Методичні рекомендації

При опрацюванні даної теми слід звернути увагу на таке. Знайомство людини зі сполуками органічного типу почалося приблизно чотири тисячі років тому у так званий перед алхімічний період (від початку цивілізації до IV ст. н.е.). Так, у Стародавньому Єгипті та інших країнах покоління жерців вже мали рецепти приготування спиртних напоїв (вино, пиво) за допомогою бродіння виноградного соку; фарбували тканини натуральними барвниками (індиго, пурпур, марена, шафран); добували оливкову, касторову, трояндову та інші запашні олії; оцет, рослинні та тваринні жири, парфуми, гас, ліки. Пліній Другий (23-79 рр.) у "Природній історії" описав приготування мила обробкою жирів рослинною золою, вапном і лугами природного походження. У ті часи на Далекому Сході (Індія, Китай) розвивається мистецтво фарбування, виготовлення тканин, паперу.

В алхімічний період (від IV ст. н.е. до XVI ст.) завдяки "арабській", "греко-єгипетській" і "західній" алхімії проведено значну кількість емпіричних досліджень з метою застосування органічних сполук у фармації. Арабський алхімік Абу Мансур (975 р.) у "Трактаті про основи фармакології" згадує застосування в медицині тростинного цукру, деяких рослинних кислот (танін). У "Книзі таємниць" Абу Бакр Мухаммед ібн Закарія ар-Разі (865-925 рр.), ймовірно, першим навів класифікацію відомих на той час речовин, розділивши їх на три групи: землисті (мінеральні), рослинні та тваринні.

Незважаючи на відсутність наукових понять і тлумачень у хімічній галузі, на безпорадну спробу добути "еліксир життя" або "філософський камінь", "універсальний розчинник", існування алхімії допомагало становленню різних ремісничих виробництв, лікуванню людини.

У наступному періоді розвитку хімії - періоді її об'єднання (XVI- XVIII ст.) - виділяється так звана "ятрохімія" (лікарняна хімія). Її засновник Парацельс (Теофраст Бомбаст фон Гогенгейм, 1493-1541 рр.) вважав, що мета хімії! приготування не золота, а ліків. Завдяки такому підходу органічна хімія поступово збагачується новими речовинами і лабораторними прийомами роботи. У цей період було введено в практику назви діетиловий етер (ефір), або "сірчаний" етер, і алкалоїд опій ("лауданум") (Парацельс, 1560 р.), алкалоїд колхіцин ("колхікум") (Д. Зеннерт), тартрат натрію і калію, або "сеньєтова сіль" (Е. Сеньєт, 1655 р.), відома нам як сегнетова сіль. Парацельсом було також встановлено, що виннокам'яний спирт (від лат. Spiritus tartari) є продуктом піролізу винного каменю і містить піровиноградну кислоту. Тоді ж А. Любавій першим добув бурштинову кислоту при сухій перегонці бурштину, хоча сама кислота тоді ще не була ідентифікована.

У період нагромадження знань про нові речовини, добуті з рослинного і тваринного світу, одночасно розвивалося виробництво барвників, бавовни, тканин, паперу, цукру, що, у свою чергу, тією чи іншою мірою стимулююче впливало на наукові дослідження. Так, 1806 р. Н. Воклен відкриває хінну кислоту, 1811 р. К. Кірхгофф добуває виноградний цукор з крохмалю під дією кислоти. Ж. Гей-Люссак і Л. Тенар встановлюють склад цукру, крохмалю, клітковини (целюлози), відкривають деревний спирт, нафтален; А. Маргграф розробляє метод вилучення цукру з буряків. Далі Ф. Сертюрнеру вдалося видобути з опію і складної суміші алкалоїдів, морфін і показати, що останній має основні властивості та утворює солі з кислотами. Пізніше П. Пеллетьє, Ж. Кавенту і П. Робіке аналогічно отримали більше десяти алкалоїдних сполук (кофеїн, стрихнін, бруцин, хінін, цинхонін, вератрин тощо). Велика заслуга у відкритті нових органічних сполук належить К. Шеєле (1742-1786 рр.), який добув і охарактеризував 1769 р. винну кислоту при нагріванні її кальцієвої солі, 1775 р. бензойну кислоту при нагріванні бензойної смоли з вапняковою водою, 1779 р. гліцерин за допомогою нагрівання оливкової олії з оксидом плюмбуму (свинцю), 1780 р. молочну кислоту, 1784 р. щавлеву кислоту окисненням цукру нітратною (азотною) кислотою, 1785 р. цитритну, галову, слизову кислоти. Він же перший отримав естери (складні ефіри) оцтової (ацетатної) та бензойної кислот з етиловим спиртом.

Незважаючи на деякі досягнення, органічна хімія ще не піднялася від ремесла до науки, перебувала в зародковому стані своєї описової фази розвитку, а дослідження йшли методом спроб і помилок.

Одночасно формується думка про відмінність між органічними та неорганічними сполуками. Так, Ю. Валеріус (1747 р.) і незалежно від нього М. Ломоyосов (1752 р.) розглядали всі речовини ("тіла") як органічні та неорганічні. Пізніше Т. Бергман (1784 р.) провів межу між неорганічними речовинами та сполуками рослинного і тваринного світу. Але цього було недостатньо для подолання емпіричного стану хімічних досліджень. До того ж на розвиток хімічної науки того часу суттєво впливали віталістичні погляди (від лат. vis Vitalis — життєва сила). Віталістична теорія стверджувала, що органічні сполуки утворюються тільки під дією "життєвої сили" в організмах людини, тварини чи рослини, тому перехід однієї групи сполук в іншу неможливий. Вперше таку думку висловив ще Парацельс, вважаючи, що життям людини і тварин керує так званий світовий дух "Архей". Визнаний авторитет серед хіміків того часу Я. Берцеліус також заперечував можливість добути органічні речовини з неорганічних. Визначення "органічна хімія" було зроблено Я. Берцеліусом (1779-1848 рр.) у "Лекціях з тваринної хімії". Він вважав, що "та частина фізіології, яка описує склад живих тіл хімічними процесами, що там відбуваються, має назву органічна хімія".

Інтенсивне зростання промисловості в Європі XVIII-XIX ст. сприяло активізації наукових досліджень у галузі органічної хімії для створення виробництв барвників, вибухових речовин, ліків. Тому діалектично виникла потреба в певних теоретичних знаннях, які дозволяли б цілеспрямовано отримувати ті чи інші необхідні сполуки для потреб суспільства. Починається бурхливий розвиток теоретичних досліджень в органічній хімії.

Питання 5.Теорія хімічної будови органічних сполук, значення її для органічної хімії.