- •32 Лекції з «Фінансів»
- •Тема 3. Фінансове право і фінансова політика
- •Правове регулювання фінансових відносин. Взаємозв’язок фінансового права і фінансової політики.
- •Фінансова політика як складова економічної політики держави. Завдання фінансової політики.
- •Фінансова стратегія і фінансова тактика, їх сутність, завдання і взаємозв’язок.
- •Сутність і взаємозв’язок фіскальної та монетарної політики як основних складових напрямів фінансової політики.
- •Характеристика видів (у залежності від розв’язуваних завдань) і типів (у залежності від характеру регламентації) фінансової політики.
- •Сучасна фінансова політика України (характеристика за її окремими напрямами), її стратегічні і тактичні завдання.
- •Фінансовий механізм, його складові елементи. Зв’язок фінансового механізму з фінансовою політикою.
- •Характеристика форм фінансового забезпечення розширеного відтворення.
- •Фінансове планування: сутність, завдання, принципи і методи. Види фінансових планів, їх характеристика.
- •Зміст і призначення фінансового контролю, його види, форми і методи. Об’єкти і суб’єкти фінансового контролю.
- •Сутність аудиторського контролю. Забезпечення об’єктивності та неупередженості аудиторського висновку.
- •Характеристика фінансових важелів (фінансових показників, фінансових норм і нормативів, фінансових стимулів і санкцій, фінансових лімітів і резервів) як складових фінансового механізму.
-
Фінансова політика як складова економічної політики держави. Завдання фінансової політики.
Вплив фінансів на економічний і соціальний розвиток суспільства не можна зрозуміти без вивчення фінансової політики і фінансового механізму.
Політика як узагальнююче поняття охоплює всі напрями діяльності держави. Залежно від сфери суспільних відносин, яка є об'єктом політичного впливу, виділяють економічну, соціальну, культурну, технічну, бюджетну, кредитну, внутрішню і зовнішню політику.
Фінансова політика має самостійне значення і водночас є важливим засобом реалізації політики держави в будь-якій сфері суспільної діяльності - економіці, соціальній сфері, військовій реформі, в міжнародних відносинах.
Фінансова політика визначається як:
-
політика держави та інших суб'єктів господарювання у сфері фінансів;
-
складова частина економічної політики держави (суб'єктів економіки);
-
сукупність фінансових заходів (розподільчих і перерозподільчих), які здійснюються відповідними суб'єктами через фінансову систему.
Залежно від рівня економічної системи розрізняють:
-
фінансову політику держави (макрорівень);
-
фінансову політику підприємства (мікрорівень).
Зміст фінансової політики держави виражається в єдності її ланок:
-
розробка науково-обґрунтованих концепцій розвитку фінансів;
-
визначення основних напрямів використання фінансів, виходячи із необхідності вирішення економічних і соціальних завдань, що стоять на даний момент перед державою;
-
здійснення практичних дій. спрямованих на досягнення поставлених цілей.
Метою фінансової політики є оптимальний розподіл ВВП між галузями національної економіки, соціальними групами населення, територіями.
Основні завдання фінансової політики держави полягають у забезпеченні реалізації тої чи іншої державної програми відповідними фінансовими ресурсами.
Фінансова політика своє практичне втілення знаходить у:
-
фінансовому законодавстві;
-
фінансовому механізмі;
-
структурі доходів і видатків бюджету держави.
Фінансова політика підприємства це система форм та методів, які використовуються для фінансового забезпечення його функціонування і досягнення визначеної мети.
Основні завдання фінансової політики підприємства:
-
фінансове забезпечення поточної виробничо-господарської та інвестиційної
діяльності;
-
пошук резервів збільшення доходів, прибутку, підви щення рентабельності і платоспроможності;
-
виконання фінансових зобов'язань перед господарсь кими суб'єктами, бюджетом, банками;
-
мобілізація фінансових ресурсів у розмірах, необхід них для фінансування розвитку, збільшення власного капіталу тощо;
-
контроль за ефективним, цільовим розподілом і ви користанням фінансових ресурсів.
Провідні західні економісти, зокрема, Кемпбелл Р. Макконнелл і Стенлі Л. Брю ототожнюють поняття фінансово-бюджетної і фінансової політики, визначаючи їх як зміни, які вносяться урядом у порядок державних витрат і оподаткування і спрямовані на забезпечення повної зайнятості і неінфляційного національного продукту.
Більш структурованим є таке визначення: фінансова політика – складова економічної політики держави, яка здійснюється нею через фінансову систему, спрямована на мобілізацію фінансових ресурсів, їх оптимальний розподіл і раціональне використання.
Насамперед, фінансова політика повинна сприяти формуванню максимально можливого обсягу фінансових ресурсів, оскільки вони - матеріальна база будь-яких перебудов.
Не менш важливим є забезпечення раціонального розподілу коштів між галузями і сферами економіки, концентрація фінансових ресурсів на найважливіших напрямках економічного і соціального розвитку.
Фінансова політика повинна враховувати потреби суспільного розвитку, реальні економічні і фінансові можливості держави, тому вона залежить від конкретних історичних умов і завдань, які стоять перед суспільством. Вивчаючи вимоги, які теорія і практика господарювання ставлять до фінансової політики, слід усвідомити дуже важливий висновок - фінансова політика має бути адекватною закономірностям суспільного розвитку. Порушення цієї важливої вимоги призводить до значних втрат у народному господарстві.
Зміст фінансової політики, її основні напрями грунтуються на теоретичних концепціях, які визначають ступінь участі держави в управлінні економікою і використанні окремих інструментів реалізації фінансової політики, тобто конкретних форм організації фінансових відносин.
Основні напрями в теорії фінансів відносно ролі держави в розвитку суспільства в двадцятому столітті визначались дослідженнями класиків політекономії Адама Сміта (1723-1790) і Давида Рікардо (1772-1823), а також англійського економіста Джона Мейнарда Кейнса (1883-1946) та їх послідовників.
Сутність концепції основоположників класичної політекономії Адама Сміта і Давида Рікардо зводилась до невтручання держави в економіку, збереження вільної конкуренції. У ній головна роль у регулюванні економічного життя суспільства відводилась ринковому механізму. Виходячи з цих принципів, фінансова політика до кінця 20-х років XX ст. була спрямована на обмеження державних витрат і податків, на забезпечення збалансованого бездефіцитного бюджету держави. Доходи бюджету формувались здебільшого за рахунок непрямих податків, а переважна частина бюджетних коштів спрямовувалася на фінансування військових, управлінських витрат і витрат на обслуговування та погашення державного боргу.
Наприкінці 20-х років та в 30-40-ві роки завдання фінансової політики зводилися до послаблення впливу кризи надвиробництва на економіку, підтримання високої ділової активності і розширення платіжного попиту. Основні засади такої політики базувалися на кейнсіанській теоретичній концепції, яка обґрунтовувала необхідність посилення ролі держави в розвитку економіки через втручання в регулювання циклічного розвитку відтворювального процесу.
Результатом практичної реалізації такої теоретичної концепції стало зростання державних витрат на створення нових робочих місць, підвищення зайнятості населення, скорочення безробіття, активізацію підприємницької діяльності і формування додаткового попиту, що дало змогу збільшити національний дохід, а звідси з'явились можливості для збільшення видатків на фінансування соціальних потреб.
Зросла роль прогресивного прибуткового податку у забезпеченні державних доходів.
На відміну від попередньої теоретичної концепції кейнсіанська фінансова політика допускала можливість бюджетного дефіциту і навіть більше того - відводила бюджетному дефіциту активну роль у стимулюванні економічного зростання. Це обумовило розвиток державного кредиту. Дефіцитне фінансування державних витрат веде до розвитку ринку позичкового капіталу. Державні позики стають другим, після податків, джерелом формування фінансових ресурсів держави, що, у свою чергу, посилює роль фінансів у перерозподілі національного доходу.
У 70-х роках особливості фінансової політики визначаються неокласичним напрямом економічної теорії. У цей період процес розширеного відтворення в країнах з ринковою економікою характеризується різким підвищенням нестабільності, сповільненням темпів економічного зростання, збільшенням резервної армії праці, зростанням бюджетного дефіциту, державного боргу, інфляції. Циклічні кризи 1974-1975 та 1980-1982 рр. переплелися з валютно-фінансовою, енергетичною, сировинною, екологічною та продовольчою кризами на тлі структурних змін, що відбувались у продуктивних силах. У таких умовах практичні рекомендації державного втручання стосувались не тільки доходів і видатків державного бюджету, а й регулювання грошового обігу, валютного курсу, ринку позичкових капіталів і цінних паперів. Неокласики запропонували розробку довгострокової стратегії, яка дала б змогу проводити стабільну фінансову політику. На їхню думку, відсутність різких реакцій з боку держави на кожне циклічне зрушення - кращий спосіб не тільки пом'якшення самих коливань у довгостроковій перспективі, а й обмеження ролі держави і забезпечення вільної ринкової системи.
У сучасних умовах більшість розвинутих країн у своїй фінансовій політиці використовують різні елементи як кейнсіанської. так і неокейнсіанської теорії державного регулювання.
В країнах соціалістичної орієнтації фінансова політика формувалась під впливом марксистсько-ленінської теорії сутності і функцій соціалістичної держави і спиралась на принцип фінансової централізації. Фінансова централізація передбачала не тільки концентрацію переважної частини фінансових ресурсів у розпорядженні держави, а й монополію держави в організації фінансових відносин.
У цих країнах держава безпосередньо керувала всіма сферами суспільного життя за допомогою планів економічного і соціального розвитку. Відповідно до марксистсько-ленінської теорії зростаючої ролі держави в розвитку суспільства був здійснений перехід від податкової форми перерозподілу національного доходу до його прямого розподілу у сфері виробництва і перерозподілу через державний бюджет. Виходячи з ідеологічних постулатів про пріоритетність суспільних інтересів перед особистими, 3/4 створеного національного доходу держава концентрувала в бюджеті.
Фінансова централізація призвела до монопольного державного регулювання ціноутворення, грошового обігу, системи розрахунків, кредитних-відносин. Отже, всі вартісні елементи системи управління об'єднались в одну адміністративно-командну систему управління всім виробництвом.
Оцінюючи фінансову політику, що проводилась в умовах адміністративно-командної системи управління, слід відзначити, що сама по собі фінансова політика не може бути поганою чи хорошою. Визначальним є те, наскільки вона відповідає інтересам суспільства і наскільки сприяє досягненню поставлених цілей і вирішенню конкретних завдань. У роки перебудови і переходу до ринкових відносин планово-адміністративна фінансова політика перестала відповідати конкретно-історичним умовам. Завищена оцінка ролі монетарних механізмів у регулюванні перехідної економіки, втрата керованості економікою посилили масштаби фінансової кризи.