3. Фінансова стратегія і фінансова тактика, їх сутність, завдання і взаємозв’язок.

Залежно від тривалості періоду і характеру завдань, що вирішуються, фінансова політика поділяється на фінансову стратегію і фінансову тактику.

Фінансова стратегія - довготривалий курс фінансової політики, розрахований на перспективу.

Головною стратегічною метою є забезпечення фінансовими ресурсами вирішення масштабних завдань, визначених програмою економічного і соціального розвитку країни.

У процесі розробки фінансової стратегії реалізуються такі завдання:

• прогнозування основних тенденцій розвитку фінансів,

• формування концепції використання фінансів,

• визначення принципів організації фінансових відносин.

Прикладом стратегічних завдань і відповідно їх фінансового забезпечення є: впровадження національної грошової одиниці, про­ведення приватизації, подолання інфляції та спаду виробництва.

Фінансова тактика спрямована на розв'язання завдань конкретного етапу розвитку суспільства за допомогою перегрупування фінансових ресурсів і зміни способів організації фінансових зв'язків.

Прикладом фінансової тактики є: вдосконалення системи опо­даткування, надання пільг окремим платникам, територіаль­ний перерозподіл фінансових ресурсів через бюджетну систему.

Фінансова політика підприємства це система форм та методів, які використовуються для фінансового забезпечен­ня його функціонування і досягнення визначеної мети.

Фінансова тактика підпорядкована фінансовій стратегії. Вона втілюється в суб'єктивних діях держави — фінансових зако­нах і управлінських рішеннях, спрямованих на досягнення стратегічних цілей регулювання та зумовлених певними завдан­нями й особливостями розвитку країни. Тому навіть у тій самій країні в різні часи не може бути цілком постійної фінансової політики. Вона має свої особливості, своєрідні риси на кожному історичному етапі розвитку.

Фінансова політика несе на собі відбиток суб'єктивних дій певних соціальних верств суспільства або окремих груп людей і пов'язана з про­цесом прийняття рішень у галузі політики, економіки і соціальній сфері. Тому фінансова стратегія і тактика зумов­люється передусім розстановкою політичних сил, а також тим, які партії, з якою метою її проводять. Так, прихід до влади представників консервативних, мілітаристських кіл суспільства з необхідністю спричинює (й історія це неод­норазово підтверджувала) проведення політи­ки гонки озброєнь і, відповідно, зростання воєнних видатків держави. Тому соціально-економічними наслідками такої політики завжди є антисоціальна спря­мованість виробництва в цілому, деформованість економі­ки, наступ не тільки на доходи, але й на права людини. Інший приклад: фінансова стратегія правлячих соціал-демократичних партій Західної Європи. Оскільки ринкове господарство само по собі не може забезпечити справед­ливий розподіл доходів та власності таким чином, щоб задовольнити соціальні потреби усього населення, прово­дяться активні тактичні заходи щодо перерозподілу новоствореної вартості, спря­мування значних ресурсів у соціальну сферу та соціальний захист.

Слід підкреслити, що якими б політичними силами не проводилася фінансова політика, вона завжди зумовле­на об'єктивними економічними процесами. Фінансова стратегія держави в епоху вільної конкуренції й вільної тор­гівлі мала обмежений вплив на економіку і сприяла процесу нагрома­дження капіталу численними підприємствами, які реалізували свою продукцію на ринку, що формувався стихійно. В їхніх інтересах держава про­водила фінансову стратегія «невтручання» в економіку. Перерозподілювана нею частка валового внутрішнього продукту (ВВП) була незначною (у Великобританії в 1890 р. вона становила 9,2%, Франції—12, США —7, Німеччині—13,2%). В міру концентрації й централізації виробництва та капіталу на основі науково-технічного про­гресу з'являється необхідність посилення економічної й со­ціальної діяльності держави. Фінансова політика, як і ра­ніше, сприяє процесу нагромадження капіталу, але на ви­щому якісному рівні. В цих умовах у провідних країнах світу простежується чітка тенденція до зростання частки ВВП, що перерозподіляється державою. У 1900 р. вона становила 8—22 %, у період світової економічної кризи 1929—1933 pp.—19—37%, а нині — вже 28— 55%.

За допомогою фінансової політики, страте­гія й тактика якої змінюються залежно від характеру і спрямованості пануючої економічної доктрини, здійснює­ться багатосторонній регулюючий вплив на ринкові відно­сини й процес розширеного відтворення. По-перше, фінанси і фінансова політика активно використовуються для спри­яння процесу нагромадження капіталу, який багато в чо­му визначає темпи економічного зростання. По-друге, за допомогою фінансів держава впливає на процес реалізації сукупного суспільного продукту в цілому і додаткової вар­тості зокрема. По-третє, фінанси відіграють важливу роль у процесі відтворення робочої сили. Таким чином, рух фі­нансової форми одержавлення сукупного суспільного про­дукту тісно пов'язаний з рухом окремих частин суспільного капіталу — постійного, змінного, додаткової вартості.