- •Тема 1 вступ до сучасного менеджменту
- •1. Поняття “менеджмент”, його зміст і загальна термінологія
- •2. Рівні та сфери менеджменту
- •3. Сучасні підходи до менеджменту як науки
- •4. Ролі навички та обов’язки менеджера
- •1) Міжособові ролі:
- •2) Інформаційні ролі:
- •3) Ролі, пов'язані з прийняттям рішень:
- •Тема 2 еволюція теорії та практики менеджменту
- •1. Вступ до історичного підходу та розвиток передумов сучасного менеджменту
- •2. Школа наукового управління (шну) (1885-1920)
- •3. Класична, або адміністративна школа в управлінні (аш) (1920 -1950)
- •14 Принципів управління Анрі Файоля:
- •4. Школа людських стосунків (1930-1950). Школа поведінських наук (1950 - по сьогодні)
- •5. Кількісна школа (1950 - по сьогодні)
- •6. Порівняльна характеристика американської та японської моделей менеджменту
- •Тема 3 підприємство як об’єкт менеджменту
- •1. Фірма як організаційно-господарська одиниця
- •2. Мікросередовище менеджменту організації
- •3. Макросередовище менеджменту організації
- •3. Характеристика окремих чинників макросередовища організації
- •Тема 4 комунікації в менеджменті
- •1. Суть та значення комунікацій та інформації в менеджменті
- •2. Комунікаційний процес та його характеристика
- •3. Характеристика бар’єрів комунікацій
- •4. Шляхи підвищення ефективності комунікацій
- •5. Застосування сучасних інформаційних технологій в менеджменті
- •Тема 5 управлінські рішення
- •1. Суть та харктерні особливості управлінських рішень, програмовані та непрограмовані рішення
- •2. Класифікація управлінських рішень
- •3. Різновиди та способи ухвалення управлінських рішень
- •4. Розробка та ухвалення управлінських рішень в ситуаціях визначеності, ризику та невизначеності
- •Тема 6 функція планування
- •1. Суть та поняття функції планування та стратегічного планування
- •2. Вибір стратегії на основі аналізу матриці бостонської консультативної групи (бкг)
- •3. Методи вибору стратегії в умовах нестабільної економіки
- •1. Вибір стратегії на основі вивчення елементів стратегії
- •2. Крива досвіду
- •3. Лоцман
- •4. Модель МакКінсі "7с"
- •5. Аналіз стратегії за Мінцбергом
- •4. Варіанти вибору стратегій в залежності від характеру галузі і макросередовища організації
- •5. Варіанти вибору стратегій в залежності від характеру виробництва і реалізації конкурентних переваг
- •Тема 7 функція організації
- •1. Суть та поняття функції організації
- •2. Характеристика понять "делегування", "повноваження", "відповідальність" та "влада"
- •3. Типи бюрократичних організаційних структур, їх переваги та недоліки
- •4. Типи адаптивних організаційних структур, їх переваги та недоліки
- •Тема 8 функція мотивації
- •1. Суть та поняття функції мотивації
- •2. Змістовні теорії мотивації
- •2.1. Ієрархія потреб маслоу
- •2.2. Теорія жвз алдерфера
- •2.3. Теорія трьох потреб макклелланда
- •2.4. Двофакторна теорія герцберга
- •3. Процесуальні теорії мотивації
- •3.1. Теорія очікування врума
- •3.2. Теорія справедливості адамса
- •3.3. Об’єднана модель мотивації портера-лоулера
- •Тема 9 функція контролю
- •1. Суть та поняття та необхідність функції контролю
- •2. Класифікація видів контролю
- •3. Процес контролю
- •4. Зв’язок функції контролю з контролінгом та аудитом
- •Тема 10 управління групами
- •1. Поняття, причини виникнення та класифікація груп
- •2. Управління формальними групами
- •3. Особливості управління неформальними групами
- •4. Розвиток груп
- •Тема 11 керівництво та лідерство
- •1. Природа та визначення керівництва і лідерства. Форми впливу та влади
- •2. Класичні підходи до керівництва та лідерства
- •2.1. Теорія особистих рис
- •2.2. Теорія "X" та "y" макгрегора
- •2.3. Типологія керівництва
- •2.4. Лайкертові системи керівництва
- •2.5. "Решітка менеджменту" блейка і мутон
- •3. Ситуаційні підходи до керівництва та лідерства
- •3.1. Модель фідлера
- •3.2. Теорія херсі і бланшара
- •3.3. Підхід мітчела і хауса
- •3.4. Модель врума-йєттона
- •Орієнтовний перелік питань, що виносяться на екзамен
- •Список рекомендованої літератури
2. Рівні та сфери менеджменту
Хоча всі управлінці мають визначене місце і виконують певні функції, це не свідчить про те, що всі вони займаються виконанням однакової роботи. Управлінська праця теж розподіляється. У межах однієї організації менеджерів можна розрізняти за рівнями і сферами. За рівнями — це, так званий вертикальний поділ, а за сферами — горизонтальний.
Горизонтальний характер поділу менеджерів передбачає розміщення конкретних керівників по окремих підрозділах (фінансовий відділ, виробничий відділ, служба маркетингу тощо).
Менеджери з маркетингу працюють у сфері, пов'язаній із функцією маркетингу — переконання споживача і клієнтів купувати товари й послуги організації Їхні обов'язки — розробка нових продуктів, просування товарів на ринку і реалізація.
Фінансові менеджери переважно мають справу з фінансовими ресурсами організації. Вони відповідальні за такі види діяльності, як бухгалтерський облік, менеджмент руху готівки та інвестицій.
Діяльність операційних менеджерів пов'язана зі створенням та керуванням виробничими системами, що виготовляють товари і послуги. Зазвичай, обов'язки операційних менеджерів — виробничий контроль, контроль матеріальних запасів, контроль за якістю, заводським обладнанням і вибором місця розташування підприємства.
Менеджери людських ресурсів відповідальні за наймання та підвищення кваліфікації працівників. Їх залучають до планування людських ресурсів, вербування і підбирання працівників, навчання та підвищення кваліфікації, вирішення питань оплати праці та системи доплат, формування систем оцінки та звільнення недисциплінованих і некомпетентних працівників.
Загальні менеджери не пов'язані з якимись певними спеціальностями менеджменту. Можливо, найліпшим прикладом посади загального менеджера є адміністратор лікарні або клініки.
Адміністративні менеджери повинні бути обізнані з усіма функціональними сферами менеджменту, а не спеціалізуватися у якійсь одній галузі.
Горизонтально розподілена управлінська робота повинна бути скоординована, щоб організація мала можливість досягти успіху у своїй діяльності. Така координація досягається шляхом застосування вертикального розподілу праці менеджерів, який передбачає підпорядкування одних менеджерів іншим, яким, у свою чергу, підпорядковуються ще інші, і так далі, аж до рядових робочих працівників. Таке багатоступеневе підпорядкування породжує рівні менеджменту.
Кожна організація має свою певну кількість рівнів управління -наприклад, римська католицька церква, що нараховує мільйони членів, має лише чотири рівні між Папою Римським і священником, а у військовому полку, кількістю 1000 осіб, між генералом та рядовим — 15 ступенів градації. Значні відмінності щодо кількості рівнів підпорядкування мають місце і в бізнесових структурах.
Та попри залежність від того, скільки існує ступенів управління, керівників прийнято розподіляти на три класичні рівні з точки зору виконання функцій. Назви цих рівнів: технічний, адміністративний та інституційний. (мал.1.1.)
Мал.1.1. Рівні та сфери менеджменту
Особи, що діють на технічному рівні (нижчий) займаються поточними операціями та діями, необхідними для забезпечення ефективної роботи без зривів у виробництві продукції чи наданні послуг. Керівники низової ланки — молодші начальники — це організаційний рівень, що знаходиться безпосередньо над робітниками та іншими працівниками (не управлінцями), здійснюють контроль за виконанням виробничих завдань і забезпечують інформацією керівників вищих ланок. Вони відповідальні за використання виділених їм ресурсів, сировини та обладнання. Менеджери технічного рівня — це: керівники підвідділів, бригад, майстри, старші співробітники та інші аналогічні їм за рангом управлінські кадри
Керівники на адміністративному рівні (керівники управлінь і самостійних відділів) займаються управлінням і координацією всередині організації, вони узгоджують різноманітні форми діяльності і зусилля різних підрозділів організації. Керівники середньої ланки координують і контролюють роботу молодших начальників. Вони визначають проблеми, починають обговорення, рекомендують дії, розробляють творчі пропозиції, готують інформацію для рішень, що приймаються керівниками вищої ланки і передають ці рішення в технологічно зручній формі як конкретні завдання низовим лінійним керівникам.
Керівники на інституційному рівні (вища керівна ланка: генеральний директор, президент, члени правління та голова ради правління) займаються в основному виробленням довгострокових (перспективних) планів, формулюванням завдань, адаптацією організації до різних змін, управлінням відносинами між організацією і зовнішнім середовищем, а також суспільством, у якому існує і функціонує дана організація. Керівники вищої ланки - як правило, один або кілька людей — відповідальні за прийняття найважливіших рішень для організації у цілому. Робота вищого керівника не має чіткого завершення.