Методичні вказівки та література до питань, винесених на самостійне опрацювання

1. Пісні про навколишнє життя як фольклорний жанр. Художні особливості дитячих пісень

Цей розділ дитячої творчості дуже пістрявий, різноманітний за своїм складом і важко піддається ситематизації. В репертуарі дітей багато пісень без будь-якого призначення: діти їх співають лише для задоволення власних естетичних запитів, оскільки їм подобаються слова, ритм, наспів.

Фольклористика поділяє дитячі пісні на три групи за їхнім походженням. Пісні першої групи є запозичиними у дорослих і перероблені дітьми відповідно до їхніх смаків, інтересів; другу групу складають уривки з пісень дорослих; трєтю – це пісні, що цілком перейшли від дорослих до дітей. Г.В.Довженок назвала їх піснями про навколишнє життя, оскільки в них діють і людські персонажі, і представники тваринного світу, і фантастичні герої колисанок та забавлянок, більшість яких живе у невластивих обставинах, а їхні дії і вчинки часто уподібнюються людським – явище, що становить одну з найхарактерніших рис поетики дитячого фольклору і є тою гранню, якою він стикається з окремими жанрами казкового епосу.

А за тематикою Г.В.Довженок їх поділяє на:

а) пісні про епізоди з життя тваринного світу;

б) пісні про працю, яка є сенсом життя українця;

в) пісні про побут дітей-пастушків;

г) пісні про “премудрості” дяківської науки;

д) кумулятивні пісні;

е) пісні-пародії.

Студенти повинні ознайомитися з різновидами дитячих пісень, вміти визначати їхню виховну та естетичну цінність.

Література:

1. Виноградов Г.С. Дитячий фольклор і поезія пестування. – К., 1947. – 129 с.

2. Довженок Г.В. Жанри українського дитячого фольклору // Народна творчість та етнографія. – 1978. – С. 24 – 32.

3. Довженок Г.В.Український дитячий фольклор. – К., 1981. – 177 с.

4. Лановик М., Лановик З. Українська народна словесність. Посібник для студентів гуманітарних факультетів вищих навчальних закладів. – Львів: Літопис, 2000. – 614 с.

5. Литвинюк О.І. Народна пісня як джерело дидактичних знань // Традиції української етнопедагогіки і їх використання в навчально-виховній роботі в школі. – К., 1993. – С. 39 – 40.

6. Літературознавчий словник-довідник. – К.:ВЦ “Академія”, 1997. – 651 с.

7. Сивачук Н. Український дитячий фольклор. – К., 2004. – 288 с.

2. Генеза, тематика, ритуально-міфологічна суть закличок

Вчені давно прийшли до висновку, що українські обрядові пісні, замовляння, примовки, заклички за своїм складом дуже близькі до давньої поезії “Вед” та “Авести”. Зіставлення їх з поезією германців засвідчує, що вони більш давні, первинніші. Згідно із світоглядними уявленнями наших предків, навесні, коли сонце одержує нові сили від священної вологи та починає лити на землю оновлене світло, людська душа, пробуджена енергією весни, починає творити пісню. “Грає сонце” на Великдень, співає душа людська, і “пісня ллється, як ріка”. Співати людину, мабуть, навчила вода, свідченням чого є словесні формули нашого пареміографічного фонду “пісня ллється”, “пісня дзвенить струмком”, “вилити душу”, “слово ллється”, “радість вилилась потоком”, “лити потоки сліз”, “половодье чувств”.

Нашим пращурам був притаманний космоцентричний світогляд, який значною мірою відрізнявся від сучасного техногенного. Людина знала, що її життя залежить від природи, тому намагалася не втручатися в неї, не шкодити їй, обмежувати себе у всьому, економити. Давні українці одухотворювали природу, обожнювали її, тому їхній світогляд ще можна назвати анімістичним (від лат. anima, animus – душа, дух). Природа, на їхню думку, розуміла людину, а людина могла прихилити до себе природу з допомогою спеціальних магічних словесних формул та ритуальних дій, обрядів. У таких дійствах поряд із дорослими брали активну участь діти. У світоглядних уявленнях українців дитина до семи років є безгрішною, отож саме до її чесного безвинного голосочка скоріш всього прислухається могутня природа та зласкавиться, відгукнеться добром і щедрістю на закличку чи замовляння. Діти рано прилучалися до турбот дорослих та починали жити спільними інтересами. З часом втрачалися давні вірування, забувалися обряди та ритуали, однак рудименти давніх уявлень, втілені в поетичну форму, продовжували жити, знайшовши сприятливий ґрунт в дитячому середовищі. Проте для дитини це були не уламки віри далеких предків, а жива частка її життя, інтересів, її світу, в якому вимисел, різноманітні форми поєднання реального й фантастичного займали чільне місце. Кожна дитина на певному етапі розвитку схильна в своїй уяві наділяти властивими їй самій якостями – розумом, мовою, не лише живі істоти, але й явища природи та неживі предмети, звертатися до них, щиро вірячи, що її чують та розуміють. З віком беззастережність такої віри послаблюється, але привабливість її не зникає, і пісні-заклички набирають все яскравішої ігрової функції.

Заклички та примовки вважаються спорідненими творами, проте розрізняють їх за характером звертання та його формою.

Визначальною рисою закличок Г.В.Довженок називає звертання з подальшим імперативом (наявним або таким, що мається на увазі), що виражає конкретне прохання, яке може (або не може мати) практичного значення для виконавця. І навпаки, примовки, на її думку, не мають чіткої форми, в більшості випадків не містять прохання, а часом реальний об’єкт, з яким пов’язана примовка, зовсім у ній не згадується.

Студенти повинні ознайомитися з різними формами закличок, навчитися визначати їхнє естетичне значення.