8. Характеристика форм фінансового забезпечення розширеного відтворення.

Фінансове забезпечення потреб розширеного відтворення є одним із головних напрямів фінансового впливу на процеси суспільного розвитку.

Фінансове забезпечення відтворювального процесу — це по­криття затрат на просте та розширене відновлення основних засобів за рахунок фінансових ресурсів, акумульованих суб'єктами господарювання і державою.

В умовах економічної і фінансової самостійності суб'єкти гос­подарювання формують джерела розширеного відтворення за ра­хунок власних фінансових ресурсів, залучених на акціонерній ос­нові або на пайових засадах грошових коштів інших підприємств, використання банківських кредитів, бюджетних асигнувань тощо. Іншими додатковими джерелами фінансового забезпечення можуть бути кошти, мобілізовані на ринку цінних паперів, іноземні інвестиції.

Фінансове забезпечення розширеного відтворення може здійснюватись у таких формах:

• бюджетне фінансування як надання коштів з бюджету на безповоротних засадах;

Надання бюджетних коштів на капітальні витрати забезпе­чує проведення єдиної економічної політики, створює фінансові передумови для регулювання структури суспільного відтворен­ня, розвитку пріоритетних галузей економіки. З переходом на ринкові умови господарювання порядок надання бюджетних коштів на капітальні вкладення поступово змінюється.

Нині їх можна отримати за допомогою цільових субсидій (інвестиційних асигнувань), субвенцій та інвестиційних подат­кових кредитів. Держава впливає на розвиток економіки шляхом прямої участі чи завдяки посередницькому регулюванню. Основними формами прямої участі є: бюджетне фінансування конкретних загальнодержавних структуроутворюючих інвестиційних прог­рам і кредитування за рахунок коштів бюджету.

Очевидно, що всі ці форми державного втручання в еко­номіку матимуть найбільший успіх, якщо грунтуватимуться на постійному вивченні її відтворювального процесу. Сам відтворювальний процес має свої особливості, що потребують нових методів фінансування з бюджету.

Цілком справедливо було б зазначити, що на період тран­сформації економіки державі належатиме вирішальна роль в інвестуванні економіки. Провідні європейські країни — прик­лад того. Так, у загальній структурі державних інвестицій у Ні­меччині 2/3 становить фінансова допомога підприємствам, а решту — пільгове оподаткування. У Німеччині нараховуєть­ся майже 10 тисяч програм, за якими реалізуються плани фі­нансової підтримки підприємств. Не існує практично галузей, які не отримували б державної допомоги. Дивує те, що сума субвенцій зростає швидше, ніж створення вартості в галузях, які їх отримують, ніж податкові надходження від федерації, зе­мель, муніципалітетів.

На сьогодні державне кредитування в країнах Європи здій­снюється в трьох формах — пряме кредитування, "вторинне" і спеціальне. Пряме кредитування здійснюється адміністратив­ними відомствами, чиї операції включаються до державного бюджету. "Вторинне" кредитування проводиться за рахунок коштів, зібраних для задоволення сукупних потреб і переданих установам, що перебувають у власності уряду. Спеціальне кре­дитування надається державними фінансовими інститутами, що спеціально створені для сприяння в досягненні програм­них цілей уряду.

• самофінансування передбачає відшкодування видатків суб'єк­тів господарювання з основної діяльності та її розвитку за раху­нок власних джерел. Принцип самофінансування допускає залу­чення кредитних ресурсів.

Можливі такі власні джерела ресурсів підприємств для розширеного відтворення: амортизаційний фонд (частково), прибуток, акціонерний і пайовий капі­тал.

Амортизаційний фонд ство­рюється за допомогою щорічних амортизаційних відрахувань і використовується для простого та частково для розширеного відтворення основних фондів. Спрямування амортизації на розширене відтворення основних фондів зумовлене специфі­кою її нарахування й витрачання: нараховується вона протягом усього нормативного строку служби основних фондів, а по­треба у її витрачанні настає лише після фактичного їхнього вибуття. Тому до часу заміни вибулих з експлуатації основ­них фондів нарахована амортизація є тимчасово вільною і може використовуватися як додаткове джерело розширеного відтворення. Крім того, використанню амортизаційних коштів на розшире­не відтворення сприяє науково-технічний прогрес, в резуль­таті якого деякі види основних фондів можуть знецінювати­ся, і тоді залучаються досконаліші та продуктивніші машини й обладнання.

Розширене відтворення не може бути забезпечене лише за рахунок амортизаційних відрахувань, оскільки вони призначені, головним чином, для простого відтворення. Тому капітальні вкладення значною мірою забезпечуються за раху­нок інших джерел фінансових ресурсів. До капітальних витрат передусім реінвестуються власні фінансові ресурси підприєм­ства. Туди спрямовується також акціонерний і пайовий капі­тал, що мобілізується на фінансовому ринку через емісію акцій та внески (паї) підприємств-партнерів.

У складі власних фінансових ресурсів, що використову­ються підприємствами на капітальні вкладення, важливе міс­це посідає прибуток. Останнім часом спостерігається тенден­ція до збільшення абсолютного розміру й частки прибутку в джерелах фінансування капітальних вкладень. Прогресив­ність цієї тенденції полягає в тому, що джерела відтворення основних фондів безпосередньо пов'язуються з результатами виробничої діяльності. У підсумку — посилюється матеріальна зацікавленість підприємств у досягненні кращих результатів виробництва, бо від них залежить своєчасність і повнота фор­мування фінансових джерел капітальних витрат.

- кредитування — це надання коштів на принципах повер­нення, платності, строковості і забезпеченості. Кредитні ресурси використовуються підприємством за браком власних фінансових ресурсів на капітальні вкладення. До кредитних ресурсів належать: довгострокові банківські кредити; позики інших підприємств; кошти від випуску облігацій та інших боргових зобов'язань.

Довгострокові кредити (понад 3 роки) можуть надаватися комерційними банками для формування основних фондів підприємств. Об'єктами кредитування є капітальні витрати на придбання основних фондів реконструкцію, модернізацію, розширення вже діючих основних фондів, нове будівництво.

оренда (лізинг) — це передання майна у користування за пев­ну плату і на певний строк. За економічної кризи 90-х років більшість підприємств України була неспро­можна власними коштами здійснювати технічне оновлення вироб­ництва. Відтак виникла об'єктивна необхідність розвитку лізинго­вого бізнесу, що уможливлює залучення приватних інвестицій для фінансової підтримки підприємств, особливо у сфері малого та се­реднього бізнесу.

З економічного погляду лізинг має певну схожість з банківським кредитом, який надається на придбання основних фондів. Кредитні та лізингові відносини між позичальником (лізингоодержувачем) та кредитором (лізингодавцем) будуються на умовах терміновості, оплати, повернення, матеріального забезпечення (застави). Кредитором може бути третя особа, наприклад банк.

Сутність лізингу та переваги порівняно з кредитом проявляється у його функціях:

• фінансовій;

• виробничій;

• збутовій.

Фінансова функція лізингу полягає:

• у звільненні підприємства від одномоментної повної оплати придбаних основних фондів та наданні їх на умовах довгостроково­го кредиту;

• у використанні підприємством податкових та амортизаційних пільг.

Оскільки орендну плату зараховують до складу валових витрат, то відповідним чином зменшується оподатковуваний прибуток під­приємства.

Застосування механізму прискореної амортизації сприяє не тіль­ки зменшенню оподатковуваного прибутку в лізингоодержувача, а й прискоренню технічного оновлення виробництва.

Виробнича функція лізингу полягає в оперативному вирішенні проблеми переоснащення виробництва не через купівлю машин та обладнан­ня, а через їх тимчасове використання на умовах платності. Це ефек­тивний засіб для забезпечення доступу підприємств до нових технологій та обладнання.

Збутова функція полягає в розширенні кола споживачів та осво­єнні нових сегментів ринку за рахунок залучення насамперед тих підприємств, що неспроможні відразу придбати те чи інше майно.

Лізинг-кредит сприяє активізації інвестицій приватного капіталу у сферу виробництва, поліпшенню фінансового стану товаровиробників, а також підвищенню конкурентоспроможності вітчизняних підприємств.

• інвестування — вкладення грошей у ті чи інші об’єкти з розрахунком на збільшення їх вартості, а також отри­мання додаткового доходу. Інвестиції можуть бути фінансові, тобто у цінні папери, або капітальні – в основні засоби.

За ринкових відносин важливе значення має вибір оптимальної структури джерел фінансування капітальних вкладень.

Структура джерел фінансування капітальних вкладень підприєм­ства залежить від багатьох факторів, зокрема: від оподаткування доходів підприємства; темпів зростання реалізації товарної продук­ції та їхньої стабільності; структури активів підприємства; стану ринку капіталу; відсоткової політики комерційних банків; рівня управління фінансовими ресурсами підприємства; суті стратегічних цільових фінансових рішень підприємства тощо.

Найприйнятнішим для підприємства є комплексний підхід до вибору джерел фінансування капітальних вкладень. Тоді основною передумовою визначення оптимальної структури таких джерел мо­же бути детальний аналіз:

по-перше, можливого обсягу внутрішніх джерел фінансування капітальних вкладень;

по-друге, можливого обсягу залучення додаткових коштів, пов'я­заного із подорожчанням капітальних витрат.

Згідно чинного законодавства джерелами фінансування капітальних вкладень можуть бути:

1) власні фінансові ресурси;

2) позичені фінансові ресурси;

3) кошти, отримані від продажу цінних паперів, внески членів тру­дових колективів;

4) кошти державного та місцевих бюджетів, позабюджетних фондів;

5) кошти іноземних інвесторів.

Власні фінансові ресурси включають внески засновників під­приємства, амортизаційні відрахування; прибуток, який використову­ється у вигляді засобів, резервів у процесі господарської діяльності.

Грошова частина внесків власників підприємства передовсім спрямовується на придбання основних засобів.

Сума амортизаційних відрахувань, що спрямовується на капі­тальні вкладення, залежить від балансової вартості основних засо­бів, норм амортизаційних відрахувань, структури основних вироб­ничих засобів.

Сума прибутку, що використовується на капітальні вкладення, залежить від розміру прибутку, який залишається в розпорядженні підприємства.

Коли капітальне будівництво здійснюється господарським спо­собом, у підприємства утворюються специфічні джерела фінансу­вання, які мобілізуються в процесі будівництва. До них належать: мобілізація внутрішніх ресурсів у будівництві, планові нагрома­дження від виконання будівельно-монтажних робіт господарським способом та економія від зниження їх собівартості.

Мобілізація внутрішніх ресурсів у будівництві є джерелом фінан­сування капітальних вкладень тоді, коли в процесі будівництва ско­рочується потреба в оборотних коштах на плановий період. Крім того, необхідно враховувати, що протягом планового періоду може статися приріст (зниження) стійкої кредиторської заборгованості. До її складу включають: заборгова­ність підрядним організаціям та постачальникам, строк сплати якої не настав; нормальну перехідну заборгованість робітникам та службов­цям із заробітної плати; резерв для наступних платежів. Приріст такої заборгованості означає зменшення потреби в коштах для фінансуван­ня капітальних вкладень, а скорочення кредиторської заборгованості призводить до збільшення такої потреби.

Планові нагромадження включають у кошториси будівництва за визначеними нормами (відповідно до собівартості будівельно-монтажних робіт) і враховують у джерелах фінансування капіталь­них вкладень, які виконуються господарським способом. Планові нагромадження у вигляді прибутку включаються в кошторис будів­ництва в розмірі 30% собівартості будівельно-монтажних робіт або 28,3% кошторисної вартості. Економія від зниження вартості буді­вельно-монтажних робіт досягається в результаті здійснення відповідних заходів.

Позичені та залучені кошти використовуються підприємством за браком власних фінансових ресурсів на капітальні вкладення.

До позичених та залучених коштів належать: довгострокові бан­ківські кредити; позики інших підприємств; кошти від випуску век­селів та інших боргових зобов'язань; кошти від емісії та реалізації цінних паперів, які належать підприємству; фінансування з благо­дійних засобів.

Іноземні інвестиції є важливим джерелом і засобом прискорення розширеного відтворення у перехідній економіці.

За рахунок державного бюджету фінансуються централізовані капітальні вкладення. Бюджетні кошти надаються державним підприємствам лише в тому разі, коли об'єкти включено до цільової комплексної програми, затвердженої Кабінетом Міністрів України. Із місцевих бюджетів фінансуються капітальні вкладення у комунальні підприємства.