Сутність і значення системного аналізу політики Сутність системного аналізу
- •Концепція політичної системи д. Істона
- •Модель політичної системи г. Алмонд
- •2 Структура і функції політичної системи суспільства Структура політичної системи
- •Функції політичної системи
- •Закономірності функціонування політичної системи
- •З. Типологія політичних систем
- •Розділ 3 інституціоналізовані форми політики
- •Глава 8
- •Держава - головний інститут політичної системи суспільства
- •1 Сутність, ознаки та функції держави Сутність та основні ознаки держави
- •Основні концепції походження держави
- •Функції держави
- •2 Вищі органи сучасної держави і поділ державної влади
- •Глава держави
- •Парламент
- •Поділ державної влади
- •3 Форми держави
- •Форми державного правління
- •Форми державного устрою
- •Організація державної влади в Україні
- •Глава 9
- •1 Сутність та основні ознаки правової держави з історії теорії правової держави
- •Основні ознаки правової держави
- •2 Громадянське суспільство та його взаємозв'язок з державою Становлення концепції громадянського суспільства
- •Структура громадянського суспільства
- •Взаємозв'язок держави і громадянського суспільства
- •3 Проблеми становлення правової держави і громадянського суспільства в україні
- •Формування правової держави
- •Становлення громадянського суспільства
- •Глава 10 політичні партії і партійні системи
- •1 Сутність, генезис і функції політичних партій Сутність політичної партії
- •Генезис політичних партій
- •Функції політичних партій
- •Типологія партій за соціальною основою
- •Інші типології політичних партій
- •3. Партійні системи
- •Поняття партійної системи
- •Багатопартійна система
- •Двопартійна система
- •Однопартійна система
- •4 Політичні партії та основні типи сучасних виборчих систем
- •Мажоритарна виборча система
- •Пропорційна виборча система
- •Змішана виборча система
- •Взаємозв'язок форм правління і виборчих систем
- •5 Партійна й виборча системи в україні Становлення багатопартійності в Україні
- •Особливості партійної і виборчої систем України
- •Глава 11 групи інтересів
- •1 Поняття і функції груп інтересів Сутність групового підходу до вивчення політики
- •Поняття «групи інтересів»
- •Функції груп інтересів
- •2 Типологія груп інтересів
- •Профспілки
- •Жіночий рух
- •3 Політичне представництво груп інтересів
- •Безпосереднє політичне представництво інтересів
- •Опосередковане політичне представництво інтересів
- •Глава 12 політичні режими
- •1 Поняття і структура політичного режиму Поняття політичного режиму
- •Структура політичного режиму
- •2 Типологія політичних режимів
- •Типологія політичних режимів г. Моски
- •Політичні й державні режими
- •Демократичний. Політичний режим
- •Трансформація політичних режимів
- •3 Теоретичні засади демократії Поняття демократії
- •Політичні принципи демократії
- •Основні концепції демократії
- •Розділ 4 персоналізовані аспекти політики
- •Глава 13
- •Особа як суб'єкт політики
- •1 Політична суб'єктність особи Поняття «людина», «індивід», «особа»
- •Політична суб'єктність особи
- •2 Основні типи й види політичної поведінки
- •Поняття політичної поведінки
- •Типи й види політичної поведінки
- •Основні форми політичної участі. Референдум
- •Специфіка масової поведінки в політиці
- •Мотивація політичної поведінки
- •3 Політика і мораль Історичний аспект
- •Моральна дилема в політиці
- •Глава 14 політичні еліти
- •1 Поняття і сучасні концепції політичних еліт Поняття політичної еліти
- •Сучасні концепції політичних еліт
- •Функції політичної еліти
- •Типологія політичних еліт
- •Еліта і бюрократія
- •Шляхи формування політичних еліт
- •Глава 15 політичне лідерство
- •1 Сутність, витоки і функції політичного лідерства Сутність політичного лідерства
- •Витоки політичного лідерства
- •Функції політичного лідерства
- •2 Типологія та механізми формування політичного лідерства Типологія політичного лідерства
- •Механізми формування політичного лідерства
- •Глава 16 політична культура
- •1 Сутність і структура політичної культури Сутність політичної культури
- •Структура політичної культури
- •Поняття політичної свідомості
- •Політична психологія та ідеологія
- •Буденна й теоретична політична свідомість
- •Індивідуальна, групова й масова політична свідомість
- •3 Типи й функції політичної культури
- •Типологія політичної культури г. Алмонда і с Верби
- •Типологія політичної культури є. Вятра
- •Вплив політичної культури на політичну систему
- •Функції політичної культури
- •4 Політична соціалізація Сутність політичної соціалізації
- •Етапи політичної соціалізації
- •Розділ 5 політика як міжнародний процес
- •Глава 17
- •Міжнародна політика
- •1 Зовнішня політика Міжнародна і зовнішня політика
- •Цілі і функції зовнішньої політики
- •Засоби зовнішньої політики
- •2 Міжнародні політичні відносини Сутність та особливості міжнародних відносин
- •Структура міжнародних політичних відносин
- •3. Світовий політичний процес Поняття світового політичного процесу
- •Марксистська концепція світового політичного процесу
- •Геополітичні концепції
- •Концепція політичного реалізму
- •Модерністські концепції
- •Глава 18 світові ідейно-політичні доктрини
- •1 Класичні буржуазніідейно-політичні доктрини і сучасність
- •Лібералізм
- •Консерватизм
- •2 Основні ідейно-політичні доктрини в робітничому русі
- •Комунізм
- •Соціал-демократизм
- •3. Ідейні засади політичного екстремізму
- •Анархізм
- •Троцькізм
- •Взаємовплив політичних ідеологій
- •Глава 1. Предмет політології
- •Глава 2. Основні історичні віхи пізнання політичних
- •Глава 3. Зародження і розвиток української політичної думки
- •Глава 4. Природа політики
- •Глава 5. Політична влада
- •Глава 6. Соціальні засади політики
- •Глава 7. Системний вимір політики
- •Глава 8. Держава — головний інститут політичної
- •Глава 9. Правова держава та громадянське суспільство
- •Глава 10. Політичні партії і партійні системи
- •Глава 11. Групи інтересів
- •Глава 12. Політичні режими
- •Глава 13. Особа як суб'єкт політики
- •Глава 14. Політичні еліти
- •Глава 15. Політичне лідерство
- •Глава 16. Політична культура
- •Глава 17. Міжнародна політика
- •Глава 18. Світові ідейно-політичні доктрини
Розділ 5 політика як міжнародний процес
Глава 17
Міжнародна політика
Аналіз політики як складного й багатогранного суспільного явища здійснюється не тільки на інституціональному і персоналізованому рівнях всередині держави, а й на рівні міждержавних відносин. Міждержавні, у дещо ширшому плані — міжнародні відносини є об'єктом зовнішньої політики держави і одночасно тим середовищем, у якому вона відбувається. Тому в політології зовнішня політика аналізується в тісному зв'язку з міжнародними відносинами. Дослідження політики на міжнародному рівні має свої особливості, пов'язані з характером міжнародних відносин, місцем, яке в них посідають міжнародні політичні відносини, й роллю у формуванні та функціонуванні міжнародних політичних відносин різних державних і недержавних організацій.
1 Зовнішня політика Міжнародна і зовнішня політика
Відмінності між зовнішньою і міжнародною політикою є не лише термінологічними, а й змістовними. Пов'язані вони передусім із відмінностями між суб'єктами цих видів політики. Коли йдеться про зовнішню політику, яку іноді називають іще закордонною, то мається на увазі діяльність держави за межами своїх національних кордонів. При цьому держава може виступати і як територіально організоване й політично незалежне суспільство, і як політичний інститут — система організацій та установ. У першому випадку суб'єктами зовнішньополітичної діяльності, крім держави як політичного інституту, виступатимуть також інші політичні інститути — політичні партії, громадсько-політичні організації, суспільні рухи, органи місцевого самоврядування, засоби масової інформації. У другому випадку суб'єктом зовнішньої політики є лише держава як політичний інститут.
Найчастіше під зовнішньою політикою розуміють тільки закордонну діяльність держави як політичного інституту. Пов'язано це з тим, що держава є єдиним загальнонаціональним політичним інститутом, уповноваженим здійснювати зовнішню політику, тільки вона наділена правом офіційно представляти все суспільство у зовнішніх зносинах, брати участь від його імені у відносинах з іншими державами й міжнародними організаціями, укладати договори, оголошувати війну тощо.
Крім держави та інших національних політичних інститутів, суб'єктами політики виступають також різноманітні організації міжнародного характеру. Для позначення багатоманітної діяльності всіх суб'єктів зовнішньополітичної діяльності і міжнародного політичного життя використовується термін «міжнародна політика», тоді як термін «зовнішня політика» зазвичай позначає тільки закордонну діяльність держави.
Іншими словами, міжнародна політика — це вся сукупність дій політичних суб'єктів у відносинах між державами та на міжнародній арені в цілому. Цей вид політики називається ще «світовою політикою».
Зовнішня політика у науковій літературі звичайно визначається через діяльність держави: «Зовнішня політика — діяльність держави на міжнародній арені, яка регулює відносини з іншими суб'єктами зовнішньополітичної діяльності: державами, зарубіжними партіями та іншими громадськими організаціями, всесвітніми і регіональними міжнародними організаціями».
Зазначене розрізнення зовнішньої і міжнародної політики дає можливість, зокрема, розмежувати зовнішньополітичну діяльність держави як вираження загальнонаціональних інтересів і дії окремих національних суб'єктів політики, наприклад партій чи засобів масової інформації, на міжнародній арені, які можуть суперечити загальнонаціональним інтересам і вже з цієї причини не вважаються складовими зовнішньої політики держави. Найчастіше такі суперечності між зовнішньою політикою держави та окремими діями проявляються у сфері економічної політики, недержавні суб'єкти якої, наприклад біржі, банки, корпорації, можуть діяти всупереч загальнонаціональним інтересам, отже, і зовнішній політиці держави. Таким чином, зовнішня політика — це закордонна діяльність держави.
Дії всіх інших суб'єктів політики на міжнародній арені є складовими не зовнішньої політики держави, а міжнародної політики.
У визначенні специфіки зовнішньої політики важливе значення має з'ясування її співвідношення з внутрішньою політикою. Існує кілька варіантів вирішення цієї проблеми. Перший пов'язаний з теорією завоювання, яка пояснює виникнення держав завоюванням одних народів іншими. Відповідно до цієї теорії зовнішня політика, в результаті якої виникають та існують держави, є визначальною стосовно їх внутрішньої політики. Так, один із авторів теорії завоювання польсько-австрійський соціолог і юрист Л. Гумплович стверджував, що внутрішній розвиток держави визначається розвитком її зовнішніх сил, що внутрішня історія держави є простим додатком зовнішньої, зумовлюється останньою.
Інший варіант трактування співвідношення зовнішньої і внутрішньої політики запропонував марксизм, який виходить з того, що зовнішньополітичний курс будь-якої держави є продовженням її внутрішньої політики, зумовленої економічним базисом та інтересами правлячих сил. Нарешті, третій варіант полягає в тому, що зовнішня і внутрішня політика трактуються як рівнозначні.
Кожен із перелічених варіантів наголошує на якійсь особливості співвідношення зовнішньої і внутрішньої політики, одночасно недооцінюючи інші. За певних умов зовнішня політика справді може стати визначальною стосовно внутрішньої. Так, під час ведення війни, яка протягом усієї історії людства була одним із найголовніших засобів зовнішньої політики, все внутрішнє життя країни підпорядковується досягненню перемоги: економіка переводиться «на військові рейки», обмежується дія окремих конституційних положень, забороняється діяльність деяких організацій, вводиться цензура тощо. Однак війна є екстремальним, а не нормальним станом суспільства й вона також спрямована на задоволення певних внутрішніх інтересів і потреб. Тому не можна стверджувати, що зовнішня політика завжди і у всьому визначає внутрішню. Подібні твердження відривають зовнішню політику від внутрішньої і перетворюють її на самоціль.
Так само неправомірно було б вважати, що зовнішня політика є лише простим продовженням внутрішньої. Зовнішньополітична діяльність держави — це взаємодія з іншими державами та міжнародними організаціями, які справляють відчутний зворотний вплив на суб'єкт зовнішньої політики. Іноді цей вплив примушує державу корегувати, а то й істотно змінювати її внутрішню політику. Залежність зовнішньої політики держави від інших суб'єктів міжнародної політики не дає змоги одночасно стверджувати, що і внутрішня політика в усьому визначає зовнішню.
Здавалося б, найприйнятнішим є третій варіант, який визнає зовнішню і внутрішню політику рівнозначними. Проте й він є спрощеним трактуванням співвідношення зовнішньої і внутрішньої політики, яке не розкриває їх дійсної взаємозалежності.
Зовнішня і внутрішня політика перебувають у тісному взаємозв'язку і взаємозумовленості. Сторони цієї єдності мають спільні риси та якісні відмінності, і зовнішня політика не є простим продовженням внутрішньої. Особливість зовнішньої політики полягає передусім у тому, що вона не має владного характеру. Якщо внутрішня політика є діяльністю щодо здійснення влади, то суб'єктами та об'єктами зовнішньої політики виступають держави як суверенні утворення, жодне з яких не може (не повинно) нав'язувати свою волю іншому. Звичайно, у реальних міжнародних відносинах трапляється домінування одних держав над іншими, проте воно визнається не нормою міжнародних відносин, а її порушенням.
Другою особливістю зовнішньої політики є її зумовленість певним етапом розвитку міжнародних відносин і конкретною ситуацією на міжнародній арені. Визначення й реалізація державою цілей у зовнішній політиці, особливо формування програм та організація дій, мають здійснюватися з урахуванням дій і цілей інших суверенних держав. Внутрішня політика має відносну автономію стосовно зовнішніх чинників.
Tpетьою особливістю зовнішньої політики є її залежність не тільки від держави, що її здійснює, а й від ступеня погодженості або конфлікту інтересів даної держави з інтересами та устремліннями інших держав; залежно від ступеня узгодженості цих інтересів проведення зовнішньої політики полегшується або утруднюється.
Нарешті, четверта особливість зовнішньої політики полягає в тому, що вона має власне інституціональне забезпечення. Повноваженнями щодо здійснення зовнішньої політики наділяються вищі органи законодавчої і виконавчої влади. Найбільше таких реальних повноважень залежно від форми державного правління є у глави держави або прем'єр-міністра. Водночас у державі існують і спеціальні інститути, призначення яких полягає в безпосередній реалізації зовнішньої політики. Головним таким інститутом є міністерство закордонних справ з мережею закордонних дипломатичних представництв. Спеціальними зовнішньополітичними інститутами виступають також органи зовнішньої розвідки, міністерства зовнішньої торгівлі чи зовнішньоекономічної діяльності тощо. Завданням спеціальних органів зовнішньополітичної діяльності є реалізація відповідних рішень вищих органів держави, збирання та аналіз даних про політичні процеси в інших державах, аналіз об'єктивних і суб'єктивних типів їхньої зовнішньої політики, вироблення рекомендацій для практичної діяльності уряду та інших вищих органів держави.
Отже, зовнішня і внутрішня політика не є рівнозначними. У діалектичній єдності цих видів політики є своя провідна, визначальна сторона; це — внутрішня політика. Саме вона визначає головні напрями і цілі зовнішньої політики, а також забезпечує засоби її реалізації. Однак зовнішня політика не є простим продовженням внутрішньої Остання визначає першу лише в головному, найсуттєвішому, перша справляє відчутний зворотний вплив на другу. Зовнішня політика впливає на інші держави передусім з метою створення сприятливих умов для здійснення внутрішньої політики. З розвитком міжнародних відносин, посиленням взаємозалежності держав зростає і залежність внутрішньої політики від зовнішньої.