23

Темперамент

План:

1. Поняття про темперамент. Сутність темпераменту.

2. Історія розвитку вчення про темперамент.

3. Тип вищої нервової діяльності і темперамент.

4. Психологічна характеристика типів темпераменту.

5. Класифікації темпераменту.

6. Взаємозв’язок темпераменту з екстраверсією-інтраверсією.

7. Темперамент і стиль діяльності.

8. Харчування людини і її темперамент.

Ключові слова: темперамент, лабільність, сила, рухливість сензитивність, реактивність, активність, темп реакцій, пластичність, ригідність, екстраверсія, інтроверсія, емоційність, гіпертимний, дистимний.

Проблема про яку буде йти мова цікавить людство вже більше 25 століть. Цікавість до неї пов’язана з очевидністю індивідуальних відмінностей між людьми. Психіка кожної людини є унікальною. Її неповторність пов’язана як з особливостями біологічної і фізіологічної будови і розвитку організму, так і з єдиною в своєму роді композицією соціальних зв’язків і контактів. До біологічно обумовлених підструктур особистості відноситься перш за все темперамент. Коли говорять про темперамент, то мають на увазі численні психічні відмінності між людьми – відмінності за глибиною, інтенсивністю, стійкістю емоцій, емоційною вразливістю, темпом, енергійністю дій і іншими динамічними індивідуально-стійкими особливостями психічного життя, поведінки і діяльності. Тим не менше темперамент і сьогодні залишається багато в чому спірною і невирішеною проблемою. Але при всій різноманітності підходів до проблеми вчені визнають, що темперамент – біологічний фундамент, на якому формується особистість як соціальна істота, відображає динамічні аспекти поведінки, переважно вродженого характеру, тому властивості темпераменту найбільш стійкі і постійні в порівнянні з іншими психічними особливостями людини. Найбільш специфічна особливість темпераменту полягає в тому, що різні властивості темпераменту даної людини не випадково поєднуються одна з одною, а закономірно пов’язані між собою, утворюючи певну організацію, структуру, характеризує темперамент.

Темперамент – сукупність найбільш стійких індивідуально-психологічних особливостей людини, які виявляються в динаміці її поведінки та діяльності, незалежно від мотивів і мети, залишаються незмінними в дорослому віці і за взаємозв’язком характеризують тип темпераменту.

Перш ніж перейти до розгляду різних видів і особливостей темпераменту, необхідно зазначити, що немає кращих чи гірших темпераментів – кожний з них має позитивні сторони, тому головні зусилля повинні бути направлені не на його виправлення, а на розумне використання в конкретній діяльності переваг. Людина давно намагалася виділити і усвідомити типові особливості психічного складу різних людей, прагнучи звести всю їх різноманітність до малої кількості узагальнених портретів. Такі узагальнені портрети називали типами темпераменту. Така типологія була практично корисною, тому що з її допомогою можна було передбачити поведінку людей з певним темпераментом в конкретних життєвих ситуаціях.

Історія розвитку вчення про темперамент

Творцем вчення про темперамент вважається девньогрецький лікар Гіпократ (630-377 р.р. до н.е). він стверджував, що люди відрізняються співвідношенням чотирьох основних „соків організму” – крові, флегми, жовтої жовчі і чорної жовчі. Співвідношення цих „соків організму” грецькою переводились словом „красис”, яке пізніше замінили латинським словом temperamentum – „спів розмірність”, „правильна міра”.

Опираючись на вчення Гіппократа, лікар Клавдій Гален (130-200 р. до н.е) розробив типологію темпераментів, яку виклав у відомому трактаті „ De temperamentum”. Відповідно до цього вчення, тип темперамента залежить від переваги в організмі одного з соків. Він виділив13 типів темпераменту, які потім звів до 4-ох. Ці 4 типи всім добре відомі: лат. Sanguis – кров; грецьке phlegma – слиз, мокрота; грецьке chole – жовч; грецьке melas chole – чорна жовч. Ця концепція мала велике значення для вчених протягом багатьох століть. Підтвердженням є той факт, що до теперішнього часу назва темпераментів, що запропонована Клавдієм Галеном є найпоширенішою.

Еммануїл Кант (22.06.1724 – 12.02. 1804) говорив, що з фізіологічної точки зору, коли мова йде про темперамент, мають на увазі фізичну конституцію (тілобудову) і комплекцію (рідке, за допомогою життєвої сили і рухоме тіло, а також тепло чи холод – відчуття в тілі під час „обробки” соків).

Проте з точки зору психології тобто як темперамент душі (здібності, почуття і бажання), цей вираз стосується властивостей крові, визначені лише по аналогії гри почуттів і бажання з тілесними рухомими причинами (з них кров – основна).

Головний поділ вчення про темперамент: темперамент почуттів і темперамент дії в сукупності дає чотири типи темпераменту. До темпераменту почуттів належить – сангвінік і меланхолік. Сангвінік на відчуття відкликається сильною і швидкою дією, але воно проникає неглибоко (не буває тривалим). Меланхолік на відчуття немає яскравої реакції, але проникає глибоко і є тривалим.

В подальшому дослідники, спостерігаючи різноманітність поведінки, що співпадала з відмінностями в будові тіла і фізіологічними функціями, намагалися впорядкувати і згрупувати відмінності. В результаті виникли численні концепції і типології темпераментів. В основу цих концепцій покладені риси особистості. в деяких концепціях властивості темпераменту вважалися спадковими чи вродженими і пов’язувались з індивідуальними відмінностями в особливостях тіло будови. Такі типології отримали назву конституційних типологій.

Серед них типологія Е. Кречмера, який в 1921 р. опублікував свою працю ”Будова тіла і характер”. Головна ідея цієї праці в тому, що люди з певним типом тіло будови мають певні психічні особливості. Е. Кречмер прововив вимірювання частин тіла, і виділив чотири конституційних типи:

лептосоматик – характеризується високим зростом, плоскою грудною кліткою, вузькими плечами, довгими і худими нижніми кінцівками;

пікнік – людина з вираженою жировою тканиною, надмірно повна, характеризується малим і середнім зростом, тулубом, що розплилося, великим животом і округлою головою на короткій шиї;

атлетик – людина з розвинутою мускулатурою, міцною тілобудовою, характерний високий чи середній зріст, широкі плечі, вузькі стегна;

диспластик – людина з безформною, неправильною будовою. Різні деформації будови тіла (надмірний ріст, непропорційна будова).

З назвами типів будови тіла Е. Кречмер співставляє три типи темпераменту, що ним виділені – шизотимик (має астенічну тілобудову, замкнутий, характеризується коливанням настрою, впертістю і несхильністю змінювати установки і погляди, важко пристосовується до нових обставин, ситуацій); іксотимик (має атлетичну тіло будову, спокійна, мало емоційна людина зі стриманими жестами і мімікою, з невисокою гнучкістю мислення, часто дріб’язкова); циклотимик (має пікнічну будову тіла, емоції швидко змінюються між радістю і смутком, легко контактує з людьми і реалістичний у поглядах).

Теорія Е. Кречмера поширилася в Європі. В США найпопулярнішою в 40-х роках ХХ століття була концепція У. Шелдона. В основі його концепції лежить припущення про те, що тіло і темперамент два взаємопов’язаних між собою параметри людини. На думку автора, структура тіла визначає темперамент, який є його функцією. Шелдон виходив з гіпотези про існування основних типів тілобудови , описуючи їх термінами, які запозичив з ембріології: ендоморфний (із ендодерми утворюються внутрішні органи) – людям характерна слабка тілобудова з нажлишком жирової тканини; мезоморфний (із мезодерми утврорюється м’язева тканина) – людям характерне гарне і міцне тіло, велика фізична сила; ектоморфний ( із ектодерми утворюється шкіра і нервова тканина) – людям характерне „слабка” будова тіла, плоска грудна клітка, довгі тонкі кінцівки і слабка мускулатура.

За У. Шелдоном, цим типам будови тіла людини відповідають певні типи темпераменту, що названі ним в залежності від функцій певних органів тіла людини: вісцеротонія (від лат. Viscera – нутрощі), соматотонія (від грецького soma – тіло) і церебротонія (від лат. Cerebrum – мозок). Осіб з перевагою певного типу будови тіла Шелдон називає, відповідно, вісцеротоніками, соматотоніками і церебротоніками, і вважає, що кожна людина володіє всіма названими групами властивостей. Проте відмінності між людьми визначаються перевагою тих чи інших властивостей.