Моральні виміри спеціаліста (Кафедра культурології)

Слободянюк Олена Миколаївна, викладач каф. культурології. Викладає курс „Етика і культура”, має біля 10 наукових публікацій, завершує роботу над кандидатською дисертацією „Ґендерна теорія і просвітницький напрям модерної філософії”.

Багатогранність інженерної діяльності вимагає розгляду її етичного аспекту. Вона має свої особливості щодо моральної сторони, яку можна сформулювати як „інженерна етика”. В своїй більшості, сучасного інженера, який по статусу є представником науково-технічної інтелігенції, можна назвати „частковим” інженером, тобто „інтелігентом без інтелігентності”. Все це результат спрямованості на вузьку спеціалізацію, яка, нажаль, не передбачає формування професійно-моральної культури, яка ґрунтується на шанобливому ставленні людини до людини, на розумінні цінності людського життя, на потребі збереження природи, на відповідальності при створенні, застосуванні і удосконаленні техніки.

Коли техніка стає не засобом, а метою, це обертається глобальними катастрофічними наслідками. Технічне мислення, яке відіграє велику роль у підкоренні Всесвіту, спокусившись лише матеріальною стороною людського буття, побудувало майже непереборну перепону для духу людини. Маємо засвідчити: технократизм мислення, що притаманний значній частині суспільства, народжується саме у Вищій школі. Спотворено саме розуміння прогресу, яке сьогодні сприймається лише як прогрес науково-технічний, повністю ігноруючи потреби людської душі, духовні, моральні виміри будь-якої професії.

„... проблема полягає в тому, що вища освіта сьогодні перейнялася тими суперечностями і парадоксами сучасності, що вкрай загострили і зіткнули між собою полярно існуючі тенденції: послідовний, чітко означений прагматизм (де все вимірюється і перевіряється вигодою, розрахунком, користю) та ірраціоналізм з його прагненням подолати матерію духом; науково-технічний поступ та, жахливі в своїй незворотності, процеси руйнації природи, культури, людини; пріоритет технологій, зверхність інженерної думки та відчайдушні намагання довести самостійність і реальність духовного життя.

Виходячи з досвіду, яким ХХ сторіччя нагородило людство, світ є таким, яким його робить людина, вона будує його згідно з своїми уявленнями, вподобаннями, потребами; довкілля, стан і рівень сучасного життя віддзеркалюють ступень нашої досконалості, нашої людяності. Руйнація навколишнього середовища починається з руйнації людяності, з руйнації людської душі” (Буяльська Т.Б. „Гуманітарна підготовка магістрів в дзеркалі Вищої школи” // Вісник ВПІ – 1995. - №2. – С.24).

Необхідність подолання технократичного цинізму диктує посилення гуманітарної підготовки фахівця науково-технічного спрямування. Вимагає осмислення і розуміння процес формування моральної відповідальності спеціалістів, вдосконалення ставлення людини до людини, а також людини до природи. Тому, гуманізація технічної освіти повинна супроводжуватись увагою до екологічного аспекту; світоглядною переорієнтацією людини з позиції споживача-завойовника, технократа-прагматика на позицію високодуховної особистості, мудрого зодчого і охоронця, гідного співучасника космогенезу, який скеровує свої знання і досвід на служіння гармонійній еволюції всього живого.

Науково-технічний прогрес на сучасному етапі його розвитку робить виклик як людині, так і природі. Саме інженерні рішення в значній мірі впливають на екологічну ситуацію, і тому все чіткіше вимальовується необхідність відповідального ставлення до дій, що призводять до екологічних наслідків. Основоположним принципом інженерної діяльності повинен і може бути принцип екологічної чистоти, який визнає пріоритетними екологічні цінності. Для природи немає і не може бути змін в кращий чи гірший бік. Дія на живі організми підвищеного рівня електромагнітного випромінювання, негативний ефект отруйних хімікатів та ДДТ, зміна гравітаційного поля Землі в результаті стрімкого зростання вгору сучасних міст, порушення озонового щита, який захищає атмосферу від смертоносного ультрафіолетового випромінювання – все це явища одного порядку, наслідки рішучого і значного за своїми масштабами втручання людини в хід природних процесів.

Який же зв’язок з усіма цими доводами має етика?

Традиційна етика відображає моральні явища та процеси в системах „людина-людина”, „людина-суспільство”. Екологічна етика покликана відповісти на питання: в якій формі мають існувати моральні відносини в системах „людина-природа” та „суспільство-природа”. Підґрунтям екологічної етики є загальнолюдські цінності, в тому числі піклування про природні умови існування майбутніх генерацій. Розв’язання проблем взаємодії людини та природи вбачається тут у взаємно скоординованому розвитку. Йдеться, зокрема, про уникнення будь-яких рішень і дій, що завдають шкоди природі, прийняття екологічно грамотних рішень, недопустимість небезпечних природо-перетворювальних дій, які ставлять під загрозу можливість існування майбутніх поколінь.

Екологічна етика потребує передусім зміни не уявлення про природу, а ставлення до неї. Засадовим стосовно неї є новий ціннісний підхід не лише до природи як такої, а до природи як сфери людського буття. А це означає й новий ціннісний підхід до людини, нове уявлення про цінності природи для людини. Важливо не тільки любити, обожнювати природу, але і екологічно зважено ставитися до неї. Як слушно зауважив М.М.Кисельов: „ ... ставлення людини до свого природного довкілля так само свідчить про рівень її моральності, як в ставленні людини до людини”¹ /Кисельов М.М., Крисаченко В.С., Гардашук Т.В. Методологія екологічного синтезу: єдність людино – та природоохоронних аспектів. – Київ, 1995. – С.36/. Людина є найдосконалішою істотою саме завдяки своїй здатності прислухатися до голосу морального закону. Тому дія чи відсутність дії, що сприяють загибелі людей, є найморальнішими з усього, що тільки можна собі уявити ... Якби наука та мораль не були розділені, ми навряд чи викинули б в атмосферу стільки газоподібних хімічних відходів і поставили б кліматичний баланс Землі під загрозу знищення. Якби корисне технічне ноу-хау не було відокремлене від моральних суджень, які спрямовують його застосування, ми, можливо, не вирубували б і не випалювали б щосекунди по ділянці дощових лесів завбільшки у футбольне поле. Серйозність екологічної проблеми в усій глибині розкриває моральну кризу людини. І як тут не згадати слова пророка Осії: „А що вітер вони засівають, то бурю пожнуть” (Ос. 8:7).

Коли інженер буде більш схильним до соціогуманітарного знання, тоді він навчиться органічно вписувати технологічні процеси в природне довкілля, робити власні проекти екологічно вивіреними. Тільки таким шляхом можливе перетворення обмеженого власним фахом технократа в широко освіченого і духовно розвинутого громадянина і патріота.