Дисципліна Кримінальне право

Самостійна робота № 17

Тема 1.22 Примусові заходи медичного характеру та примусове лікування Тема самостійної роботи № 17 Проблеми застосування примусових заходів медичного характеру та примусового лікування

Мета.

Навчальна. Навчити орієнтуватися в чинному кримінальному законодавстві; застосовувати набуті знання в майбутній професійній діяльності; аналізувати кримінально-правові норми, знати порядок застосування примусових заходів медичного характеру та примусового лікування, забезпечити якісну фахову підготовку спеціалістів.

Виховна. Розвивати аналітичні здібності, увагу, пам’ять, спостережливість, акуратність, самостійність суджень і висновків.

Питання, винесені на самостійне опрацювання:

1.Судова практика з питань застосування примусових заходів медичного характеру та примусового лікування

2.Проблеми дослідження практичного застосування примусових заходів медичного характеру та примусового лікування

Завдання

1. Скласти тезисний міні-конспект або опорну схему, особливо акцентуючи увагу на судовій практиці з питань застосування примусових заходів медичного характеру та примусового лікування

2. Охарактеризувати проблему дослідження практичного застосування примусових заходів медичного характеру та примусового лікування

Методичні рекомендації

Самостійна робота повинна бути виконана в зошиті для аудиторних занять або на

CD- диску.

1.При відповіді на перше питання самостійної роботи студенти повинні акцентувати увагу на такому.

ПЛЕНУМ ВЕРХОВНОГО СУДУ УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

N 2 від 19.03.82 м.Київ

vd820319 vn2

Про судову практику по застосуванню примусових заходів медичного характеру

( Із змінами, внесеними згідно з Постановою Пленуму Верховного Суду України N 3 ( v0003700-93 ) від 04.06.93 )

Обговоривши матеріали узагальнення судової практики про застосування примусових заходів медичного характеру, Пленум Верховного Суду України зазначив, що суди України, розглядаючи справи цієї категорії, в основному забезпечують правильне застосування закону.

Разом з тим у роботі судів ще трапляються недоліки, які послаблюють ефективність застосування правових засобів відносно душевнохворих.

( Преамбула із змінами, внесеними згідно з Постановою Пленуму Верховного Суду України N 3 ( v0003700-93 ) від 04.06.93 )

З метою правильного і однакового застосування законодавства про примусові заходи медичного характеру та усунення недоліків у судовій практиці, Пленум Верховного Суду України П О С Т А Н О В Л Я Є:

1. Звернути увагу судів на необхідність суворого додержання законодавства, що регулює застосування примусових заходів медичного характеру, підвищення рівня судового розгляду у справах цієї категорії, забезпечення всебічного, повного і об'єктивного дослідження всіх обставин справи.

2. Зобов'язати суди підвищити вимогливість до органів попереднього слідства по додержанню ними кримінально-процесуального законодавства при розслідуванні справ про діяння неосудних осіб.

Якщо внаслідок однобічності і неповноти проведеного слідства не були з'ясовані всі обставини, що мають істотне значення для правильного вирішення справи, і ці прогалини не можуть бути усунені в судовому засіданні, - суд зобов'язаний повернути її на додаткове попереднє слідство.

3. Розглядаючи справи про застосування примусових заходів медичного характеру, суди повинні ураховувати, що такі заходи у вигляді поміщення в психіатричну лікарню з звичайним, посиленим або з суворим наглядом, передбачені ст.13 КК України ( 2001-05 ), можуть застосовуватися відносно осіб, які вчинили суспільно небезпечні діяння в стані неосудності або вчинили такі діяння в стані осудності, але захворіли до винесення вироку на душевну хворобу, що позбавляє їх можливості усвідомлювати свої дії або керувати ними. Порядок провадження у цих справах установлений главою 34 КПК України ( 1003-05 ). Питання, пов'язані із застосуванням примусових заходів медичного характеру відносно осіб, які захворіли на хронічну душевну хворобу під час відбуття покарання, вирішуються у відповідності з вимогами ст.411 КПК України ( 1003-05 ). ( Абзац перший пункту 3 в редакції Постанови Пленуму Верховного Суду України N 3 ( v0003700-93 ) від 04.06.93 )

Судам необхідно мати на увазі, що тимчасовий розлад душевної діяльності особи, який позбавляє її можливості усвідомлювати свої дії або керувати ними, що настав після вчинення злочину, але до винесення судом вироку, не усуває можливості застосування до неї примусового заходу медичного характеру.

Разом з тим тимчасовий розлад душевної діяльності особи, який настав після винесення вироку або під час відбуття покарання, не є підставою для застосування судом примусового заходу медичного характеру.

4. Внесення в судове засідання справи, яка надійшла до суду від прокурора в порядку, передбаченому ст.418 КПК України, повинно оформлятися відповідною постановою судді, якщо він погодиться з постановою слідчого. При цьому особи, щодо яких ставиться питання про застосування примусових заходів медичного характеру, відданню до суду не підлягають.

Постановою про внесення справи в судове засідання суддя зобов'язаний вирішити такі питання, пов'язані з підготовкою її до розгляду:

- про день і місце слухання справи в судовому засіданні;

- про виклик у судове засідання прокурора і захисника;

- про список осіб, які підлягають виклику в судове засідання;

- про витребування додаткових доказів;

- про можливість участі в судовому засіданні особи, відносно якої розглядається справа;

- про необхідність виклику в судове засідання експерта;

- всі інші питання, які стосуються підготовчих до

судового розгляду дій. 5. Під час судового розгляду справ про застосування, скасування або зміну примусових заходів медичного характеру з урахуванням особливостей кожної з них суд повинен додержуватись вимог закону, що містяться в главах 25, 26 та 34 КПК України ( 1003-05 ), не допускаючи спрощення, виконувати процесуальні дії підготовчої частини судового засідання, а також у повному обсязі досліджувати всі докази.

Судам належить суворо додержуватись вимог ст.419 КПК України ( 1003-05 ) про обов'язкову участь прокурора і захисника в судовому засіданні у справі про застосування примусових заходів медичного характеру.

6. Роз'яснити судам, що кримінальна справа щодо особи, яка притягується до кримінальної відповідальності, і про застосування примусових заходів медичного характеру відносно неосудного, які разом вчинили суспільно небезпечне діяння, може бути розглянута в одному судовому засіданні з додержанням вимог норм закону, передбачених главами 25, 26, 27, 28 і 34 КПК України ( 1003-05 ).

Після закінчення по такій справі судового слідства, заслухавши думку прокурора і захисника з питань, зазначених у ст.420 КПК України, суд виконує дії, передбачені статтями 318, 319 КПК України ( 1003-05 ), і йде до нарадчої кімнати для постановлення вироку щодо підсудного та ухвали (постанови) щодо неосудного. ( Абзац другий пункту 6 із змінами, внесеними згідно з Постановою Пленуму Верховного Суду України N 3 ( v0003700-93 ) від 04.06.93 )

В цьому ж порядку можуть розглядатися справи, в яких окремі співучасники групових злочинів захворіли душевною хворобою після вчинення злочину.

7. Примусові заходи медичного характеру судами мають застосовуватися лише за наявності у справі обгрунтованого висновку судово-психіатричних експертів про неосудність особи і потреби її в цих заходах.

Звернути увагу судів на необхідність пред'явлення вимогливості до висновку судово-психіатричних експертів, з тим щоб він був науково обгрунтованим, конкретним, повним і мотивованим.

Коли експертиза неповна чи недостатньо зрозуміла або виникає необхідність поставити експерту додаткові питання, суд повинен викликати в судове засідання експерта-психіатра, а за умов,

вказаних в ч.6 ст.75 КПК України ( 1001-05 ), призначити повторну судово-психіатричну експертизу.

8. Судам належить мати на увазі, що ухвала (постанова) в справі про застосування примусових заходів медичного характеру повинна відповідати вимогам, що випливають з кримінально-процесуального закону, і, крім вирішення питань, передбачених ст.420 КПК України, містити в собі формулювання суспільно-небезпечного діяння, визнаного судом установленим, перевірені в судовому засіданні докази, покладені в обгрунтування висновків суду, а також мотиви прийнятого рішення по суті. ( Пункт 8 із змінами, внесеними згідно з Постановою Пленуму Верховного Суду України N 3 ( v0003700-93 ) від 04.06.93 )

9. Визначаючи тип психіатричної лікарні, в яку необхідно помістити неосудного, суд повинен виходити не тільки з його психічного стану, а й з характеру вчиненого ним діяння.

Рекомендації експертів щодо цього для суду не обов'язкові, оскільки вони встановлюють тип психіатричної лікарні, виходячи лише з психічного стану хворого, без урахування характеру вчиненого діяння, що не належить до їх компетенції.

Застосовуючи до неосудного примусові заходи медичного характеру, суд не має права зазначати в ухвалі (постанові) назву конкретної психіатричної лікарні, в якій має провадитися примусове лікування, і його строк. ( Абзац третій пункту 9 із змінами, внесеними згідно з Постановою Пленуму Верховного Суду України N 3 ( v0003700-93 ) від 04.06.93 )

Призначаючи примусове лікування, суду одночасно необхідно винести ухвалу (постанову) про скасування з часу доставки неосудного до лікарні запобіжного заходу, якщо останній був до нього застосований. ( Абзац четвертий пункту 9 із змінами, внесеними згідно з Постановою Пленуму Верховного Суду України N 3 ( v0003700-93 ) від 04.06.93 )

10. Справи про діяння неосудних осіб за наявності обставин, передбачених ст.6 КПК України ( 1001-05 ), а також у разі недоведеності їх участі у вчиненні суспільно небезпечного діяння або якщо суд визнає непотрібним застосовувати примусові заходи медичного характеру, підлягають закриттю.

Не можуть застосовуватися примусові заходи медичного характеру, якщо особа, яка вчинила суспільно небезпечне діяння в стані неосудності або захворіла на душевну хворобу після вчинення злочину, до винесення ухвали видужала чи її психічний стан змінився настільки, що вона перестала бути суспільно небезпечною.

У разі закриття справи щодо неосудного суду необхідно повідомити про це органам охорони здоров'я для здійснення необхідного лікарського нагляду.

Справу, закриту у зв'язку з недоведеністю вчинення неосудним суспільно небезпечного діяння, суд після того, як ухвала набрала законної сили, повинен надіслати прокуророві для вжиття заходів по встановленню особи, яка вчинила це діяння.

11. Роз'яснити судам, що заходи адміністративного стягнення або громадського впливу щодо неосудних застосовуватися не можуть, а помилково застосовані юридичного значення не мають.

У зв'язку з цим вчинене неосудним діяння, яке відповідно

до закону може бути визнано суспільно небезпечним лише за умови застосування до нього раніше за такі ж дії заходів адміністративного стягнення або громадського впливу, не може бути визнано суспільно небезпечним, якщо при застосуванні таких же заходів він також знаходився у стані неосудності.

При встановленні таких обставин суду належить справу закрити, не застосовуючи до неосудного примусових заходів медичного характеру.

12. Якщо в судовому засіданні під час розгляду кримінальної справи буде встановлено, що підсудний суспільно небезпечне діяння вчинив у стані неосудності або після цього захворів на душевну хворобу, яка позбавляє його можливості усвідомлювати свої дії або керувати ними, суд у відповідності зі ст.316 КПК України ( 1003-05 ) повинен винести про це мотивовану ухвалу, а потім продовжити розгляд справи з додержанням вимог норм закону, що містяться в главі 34 КПК України ( 1003-05 ).

13. Примусові заходи медичного характеру підлягають скасуванню в зв'язку з видужанням особи чи зміною психічного стану настільки, що воно виключає її суспільну небезпечність.

За наявності сумніву в правильності висновків медичної комісії про видужання особи або такій зміні її психічного стану, коли відпадає необхідність у дальшому застосуванні примусових заходів медичного характеру, суд може викликати в судове засідання члена цієї комісії і самого неосудного. Суди повинні мати на увазі, що в справах про скасування або зміну примусових заходів медичного характеру повідомлення представника адміністрації психіатричної лікарні або особи, яка порушила таке клопотання, про час їх розгляду є обов'язковим.

14. Одночасно із скасуванням примусових заходів медичного характеру щодо видужалої особи, яка захворіла на душевну хворобу після вчиненого злочину, суд має вирішити питання про відновлення кримінальної справи. При цьому, у випадках спливу строку давності притягнення до кримінальної відповідальності, скасування кримінального закону, наявності акта про амністію та інших підстав, передбачених законом, за згодою особи, щодо якої розглядається справа, коли така згода необхідна, кримінальну справу необхідно закрити.

Якщо підстав для закриття справи немає, кримінальну справу відносно особи, неосудність якої була встановлена в судовому засіданні, необхідно надіслати відповідному суду першої інстанції для розгляду по суті, а в усіх інших випадках - прокуророві для проведення попереднього слідства.

15. Звернути увагу судів на необхідність у встановленому законом порядку вживати заходів до виявлення та усунення причин і умов, які сприяли вчиненню суспільно небезпечних діянь, а також реагувати на недоліки в діяльності відповідних організацій і окремих осіб, зобов'язаних здійснювати нагляд за душевнохворими.

16. Судовій колегії в кримінальних справах Верховного Суду України, іншим судам касаційної та наглядної інстанцій необхідно посилити нагляд за розглядом судами справ про застосування примусових заходів медичного характеру, систематично узагальнювати судову практику в справах цієї категорії. ( Пункт 16 із змінами, внесеними згідно з Постановою Пленуму Верховного Суду України N 3 ( v0003700-93 ) від 04.06.93 )

2.

МІНІСТЕРСТВО ОХОРОНИ ЗДОРОВ'Я УКРАЇНИ

Н А К А З

N 397 від 08.10.2001

Про затвердження положень та інструкцій щодо

застосування примусових заходів медичного

характеру до осіб, які страждають на

психічні розлади

З метою приведення положень та інструкцій щодо застосування

примусових заходів медичного характеру до осіб, які страждають на

психічні розлади, у відповідність до Закону України "Про

психіатричну допомогу" ( 1489-14 ) та у зв'язку з новою редакцією

Кримінального кодексу України ( 2341-14 ), Н А К А З У Ю:

1. Затвердити:

1.1. Положення про психіатричну лікарню з суворим наглядом

МОЗ України (додається).

1.2. Положення про відділення (палату) для застосування

примусових заходів медичного характеру з посиленим наглядом

(додається).

1.3. Положення про відділення для здійснення стаціонарної

судово-психіатричної експертизи для осіб, які утримуються під

вартою (додається).

1.4. Інструкцію про проведення судово-психіатричної

експертизи в Україні (додається).

1.5. Інструкцію про порядок застосування примусових заходів

медичного характеру до осіб з психічними розладами, які скоїли

суспільно небезпечні діяння (додається).

1.6. Інструкцію про порядок перевезення хворих на психічні

розлади, до яких застосовані примусові заходи медичного характеру

(додається).

2. Міністру охорони здоров'я Автономної Республіки Крим,

начальникам управлінь охорони здоров'я обласних, Севастопольської

та Головного управління охорони здоров'я Київської міських

державних адміністрацій, ректорам вищих навчальних медичних

закладів та директорам науково-дослідних установ:

2.1. Зобов'язати керівників закладів охорони здоров'я, які

надають психіатричну допомогу, дотримуватись вимог вищевказаних

документів та ознайомити з ними медичних працівників та інших

фахівців, які допущені до роботи з особами, що страждають на

психічні розлади.

3. Вважати такими, що не застосовуються на території України,

"Временное положение о психиатрической больнице со строгим

наблюдением" (додаток 3) та "Временное положение об отделении с

усиленным наблюдением психиатрической больницы" (додаток 4) до

наказу МОЗ СРСР від 21 березня 1988 року N 225 "О мерах по

дальнейшему совершенствованию психиатрической помощи".

4. Контроль за виконанням наказу покласти на заступника

Міністра Картиша А.П.

Міністр В.Ф. Москаленко

ЗАТВЕРДЖЕНО

Наказ Міністерства охорони

здоров'я України

08.10.2001 р. N 397

Положення

про психіатричну лікарню з суворим наглядом МОЗ України

I. ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ

1. Психіатрична лікарня з суворим наглядом (надалі - лікарня

з суворим наглядом) є закладом охорони здоров'я, призначеним для

застосування за ухвалою суду чи постановою судді примусових

заходів медичного характеру до осіб, які страждають на психічні

розлади і за своїм психічним станом і характером вчиненого

суспільно небезпечного діяння становлять особливу небезпеку для

суспільства і потребують утримання та лікування в лікарні з

суворим наглядом.

2. Лікарня з суворим наглядом знаходиться в безпосередньому

підпорядкуванні Міністерства охорони здоров'я України. Рішення про

реорганізацію чи ліквідацію приймає Міністерство охорони здоров'я

України за погодженням з Міністерством внутрішніх справ України та

Міністерством юстиції України.

3. Діяльність лікарні з суворим наглядом регламентується

Конституцією України, чинним законодавством, статутом лікарні,

наказами МОЗ та цим Положенням.

4. Штати лікарні з суворим наглядом затверджуються в

установленому порядку Міністерством охорони здоров'я.

5. Лікарня з суворим наглядом є самостійною установою охорони

здоров'я, користується правами юридичної особи, має гербову

печатку та штамп з повним найменуванням лікарні.

6. У розпорядженні лікарні знаходяться виділені у

встановленому порядку фонд основних засобів (будинки, обладнання,

інвентар), бюджетні засоби на утримання лікарні і фонд спеціальних

засобів на утримання лікувально-виробничих майстерень.

7. Утримання лікарні здійснюється в порядку цільового

фінансування з бюджету Міністерства охорони здоров'я України.

Планування діяльності, розрахунок штату, оснащення медичною

апаратурою, інструментарієм, медикаментами, господарським

інвентарем та обладнанням, облік і звітність забезпечуються в

установленому МОЗ порядку.

8. Керівництво лікарнею з суворим наглядом здійснює на

підставі єдиноначальності головний лікар, якого призначають та

звільняють в установленому МОЗ порядку.

9. Науково-методичне керівництво забезпечує Український НДІ

соціальної і судової психіатрії та наркології МОЗ України.

10. Права та обов'язки головного лікаря, його заступників,

завідувачів відділень, лікарів, психологів, середнього медичного

персоналу та інших працівників лікарні з суворим наглядом

регламентуються діючими положеннями про відповідні службові

посади.

11. Територію лікарні з суворим наглядом, її будинки,

приміщення, технічне обладнання планують і організовують

відповідно до діючих Правил про влаштування і експлуатацію

психіатричних лікарень, вимог санітарного законодавства і

забезпечують необхідними умовами для суворого нагляду за хворими.

12. Нагляд за дотриманням законності у психіатричній лікарні

з суворим наглядом здійснює Генеральний прокурор України і

підпорядковані йому прокурори відповідно до Закону України "Про

прокуратуру України" ( 1789-12 ).

II. ГОСПІТАЛІЗАЦІЯ ОСІБ, ДО ЯКИХ ЗАСТОСОВАНІ ПРИМУСОВІ ЗАХОДИ

МЕДИЧНОГО ХАРАКТЕРУ

13. Підставою для госпіталізації особи є ухвала суду чи

постанова судді про застосування до неї відповідних примусових

заходів медичного характеру.

14. Відповідно до кримінального законодавства до

психіатричної лікарні з суворим наглядом госпіталізуються особи,

які становлять особливу суспільну небезпеку:

- особи, що вчинили суспільно небезпечні дії у стані

неосудності;

- особи, що захворіли після скоєння злочину (але до винесення

вироку) на психічну хворобу, яка позбавляє їх можливості

усвідомлювати свої дії чи керувати ними, або з тимчасовим розладом

психічної діяльності, який перешкоджає визначенню психічного стану

під час скоєння суспільно небезпечного діяння;

- особи, що захворіли під час відбування покарання на

хронічну психічну хворобу, яка перешкоджає подальшому його

відбуванню.

З метою усунення особливої небезпеки цих осіб їх забезпечують

у лікарні необхідними лікувальними та реабілітаційними заходами.

15. Порядок доставки осіб до психіатричної лікарні з суворим

наглядом визначається Міністерством охорони здоров'я України за

погодженням з Міністерством внутрішніх справ України.

16. Прийом осіб до психіатричної лікарні з суворим наглядом

проводиться черговим помічником головного лікаря (черговим

лікарем) і черговим помічником начальника відділу охорони лікарні:

а) черговий помічник головного лікаря (черговий лікар)

перевіряє медичну документацію (копію акта судово-психіатричної

експертизи);

б) черговий помічник начальника відділу охорони лікарні

перевіряє наявність ухвали суду чи постанови судді та документів,

які засвідчують особу (паспорт, довідка, що засвідчує особу,

довідка про звільнення з місць позбавлення волі та слідчих

ізоляторів);

в) паспорт та інші документи прилучаються до особової справи

хворого і здаються у спеціальну частину відділу охорони

психіатричної лікарні з суворим наглядом;

г) речі, гроші і цінності хворого приймаються на зберігання,

про що складається акт з описом вилученого та їх індивідуальних

ознак, копія акта зберігається в історії хвороби і видаються йому

після виписки з лікарні.

17. Особи, яких госпіталізують до лікарні, проходять огляд у

чергового лікаря, санітарну обробку і переодягаються у лікарняну

білизну та одяг. При огляді не допускаються дії, які принижують

гідність особи або небезпечні для її здоров'я.

Речі хворого оглядаються, піддаються дезінфекції, доводяться

до чистого вигляду, латаються і здаються у речовий склад.

18. Під час огляду хворого черговий лікар досліджує

психічний, неврологічний і соматичний стан, збирає необхідні

анамнестичні відомості і заносить відповідні дані до журналу

обліку прийому хворих та відмовлень у госпіталізації і в медичну

картку стаціонарного хворого.

19. Коли у хворого виявляють ознаки отруєння або тілесні

ушкодження, черговий помічник головного лікаря (черговий лікар)

негайно повідомляє про це у місцевий орган внутрішніх справ.

III. ОБСТЕЖЕННЯ, НАГЛЯД, ЛІКУВАННЯ, УТРИМАННЯ І РЕЖИМ

20. Хворих, яких госпіталізовано до лікарні, розміщують у

відділеннях і палатах згідно з їх психічним станом та статтю.

Залежно від стану хворого за ним встановлюють адекватний нагляд і

призначають відповідне лікування.

21. Хворий не пізніше першої доби з часу перебування у

відділенні підлягає огляду лікуючим лікарем і завідувачем

відділення, а у випадку госпіталізації у вихідні та святкові дні -

черговим лікарем.

22. Хворих забезпечують необхідним дослідженням психічного,

неврологічного і соматичного станів та сучасними засобами

лікування і соціально-трудової реабілітації.

23. Результати дослідження психічного, неврологічного та

соматичного станів хворого, анамнестичні (катамнестичні) дані,

попередній діагноз, результати нагляду, діагностичні і лікувальні

призначення фіксуються в історії хвороби.

Клінічний діагноз в історії хвороби встановлюється лікуючим

лікарем після проведення усіх необхідних досліджень і отримання

даних об'єктивного анамнезу. Формулювання діагнозу проводиться

згідно з діючою міжнародною класифікацією хвороб, травм і причин

смерті. Термін встановлення клінічного діагнозу не повинен

перевищувати 10 діб з часу госпіталізації.

Усі записи, які зроблені лікарем в історії хвороби,

засвідчуються його особистим підписом.

24. До хворих, які перебувають на лікуванні у лікарні з

суворим наглядом, застосовуються тільки дозволені Міністерством

охорони здоров'я України методи діагностики, лікування,

профілактики та реабілітації.

25. Умови у лікарні з суворим наглядом, лікарняний режим і

нагляд за хворими повинні бути найбільш сприятливими для лікування

і суспільно-трудової реабілітації пацієнтів, не утискувати їх

особистої гідності і корисної ініціативи.

26. Тривалість нічного сну хворих повинна становити не менше

8 годин, а після обіднього відпочинку - за клінічними ознаками.

Щоденна прогулянка є обов'язковою для всіх хворих, крім тих, які

знаходяться на постільному режимі.

27. Харчування хворих складається із загальних та дієтичних

столів. Приймання їжі має бути не менш 3 разів на добу. Розрив між

сніданком і обідом, обідом та вечерею не повинен перевищувати 4

години, а між вечерею і сніданком - 13 годин.

28. Хворі не рідше одного разу на тиждень отримують

гігієнічну ванну (або миються у бані) з наступною зміною

постільної і натільної білизни. Заміна білизни у фізично слабких

хворих проводиться частіше (за потребою).

29. Хворі, які знаходяться у лікарні з суворим наглядом,

користуються правом листування, одержання передач, бандеролей,

грошових переказів і побачень. Тимчасова заборона побачень (крім

встановлених карантином) накладається лише комісією у складі

заступника головного лікаря з медичних питань, лікуючого лікаря та

завідувача відділення у випадках, коли вони продиктовані станом

хворого та інтересами його лікування.

Побачення відбуваються у присутності медичного персоналу і

контролера відділу охорони лікарні в спеціально обладнаному для

цього приміщенні.

Листування адміністрації лікарні із установами і родичами

хворого з приводу його психічного стану і громадсько-побутових

питань зберігається в історії хвороби.

Години відвідування хворих родичами, їх законними

представниками і прийому передач регламентуються правилами

внутрішнього розпорядку, затвердженими головним лікарем.

30. Скарги хворих на неправильне ставлення до них персоналу

психіатричної лікарні негайно перевіряються завідуючим відділення

і надалі головним лікарем або його заступником.

31. Усні, письмові заяви та скарги хворих, їх родичів або

законних представників реєструються і розглядаються у

встановленому порядку, передбаченого Законом України "Про

звернення громадян" ( 393/96-ВР ).

32. Участь хворих у трудовому процесі, спортивних заходах,

залучення їх до культтерапії (перегляд кінофільмів, телевізійних

передач, вечори самодіяльності тощо) організовуються медичним

персоналом. Спостереження і нагляд за поведінкою хворих у

відділенні під час працетерапії, культтерапії, прогулянок,

побачень покладаються на медичний персонал, а також на контролерів

відділу охорони лікарні.

33. Виходити хворим за межі лікарні з суворим наглядом не

дозволяється. Відпустка хворим із лікарні не надається. Для

запобігання виходу хворих за межі психіатричної лікарні, а також

проникнення на її територію сторонніх осіб запроваджується

контрольно-пропускна система та охорона силами відділу охорони

лікарні.

34. У разі втечі хворого з лікарні з суворим наглядом

відділом охорони лікарні вживаються заходи щодо його повернення.

Оформляти виписку хворого у такому випадку не дозволяється.

Про кожен випадок втечі адміністрація лікарні повідомляє в

психоневрологічний диспансер за місцем знаходження лікарні та за

місцем проживання хворого, суд, який призначив примусові заходи

медичного характеру, та органи внутрішніх справ за місцем

розміщення лікарні.

35. Про надзвичайні події у лікарні адміністрація доповідає

органу охорони здоров'я або посадовій особі за підлеглістю,

прокурору, органу внутрішніх справ.

36. Адміністрація лікарні з суворим наглядом видає довідки та

виписки з історії хвороби на письмову вимогу прокуратури, слідчих

органів і суду, за запитом закладів охорони здоров'я та

соціального захисту. Запит повинен бути підписаний керівником

лікарні і завірений печаткою.

37. Адміністрація лікарні з суворим наглядом надає хворим або

їх законним представникам інформацію стосовно рішень щодо надання

їм психіатричної допомоги. Обсяг інформації вирішує лікуючий лікар

(комісія лікарів-психіатрів), залежно від психічного стану хворого

з метою не завдати цією інформацією шкоди його здоров'ю або не

призвести до безпосередньої небезпеки для інших осіб.

38. Довідки про перебування у лікарні видаються хворим або їх

законним представникам на руки.

39. Адміністрація лікарні з суворим наглядом має право

уповноважувати лікуючих лікарів бути в суді представниками

психічно хворих, яким застосовані судом примусові заходи медичного

характеру.

40. Особи, яким застосовані судом примусові заходи медичного

характеру в лікарні з суворим наглядом, користуються правом на

пенсійне забезпечення в порядку, передбаченому чинним

законодавством.

41. Доступ на територію і в лікувальні відділення лікарні, за

винятком приміщень для побачень, дозволяється тільки персоналу

лікарні і прокурору. Інші посадові особи допускаються з дозволу

головного лікаря лікарні чи його заступника з медичних питань.

IV. ЗМІНА, СКАСУВАННЯ ПРИМУСОВИХ ЗАХОДІВ

МЕДИЧНОГО ХАРАКТЕРУ, ПЕРЕВЕДЕННЯ В ІНШІ ЛІКУВАЛЬНІ

ЗАКЛАДИ, ВИПИСКА ХВОРИХ, КОНСТАТАЦІЯ СМЕРТІ.

42. Особи, до яких застосовані примусові заходи медичного

характеру, підлягають не рідше одного разу на 6 місяців огляду

комісією лікарів-психіатрів, склад якої за поданням головного

лікаря затверджується наказом Міністерства охорони здоров'я

України. Висновки огляду хворих лікарською комісією оформляються

актами психіатричного огляду.

43. У разі, коли дані стаціонарних клінічних спостережень

викликають сумнів у наявності психічного розладу і обгрунтованості

визнання особи неосудною, відповідний висновок комісії

лікарів-психіатрів адміністрацією лікарні направляється до

прокуратури за місцем знаходження суду, який виніс постанову про

призначення примусового лікування.

44. Продовження, скасування чи зміна виду примусових заходів

медичного характеру особам, які знаходяться в лікарні з суворим

наглядом, проводиться судом у порядку, встановленому

законодавством, за заявою лікаря-психіатра на підставі

аргументованого висновку комісії лікарів-психіатрів.

45. Рішення суду про необхідність продовження примусових

заходів медичного характеру в лікарні з суворим наглядом може бути

оскаржено хворим, його родичами чи законними представниками до

суду вищої інстанції.

46. Після отримання адміністрацією психіатричної лікарні з

суворим наглядом постанови суду про зміну чи скасування примусових

заходів медичного характеру хворі переводяться в інші лікарні або

виписуються в порядку, встановленому МОЗ України.

47. Особи, які скоїли суспільно небезпечні дії у стані

осудності, але захворіли на тимчасовий розлад психічної діяльності

до винесення вироку і яким застосовані примусові заходи медичного

характеру в лікарні з суворим наглядом, після скасування

примусових заходів медичного характеру направляються у

розпорядження особи чи органу, в чинності яких знаходиться справа,

силами і на кошти органів внутрішніх справ.

48. Хворі, виписані під опіку і нагляд родичів, передаються

їм безпосередньо психіатричною лікарнею або, у разі відсутності чи

неможливості родичів приїхати за хворим, останній направляється за

місцем проживання родичів у супроводі медичних працівників

психіатричної лікарні або самостійно.

Хворим, виписаним із лікарні з суворим наглядом, вартість

проїзду до місця проживання оплачується за рахунок лікарні, а при

письмовій згоді родичів - за їх рахунок.

Проїзні документи видаються хворим на руки, якщо вони

прямують до місця проживання самостійно.

49. Особам, виписаним із лікарні з суворим наглядом, видають

довідки про час перебування на лікуванні.

Особам, що скоїли суспільно небезпечні дії у стані

неосудності, термін перебування у лікарні вказується у довідці з

дня винесення постанови суду про застосування примусових заходів

медичного характеру у психіатричній лікарні з суворим наглядом.

Крім того, цим особам видаються довідки встановленої форми про час

перебування під вартою з моменту затримання, з дня винесення

постанови суду про застосування примусових заходів медичного

характеру. Другий примірник довідки додається до особової справи.

При виписуванні хворих під опіку і лікарський нагляд

документи, гроші, цінності та речі хворого передаються під

розписку законному представнику або опікуну, а при переведенні для

продовження лікування в іншу психіатричну лікарню - адміністрації

лікарні.

50. Після виписування хворого з лікарні його історія хвороби

здається у статистичний відділ. Копія епікризу після виписки у

триденний термін направляється районному психіатру за місцем

проживання хворого, а у разі переведення хворого за рішенням суду

до іншої психіатричної лікарні - передається до неї з іншими

документами.

51. У разі смерті хворого факт смерті засвідчує лікуючий

лікар, а при його відсутності - черговий лікар. Про смерть хворого

адміністрація лікарні сповіщає прокурора, який здійснює нагляд за

лікарнею, а стосовно хворих, на яких справи припинені до одужання

- органу, в чинності якого знаходиться припинена справа. Про

смерть хворого адміністрація лікарні сповіщає його законних

представників.

52. Трупи померлих підлягають обов'язковому

патологоанатомічному дослідженню. При розтині складається

докладний протокол.

53. У разі, коли законні представники померлого виявили

бажання взяти труп для поховання, вони повинні сповістити про це

адміністрацію лікарні протягом 24 годин з часу вручення їм

повідомлення про смерть. Якщо вказані особи не сповістили у

лікарню про своє бажання забрати труп померлого, лікарня через 48

годин після вручення повідомлення про смерть має право його

поховати.

Труп померлого не видають законним представникам у разі

смерті, яка настала внаслідок особливо небезпечних інфекційних

захворювань.

54. У разі насильницької смерті хворого адміністрація

психіатричної лікарні негайно повідомляє про це прокуратуру за

місцем знаходження лікарні.

V. СОЦІАЛЬНІ ГАРАНТІЇ ДЛЯ ПРАЦЮЮЧИХ

55. Права і законні інтереси працівників лікарні з суворим

наглядом, що обумовлені специфікою виконуваної роботи,

гарантуються державою і забезпечуються чинним законодавством.

Начальник Головного управління

організації медичної допомоги населенню Н.Г.Гойда

ЗАТВЕРДЖЕНО

Наказ Міністерства охорони

здоров'я України

08.10.2001 р. N 397

ПОЛОЖЕННЯ

ПРО ВІДДІЛЕННЯ (ПАЛАТУ) ДЛЯ ЗАСТОСУВАННЯ ПРИМУСОВИХ ЗАХОДІВ

МЕДИЧНОГО ХАРАКТЕРУ З ПОСИЛЕНИМ НАГЛЯДОМ

I. ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ

1. Відділення (палата) для застосування за рішенням суду до

хворих на психічні розлади (надалі - хворі) примусових заходів

медичного характеру з посиленим наглядом (надалі - відділення) є

структурним підрозділом психіатричної лікарні.

2. Реорганізація відділення проводиться управлінням охорони

здоров'я, якому підпорядкована ця лікарня, за умови отримання

дозволу Міністерства охорони здоров'я України.

3. Штати відділення, оснащення медичною апаратурою,

інструментарієм, медикаментами, господарським інвентарем та

обладнанням, облік та звітність затверджуються в установленому

порядку Міністерством охорони здоров'я України.

4. Права та обов'язки завідуючого, лікарів, середнього і

молодшого медичного та іншого персоналу відділення регламентуються

Законом України "Про психіатричну допомогу" ( 1489-14 ) і чинним

законодавством.

5. Територію відділення, його приміщення, технічне обладнання

планують та організовують у встановленому порядку і забезпечують

засобами охоронної та протипожежної сигналізації з урахуванням

умов, які необхідні для забезпечення посиленого нагляду за

хворими, і утримують відповідно до вимог санітарного

законодавства.

6. Охорона відділення здійснюється згідно з чинним

законодавством.

7. Контроль за діяльністю відділення здійснює адміністрація

психіатричної лікарні та управління охорони здоров'я, якому вона

підпорядкована.

8. Нагляд за додержанням чинного законодавства при виконанні

постанов суду про продовження, зміну або припинення застосування

примусових заходів медичного характеру здійснює Генеральний

прокурор України та підпорядковані йому прокурори відповідно до

Закону України "Про прокуратуру" ( 1789-12 ).

II. ПРИЙОМ ХВОРИХ ДО ВІДДІЛЕННЯ

9. Підставою для прийому та лікування хворих у відділенні є

ухвала суду про застосування відносно нього примусових заходів

медичного характеру з посиленим наглядом.

10. Прийом хворих у відділення здійснюється черговим лікарем

психіатричної лікарні при наявності постанови суду, копій акта

судово-психіатричної експертизи, паспорта або документа, який

засвідчує особу хворого. На хворих, які до винесення постанови

суду утримувались під вартою, додається довідка про термін

перебування під вартою.

11. Огляд хворих, їх санітарна обробка, прийом речей,

документів, грошей і цінностей, а також оформлення медичної

документації проводяться в установленому порядку.

III. ОБСТЕЖЕННЯ, ЛІКУВАННЯ ТА РЕЖИМ

12. Порядок обстеження, лікування, режиму хворих у відділенні

здійснюють в установленому порядку.

13. При перебуванні хворих у відділенні обов'язковим є:

- щоденні прогулянки хворих, за винятком хворих, які

знаходяться на постільному режимі;

- місця для прогулянок хворих повинні бути ізольовані від

інших відділень, технічно зміцнені та обладнані засобами охоронної

сигналізації;

- побачення проводяться у спеціально обладнаному приміщенні,

яке повинно виключити можливість втечі хворого і в присутності

медичного персоналу;

- час побачення хворих та прийом передач регламентується

правилами внутрішнього розпорядку, який затверджує керівник

психіатричної лікарні;

- доступ у відділення, за винятком приміщення для побачень,

дозволяється тільки обслуговуючому це відділення персоналу,

адміністрації психіатричної лікарні та черговому лікарю;

- інші особи допускаються у відділення тільки з дозволу

адміністрації лікарні, а в їх відсутність з дозволу чергового

лікаря;

- вихід хворих за межі відділення і з майданчика для

прогулянок дозволяється тільки для проведення

лікувально-реабілітаційних та діагностичних заходів і в супроводі

медичного персоналу;

- лікувальні відпустки хворим зазначеного відділення не

надаються.

14. Реабілітаційні заходи та участь хворих у трудових

процесах організовуються медичним персоналом відділення.

15. Адміністрація лікарні у випадку втечі хворого з

відділення негайно організовує пошук, з'ясовує її обставини,

повідомляє органи прокуратури та внутрішніх справ і

психоневрологічний диспансер (надалі - ПНД) за місцем проживання

хворого, а також суд, який прийняв рішення про застосування

примусових заходів медичного характеру. Не дозволяється оформляти

виписку такого хворого.

IV. ПРОДОВЖЕННЯ, ЗМІНА АБО ПРИПИНЕННЯ ПРИМУСОВИХ

ЗАХОДІВ МЕДИЧНОГО ХАРАКТЕРУ, ПЕРЕВЕДЕННЯ ХВОРИХ

ДО ІНШИХ ЗАКЛАДІВ ОХОРОНИ ЗДОРОВ'Я, ВИПИСКА

ХВОРИХ, КОНСТАТАЦІЯ СМЕРТІ

16. Продовження, зміна або припинення застосування примусових

заходів медичного характеру хворим здійснюються тільки судом на

підставі заяви представника лікарні, яка мотивована висновками

комісії лікарів-психіатрів (надалі - комісія).

17. Склад комісії затверджується управлінням охорони здоров'я

за поданням керівника психіатричного закладу.

18. До обов'язків комісії для обстеження хворих входить

визначення його психічного статусу з метою постановки питання

перед судом про продовження, зміну або припинення примусових

заходів медичного характеру.

19. Комісія шість місяців проводить огляд хворих, яким

застосовані примусові заходи медичного характеру, і складає

висновок, який викладається в акті психіатричного огляду та

направляється керівником лікарні до суду, який виносив стосовно

них відповідну ухвалу.

У випадках значного покращання психічного стану, одужання або

коли дані психіатричного огляду викликають сумніви в наявності

психічного розладу відповідний висновок комісії направляється

достроково (до закінчення шестимісячного терміну). Продовження

шестимісячного терміну між оглядами забороняється.

20. У складних та суперечних випадках питання про

продовження, зміну або припинення примусових заходів медичного

характеру може бути розглянуто комісією, до складу якої

запрошується фахівці Українського НДІ соціальної і судової

психіатрії та наркології МОЗ України згідно з чинним

законодавством на підставі клопотання управління охорони здоров'я,

якому підпорядкована психіатрична лікарня.

21. Особи, які скоїли суспільно небезпечні дії в стані

осудності, але захворіли до винесення вироку на тимчасовий

психічний розлад і яким було застосовано примусові заходи

медичного характеру з посиленим наглядом, після його відміни

направляються у розпорядження судово-слідчих органів, в

провадженні яких знаходиться кримінальна справа, силами і за

рахунок органів внутрішніх справ.

22. Особи, яким припинено застосування примусових заходів

медичного характеру, передаються законному представнику

безпосередньо у відділенні, при неможливості приїхати за ними,

останні направляються за їх місцем проживання у супроводі медичних

працівників психіатричної лікарні, якщо дозволяє їх психічний

стан, самостійно.

23. Особам, які були виписані з відділення, після припинення

примусових заходів медичного характеру видається довідка про

термін перебування в лікарні.

24. Психіатрична лікарня за 10 днів до виписки хворого після

припинення примусових заходів медичного характеру письмово

інформує (у необхідних випадках підтверджує телефонограмою) про це

психоневрологічний диспансер (ПНД) та орган внутрішніх справ за

місцем проживання хворого, а також його законних представників.

25. Адміністрація лікарні про смерть хворого повідомляє: суд,

який призначив примусові заходи медичного характеру; прокурора,

який здійснює нагляд за відділенням; його законних представників.

Про померлих хворих, на яких кримінальні справи призупинені,

інформують юридичний орган, в провадженні якого перебуває ця

справа.

26. Адміністрація лікарні при підозрі про насильницьку смерть

хворого повідомляє про це правоохоронні органи.

27. Констатація смерті хворого, патологоанатомічне

дослідження трупа померлого та поховання здійснюються в

установленому порядку.

Начальник Головного управління

організації медичної допомоги населенню Н.Г.Гойда

ЗАТВЕРДЖЕНО

Наказ Міністерства охорони

здоров'я України

08.10.2001 р. N 397

ПОЛОЖЕННЯ

про відділення для здійснення стаціонарної

судово-психіатричної експертизи для осіб,

які утримуються під вартою

I. ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ

1. Відділення для здійснення стаціонарної

судово-психіатричної експертизи (включаючи наркологічну) для осіб,

які утримуються під вартою (надалі - відділення), організовують

управління охорони здоров'я у складі психіатричної лікарні (надалі

- лікарні) як одне з її структурних підрозділів; Центру

судово-психіатричної експертизи (далі Центр СПЕ), який є юридичною

особою.

2. У відділенні знаходяться особи, які перебувають під вартою

і направлені на судово-психіатричну експертизу (надалі - особи)

органами дізнання, слідства, прокуратури або суду.

3. Залежно від регіональних умов відділення може бути

розташоване як на території лікарні або Центру СПЕ, так і поза їх

межами.

4. Відділення бажано розміщувати в окремих будівлях, у разі

неможливості такого розташування, вони повинні бути повністю

ізольовані від інших приміщень лікувального закладу і обладнані

відповідними засобами для забезпечення належного режиму утримання

і створення безпечних умов роботи медичного персоналу і підрозділу

міліції.

5. Фінансування відділення здійснюється органами охорони

здоров'я з державного і місцевих бюджетів. Проведення

судово-психіатричних експертиз у відділеннях науково-дослідних

установ фінансується за рахунок замовника.

6. Штати відділення встановлюються управлінням охорони

здоров'я за поданням керівників лікарні, Центру СПЕ згідно з

нормативами Міністерства охорони здоров'я України.

7. Відділення очолює завідувач відділення, призначений

керівниками лікарні, Центру СПЕ і діє згідно з відповідним

положенням.

8. Медичний персонал відділення призначається керівниками

лікарні, Центру СПЕ. Обов'язки персоналу щодо нагляду за особами

встановлюються цим Положенням, правилами внутрішнього розпорядку

лікарні, Центру СПЕ та Інструкцією про порядок організації охорони

приміщень і територій відділень судово-психіатричної експертизи та

режиму тримання осіб, які перебувають під вартою і направлені на

судово-психіатричну експертизу, затвердженою спільним наказом МВС

України та МОЗ України від 04.11.96 N 751/338 ( z0684-96 ).

9. Охорона приміщень, територій відділення, режим тримання

осіб, які перебувають у відділенні, забезпечуються Міністерством

внутрішніх справ України відповідно до Інструкції про порядок

організації охорони приміщень і територій відділень

судово-психіатричної експертизи та режиму тримання осіб, які

перебувають під вартою і направлені на судово-психіатричну

експертизу, затвердженої спільним наказом МВС України та МОЗ

України від 04.11.96 N 751/338 ( z0684-96 ), за рахунок коштів, що

виділяються йому на цю мету з державного бюджету.

10. Відділення проводить стаціонарну судово-психологічну,

комплексну психолого-психіатричну експертизи і може

використовуватися як база для проведення науково-дослідної роботи

відповідними науковими установами згідно з спеціально укладеною

угодою.

II. ПРИЙОМ ДО ВІДДІЛЕННЯ ОСІБ, ЯКІ ПЕРЕБУВАЮТЬ ПІД ВАРТОЮ І

НАПРАВЛЕНІ НА СУДОВО-ПСИХІАТРИЧНУ ЕКСПЕРТИЗУ

11. Прийом до відділення осіб, які перебувають під вартою і

направлені на судово-психіатричну експертизу (надалі - особи),

здійснюється черговим лікарем приймального відділення лікарні,

Центру СПЕ або безпосередньо у відділенні при наявності постанови

щодо обрання особі запобіжного заходу у вигляді взяття під варту,

санкціонованої судом; постанови судді або ухвали суду про

призначення відповідної експертизи; медичної документації;

кримінальної справи; документів, що засвідчують особу і наявності

у відділенні вільних місць.

Відсутність будь-яких з указаних документів може бути

причиною відмови в проведенні експертизи. У зазначеному випадку

складається мотивований висновок, який надсилається органу, що її

призначив.

12. Лікар, який приймає особу до відділення, заповнює медичну

карту і вказує підстави для її госпіталізації, психічний,

соматичний та неврологічний стани, епідеміологічний анамнез та

відмітку про санітарну обробку, перелічує надані документи згідно

з пунктом 11.

13. Завідуючий відділенням доручає проведення експертизи

одному або кільком експертам, якщо інше не зазначено в постанові,

та разом з призначеним експертом здійснює первинний огляд особи.

Перевіряються підстави для госпіталізації, наявність необхідних

для проведення експертизи документів, досліджуються психічний,

соматичний та неврологічний стани, складається план дослідження,

призначається вид медичного нагляду та, при наявності показань,

відповідне лікування.

14. Подальше дослідження особи здійснюється призначеним

експертом, який несе повну відповідальність за своєчасність і

якість цієї роботи.

III. ТРИМАННЯ ОСІБ У ВІДДІЛЕННІ

15. Термін перебування особи у відділенні становить до 30

діб. Експертне дослідження може бути подовжене експертною комісією

у разі неможливості прийняти остаточне рішення. Про це складається

письмовий висновок, копія якого надсилається органу, який

призначив експертизу.

16. Під час перебування особи у відділенні експерт повинен

дослідити його психічний, соматичний та неврологічний стани,

зібрати суб'єктивний анамнез, призначити при необхідності

додаткові дослідження та консультації лікарів. За представленими

матеріалами дослідити об'єктивний анамнез та психічний стан особи

в різні відрізки часу, підготувати виявлені відомості для доповіді

комісії експертів.

17. Результати дослідження, щоденного нагляду за особою, дати

проміжних та остаточного її оглядів заносяться до медичної карти.

Вказуються склад комісії експертів та їх рішення. Додається Акт

експертизи та листування щодо дослідження особи.

18. Тримання та розміщення по палатах осіб, які знаходяться у

відділенні, здійснюються відповідно до їх психічного стану,

ступеня суспільної небезпечності. Особи, які виявляють ознаки

тяжкого психічного розладу, утримуються окремо від таких, які є

психічно здоровими або виявляють незначні розлади психіки.

19. Нагляд за психічним станом осіб, виконанням ними

медичного режиму, лікувальних та необхідних діагностичних заходів

покладається на медичний персонал відділення.

20. Дотримання санітарно-гігієнічного режиму здійснюється

згідно з санітарним законодавством.

21. Особам залежно від їх психічного стану забезпечують

щоденні прогулянки у спеціально обладнаних місцях, що виключають

можливість втечі.

22. Особам, які перебувають у відділенні, застосовують

залежно від стану їх здоров'я тільки дозволені МОЗ України методи

діагностики, лікування та реабілітації.

23. Методи діагностики та лікування і лікарські засоби, що

становлять підвищений ризик для здоров'я особи, якій проводиться

судово-психіатрична експертиза, застосовують за призначенням і під

контролем комісії психіатрів-експертів: за усвідомленою згодою

особи; щодо неповнолітнього віком до 15 років - за згодою його

батьків чи іншого законного представника; щодо особи, визнаної у

встановленому законом порядку недієздатною, - за згодою її

опікуна.

24. Особи, які перебувають у відділенні, користуються правом:

- на побачення з родичами і листування при наявності дозволу

відповідного судового чи слідчого органу, в провадженні якого

знаходиться справа даної особи, які відбуваються у спеціально

обладнаних місцях, що виключають можливість втечі, у часи,

передбачені розпорядком роботи відділення;

- подавати скарги та звертатися із заявами і клопотаннями до

адміністрації психіатричного закладу, органів охорони здоров'я,

прокурора, органу, який призначив експертизу;

- клопотати про зустріч із прокурором, захисником,

представником церкви;

- мати при собі особисті речі та предмети особистої гігієни,

окрім тих, що можуть бути застосовані для заподіяння фізичної

шкоди собі або оточуючим;

- користуватися письмовим приладдям;

- отримувати інформацію через пресу та радіо;

- одержувати харчові передачі та перевіряти відповідність

доданому переліку продуктів.

25. На час перебування особи у відділенні слідчі дії з нею по

можливості припиняються.

26. Експертна, медична документація, кримінальні справи,

архівні матеріали зберігаються в спеціальних сейфах та

приміщеннях, що виключають доступ до них сторонніх осіб,

викрадання документів. Листування з питань судово-психіатричної

експертизи виділяється в окреме діловодство.

27. Особи, що не працюють у відділені судово-психіатричної

експертизи, допускаються у відділення тільки з дозволу керівників

лікарні, Центру СПЕ або уповноваженої ними особи.

IV. ВИПИСКА ОСІБ З ВІДДІЛЕННЯ

28. Особи, у яких закінчився передбачений законом термін

тримання під вартою, виписуються з відділення незалежно від того,

чи закінчено експертне дослідження, після повідомлення органу,

який призначив експертизу.

29. Особи, яким завершено стаціонарну судово-психіатричну

експертизу після остаточного огляду експертною комісією,

повертаються до тієї установи, звідки вони направлені на

експертизу.

30. Особа, у якої остаточний огляд експертною комісією збігся

із звільненням з-під варти, відповідним рішенням прокурора або

судді залежно від її психічного стану може бути виписана з

відділення самостійно або в супроводі, законних представників,

опікуна. Особа, яка за психічним станом не може усвідомлювати свої

дії, свідомо керувати ними і становить безпосередню небезпеку для

себе або оточуючих, може бути переведена до психіатричної лікарні

за місцем розташування органу, який проводить розслідування у

кримінальній справі або суду, який розглядає справу, де і

знаходиться до рішення суду.

Начальник Головного управління

організації медичної допомоги населенню Н.Г.Гойда

ЗАТВЕРДЖЕНО

Наказ Міністерства охорони

здоров'я України

08.10.2001 р. N 397

Інструкція

ПРО ПРОВЕДЕННЯ СУДОВО-ПСИХІАТРИЧНОЇ ЕКСПЕРТИЗИ

В УКРАЇНІ

I. ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ

1. Судово-психіатрична експертиза (надалі - експертиза)

призначається органами дізнання, слідства, суду та прокуратури і

проводиться за їх відповідною постановою або ухвалою з метою

відповіді на питання, що виникають під час провадження в

адміністративних, кримінальних та цивільних справах з приводу

психічного стану особи.

2. Експертиза з адміністративних, кримінальних і цивільних

справ призначається і проводиться на підставах і в порядку,

передбачених чинним законодавством та прийнятими відповідно до

нього нормативно-правовими актами, в тому числі і цією

Інструкцією.

3. Предметом експертизи є визначення психічного стану осіб,

яким її призначено, у конкретні проміжки часу і відносно певних

обставин, що мають юридичне значення і цікавлять слідство та суд.

4. Об'єктами експертизи є:

- підозрювані, відносно яких в органів дізнання та слідства

виникли сумніви щодо їх психічної повноцінності;

- обвинувачені та підсудні, відносно яких в органів слідства

та суду виникли сумніви щодо їх осудності та процесуальної

дієздатності;

- свідки і потерпілі, відносно яких в органів слідства та

суду виникли сумніви щодо їх психічної повноцінності;

- потерпілі, відносно яких вирішується питання про

взаємозв'язок змін у їх психічному стані із скоєними відносно них

протиправними діями (безпорадний стан та заподіяння шкоди

здоров'ю);

- позивачі, відповідачі та інші особи, відносно яких

вирішується питання про їх дієздатність;

- позивачі, відносно яких вирішується питання про їх

психічний стан у певні проміжки часу, про обгрунтованість

встановленого раніше психіатричного діагнозу та прийнятих відносно

них медичних заходів;

- матеріали кримінальної або цивільної справи, медична

документація, аудіовізуальні матеріали та інші процесуальні

джерела інформації про психічний стан підекспертного.

5. Мета судово-психіатричного дослідження є визначити:

- психічний стан підозрюваних осіб для вирішення питання про

можливість проведения з ними слідчих дій;

- наявність психічних розладів у підозрюваних та

обвинувачених осіб, що заважають їм самостійно здійснювати свій

захист;

- психічний стан обвинувачених, підсудних осіб та їх

здатність усвідомлювати свої дії і керувати ними у період часу, до

якого відносяться інкриміновані їм діяння, та в інші проміжки

часу, які цікавлять слідство і суд;

- наявність і ступінь суспільної небезпечності осіб на

підставі їх психічного стану та можливість застосування до них

примусових заходів медичного характеру, передбачених чинним

законодавством;

- психічний стан осіб, що мають бути визнані осудними, але

захворіли на психічний розлад після вчинення злочину і не можуть

брати участь у слідчих діях чи судовому процесі, та медичні

підстави для застосування до них примусових заходів медичного

характеру, передбачених чинним законодавством;

- психічний стан свідків і потерпілих та їх здатність

правильно сприймати, запам'ятовувати, відтворювати обставини, що

мають значення у справі;

- психічний стан потерпілих та їх здатність правильно

сприймати, запам'ятовувати, відтворювати обставини скоєних проти

них протиправних дій та чинити опір, коли слідство і суд цікавить

наявність у них безпорадного стану;

- ступінь важкості психічних розладів у потерпілих та їх

причинного зв'язку з певними обставинами кримінального характеру,

коли слідство і суд має визначити заподіяну ним шкоду здоров'ю;

- психічний стан позивачів, відповідачів, інших осіб у

цивільному процесі та їх здатність розуміти значення своїх дій і

керувати ними у проміжок часу, що цікавить суд;

- психічний стан осіб, відносно яких вирішується питання про

осудність або дієздатність;

- відповідність експертного висновку з даними, які містяться

у кримінальній, цивільній справах, медичній документації,

аудіовізуальних матеріалах та інших процесуальних джерелах

інформації;

- відповідність даних про психічний стан особи, які містяться

в представлених матеріалах, із даними, отриманими при її

безпосередньому обстеженні експертом, у тому числі з даними науки.

6. Заклади охорони здоров'я, які виконують експертизу (надалі

- судово-експертна установа), - це самостійні державні установи

або підрозділи державних установ, підпорядковані органам охорони

здоров'я.

7. Керівник судово-експертної установи (підрозділу)

забезпечує:

- окреме діловодство з питань експертизи;

- умови збереження об'єктів експертизи, які виключають їх

пошкодження або втрату;

- умови для осіб, які виключають доступ до них сторонніх осіб

та розголошення конфіденційних відомостей щодо стану їх психічного

здоров'я; умови утримання осіб, які знаходяться (не знаходяться)

під вартою;

- умови роботи експертів для надання психіатричної допомоги

особам, які страждають на психічні розлади, з метою запобігання

небезпечним діям з їх боку.

8. Судово-психіатричним експертом (надалі - експерт) може

бути тільки лікар-психіатр, який має відповідну підготовку в

галузі судової психіатрії, атестований зі спеціальності

"судово-психіатрична експертиза". Перевага надається фахівцям, які

внесені до Реєстру судових експертів державних і недержавних

структур.

9. Експертами не можуть бути особи, визнані у встановленому

законом порядку недієздатними, а також ті, які мають судимість.

10. Склад експертів кількісний (одноособовий або комісійний)

та персональний по конкретній справі встановлюється органом, який

призначив експертизу. Якщо це не зазначено, встановлює керівник

експертної установи (підрозділу), фахівцям якої доручено

проведення експертизи. При цьому враховуються форма проведення

експертизи, її вид та складність.

При проведенні комісійної експертизи бажано призначати

головуючим експерта, який має найвищий кваліфікаційний клас. Всі

експерти, які беруть участь у зазначеній експертизі, несуть

особисту відповідальність за свої висновки та зміст акта

експертизи.

11. Правовою основою діяльності експертів є відповідні статті

Кримінального ( 2341-14 ) Кримінально-процесуального ( 1001-05,

1002-05, 1003-05 ), Цивільного ( 1540-06 ) і

Цивільно-процесуального кодексів України ( 1501-06, 1502-06,

1503-06 ), Кодексу України про адміністративні правопорушення,

( 80731-10, 80732-10 ) законів України "Про судову експертизу"

( 4038-12 ) та "Про психіатричну допомогу" ( 1489-14 ), нормативні

та методичні документи, затверджені Міністерством охорони здоров'я

України.

12. Експерти попереджаються про дисциплінарну, матеріальну,

адміністративну, кримінальну відповідальність.

13. В експертизі відсутня інстанційність. При повторній

експертизі, а також при розходженні думок між експертами однієї

комісії жоден із висновків не має для слідства і суду заздалегідь

встановленої сили, і незгода з ними повинна бути мотивована.

14. Висновок експертизи є одним із доказів в справі, що

оцінюється судом, прокурором, слідчим і особою, яка проводить

дізнання, і повинен бути обгрунтованим.

15. Контроль за експертизою здійснюється Міністерством

охорони здоров'я України, МОЗ Автономної Республіки Крим,

управліннями охорони здоров'я обласних, Київської та

Севастопольської міських державних адміністрацій.

Науково-методичне керівництво експертизою забезпечується

Міністерством охорони здоров'я через Український науково-дослідний

інститут соціальної і судової психіатрії та наркології МОЗ.

II. ПРАВА І ОБОВ'ЯЗКИ ЕКСПЕРТА

16. Права і обов'язки експерта, на якого покладено виконання

експертизи, незалежно від виду судочинства передбачаються Законом

"Про судову експертизу" ( 4038-14 ) (ст.ст. 12, 13) та

процесуальним законодавством.

17. Експерт виконує конкретне судово-психіатричне

дослідження, що виключає правову оцінку та прийняття рішення про

застосування до осіб юридичних заходів, а обмежується

рекомендацією застосування певних заходів медичного характеру.

18. Експерт, на якого покладено виконання експертизи,

зобов'язаний:

- з'явитися за викликом органу, який призначає експертизу;

- особисто досліджувати надані йому об'єкти і давати

об'єктивний висновок на поставлені перед ним питання;

- заявити самовідвід при наявності підстав, передбачених

законодавством, які виключають його участь у справі;

- повідомити в письмовому вигляді про неможливість дати

висновок, якщо йому не надані об'єкти експертизи; представлені

матеріали недостатні для об'єктивного висновку; питання,

поставлені перед ним, виходять за межі його компетенції.

19. Експерт при виконанні експертизи має право:

- досліджувати всі матеріали справи, медичну документацію,

які містять інформацію, необхідну для проведення експертизи;

- клопотати перед органом, який призначив експертизу, про

надання додаткових матеріалів, необхідних для дачі висновку;

- бути присутнім з дозволу слідчого, прокурора, суду при

проведенні слідчих (судових) дій і ставити допитуваним питання,

які стосуються предмета експертизи;

- визначити форму проведення експертизи за даною справою

(амбулаторна чи стаціонарна);

- заперечувати проти присутності осіб, які не передбачені

чинним законодавством при проведенні експертизи;

- радитися при комісійній експертизі з членами комісії, в

разі незгоди з ними, скласти окремий висновок;

- викласти у висновку експертизи обставини, які мають

значення у справі і з'ясування яких входить до компетенції

експерта, у випадку, коли із зазначених обставин орган, який

призначив експертизу, не поставив питання;

- оскаржити дії особи, у провадженні якої перебуває справа,

якщо ці дії порушують права експерта;

- отримати відшкодування витрат за відрядження у зв'язку з

проведенням експертизи та оплату за її виконання згідно з

затвердженою постановою Кабінету Міністрів України від 1 липня

1996 року N 710 ( 710-96-п ) Інструкцією про порядок і розміри

відшкодування витрат та виплати винагороди особам, що викликаються

до органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури, суду або

до органів, у провадженні яких перебувають справи про

адміністративні правопорушення, та виплати державним

науково-дослідним установам судової експертизи за виконання їх

працівниками функцій експертів і спеціалістів; у випадку угоди між

установою, яка проводить експертизу, і органом, який її призначив,

згідно з угодою.

III. ФОРМИ ПРОВЕДЕННЯ ЕКСПЕРТИЗИ

20. Експертиза призначається і проводиться за наявності

відповідних юридичних та фактичних підстав.

Юридичними підставами для призначення експертизи є відповідні

статті КПК України ( 1001-05, 1002-05, 1003-05 ), що передбачають

даний вид експертизи.

Фактичними підставами для призначення експертизи є конкретні

документовані дані про психічний стан особи, що викликають сумніви

у його психічній повноцінності або осудності.

Зазначені матеріали є об'єктами експертного дослідження і

обов'язково надаються експерту органом, який призначив експертизу.

У разі їх відсутності або поставлені питання виходять за межі

спеціальних знань експерта, він письмово сповіщає вищезазначений

орган, про неможливість зробити висновки, докладно мотивуючи свої

рішення.

21. Експертиза може бути первинна, повторна і додаткова.

Первинною є експертиза вперше призначена за даною справою.

Повторною є експертиза, призначена у випадку, коли висновок

первинної експертизи суперечить матеріалам справи, викликає

сумніви в його правильності і визнаний судом необгрунтованим.

Призначення повторної експертизи повинно бути мотивоване, а її

проведення доручаєтся іншому складу експертів.

Додатковою є експертиза, призначена у випадку, коли попередня

експертиза визнана недостатньою і проведення її доручається

експертам у тому самому або іншому складі.

22. Керівник судово-експертної установи, отримавши постанову

(ухвалу) про призначення повторної експертизи, доручає її

проведення по можливості експертам з кваліфікаційним класом не

нижче за експертів, які провели первинну експертизу.

23. Амбулаторна експертиза може проводитись у кабінеті

слідчого, суді, слідчому ізоляторі, психіатричному закладі

(диспансер, лікарня тощо). Виклик експерта на вимогу слідчих або

судових органів здійснюється згідно з вимогами чинного

законодавства.

24. Термін проведення амбулаторної експертизи становить до 20

діб з моменту отримання всіх необхідних матеріалів. Залежно від

ступеня складності експертизи і обсягу її об'єктів, поданих на

дослідження, цей термін може бути подовжений на підставі

мотивованого рішення експерта, надісланого органу, який призначив

експертизу.

25. При проведенні експертизи у суді експерт оголошує

висновок (акт) у судовому засіданні і дає роз'яснення з питань,

які виникли в учасників процесу.

26. Експерт (комісія експертів), який проводить амбулаторну

експертизу, у випадку неможливості відповісти на всі питання,

поставлені перед ним, обгрунтовує висновок про необхідність

проведення стаціонарної експертизи.

27. Стаціонарна експертиза обвинуваченому проводиться в

судово-експертній установі (підрозділі) при наявності постанови

щодо обрання особі запобіжного заходу у вигляді взяття під варту,

санкціонованої судом; постанови судді або ухвали суду про

призначення відповідної експертизи.

Стаціонарна експертиза потерпілому, свідку, позивачу та

відповідачу у кримінальних і цивільних справах призначається судом

тільки за їх згодою.

28. Стаціонарна експертиза проводиться у судово-експертній

установі (Центр судово-психіатричної експертизи, відділення

судово-психіатричної експертизи психіатричної лікарні,

науково-дослідного інституту) з окремим утриманням осіб, які

знаходяться і не знаходяться під вартою.

29. Режим тримання осіб, які перебувають під вартою і

направлені на експертизу, забезпечується органами внутрішніх

справ.

30. Охорону, нагляд та конвоювання особи, яка знаходиться під

вартою, за межі відділення для проведення обстеження або надання

термінової спеціалізованої медичної допомоги в іншому закладі

охорони здоров'я здійснюють співробітники органів внутрішніх

справ, які охороняють відділення. У випадку, коли особа має ознаки

тяжкого психічного розладу, її супроводжує і медичний працівник.

31. При проведенні стаціонарної експертизи, при наявності

медичних показань особам застосовуються адекватні їх стану методи

лікування і дослідження, на які є дозвіл Міністерства охорони

здоров'я України.

32. Термін проведення стаціонарної експертизи становить до 30

діб. Залежно від обсягу та складності експертизи термін її

проведення може бути скорочений або подовжений, про що

судово-екпертна установа письмово повідомляє орган, який призначив

експертизу.

33. Особа, яка знаходиться під вартою, після заключного

огляду експертною комісією повертається до установи, яка направила

на експертизу, незалежно від експертного рішення.

34. Особа, яка не знаходиться під вартою, після закінчення

експертизи може бути виписана із судово-експертної установи

залежно від психічного стану самостійно або в супроводі родичів,

законних представників, опікуна на підставі дозволу слідчого на

його виписки. Особа, яка за психічним станом не може усвідомлювати

свої дії та свідомо керувати ними і становить безпосередню

небезпеку для себе і оточуючих, може бути переведена до

психіатричної лікарні за місцем порушення кримінальної справи,

згідно з діючими нормативними документами, де і знаходиться до

рішення суду за цією справою. Це положення поширюється на осіб,

які на момент закінчення експертизи звільнені з-під варти.

IV. АКТ ЕКСПЕРТИЗИ

35. По закінченні експертизи експертом (комісією) складається

акт експертизи, що містить вступну, дослідницьку, мотивовану

частини і висновки.

36. Вступна частина містить:

- дату проведення експертизи;

- прізвище експерта, його фах, науковий ступінь, вчене

звання, посада, експертний стаж, кваліфікаційний клас, ранг;

- підстави і форми проведення експертизи;

- прізвища присутніх при експертизі;

- перелік об'єктів, поданих на експертизу;

- питання, поставлені перед експертом, органами, які

призначили експертизу;

- підпис експерта під попередженням про відповідальність.

37. Дослідницька частина містить:

- факти, які отримані при дослідженні поданих на експертизу

об'єктів, що стосуються психічного стану особи, в різні періоди

часу та їх пояснення;

- дані клінічного дослідження особи, виявлені під час

проведення експертизи (психічний, соматичний, неврологічний стани

тощо).

38. Мотивована частина містить:

- обгрунтоване пояснення даних про психічний стан особи та

фактів, які встановлені і виявлені при дослідженні об'єктів

експертизи.

39. Висновок містить відповіді експерта на поставлені перед

ним питання у межах його компетенції і повинні носити конкретний

характер. У разі виявлення експертом важливих фактів, з приводу

яких йому не були поставлені питання, він дає відповідь з власної

ініціативи. Відповіді не можуть мати форму рекомендацій або

вказівок слідству чи суду.

40. Акт (одноособової, комісійної) експертизи підписується

експертом, членами комісії. При комісійній експертизі у випадку

незгоди експертів щодо відповідей на поставлені питання кожен з

них складає і підписує окремий акт або частину спільного акта, яка

відображає хід і результати досліджень, проведених ним особисто.

Начальник Головного управління

організації медичної допомоги населенню Н.Г.Гойда

ЗАТВЕРДЖЕНО

Наказ Міністерства охорони

здоров'я України

08.10.2001 р. N 397

ІНСТРУКЦІЯ

ПРО ПОРЯДОК ЗАСТОСУВАННЯ ПРИМУСОВИХ ЗАХОДІВ

МЕДИЧНОГО ХАРАКТЕРУ ДО ОСІБ З ПСИХІЧНИМИ РОЗЛАДАМИ,

ЯКІ СКОЇЛИ СУСПІЛЬНО НЕБЕЗПЕЧНІ ДІЯННЯ

I. ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ

1. Примусові заходи медичного характеру згідно з чинним

законодавством застосовуються за ухвалою суду або постановою судді

до осіб з психічними розладами, які скоїли суспільно небезпечні

діяння (надалі - особи), і здійснюються закладами охорони

здоров'я.

2. Примусові заходи медичного характеру застосовуються до

осіб з метою попередження з їх боку нових суспільно небезпечних

діянь; захисту їх прав; лікування.

3. Відповідно до ст.19 Закону України "Про психіатричну

допомогу" ( 1489-14 ) до осіб можуть застосовуватися примусові

заходи медичного характеру, а саме:

- надання амбулаторної психіатричної допомоги в примусовому

порядку;

- госпіталізація до психіатричного закладу із звичайним

наглядом;

- госпіталізація до психіатричного закладу з посиленим

наглядом;

- госпіталізація до психіатричного закладу з суворим

наглядом.

Примусові заходи медичного характеру здійснюються у

психіатричних закладах із зазначеними умовами нагляду.

4. Примусові заходи медичного характеру до осіб

застосовуються, продовжуються, змінюються або припиняються тільки

судом згідно з чинним законодавством.

5. Особам, визнаним неосудними і тим, до яких не застосовано

примусовий захід медичного характеру та у випадку його припинення,

психіатрична допомога надається психіатричними закладами на

загальних підставах відповідно до Закону України "Про психіатричну

допомогу" ( 1489-14 ) та нормативно-правових актів.

6. Примусові заходи медичного характеру можуть

застосовуватись до осіб, які:

- скоїли суспільно небезпечні дії, передбачені кримінальним

законом, якщо ці особи визнані судом неосудними;

- захворіли після скоєння злочину (але до винесення вироку)

на психічну хворобу, яка виключає здатність особи усвідомлювати

свої дії і керувати ними, незалежно від того, чи вирішені

експертні питання (осудності або неосудності);

- захворіли на психічну хворобу з хронічним перебігом, яка

перешкоджає відбуванню покарання після набуття вироком законної

сили.

7. Примусові заходи медичного характеру призначаються,

продовжуються, змінюються та припиняються судом при наявності:

- акта судово-психіатричної експертизи: про наявність у

особи, яка звинувачується у скоєнні суспільно небезпечного діяння,

психічного захворювання, що виключає її здатність усвідомлювати

свої дії та керувати ними на період скоєння інкримінованого діяння

та (або) на момент огляду експертною комісією; про ступінь

суспільної небезпечності даної особи за характером її захворювання

і медичних підстав для застосування відповідного заходу медичного

характеру;

- висновку медичної комісії психіатричного закладу, що

здійснює примусовий захід медичного характеру, про зміну

психічного стану хворого, ступеня його суспільної небезпечності і

наявності медичних підстав для зміни або припинення раніше

призначеного примусового заходу медичного характеру;

- висновку медичної комісії, що проводить огляд засуджених,

про наявність психічної хвороби з хронічним перебігом, яка

позбавляє особу здатності усвідомлювати себе, оточуюче, керувати

своїми діями і перешкоджає відбуванню покарання, а також про

необхідні заходи медичного характеру, виходячи із ступеня

суспільної небезпечності хворого.

II. КРИТЕРІЇ ВИБОРУ ТА ЗАСТОСУВАННЯ ПРИМУСОВИХ ЗАХОДІВ

МЕДИЧНОГО ХАРАКТЕРУ

8. Примусовий захід медичного характеру застосовується при

наявності суспільної небезпечності хворого, що підтверджена:

- юридичним критерієм - фактом скоєння ним суспільно

небезпечного діяння, передбаченого кримінальним законодавством;

- медичним критерієм - наявністю у даної особи психічного

розладу, яке виключає здатність особи усвідомлювати свої дії та

керувати ними на момент розгляду справи у суді.

У разі відсутності одного із критеріїв застосування

примусового заходу медичного характеру неможливе.

9. Вид примусового заходу медичного характеру залежить від

ступеня суспільної небезпечності хворого. Ступінь суспільної

небезпечності хворого визначається окремо у кожному випадку на

підставі тяжкості інкримінованого діяння і типу його суспільної

небезпечності. При цьому повинні враховуватись не тільки обставини

скоєного інкримінованого діяння, а й прояви її попередньої

соціальної небезпечності.

10. Суспільно небезпечні діяння, що вчинені психічно хворим,

залежно від ступеня тяжкості скоєного поділяються на:

- діяння проти життя і здоров'я громадян, що завдали фізичної

шкоди або несуть загрозу такої шкоди, включаючи порушення статевої

недоторканості;

- діяння, які не спрямовані проти життя і здоров'я громадян

та мають у зв'язку із своїми об'єктивними ознаками незначну

суспільну небезпечність у випадку їх скоєння осудною особою,

передбачають мінімальні терміни покарання;

- інші діяння, які не спрямовані проти життя і здоров'я

громадян, за винятком тих, що передбачені у попередньому пункті.

11. При застосуванні примусового заходу медичного характеру

враховується тип суспільної небезпечності хворого як показник, що

інтегрує особливості психічного розладу, настанови особистості і

обставин скоєння суспільно небезпечного діяння. Виділяються

активний і пасивний типи суспільної небезпечності особи, які

суб'єктивно характеризують вчинене суспільно небезпечне діяння.

12. Активний тип суспільної небезпечності особи

характеризується тим, що мотив, який збуджує до суспільно

небезпечного діяння, походить від нього, незалежно від зовнішних

обставин і безпосередньо пов'язаний з психопатологічною

характеристикою психічного розладу (як продуктивною, так і

негативною) і антисуспільною спрямованістю настанов особистості.

Найбільш характерними рисами активного типу є прояви агресивності

з боку хворого, що стають причиною вчинення суспільно небезпечного

діяння.

13. Активний тип суспільної небезпечності спостерігається у

хворих з такими психічними розладами:

- синдроми розладнаної свідомості, які супроводжуються

тривогою, страхом, емоційним напруженням, збудженням рухливості

(деліріозні розлади, сутінкові розлади свідомості, пароксизмальні

психотичні стани тощо);

- психопатологічні синдроми із розгальмованістю статевого

потягу;

- маячні ідеї певного змісту, скеровані проти конкретних осіб

або організацій, які проявляються як на вербальному, так і

дійовому рівні (ідеї переслідування, отруєння, оволодіння,

стороннього впливу на мозок, статеві та інші органи тощо);

- психопатологічні синдроми з галюцинаторними проявами

імперативного і страхітливого характеру;

- психопатологічні синдроми з маячними ідеями своєї особливої

значимості і намірами або спробами у зв'язку з цим привернути до

себе увагу суспільства через скоєння небезпечного діяння;

- психопатологічні синдроми з маячними ідеями захисту або

реалізації своїх "винаходів" шляхом, що становить небезпеку для

оточуючих;

- депресивні стани з хворобливими ідеями звинувачення своєї

особи і можливістю скоєння розширеного самогубства;

- маніакальні стани з підвищеною розкутістю і дійовою

розгальмованістю;

- психопатологічні стани, які, незалежно від клінічної

картини, супроводжуються проявами агресивності, роздратованості,

подразливості, дійової розкутості, спалахливості як ознаками

негативних настанов особистості або преморбідних рис хворого;

- розлади настрою дисфоричного характеру у хворих на

епілепсію з вираженими змінами в інтелектуальній і емоційній

сферах.

14. Пасивний тип суспільної небезпечності хворого

характеризується тим, що причини вчинення суспільно небезпечного

діяння не залежать від нього, не обумовлені безпосередньо

характером його психічних розладів, преморбідними рисами або

настановами особистості, а прямо пов'язані з зовнішними

обставинами або діями оточуючих осіб. Найбільш характерними рисами

пасивного типу є відсутність проявів агресивності з боку хворого,

його пасивність, віддаленість від того, що його оточує, падіння

енергетичного потенціалу психічної сфери і особистості, зниженням

рухової активності та збуджувальних мотивів.

Хворі легко підкоряються і піддаються навіюванню,

або, навпаки, проявляють неподатливість зовнішньому подразнику,

при тривалій дії якого може виникнути короткочасна агресія з їх

боку. У першому випадку хворі можуть бути втягнуті та умисно

використані здоровими особами у майнових злочинах. У другому - дії

хворих мають ситуативний характер і спрямовані на ліквідацію

подразника, що спричиняє дискомфорт.

15. Пасивний тип суспільної небезпечності спостерігається у

хворих з такими психічними розладами:

- синдроми розладнаної свідомості, які не супроводжуються

тривогою, страхом, емоційним напруженням, (аментивні, онейроїдні

розлади тощо);

- синдроми постпсихотичного психічного дефекту як фіналу або

як етапу перебігу психічної хвороби (за винятком

психопатоподібного);

- синдроми недоумства різного походження;

- розумова відсталість без ознак виражених емоційно-вольових

розладів;

- психотичні стани з проявами підвищеної підкорюваності та

здатності до навіювання.

16. Амбулаторна психіатрична допомога в примусовому порядку

надається особі, яка скоїла суспільно небезпечне діяння і визнана

судом неосудною. Судом може бути застосовано зазначений примусовий

захід медичного характеру особі, яка на момент розгляду справи не

виявляє ознак психічного розладу і не потребує госпіталізації до

психіатричного закладу.

17. Госпіталізація до психіатричного закладу (лікарні,

відділення) із звичайним наглядом показана для осіб, які:

- скоїли дії, що не спрямовані проти життя і здоров'я

громадян (проти майна держави та приватних осіб, порядку

управління, суспільної безпеки тощо) при пасивному типі суспільної

небезпечності хворого, тобто при відсутності безпосереднього

зв'язку дій із психопатологічною симптоматикою і відсутністю ознак

антисоціальних настанов особистості;

- скоїли суспільно небезпечні дії незалежно від типу

суспільної небезпечності хворого при наявності медичних показань

для лікування в умовах психіатричного закладу із звичайним

наглядом;

- знаходилися у минулому згідно з ухвалою суду в

психіатричному закладі (з суворим або посиленим наглядом) і при

зміні їх психічного стану, який призвів до зниження суспільної

небезпечності, виключив необхідність подальшого лікування в раніше

зазначених судом умовах стаціонару;

- скоїли свідомо дії, що не спрямовані проти життя і здоров'я

громадян, але до винесення судом вироку захворіли на психічний

розлад, який позбавляє здатності усвідомлювати свої дії, керувати

ними, і направлені у зв'язку з цим на лікування до виходу з

хворобливого стану;

- скоїли свідомо дії, що не спрямовані проти життя і здоров'я

громадян, але захворіли під час відбуття покарання на психічний

розлад з хронічним перебігом, якщо їх психопатологічні прояви

несуть у собі високу ймовірність скоєння нових суспільно

небезпечних дій.

18. Госпіталізація до психіатричного закладу (відділення) з

посиленим наглядом застосовується до осіб, які:

- скоїли тяжкі суспільно небезпечні діяння проти життя і

здоров'я громадян (вбивство, тілесні ушкодження), при пасивному

типі суспільної небезпечності хворих, дії яких безпосередньо не

пов'язані з відповідною психопатологічною симптоматикою, при

відсутності ознак антисоціальних настанов особистості і малою

ймовірністю їх повторення;

- скоїли дії, що не спрямовані проти життя і здоров'я

громадян, але мають значну суспільну небезпечність (проти майна

держави та приватних осіб, порядку управління, суспільної безпеки

тощо) при активному типі суспільної небезпечності хворого, тобто

при безпосередньому зв'язку дій із психопатологічною симптоматикою

або з антисоціальними настановами особистості;

- госпіталізовані у минулому згідно з ухвалою суду до

психіатричного закладу з суворим наглядом, при зміні їх психічного

стану, який призвів до зниження суспільної небезпечності і

виключив необхідність подальшого лікування у вищезазначеному

психіатричному закладі;

- скоїли свідомо дії, що не спрямовані проти життя і здоров'я

громадян, але мають значну суспільну небезпечність, але до

винесення вироку судом захворіли на психічну хворобу, яка

позбавляє здатності усвідомлювати свої дії і керувати ними, та

направлені у зв'язку з цим на лікування до виходу з хворобливого

стану;

- скоїли свідомо дії, що не спрямовані проти життя і здоров'я

громадян, але мають значну суспільну небезпечність, але захворіли

під час відбуття покарання на психічний розлад з хронічним

перебігом, якщо його психопатологічні прояви несуть у собі високу

ймовірність скоєння нових суспільно небезпечних дій.

19. Госпіталізація до психіатричного закладу (лікарні) з

суворим наглядом застосовується до особливо суспільно небезпечних

психічно хворих з активним типом суспільної небезпечності, дії

яких безпосередньо пов'язані з відповідною психопатологічною

симптоматикою, і скоїли діяння проти життя і здоров'я громадян

(вбивства, тілесні ушкодження, згвалтування, розбійні напади

тощо). До категорії таких хворих слід відносити тих, які:

- мають ознаки хронічного психічного розладу (незалежно від

його стадії та наявності зв'язку між діянням і симптоматикою),

антисоціальних настанов особистості (судимість, примусові заходи

медичного характеру в анамнезі, труднощі в утриманні в лікарні

тощо);

- захворіли до винесення вироку судом на психічний розлад,

який позбавляє здатності усвідомлювати свої дії і керувати ними,

та у зв'язку з чим були направлені на лікування до виходу з

хворобливого стану;

- захворіли під час відбуття покарання на психічний розлад з

хронічним перебігом, психопатологічні прояви якого несуть високу

ймовірність нових тяжких суспільно небезпечних дій.

До психіатричного закладу з суворим наглядом не приймаються

неповнолітні, які не досягли 16-річного віку.

20. Психічно хворі, госпіталізовані до психіатричних закладів

згідно з ухвалою суду про застосування примусових заходів

медичного характеру, утримуються в умовах, які виключають

можливість скоєння ними нового суспільно небезпечного діяння. Їм

забороняється надавати лікувальні відпустки та виписувати із

стаціонару без ухвали суду.

21. Після припинення за рішенням суду застосування примусових

заходів медичного характеру хворий передається на піклування

законних представників (родичам або опікунам) з обов'язковим

лікарським наглядом.

III. ПОРЯДОК ЗАСТОСУВАННЯ ПРИМУСОВИХ ЗАХОДІВ

МЕДИЧНОГО ХАРАКТЕРУ

22. Примусові заходи медичного характеру застосовуються в

психіатричних закладах за територіальною ознакою згідно з ухвалою

суду.

23. Підставою для застосування та зміни відповідного

примусового заходу медичного характеру є ухвала суду або постанова

судді. До копії ухвали суду додаються засвідченими підписами

посадових осіб та печатками:

- копія акта судово-психіатричної експертизи;

- копія акта психіатричного огляду (для засуджених і для

хворих, яким змінюється примусовий захід медичного характеру);

- документи, які посвідчують особу і місце проживання

(паспорт, довідка про звільнення тощо).

24. Виконання ухвали суду про госпіталізацію психічно

хворого, визнаного неосудним, до психіатричного закладу:

- із звичайним наглядом здійснюється закладами охорони

здоров'я при сприянні, у необхідних випадках, органами внутрішніх

справ;

- із посиленим та суворим наглядами, а також хворих, які

знаходяться під вартою, здійснюється органами внутрішніх справ.

25. Психічно хворі, госпіталізовані до психіатричного

закладу, розміщуються по його відділеннях (палатах) відповідно до

їх психічного стану, ступеня суспільної небезпечності, характеру

соціальних настанов.

26. Психічно хворі, яким застосована амбулаторна психіатрична

допомога в примусовому порядку та госпіталізовані до

психіатричного закладу із звичайним наглядом, переводяться до

іншого з дозволу керівників цих закладів.

27. Психічно хворі, які госпіталізовані до психіатричного

закладу з посиленим наглядом, переводяться до іншого згідно з

умовами і територіальним розподілом, затвердженими Міністерством

охорони здоров'я.

28. Психічно хворі, які госпіталізовані до психіатричного

закладу з суворим наглядом, переводяться до іншого з дозволу

Міністерства охорони здоров'я.

29. Психічно хворі, яким застосовані примусові заходи

медичного характеру у психіатричних закладах, переводяться до

психіатричних закладів за кордон і навпаки з дозволу Міністерства

охорони здоров'я.

30. У випадку, коли у період застосування примусового заходу

медичного характеру з'являються сумніви про наявність психічного

розладу і обгрунтованості визнання особи неосудною або щодо

правильності його вибору, складається відповідний висновок комісії

лікарів-психіатрів психіатричного закладу, який направляється його

керівництвом до прокуратури за місцем знаходження суду, який виніс

ухвалу за цією справою для вирішення питання про її перегляд

згідно з чинним законодавством.

31. У випадку, коли хворий під час застосування примусового

заходу медичного характеру скоїв нове суспільно небезпечне діяння,

передбачене кримінальним законодавством, відповідні матеріали

направляються керівництвом психіатричного закладу до

територіальної прокуратури або органу внутрішніх справ для

вирішення питання про порушення кримінальної справи.

32. У випадку втечі хворого під час застосування примусового

заходу медичного характеру, керівництво психіатричного закладу

негайно сповіщає про це територіальну прокуратуру, орган

внутрішніх справ, суд, що призначив примусовий захід медичного

характеру, психоневрологічний диспансер, родичів хворого, його

опікуна. Підрозділ охорони, а у психіатричному закладі із

звичайним наглядом - керівництво закладу вживає заходів до розшуку

хворого та його повернення до лікарні.

33. У разі смерті хворого під час застосування примусового

заходу медичного характеру керівництво психіатричного закладу

повідомляє про це його родичів, законних представників, опікуна,

територіального прокурора, суд, який виніс ухвалу про застосування

цього заходу, психоневрологічний диспансер.

34. У випадку втечі або смерті осіб, стосовно яких

кримінальну справу не закінчено, керівництво психіатричного

закладу повинно повідомити також орган слідства та суд, у

провадженні яких знаходиться припинена кримінальна справа.

IV. ПОРЯДОК ЗАПОВНЕННЯ ТА ЗБЕРІГАННЯ

ДОКУМЕНТАЦІЇ НА ХВОРИХ, ЯКИМ ЗАСТОСОВАНІ

ПРИМУСОВІ ЗАХОДИ МЕДИЧНОГО ХАРАКТЕРУ

35. Документація на хворих, яким згідно з ухвалою суду або

постановою судді застосовані примусові заходи медичного характеру

у відповідних психіатричних закладах, виділяється в окреме

діловодство і зберігається в умовах, що забезпечують її

недоторканість для сторонніх осіб. Перелік таких хворих

проводиться у спеціальному журналі або картотеці.

До медичної карти хворого додаються:

- копія ухвали суду про застосування і вид примусового заходу

медичного характеру;

- копія акта судово-психіатричної експертизи або акта

психіатричного огляду;

- листування адміністрації психіатричного закладу з

установами і родичами з приводу психічного стану цього хворого,

його соціально-побутових питань і, при необхідності, медичні

довідки тощо.

36. Відомості, що містяться у цих документах і торкаються

психічного і соматичного станів особи, є медичною таємницею і не

можуть оприлюднюватися без її згоди або згоди її законного

представника, опікуна, за винятком випадків, передбачених чинним

законодавством.

37. Право на допуск до зазначеної документації мають особи,

які займаються лікувально-діагностичним процесом хворого,

адміністрація психіатричного закладу, представники вищестоящих

органів охорони здоров'я, прокуратури і судово-слідчих органів.

38. Після виписки хворого із психіатричного закладу згідно з

ухвалою суду медична карта хворого передається до архіву

відповідного психіатричного закладу. Амбулаторна карта хворого

може бути використана для подальшого лікарського нагляду згідно з

ст. 94 Кримінального кодексу України ( 2341-14 ).

39. Скарги та заяви хворих, до яких застосований примусовий

захід медичного характеру, повинні розглядатися адміністрацією

психіатричного закладу, установами, на які покладено нагляд і

контроль за здійсненням примусових заходів медичного характеру

тощо у встановленому чинним законодавством порядку.

V. ПРОДОВЖЕННЯ, ЗМІНА АБО ПРИПИНЕННЯ ЗАСТОСУВАННЯ ПРИМУСОВОГО

ЗАХОДУ МЕДИЧНОГО ХАРАКТЕРУ

40. Особи, до яких застосовано примусовий захід медичного

характеру, підлягають огляду не рідше одного разу на шість місяців

комісією лікарів-психіатрів психіатричного закладу у складі:

головного лікаря (заступника по медичній частині), завідувача

відділення і лікуючого лікаря. При потребі до складу комісії

можуть бути залучені й інші фахівці.

41. Склад комісії для огляду хворих у психіатричному закладі

з суворим наглядом затверджується за поданням головного лікаря

Міністерством охорони здоров'я України.

42. Комісія визначає психічний стан хворого і наявність

підстав для звернення до суду із заявою про продовження, зміну або

припинення застосування примусового заходу медичного.

Огляд може бути проведений достроково, раніше шести місяців

перебування хворого на лікуванні, за відповідним запитом суду.

43. Питання про продовження, зміну або припинення

застосування примусового заходу медичного характеру вирішуються

судом на підставі заяви представника психіатричного закладу, до

якої додається обгрунтований висновок комісії лікарів-психіатрів.

44. Огляд хворого може бути доручений судом іншій комісії

лікарів-психіатрів, з переведенням хворого для стаціонарного

дослідження до відповідної установи у випадках:

- мотивованої незгоди суду з висновками комісії

лікарів-психіатрів;

- при оскарженні відмови суду задовольнити заяву

психіатричного закладу про зміну або припинення застосування

примусового заходу медичного характеру.

45. Висновки комісії лікарів-психіатрів про необхідність

припинення або зміну виду застосованих примусових заходів

медичного характеру викладаються в Акті психіатричного огляду,

копія якого додається до медичної карти хворого.

46. У разі відсутності підстав для припинення або зміни

застосування примусових заходів медичного характеру комісія

лікарів-психіатрів складає обгрунтований висновок про необхідність

продовження застосування цих заходів і направляє його до суду.

47. Заява психіатричного закладу про припинення застосування

або зміну виду примусового заходу медичного характеру разом з

Актом психіатричного огляду направляється до суду не пізніше

десяти діб після прийняття комісією відповідного рішення.

48. Припинення застосування або зміну виду примусового заходу

медичного характеру може бути здійснено при наявності в "Акті

психіатричного огляду" даних про позитивну зміну психічного стану

хворого або його одужання, внаслідок чого знизився або зник

ступінь його суспільної небезпечності і відпала необхідність

подальшого утримання і лікування в умовах психіатричного закладу.

Остаточне рішення у цих випадках приймає суд.

Поступове скасування примусового заходу медичного характеру

через заміну більш суворого його виду на менш суворий не є

обов'язковим.

49. Зміна раніше застосованого примусового заходу медичного

характеру на інший з більш суворими умовами нагляду, після набуття

ухвалою суду законної сили, може відбутися у випадках:

- виявлення нових обставин, які були невідомі

судово-психіатричній експертній комісії та суду і могли б суттєвим

чином вплинути на його рішення. Відновлення такої справи

відбувається згідно з чинним законодавством;

- вчинення хворим нового суспільно небезпечного діяння,

визнання його неосудним і призначення судом більш суворого

примусового заходу медичного характеру.

50. Хворий виписується за місцем проживання із психіатричного

закладу або переводиться до іншого з умовами нагляду, призначеними

судом, після того як ухвала суду набуває законної сили.

Переведення хворого до іншого психіатричного закладу згідно з

ухвалою суду здійснюється органами охорони здоров'я.

51. У разі припинення застосованих примусових заходів

медичного характеру, залежно від стану здоров'я, хворий

виписується за місцем проживання самостійно, у супроводі законних

представників або медичних працівників. До психоневрологічного

диспансеру (кабінету) направляється витяг з медичної карти хворого

і копія ухвали суду.

52. Хворий, який за психічним станом потребує постійного

стороннього догляду, після припинення застосованих примусових

заходів медичного характеру може бути переведений до психіатричної

лікарні за місцем проживання, при відсутності законного

представника - до вирішення його соціальних питань.

Витрати щодо переведення хворих покладаються на психіатричний

заклад, з якого він вибуває.

VI. СОЦІАЛЬНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ХВОРИХ

53. Керівництво психіатричного закладу:

- вживає необхідні заходи щодо захисту і охорони прав та

законних інтересів осіб, яким застосовані примусові заходи

медичного характеру згідно з ухвалою суду;

- при наявності підстав клопоче перед судом про визнання

хворого недієздатним і встановлення над ним опіки.

54. Психічно хворі, які мали трудові стосунки з підприємством

до госпіталізації їх до психіатричного закладу, під час

застосування примусового заходу медичного характеру користуються

правом отримання на загальних засадах допомоги за державним

соціальним страхуванням та пенсії при наявності ознак стійкої

втрати працездатності.

VII. НАГЛЯД І КОНТРОЛЬ ЗА ЗДІЙСНЕННЯМ

ПРИМУСОВОГО ЗАХОДУ МЕДИЧНОГО ХАРАКТЕРУ

55. Нагляд за законністю виконання ухвал судів про

застосування, продовження, зміну або припинення примусового заходу

медичного характеру здійснюється органами прокуратури на підставі

чинного законодавства України.

56. Контроль за своєчасним і правильним проведенням

лікувально-реабілітаційних заходів під час застосування

примусового заходу медичного характеру здійснюється

територіальними органами охорони здоров'я.

Начальник Головного управління

організації медичної допомоги населенню Н.Г.Гойда

ЗАТВЕРДЖЕНО

Наказ Міністерства охорони

здоров'я України

08.10.2001 р. N 397

ІНСТРУКЦІЯ

про порядок перевезення хворих на психічні розлади,

до яких застосовані примусові заходи медичного характеру

1. Хворі на психічні розлади (надалі - хворі), які визнані

неосудними і до яких за рішенням суду застосовані примусові заходи

медичного характеру із звичайним, посиленим або суворим наглядом,

можуть бути переведені із одного закладу в інший за ухвалою суду

або постановою судді про зміну застосування примусового заходу

медичного характеру.

2. Хворі, до яких за ухвалою суду або постановою судді

застосовані примусові заходи медичного характеру, із одного

психіатричного закладу в інший перевозяться силами і засобами

психіатричних закладів-відправників, а саме:

- із лікарні з суворим наглядом у відділення з посиленим

наглядом і в зворотному напрямку;

- із відділень з посиленим наглядом у відділення з

аналогічним видом нагляду іншої лікарні, а також із лікарень із

звичайним наглядом в лікарню (відділення) з суворим наглядом або

посиленим;

- у лікарні із звичайним наглядом.

3. Хворі, а також особи з тимчасовими психічними розладами,

із слідчих ізоляторів, тюрем і психіатричної лікарні для

засуджених в психіатричну лікарню з суворим наглядом, відділення з

посиленим або психіатричні заклади із звичайним наглядом

перевозяться:

- від слідчих ізоляторів, тюрем і лікарні для засуджених до

найближчих до них обмінних пунктів планових маршрутів внутрішніх

військ МВС України - силами і засобами установ-відправників;

- за плановими маршрутами - караулами внутрішніх військ МВС

України.

Хворі при перевезенні із слідчих ізоляторів, тюрем і

психіатричної лікарні для засуджених на всьому шляху руху

супроводжуються медичними працівниками цих установ.

4. Особи, які знаходилися в психіатричних закладах, де до них

застосовувались примусові заходи медичного характеру в зв'язку з

тимчасовим психічним розладом після одужання перевозяться у слідчі

ізолятори:

- із лікарень до найближчих до них обмінних пунктів планових

маршрутів внутрішніх військ МВС України - силами і засобами

органів внутрішніх справ за місцем дислокації психіатричного

закладу-відправника;

- за плановими маршрутами - караулами внутрішніх військ МВС

України.

5. Хворих із слідчих ізоляторів і тюрем у психіатричні

заклади охорони здоров'я для лікування на загальних підставах

перевозять силами і засобами слідчих ізоляторів і тюрем.

6. Хворих із психіатричної лікарні для засуджених в

психіатричні заклади охорони здоров'я перевозять силами і засобами

психіатричної лікарні для засуджених.

7. Витрати по перевезенню психічно хворих сплачуються за

рахунок установи-відправника.

8. Хворі перевозяться до психіатричних закладів за місцем їх

постійного проживання або місцем проживання їх опікунів без

направлень.

Хворі, які не мають місця постійного проживання, перевозяться

за направленнями керівників психіатричних закладів, а в складних і

спірних випадках за направленнями Міністерства охорони здоров'я

України.

Начальник Головного управління

організації медичної допомоги населенню Н.Г.Гойда