Літературна творчість студентів внту: між самовираженням та самоствердженням (плюси і мінуси практичного інтелекту)

/Зі статті „За системність мислення і цілісність світосприймання”/

„... Мабуть, моє становище члена Спілки письменників, що пише і друкується відразу у двох жанрах – поезії та критики, - одних студентів-початківців до мене наближує, інших, амбітніших та вразливіших, спраглих якомога КОМПЛІМЕНТарного відгуку, віддаляє.

Спочатку мені здавалося, що ЛІТЕРАТУРНА СТУДІЯ з певною системою професійного, бодай версифікаційного вишколу у нас складеться, запрацює. Не склалася, не запрацювала: той, (визвавшись на обговорення) свої тексти не розтиражував; той взагалі прийшов „наступного разу” (дев’ять інститутів, і в кожного з них свій ритм життя). Ще інший готовий вислухати будь-який аналіз, будь-які зауваження, але ... тільки наодинці. Отак і трансформувалася студія-гурток у щось на зразок літературної асоціації „Студентська муза”. Автори-студенти приносять зошити та аркуші, я щось вибираю та пропоную до університетського часопису „Імпульс” (рубрика „Студентська муза”). А ще – залежно від інтересів кожного зокрема – щось раджу, щось показово аналізую, про щось, навпаки, з цікавістю допитуюсь та, бува, знайомлю одного з іншим задля зміцнення духу асоціації.

З 2001 року за підтримки Вченої Ради університету почали друкувати в нашій університетській типографії студентські художні збірки. Першою була збірка жанру інтелектуальної фантастики „Риболовля на Танзарії” (2000 р., - 152 с.).

Молодих авторів-дебютантів – Олександра Мокіна (гр. ЕПА-98), Максима Моторного (гр. 2КІ-98), В’ячеслава Трухманова (гр. 3КТ-98) (всі вони на той час були студентами другого курсу, а тепер – високоосвічені, шляхетні, різнобічно розвинені, високі професіонали-фахівці), об’єднувала не тільки молодеча залюбленість у можливості комп’ютерної техніки, але й тонке відчуття гуманістичної проблематики людства на межі ІІІ тисячоліття. До речі, ілюстраторами збірки також були нашу студенти – В.Білостечний (1 МЕН-95) та О.Гончарук (2 ЕС-96). Надзвичайно цікавим малюнкам притаманна філософська заглибленість у проблему ЛЮДИНА – ПРИРОДА – ТЕХНІКА.

Другою була 100-сторінкова збірка віршів та літературно-критичних етюдів „Літа імпульсивні. Збірка поезії та критики” – 2001 р.

Досвід роботи над „Літами імпульсивними” відкрив принаймні чотири дуже цікавих речі. Перша: чимало наших студентів віршують дійсно для себе та найближчого кола. Скажімо: для КОМПЛІМЕНТарного (у розумінні Карнегі) кола, прагнучи не так самовираження, як самоствердження. Таких будь-які згадки про літературну науку якщо і не лякають, то короблять. Річ друга: незважаючи на проблеми майже відсутнього літературного вишколу, кращі вірші студентів-технярів вигідно відрізняються від аналогічної продукції, наприклад філфаківців. У них назагал менше того, що називають літературщиною. Більше – вольовитості, пристрасті, інтелектуалізму: міцніша життєва закоріненість, чіпкіший глузд – практичний інтелект. Як-то у вірші Валентини Волковської (гр. 2 ІТП-00) „Передквітневе” – одному з кращих, але таки ж не одиноких, на сторінках збірки:

Хай думка переповнює і лине

В далекі нерозгадані світи.

А як вхопився в небі за хмарину, -

Не покаліч, а краще – відпусти.

Хай сонце мирно-тихо спочиває

На крилах у мрійливих, синіх хмар:

Не зачіпай, бо іншого немає –

Розіб’ється і згасне, мов ліхтар.

Хоч важко і несила вже чекати –

Діждися життєдайних, літніх злив,

Вони загоять рани, біль і втрати

І подарують більше, ніж хотів.

Й коли усе загадане не вдасться,

Життя безлике стане на межі,

Розгледиш у краплинах справжнє щастя,

Вгадаєш порятунок для душі.

Річ третя – трапляється синдром уявної російськомовності („двомовності”).

Нарешті, річ четверта – після публікації цілковита творча самозаспокоєність майже усіх опублікованих. Дерзають, носять зшитки та аркуші наші неофіти, - а згодом ... Роздумавши, бачу у такій заспокоєності один позитивний знак: хтось на тій добірці у збірці вичерпався, хтось, взявши першу вершину, переводить подих, накопичує (бодай і підсвідомо!) потенціал. Зрештою, все одно здатними до життя залишаються лише духовно наснажені, інтелектуально проникливі рядки. Й хіба погано, коли такі рядки, одного разу трапившись, потім не розчиняються в наступній масі менш вагомих?

А тим часом збірка „Літа імпульсивні” зібрала схвальні відгуки, приватні та публічні (останній –зокрема у радіопрограмі Станіслава Шевченка „Зоряний час” : „Українське радіо”, 24 червня 2002 р. та на сторінках академічного журналу „Слово і Час” – 2003, №6 ), приносячи кожному своє: юним поетам – усвідомлення немарності зусиль, викладачеві-літераторові – дещицю сакраментальної професійної самореалізації, авторитетному та прогресивному ВНТУ – зайву (а й чи таку вже зайву?) згадку доброго його імені у контексті культуротворення ...”

P.S. (від редактора) Як свідчить досвід та постійна рубрика в часописі „Імпульс”, творчі традиції продовжуються, гуманістичний світогляд наших студентів поглиблюється. Кількість талановитих, художньо обдарованих студентів не зменшується. А головним є те, що всі вони мають високий рейтинг в навчанні, захоплені своєю спеціальністю, займаються науковою роботою, стають високоосвіченими професіоналами, отримують дипломи магістрів та кандидатів технічних наук. Гуманістично налаштована адміністрація ВНТУ (на чолі з ректором і Вченою радою), спрямованість на гармонійне поєднання технічного і гуманітарного сприяють створенню умов для розвитку і прояву різноманітних здібностей і талантів. Коли, шановний друже, Ви будете читати цей матеріал, то будуть вже опублікованими 3-и поетичних збірки. Автори: Оксана Барбак (гр. 1АМ-01), Дмитро Штофель (гр. МА-02), Сергій Білохатнюк (гр. РТ-03).