Тема 6 Форми організації навчання в методиці викладання економіки

Організаційні форми навчання соціально обумовлені, виникають і вдосконалюються у зв’язку з розвитком існуючих дидактичних систем. Узагальнюючи інформацію щодо організаційних форм навчання варто зазначити, що вони можуть класифікуватися за різними критеріями.

1. Організаційні форми навчання

2. Історія виникнення систем навчання

3. Форми організації навчання, що будуються на спілкуванні

4. Урок – основна одиниця освітнього процессу

5. Лекція як форма організації навчання

6. Семінарсько-практичне заняття - традиційна форма організації навчального процесу

1. Організаційні форми навчання

Відокремити організаційні форми навчання можна за такими критеріями: - за кількістю учнів або студентів: масові, колективні, групові, мікрогрупові тощо;

- за місцем навчання: аудиторні або шкільні (уроки, робота в майстернях, лабораторіях тощо) та позашкільні;

- за тривалістю навчання: класичний урок – 45 хв., спарені уроки – 90 хв., спарені скорочені уроки – 70 хв., уроки «без дзвонику», «тиради» - три уроки по 30 хв., між якими передбачено перерви по 5 хв., лекція, семінар, практичне заняття – до однієї години двадцяти хвилин.

Існує значне різноманіття організаційних форм навчання, які можна представити по трьох основних рівнях:

- системи організації навчання;

- форми навчання;

- форми організації навчання, проведення занять.

Історія розвитку освіти зазнала різні системи організації навчання.

Однією із перших систем організації навчання вважається індивідуальна. Для неї характерним є те, що ті, хто навчаються, спілкуються із вчителем один на один і виконують всі завдання індивідуально.

Ще однією системою організації навчання, яка стала домінуючою у період середньовіччя є індивідуально-групова форма, за якою вчитель працює з групою учнів, але учбова робота носить індивідуальний характер, так як учні відрізняються за віком і рівнем підготовленості.

У 16 столітті з'явилося колективне навчання. Воно стало початком зародження класно-урочної системи, теоретично обґрунтованої Я.А. Коменським (17 ст.) та існуючої і сьогодні.

Для класно-урочної системи навчання характерним можна вважати: - об’єднання в класи учнів одного рівня підготовки;

- постійний склад класу;

- робота всіх учнів за одним планом;

- необхідність для всіх учнів відвідувати заняття;

- основною одиницею проведення занять є урок;

- наявність розкладу занять, перерв, єдиного учбового року і канікул;

- керуюча роль вчителя;

- застосування різних видів і форм пізнавальної діяльності учнів (варіативність).

2. Історія виникнення систем навчання

У 1797 році виникла Белл-Ланкастерська система взаємного навчання, основна мета якої полягає в збільшенні кількості учнів, яких навчає один вчитель. Це обумовлено потребою крупних машинних виробництв в значній кількості кваліфікованих робітників (Індія, Англія). В ході навчання залучалися самі учні: старші за віком учні, спочатку, навчалися під керівництвом учителя, а потім, у відповідності до отриманих інструкцій, навчали молодших товарі шив. Тобто має місце масове навчання при невеликому штаті вчителів.

Наприкінці 19 століття в США виникла Батавська система навчання, що являла собою спробу виправити такий значний недолік класно-урочної системи навчання, як орієнтація на середнього учня та недостатньо урахування індивідуальних особливостей і можливостей учнів. Вибіркове навчання розподіляло всі заняття на дві частини: 1- проведення звичайних уроків (робота із усіма учнями класу); 2- індивідуальні заняття з тими, хто не встигає або з тими, хто бажає і може знати предмет глибше.

В той же час в Європі виникла Мангеймська система навчання, основною задачею якої було так само, як і у Батавській школі, вибірковість навчання учнів, що групувалися у класи в залежності від здібностей, рівня розвитку і ступеня підготовленості. Має місце диференційоване навчання: класи, в яких окремо навчалися учні з низькою успішністю, середнім рівнем успішністю і високим рівнем успішності. Відбір учнів відбувався на підставі диагнозування: психологічне обстеження, характеристика учителів, результати іспитів. Можливим був перехід із класу з низьким рівнем успішності в клас із високим рівнем успішності і навпаки, але цього не відбувалося).

Вдосконалення класно-урочної системи в Росії привело до появи розвиваючого кавчання (Л.Занков, Д.Ельконін, В.Давидов). Основна ідея даної системи полягає в обумовленості можливостей і цілеспрямованості навчання, орієнтованого на випереджуючий розвиток дитини. Знання, уміння та навички, в даному разі, ні є кінцевою метою навчання, а лише засобом розвитку учнів. Суть навчання полягає в самозмінах дитини. Учень виступає як об’єкт впливу та як суб’єкт учіння.

В 1905 році виникла форма індивідуалізованого навчання, що отримала назву – Дальтон-план (Е.Пархерст), США). Її ще називають лабораторною або системою майстерень тому, що замість класу, в школі утворюються лабораторії та предметні майстерні. Основна мета даної системи полягає в пристосуванні темпу роботи школи до можливостей і здібностей кожного учня. Завдання, при цьому, видавалися на рік, потім вони конкретизувалися що місяця і виконувалися протягом місяця, з наступним звітом. В разі виникнення труднощів учні зверталися за допомогою до вчителя. Фронтальна робота учнів тривала одну годину на день, інший час – індивідуальне вивчення учнями навчального матеріалу та звіт з виконання завдань з кожної теми.

На початку 20 століття в Росії виникла система колективного способу навчання (А.Рівін). При цьому обучалося приблизно 40 учнів різного віку: 10-16 років. Можна було б назвати приватними курсами. Основою, в даному разі, є методика роботи учнів один з одним; навчання парами в ході організованого діалогу. Склад пар постійно змінювався. Вивчалися різні теми, які потім пояснювалися іншим членам групи та вислуховувалися їх пояснення та засвоювався новий навчальний матеріал. Заняття проводилися без встановлених уроків та розкладу. Результати були досить високі – учні за один рік засвоювали матеріал трьох-чотирьох років навчання.

Двадцяті роки характеризується впровадженням системи навчання – «План Трампа» (США), згідно якого 40% часу учні проводили у великих групах (100-150 учнів), 20% - в малих групах (10-15 учнів), 40% навчального часу відводилося на самостійну роботу.

В сучасних умовах впроваджуються та розвиваються такі системи організації навчання, як кредитно-модульна, індивідуально-консультативна тощо. Але основою існуючих систем в нашій країні можна вважати класно-урочну систему організації навчання у середній загальноосвітній школі та систему “План Трампа” – у вищий школі.

Саме зазначені системи визначають загальні підходи до організації навчального процесу, його вдосконалення, оптимізації, відокремлення форм навчання та форм організації навчання.