Література:

1. Аникин В.П. Начало всех начал // Мудрость народная. Жизнь человека в русском фольклоре. Вып.1. – М., 1991. – 590 с.

2. Дитина в звичаях та віруваннях українського народу / Матеріали з полудневої Київщини // Матеріали до українсько-руської етнології. – Львів, 1907. – Т.9.

3. Дитячий фольклор / Упоряд. і передм. Г.В.Довженок. – К.: Дніпро, 1986. – 304 с.

4. Довженко Г.В., Луганська К.М. Дитяча поезія // Дитячі пісні та речитативи. – К.: Наукова думка, 1981. – С.189-270.

5. Довженок Г.В. Жанри українського дитячого фольклору // Народна творчість та етнографія. – 1978. – №5. – С.86-90.

6. Довженок Г.В. Український дитячий фольклор. – К.: Наук. думка., 1981. – 171 с.

7. Заглада Н. Побут селянської дитини. – К., 1929. – С.3-143.

8. Закувала зозуленька. Антологія української народної творчості: Пісні, прислів’я, загадки, скоромовки: Для ст.шк.віку. / Упоряд., передм. Та прим. Н.С.Шумади. – К.: Веселка. – 1989. – 606 с.

9. Килимник С. Український рік у народних звичаях в історичному освітленні: [У 3-х кн., 6-ти т.]. – Факс.вид. – К.: АТ „Обереги”, 1994. – Кн.ІІ, Т.3. Весняний цикл; Т.4. Літній цикл. – 528 с.

10. Костомаров М.І. Слов’янська міфологія / Упоряд., приміт. І.П.Бетко, А.М.Полотай; Вступна ст.. М.Т.Яценка. – К.: Либідь, 1994. – 384 с.

11. Словник символів / За заг. ред. М.К. Дмитренка. – К.: Народознавство, 1997. – 156 с.

12. Потебня А.А. О купальских огнях и сродных с ними представлениях // Слово и миф. – М., 1989. – С. 530-552.

13. Потебня А.А. О мифическом значении некоторых обрядов и поверий // Слово и миф. – М., 1989. – С.285-444.

14. Потебня А.А. О некоторых символах в славянской народной поэзии // Слово и миф. – М., 1989. – С.285-379.

3. Скоромовки як жанр дитячого фольклору

В українському дитинознавстві серед безлічі засобів, за допомогою яких виправляються дефекти мови, одним із найефективніших є скоромовки (спотиканки, скороговорки) – невеликі за розміром твори гумористичного спрямування, головне призначення яких – домогтися правильної вимови важких для дитини звуків, позбутися дефектів мови.

Скоромовки бувають як фольклорного, так і літературного походження. У літературознавчому словнику-довіднику їм дається таке визначення: “Поетичний жанр, живлений джерелами дитячого фольклору, зумовлений потребами етнопедагогіки. В основі скоромовок – дотепна гра спеціально скомпонованих важковимовних слів, призначена для тренування артикуляційного апарату дитини. Водночас вона позначена тонким інструментуванням, виконує естетичну функцію, спонукає до словотворчості (“В сіни Мусій сіно носив”, “Надворі погода розмокропогодилася” тощо). Цю особливість скоромовок зауважили авангардисти, зокрема футуристи, використовуючи її у своїй художній практиці (В.Шкловський, В.Хлєбніков – у Росії, М.Семенко в Україні). Сучасні поети, які передусім пишуть для дітей, часто звертаються до цього жанру ( Тамара Коломієць, В.Войтович, Любов Пшенична та ін.).

Фольклористи називають скоромовкою невеликий твір, що часто складається з однієї фрази, побудований на поєднанні (повторенні) слів і звуків, ускладненому для вимови. Зазвичай має форму ритмізованої прози, іноді римованої. Побутує головним чином у дитячій аудиторії. Розважальність скоромовки сприяє реалізації практичних функцій розвитку мовних органів дитини.

Студенти повинні ознайомитися з скоромовками, вказати на їхню практичну, виховну та розважальну функцію.