Лекція 6 тема: українська народна іграшка

Зміст

1. Археологічні джерела іграшки.

2. Народна іграшка як посередник між культурою і природою. Класифікація іграшок:

а) іграшки з дерева;

б) іграшки з глини;

в) іграшки з тканини;

г) іграшки з соломи, рогози та ін. матеріалів.

3. Традиційна іграшка і сфера дитячого виховання.

4. Різновиди колисок. Повір’я, звичаї та обряди, пов’язані з колискою.

Література:

1. Русова С. Про дитячі іграшки // Вибрані пед. твори. – К., 1997.

2. Герус Л. Художні особливості української народної іграшки з дерева // Народознавчі зошити. – 1995. – № 4. – С.215 – 220.

3. Герус Л. Художні особливості української народної іграшки з дерева // Народознавчі зошити. – 1995. – № 5. – С.294 – 300.

4. Герус Л. Українська народна іграшка. – Львів, 2004. – 263 с.

5. Заглада Н. Побут селянської дитини. Матеріали до монографії с.Старосілля. – К., 1929. – 180 с.

6. Найден О.С. Українська народна іграшка: Історія. Семантика. Образна своєрідність. Функціональні особливості. – К.: АртЕк, 1999. – 256 с.

1. Найдавнішими зображеннями, знайденими на території України, які можна віднести до прототипів іграшки, є узагальнені фігурки тварин-жінок (або птахів), вирізані із мамонтового бивня. Їх знайшли на місці палеолітичних стоянок на Десні (м. Мізин, Чернігівщина), в Карпатах, у Подністров’ї, на правобережжі Дніпра, на Північному Причорномор’ї. Ареал поширення палетологічної пластики (25 – 20 тисяч років до н.е.) був значним. Однак, сюжетну антропоморфну і зооморфну пластику давніх поселень, незважаючи на значні зовнішні відміності, поєднує спільна світоглядна та образна основа, яку становлять такі чинники, як обряди родючості, ініціації та організації мисливського промислу.

Знайдені на території України (Мізин) антропоморфні й зооморфні статуетки становлять унікальне явище палеолітичної дрібної пластики.

Маючи умовно-узагальнений вигляд, мезинські статуетки близькі до української народної іграшки, яку в XIX і XX ст. виробляли майстри з глини і дерева. Мізинські статуетки поділяються за морфологічними ознаками на чотири типи:

1. зображення чоловіків;

2. зображення жінок;

3. зображення дівчат;

4. неорнаментовані зображення.

В українській народній іграшці простежуються типи, форми та особливості дрібної пластики епохи неоліту. Особливо різноманітно вона представлена у пам’ятках трипільської культури (5-3 тис. до н.е.). Це антропопо- і зооморфні фігурки, тарахкальця, моделі знарядь праці, предметів побуту, транспортних засобів тощо. Домінуючими у трипільській пластиці є зображення жінки, що пов’язано з ідеєю плодючості, домінуючою у скотарсько-землеробських культур. Для таких фігур характерне акцентування уваги на нижній частині тіла: широкі стегна, які продовжують стрункі, з’єднані до купи і конусоподібно завершені ноги. Тулуб фігурок плескуватий, з позначеними грудьми. Голова найчастіше має вигляд високого стержня. Інколи на ній горизонтальними насічками або округлими ямками висічено очі, вуста та ніс.

Властивою ознакою більшості трипільських фігурок є орнаментована поверхня. Як і самі фігурки, їхні орнаменти, очевидно, також пов’язувалися з культом плодючості. Коло, кілька концентричних кіл, хрест, коло з хрестом усередині утотожнювалися зі сонцем. Квадрат, ромб та інші його графічні трансформації, очевидно, втілювали уявлення про простір, зокрема про зоране, засіяне поле (ромб поділений на чо­тири частини з округлими виїмками в центрі та у кожній частині), як один з варіантів замкнутого простору. Краплеподібні фігу­ри, можливо, символізували вологу або лис­тя рослин. Овал, вірогідно, асоціювався з зер­ном. Окрім графічного зображення зерна на поверхні фігурок трапляються і його відтис­ки. Зерна злакових та борошно виявлені також у глиняній масі, що, очевидно, зумов­лювалось не технологічними, а культовими потребами. Глибокий символічний зміст орнаментів, вдало знайдена асоціативна фор­ма, що підносять їх до рівня знаків-символів, ймовірно, спричинили їхню стійкість та трансформації у наступних історичних пері­одах. Декотрі з цих елементів – коло, півовали, краплеподібні фігури мають аналогії, зокрема у декорі народної іграшки кінця XIX - початку XX ст.

У ранньому періоді Трипілля з'являються статуетки на циліндричній основі, які сти­лістично урізноманітнюються. Насамперед видозмінюється їхня основа. Вона набуває конусо- та дзвоноподібних форм, властивих для глиняних "пань", "баришень" кінця XIX - початку XX ст.

У трипільській антропоморфній пластиці трапляються сюжетні зображення жінки з притуленим до грудей немовлям, які, ймо­вірно, символізували продовження роду. На­прикінці XIX - у першій половині XX ст. тема материнства була однією з центральних в українській народній іграшці.

Якщо трипільська культура (неоліт, енеоліт - У-ІІІ тисячоліття до н. е.) лишила багатий матеріал культової язичницької пластики, яка разом з виробами майстрів палеоліту щодо форми, обрядів, прийомів ліплення, моделювання, обробки матеріалу може бути зіставленою із сучасною українською народною іграшкою, то наступні епохи (кінець III - початок II тисячоліття) лишили значно менше матеріалу щодо народної іграшки.

Звуження, збіднення асортименту культових виробів вказує або на значні етнічні зрушення, зміни у складі населення, або на зміни характеру господарської діяльності, на певну зміну обрядів, ритуалів, церемоній спостерігається певна моральна втома, яка триває аж до скіфського періоду та до часів Київської Русі.

За свідченням археологів, які працювали на розкопках Більського городища на Ворсклі було знайдено близько 200 статуеток та їх частин, значна кількість яких належала до зооморфних, орнітоморфних та антропоморфних сюжетів. Основні сюжети глиняної пластики стосувалися культових ідей місцевого хліборобського населення. Це – кози, цапи, бики, барани, коні. Цапів особливо багато, деякі з натуралістичне поданими ознаками статі, що дає підставу асоціювати їх з культом родючості. Однак серед глиняних скульптурок зустрічаються і зображення орлиноголових грифонів із загнутим уперед рогом, вухами і крилами. Поява цього сюжету, як зазначають вчені, пов'язана із впливом мистецтва і міфології власне скіфів. На грифона у даному разі звертається увага тому, що серед українських народних керамічних іграшок орнітоморфного характеру, зокрема створюваних на Полтавщині та Чернігівщині зустрічаються скульптурки, досить схожі на цього міфічного птаха. Крім названих свійських тварин на городищі знайдені і зображення ведмедя, лося, рисі, а також статуетки жінок, в яких втілений образ жінки-матері або богині землі - заступниці землеробів. Ці знахідки є свідченням глибокого проникнення тих чи інших образів у релігійні уявлення мешканців лісостепової Скіфії.

Після прийняття християнства у Київській державі почалася боротьба церкви з язичницькими звичаями і навичками, з ідолопоклонством тощо. Боротьба церкви з ідолопоклон­ством змусила на деякий час відмовитися від створення антропоморфної пластики з глини, дерева, каменю, металу. Однак, вочевидь, народне середовище не могло зовсім відмовитися від язичницьких богів, тотемів і зображень-замінників "живої" жертви. Воно створювало їх на честь аграрних і родинних свят, подій, пов'язаних із змінами природних циклів. Матеріалом були солома, трава, очерет, рогоза, тканини, гілки дерев тощо. Антропоморфні вироби з дерева стилізувалися таким чином, щоб у них важко було помітити людиноподібність та ідентифікувати як ідолів. І нині такі стилізовані обереги із прихованими антропоморфними рисами можна бачити у селах і провінційних містах на віконницях, , у формах стовпів, на які навішуються ворота і хвіртки, у віддаленій антропоморфності планок штахетника. Це, мабуть, сприяло виробленню особливого образного і стильового характеру української антропоморфної іграшки у подальші часи, зумовило деякі специфічні прийоми її виготовлення, її своєрідну іконографічну і статуарну умовність.

В результаті багаторічних розкопок на київському Подолі було знайдено низку глиняних статуеток, які можна ідентифікувати як іграшки, але більш-менш впевнено визначити їх призначення важко. Серед виробів з дерева "цікаві знахідки дитячих іграшок – фігурок звірів і птахів (коників, качечок тощо); знайдені були й іграшки з кістки.

Зооморфні та орнітоморфні фігурки належать до розряду оберегів та прикрас і начебто мало спільного мають з іграшками. Але це на перший погляд, їх сюжети, образні рішення, силуети, можна сказати, були "підхоплені" іграшками XIX—XX ст. Це фігурки качок, гусей, зайчиків, оленів, коників. Основна їх маса була знайдена на північних територіях Київської Русі, деякі – поблизу Чернігова.

І думається, що розглядувати статуетки, ляльки, "кукли" глиняні фігурки є насправді, звичайнісінькими дитячими іграшками.

Про це свідчить те, що від багатьох фігурок, які побували в "експлуатації" у дітей, зрештою залишалися відірвані або відламані частинки.

Серед глиняної пластики, що зберігається у фондах Національного музею історії України, е чимало пам'яток ХУ-ХУШ ст., ігрове призначення яких не викликає сумніву. Це мініатюрні горщики, глечики, скарбнички, свищики – коні, барани, качки й інші птахи. Подібні або майже такі ж самі іграшки щодо умовності, ступеня ізоморфності, простоти і лаконічності ліплення робилися у XIX та XX століттях, аж до нинішніх часів.

"Від українських іграшок ХІУ-ХУІІІ ст. майже нічого не збереглося, - стверджує М.Є.Станкевич. З цим твердженням можна солідаризуватися, а можна й заперечити його, зважуючи на відносність ваги слова "майже". "До нас дійшли переважно керамічні і дерев'яні зразки, датовані XIX ст., - пише далі вчений. - Найпоширеніші стереотипи, виявлені в музейних колекціях (ляльки, кінь, вершник, птах і под.) дають змогу стверджувати стійкість і безпосередність традиції дрібної пластики, починаючи з епохи Київської Русі. На нашу думку, виготовлення забавок не припинялося ні в XIV, ні в XVI столітті. Інша справа, що їх масове виробництво на продаж, мабуть, розпочалося лише у другій половині XVIII ст. внаслідок розвитку на Україні ярмаркової торгівлі.

Всі народи мають музеї іграшки, численні видання з цієї тематики. Але перше серйозне дослідження, присвячене народній іграшці, з'явилося в Україні. Ще в 1904 році в "Киевской старине" була надрукована солідна праця священика з Суботова Марка Грушевського (родича відомого історика і громадського діяча Михайла Грушевського) "Дитячі забавки та гри усякі. Зібрані по Чигиринщині Київської губернії". Ця праця є маловідомою і все ж вона відрізняється своєю унікальністю. Вона вкотре переконує, що в національній культурі немає нічого другорядного, такого, що можна оминути і не помітити. Все по-своєму головне і важливе.