2. Попит на гроші

Ринкова економіка передбачає постійний обмін благами, який опосередковується грішми. Уже ця обставина зумовлює потребу в певній кількості грошей для здійснення економічних операцій. Гроші — це актив, який пропонує переваги ліквідності, бо за них без будь-яких витрат можна придбати будь-яке благо. Вони служать одиницею обліку, дозволяючи вимірювати ціни та доходи. У той же час гроші виступають і засобом збереження, або заощадження. Вони служать засобом розрахунку по контрактах. Це зумовлює для кожного суб'єкта економічної діяльності потребу в певній кількості грошей для її забезпечення. При цьому треба мати на увазі, що попит на гроші розглядається як попит на їх певний запас, що існує на певний фіксований у часі момент. Це відрізняє попит на гроші від поняття «грошовий доход», який характеризує не запас грошей, а їх потік. Коли, наприклад, місячна заробітна плата особи складає 1000 грн., то вони виступають як доход, тобто як потік грошей протягом певного періоду часу, а не їх запас.

Отже, попит на гроші — це потреба у певній кількості грошей для здійснення економічної діяльності. Згідно з кейнсіанською теорією попит на гроші визначається трьома причинами.

По-перше, фізичним особам потрібні гроші для фінансування повсякденного придбання товарів та послуг. Це так званий трансакційний мотив зберігання грошей, що виникає із зручності їх користування.

По-друге, індивідам необхідні гроші на непередбачувані та непрогнозовані витрати. Це мотив забезпечення безпеки або обережності.

По-третє, фізичні особи прагнуть мати гроші для збереження багатства. Цей мотив називають спекулятивним.

Залежно від причини, що зумовлює попит на гроші, виділяють два види останнього: попит на гроші для операцій (Д_t та попит на гроші як на активи (Д_а). Попит на гроші для операцій зумовлений потребою у грошах для здійснення різного роду операцій, опосередкованих грішми. Як фізичні, так і юридичні особи потребують грошей як засобу обміну, щоб купувати на них необхідні товари, виплачувати заробітну плату, розраховуватися за борговими зобов'язаннями тощо. Попит на гроші для операцій, в першу чергу, залежить від двох чинників: обсягу реального ВВП і рівня цін. Якщо рівень цін не змінюється, то для реалізації більшої маси вироблених товарів та послуг потрібна і більша маса грошей. Такий же зв'язок між попитом на гроші і рівнем цін. Якщо останній підвищується, то збільшується і попит на гроші для операцій. Отже, попит на гроші для операцій змінюється прямо пропорційно зміні номінального валового внутрішнього продукту.

Друга причина попиту на гроші пов'язана з їх функцією як засобу заощадження і нагромадження. Люди утримують гроші, а отже, пред'являють на них попит, для нагромадження вартості. Тому вони тримають свої фінансові активи у різних формах — акціях корпорацій, державних або приватних облігаціях або на рахунках у банках. Це зумовлює попит на гроші з боку активів.

Утримування збережень у формі активів пов'язано з так званою теорією портфеля, яка дає рекомендації щодо інвестування багатства у «портфель», який є набором цінних паперів. Ця теорія ґрунтується на положенні, що люди шукають великих надходжень від своїх інвестицій, але не схильні при цьому ризикувати. Ризикові вклади вони здійснюватимуть тоді, коли доход від них буде високим. З двох видів активів, що приносять однакові доходи, як правило, обирають безпечніший. Портфель повинен включати як низько ризикові, так і високо ризикові активи.

Попит на гроші як на активи залежить від величини відсоткової ставки. Якщо вона низька, то вигідніше тримати збереження в облігаціях, оскільки вони дають доход виший, ніж при збереженні грошей у вигляді готівки чи на рахунках до запитання у банках. При підвищенні відсоткової ставки доходність облігацій буде меншою, ніж доход від збереження грошей у банку. Тому потреба у грошах для придбання активів буде скорочуватись. Отже, величина попиту на гроші як активи обернено пропорційна рівню відсоткової ставки.

Таким чином, загальна потреба у грошах складається з попиту на гроші для операцій і попиту на гроші як на активи. Якщо позначити загальну величину попиту на гроші через Dm, то її можна визначити за формулою:

D_m - D_t + D_a.

Отже, попит на гроші є, насамперед, попитом на гроші для операцій, тобто для обміну. Гроші потрібні для того, щоб обмінювати їх на товари та послуги. Тому потреба у грошах, у першу чергу, залежить від того обсягу товарів та послуг, що буде реалізовуватися протягом певного періоду часу, та рівня цін на них. Але цих параметрів не досить, щоб визначити кількість грошей, необхідних для обміну. Справа в тому, що кожна грошова одиниця протягом певного періоду часу може обслужити обіг товарів, ціна яких у декілька разів більша, тобто становить кілька грошових одиниць. Тому потрібно знати ще один параметр, а саме швидкість обігу грошей. Якщо позначити через М кількість грошей, що потрібна для обслуговування товарного обміну, через Р — абсолютний рівень цін, через у — реальний обсяг виробництва і через V — швидкість обігу грошей у русі доходів, то формула, що дає змогу кількісно визначити грошову масу, необхідну для обслуговування товарного обміну, буде такою:

MV = Py.

Ця формула одержала назву фор­мули Фішера, або «рівняння обігу».

З формули видно, що величина грошей в обігу залежить від трьох чинників. По-перше, абсолютного рівня цін. За інших рівних умов, що вищий рівень цін, то більше потрібно грошей для обігу. По-друге, від реального обсягу виробництва. Його зростання спричинює збільшення суми доходу домогосподарств, підприємств, а отже, і збільшення кількості закуповуваних товарів та послуг, збільшення обсягу обмінних згод, а отже, і грошей для їх обслуговування. По-третє, від швидкості обігу грошей, тобто кількості оборотів на рік, яку в середньому здійснює кожна грошова одиниця.