Мова, то є душа народу

Т.Б.Буяльська, професор, завідуюча кафедрою культурології.

О.Б.Залюбівська, викладач кафедри культурології

Які б не точилися суперечки навколо гуманітарних дисциплін у технічному університеті, вони все ж відіграють важливу роль у реалізації нових стратегій освіти. По-перше, ці дисципліни запрограмовані гармонізувати співвідношення і взаємодію раціонально-логічної і духовно-естетичної сфери особистості студента, що є не просто важливим, а необхідним для сучасної людини і суспільства в цілому. По-друге, гуманітарні дисципліни несуть у собі великий евристичний потенціал, що допомагає вирішувати одне з головних завдань навчання: розвиток у студентів самостійності, креативності мислення, спроможності до творчості. Для майбутнього інженера ці риси мають стати сутнісними (не забуваймо, що слово „інженер” походить від латинського ingenium “здібність, винахідливість”.

Але не будемо говорити узагальнено. Звернемо увагу на конкретну проблему студентів технічного закладу – рівень їхньої мовленнєвої культури, серйозність цієї проблеми та шляхи її вирішення.

Зрозуміло, активне засвоєння рідної мови відбувається у загальноосвітній школі. Але вузькопредметний, надто академічний підхід до викладання мови призводить часто до помітної нерезультативності цього курсу в системі загальної освіти. Відтак в університеті спостерігаємо вельми невтішну картину: студенти не в повній мірі володіють грамотністю, вмінням застосовувати мову – змістовно і коректно формулювати, висловлювати, обґрунтовувати власні думки.

Анкетування, що проводяться протягом декількох років на кафедрі культурології серед студентів 1-4 курсів, допомогло виявити суттєві проблемні зони у царинах їх мовлення. Найсерйознішими, на наш погляд, є: - індиферентне ставлення до проблем мови і мовлення; - двомовність, що визначається отим індиферентним ставленням і породжує горезвісний „суржик”; - нерозвинутість продуктивного мовлення; - орієнтація на репродуктивне мовлення.

Наведемо деякі цифри. Більш ніж 50% студентів фактично визнали своє невимогливе, байдуже ставлення до мовлення, власного і оточуючих (20% - керуються принципом „яка різниця, як говорити?”, 35% - ніколи не замислювались над такими питаннями). При цьому майже 50% студентів відповіли, що російську мову знають краще, ніж українську, переважно спілкуються саме російською.

Отож, як свідчать результати дослідження, а також власний досвід спілкування зі студентами, - шляхетне, багате, виразне, літературно правильне мовлення є рідкісним явищем у студентському середовищі; нормою, на жаль, є примітивне, незугарне мовлення, суржик.

Тут варто згадати ще одну цифру, що викликає тривогу: 46% опитаних студентів університету нормально сприймають ненормативну лексику і самі нею користуються. Для порівняння. Опитування 1991-1994 років показало, що 81% студентів ставляться негативно до ненормативної лексики. У 1996-1998 роках цей відсоток значно знизився, і вже дорівнював 64%. А в 2002-2005 роках він став катастрофічно низьким – лише 18%.

З сумом і болем помічаємо, як зростає кількість тих, хто позитивно сприймає саме таку брутальну форму мовлення (а відтак і користується нею у щоденному вжитку); зростає відсоток байдужого ставлення до плюндрування національної, рідної мови. 1991-1994 роки – 12% позитивно, 7% - байдуже; 1996-1998 рр. – 22% позитивно, 15% - байдуже. 2002-2005 рр. – 47% позитивно, 35% - байдуже. В свій час видатний український поет М.Г.Рильський писав: „Нове життя нового прагне слова!” – Невже саме такого, зневаженого і знекровленого? Як нам болісно це визнавати, але проблема мовної вульгаризації майже повністю ігнорується в системі освіти. Мовлення – це стилістична особливість нашого мислення. Стилістика мислення матеріалізується в людських діях і вчинках, віддзеркалює стан душі. Сьогодні, незаперечлива сентенція: „Мова, то є душа народу!” починає викликати не тільки гіркоту і неспокій, але і певні сумніви щодо справедливості цієї сентенції. Невже ця сучасна, широко вживана нецензурна лексика, і є дзеркалом душі народу? І як на такому підґрунті сформувати духовність, людяність, почуття власної відповідальності? І нарешті, чи може людина в такому мовленнєвому режимі збагнути зміст гуманістичного світогляду, зміст художніх творів, відчути красу поезії і визнати їх своїм духовними надбанням?

Останні роки лінгвісти все частіше використовують термін „мова свідомості”. І якщо „поліфонія свідомості” (М.Бахтін) зводиться до нецензурних штампів, які накладають тавро на поведінку в міжособистісних стосунках, то виникає питання щодо професіоналізму, моральності, творчого потенціалу людини. Молоді люди, звертаємось до Вас, замисліться над цим. Той, хто любить свою землю, свій народ, свою матір, той, хто поважає інших і себе, невже не здатний звільнити свою мову від бруду, захистити її?

Нерозвиненість мовлення студентів технічного профілю пов’язана ще й з такими факторами: студенти все менше звертаються до читання творів художньої літератури (70% опитаних читають мало, або взагалі не читають); майже зникли такі види мовленнєвої творчості, як писання листів та щоденників; міжособистісне спілкування студентів, як правило, обмежується обговоренням взаємостосунків і побутових проблем (розмову на суспільно-політичну, культурно-мистецьку, філософську чи історичну тему можуть підтримати менш ніж 30% опитаних), майже зникли родинні традиції спілкування.

Як відомо, розвиток мовлення взаємопов’язаний з розвитком інтелектуальних та творчих можливостей людини, а вони є найважливішими у процесі формування спеціаліста „Слова надихають розум і окрилюють душу” (Аристофан, близько 445 – 385 р. до н.е.). Отож, формуванню власної мовленнєвої культури студенти, майбутні фахівці мають надавати серйозного значення.

Маємо пам’ятати: РІДНА МОВА – то генетичний код нації.