Тема : Анатомічна будова вегетативних органів рослин.

План:

1. Анатомічна будова стебла.

2. Анатомічна будова листка.

3. Анатомічна будова кореня.

Анатомічна будова стебла відповідає його основним функціям, тобто воно має розвинену систему провідних і механічних тканин. Перша зв'язує всі системи та органи рослини і забезпечує транспорт води і поживних речовин, а друга забезпечує виконання стеблом його осьової та опірної функцій.

Структура стебла як осьової частини рослинного організму формується переважно внаслідок діяльності його верхівкової (апікальної) меристеми (мал. 2, 1). Конус наростання — це нерозгалужена верхівка стебла до 1,5—2 мм завдовжки. Особливістю його клітин є активна здатність до поділу.

Мал. 2 Верхівка пагона в поздовжньому розрізі:

1 — апекс; 2 — клітини апікальної меристеми;

3—4 — листкові зачатки; 5 — зародкові міжвузля

Нижче конуса наростання клітини подовжуються, збільшуються в розмірах і набувають певної постійної форми. Саме завдяки цій частині відбувається найінтенсивніший ріст, тому її називають зоною росту.

Первинна будова стебла однодольних рослин

Первинна будова стебла однодольних рослин зберігається все життя. Розвиток її починається з функціонування первинних меристем. Всі тканини, що утворюються з них і складають стебло первинної будови. Первинна будова стебла різноманітна і залежить від розвитку в певному середовищі виду рослини, умов вирощування тощо. Але завжди в ній можна виділити три основні частини стебла: епідерму, первинну кору і центральний циліндр.

Епідерма стебла (мал. 3, 1) містить менше продихів і має тонший кутикулярний шар, ніж у листків. Під епідермою суцільним шаром (соняшник) або по кутах (шавлія) окремими ділянками залягає кутова, або пластинчаста, коленхіма.

Мал. 3 Первинна будова стебла дводольної рослини: 1— епідерма;

2 — коленхіма;

3 — корова паренхіма; 4 — ендодерма;

5 — перицикл; 6 — флоема;

7 — прокамбій;

8 — ксилема; 9 — паренхіма центрального циліндра

Первинна кора в багатьох рослин займає значну частину стебла і складається з коленхіми (мал. 3, 2), корової паренхіми (мал. 3, 3) і ендодерми (мал. 3, 4). Вона зміцнює молоде стебло, її клітини діляться і розтягуються разом з іншими тканинами стебла.

Серцевина займає центральну частину стебла; її клітини великі, трохи витягнуті, з тонкими оболонками. Часто в ній містяться поживні речовини, відкладені в запас. Унаслідок відмирання клітин серцевини стебло стає порожнистим (гарбузові, зонтичні, злакові). Порожнисте стебло злаків називають соломиною.

Серцевина з'єднується із первинною корою за допомогою паренхіми серцевинних променів. Завдяки їм відбувається надходження поживних речовин і газообмін у горизонтальному напрямку. У серцевину занурені провідні пучки, які розвиваються з прокамбіальних тяжів, або суцільні циліндри флоеми (мал. 3, 6) і ксилеми (мал. 3, 8), розділені камбієм, що утворився із суцільного прокамбіального циліндра (мал. 3, 7).

Особливості анатомічної будови стебла однодольних. Однодольні рослини представлені трав'янистими й деревними формами, однорічними й багаторічними видами. Вони мають різноманітну анатомічну будову стебла.

Мал.4 Анатомічна будова (поперечний зріз):

А —стебла кукурузи:

1 — епідерма; 2 — склеренхіма; З — основна паренхіма;

4 — провідний пучок закритого типу; Б — провідного пучка:

5 — тонкостінна паренхіма;

6 — склеренхімна піхва;

7 — флоема; 8 — пориста судина;

9 — кільчасто-спіральна судина; 10 — ксилемна паренхіма; 11 — порожнина розриву; 12 — ксилема

У рослин з верхівковим ростом і виповненим сте­блом (півникових,, лілійних) чітко виражені епідерма, первинна кора і центральний циліндр. Епідерма (мал. 4, 1) має подовжені клітини з продихами. Коленхіма, як правило, відсутня, іноді є виражена склеренхіма (мал. 4, 2). Далі залягає хлорофілоносна паренхіма первинної кори, яка бере участь у фотосинтезі. Внутрішній шар первинної кори утворює ендодерма (крохмалоносна піхва). Глибше роз­міщена склеренхіма, що виникає з клітин перициклу. Основну частину стебла становить серцевина, в якій безладно розміщені провідні пучки закритого колатерального типу (мал. 4, 4). Осо­бливу будову мають стебла злаків, наприклад кукурудзи. Зверху стебло вкриває один шар епідерми з продихами. Первинна кора інколи виражена тільки вузькими прошарками хлорофілоносної паренхіми. Нерідко склеренхіма оточує ці ділянки, і тоді вона знаходиться безпосередньо під епідермою.

Склеренхімне кільце має перициклічне походження і складає зовнішній шар центрального циліндра. Периферійне розміщення склеренхімного кільця надає міцності високому стеблу. Найбіль­шу частину стебла заповнює основна паренхіма, пронизана провідними пучками (мал. 4, Б).

Провідні пучки утворюються з прокамбіальних тяжів. Доки функціонує прокамбій і відчленовуються елементи флоеми, ксилеми (мал. 4, 7, 12), механічних і паренхімних тканин, стебло активно потовщується. З часом прокамбій повністю втрачає меристематичні властивості і потовщення стебла уповільнюється чи припиняється. Флоема складається із ситоподібних трубок, клітин-супутниць і флоемної паренхіми. Вона орієнтується до периферії стебла. Ксилема складається з двох великих пористих судин, розмежованих товстостінною паренхімою, до якої прилягають кільчасто-спіральна і кільчаста судини. Під ними є порожнина розриву (мал. 4, 11), а з боків — ксилемна паренхіма (мал. 4, 10). Ксилема від центру підковою охоплює флоему і разом вони утворюють колатеральний провідний пучок. Його оточує склеренхімна піхва (мал. 4, 6).

Провідні пучки в однодольних розміщені безладно. Більші за розмірами знаходяться ближче до центру, а менші — до периферії; їх тут більше із потужнішою склеренхімною піхвою.

Мал. 5 Будова соломини жита:

1—епідерма; 2 — склеренхіма;

3 — продих; 4 — хлорофілоносна паренхіма; 5 — флоема; 6 — ксилема;

7 — паренхіма центрального циліндра

Рослини з інтеркалярним ростом і порожнистим стеблом (більшість злаків — пшениця, жито, ячмінь — мал. 5) мають певні особливості анатомічної будови. Зверху стебло вкрите епідермою, клітинні оболонки якого дерев'яніють під кінець вегетації. Первинна кора представлена невеликими ді­лянками хлорофілоносної паренхіми (мал. 5, 4) між провідними пучками. Коленхіма і крохмаленосна піхва відсутні, добре розвинена склеренхіма. Найбільша частина соломини виповнена основною паренхімою. З розвитком стебла руйнується її центральна частина, а утворена порожнина відтісняє решту паренхіми . до периферії. Провідні пучки . розміщуються через це у двох колах. Внутрішні пучки дещо більші, зі слаборозвиненою склеренхімою, зовнішні менші за розміром і оточені потужною склеренхімною піхвою. Зовнішній шар центрального циліндра представлений перициклом, з якого утворилося склеренхімне кільце. Склеренхіма, перекидаючись від одного пучка до іншого і зливаючись зі склеренхімними піхвами та радіальними відгалуженнями, утворює суцільний каркас механічної тканини, яка надає стеблу міцності і протистоїть згинанню.

Деякі однодольні рослини (драцена, юка, алое, агава) характеризуються вторинним ростом, але він відбувається не за рахунок камбію, а внаслідок виникнення паренхімної тканини. Закладається кільце стовщення у внутрішніх шарах паренхіми кори.

Наслідком його діяльності є утворення незначної частини паренхіми і основної маси вторинної деревини, в якій формуються концентричні (амфівазальні) провідні пучки. У таких пучках ксилема представлена трахеїдами.