Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
эконом.теория.doc
Скачиваний:
1
Добавлен:
09.11.2018
Размер:
2.05 Mб
Скачать

3. Агропромисловий комплекс (апк), його структура і функції

Друга половина XX ст. характеризується істотними особливостями розвитку сільськогосподарського виробництва, найхарактернішою серед яких є агропромислова інтеграція і утворення на її основі агропромислового комплексу, або агробізнесу. Під впливом науково-технічної революції у сільськогосподарському виробництві розвинутих країн відбувається інтенсивний процес його модернізації, що виявляється у встановленні якісно нових типів виробництва. Його суть у формуванні методів здійснення господарської діяльності, що приходять на зміну традиційним, доіндустріальним методам виробництва. Зрослий економічний потенціал розвинутих країн дозволив здійснювати перехід сільського господарства до великого машинного виробництва, одним з ознак якого є широке використання досягнень науки.

Практика показує, що наукові й технічні відкриття все більше стають невід'ємною частиною сільськогосподарського виробництва. Бурхливий розвиток природничих наук дозволив з'ясувати процеси життєдіяльності рослинного та тваринного світу. Досягнення біохімії, біофізики та Інших наук відкрили небачені можливості свідомого регулювання внутрішніх процесів, що відбуваються в організмі рослин і тварин. Науково-технічна революція створила Широкі можливості радикальних перетворень у сільськогосподарському виробництві. По-перше, відбулися революційні зміни у технологічному базисі цієї галузі. Виробничі процеси були значно механізовані, майже ліквідована ручна праця. Запроваджено якісно нові типи виробництва, що базуються на індустріальних формах праці. По-друге, індустріалізація виробництва істотно змінила рівень конкуренції та спеціалізації. Підвищення рівня індустріалізації викликало зростання капіталомісткості виробництва, що і зумовило, з одного боку, зростання розмірів підприємства, тобто концентрацію виробництва, а з іншого — його спеціалізацію. За таких умов неминучою стала поява нових форм кооперування як між самими сільськогосподарськими виробниками, так і між виробниками інших галузей для встановлення безпосередніх економічних зв'язків між сільським господарством і пов'язаними з ним підприємствами промисловості та торгівлі. Це поклало початок інтеграції — процесу економічного об'єднання підприємств аграрного та промислового типу. Вона здійснюється у двох формах — горизонтальної та вертикальної інтеграції.

Горизонтальна інтеграція — це створення великих сільськогосподарських підприємств. Вона базується на концентрації та централізації виробництва і капіталу і виявляється у створенні спільних великих підприємств з виробництва певних видів сільськогосподарської продукції. Формами їх можуть бути великі фірми, господарські товариства, державні та змішані підприємства. Вони відіграють провідну роль у виробництві сільськогосподарської продукції. Наприклад, у США великі корпорації, що складають 1 % усіх сільськогосподарських підприємств, одержують понад 50 % валового сільськогосподарського доходу.

Вертикальна інтеграція — це форма організації економічних процесів, при якій великі промислові та торгові підприємства утворюють постійні економічні зв'язки із власне сільськогосподарськими виробниками. Така інтеграція охоплює сільське господарство, підприємства переробної промисловості, складські та торгові підприємства, виробників сільськогосподарських засобів виробництва, об'єднуючи їх у єдину, взаємопов'язану систему. Вона здійснюється двома методами: шляхом договірних відносин між сільськогосподарськими та іншими корпораціями і через пряме включення або підпорядкування сільськогосподарських підприємств промисловим та іншим корпораціям. Вертикальна інтеграція сприяє розвитку продуктивних сил у сільському господарстві і пов'язаних із ним галузях, прискорює процеси обігу товарів, скорочуючи проміжні ланки у торгівлі, і, в кінцевому підсумку, підвищує ефективність інтегрованих суб'єктів економічної діяльності.

За сучасних умов набула поширення така форма вертикальної інтеграції, як диверсифікація, що полягає у проникненні великих промислових і торгових компаній, не пов'язаних між собою ні технологічно, ні функціонально, у сільське господарство, скуповуванні ними земель сільськогосподарського призначення і організації на них виробництва продукції. Однак наприкінці XX ст. інтенсивність такої форми інтегрування значно зменшилась.

Агропромислова інтеграція супроводжується і зростаючим впливом на неї з боку держави. Державне регулювання, аграрної економіки охоплює дедалі ширше коло аграрної економіки через такі заходи, як державні субсидії і позики на здійснення великих заходів із підвищення ефективності цього сектора економіки.

Процеси агропромислової інтеграції стали основою формування агропромислового комплексу. Це комплекс взаємопов'язаних галузей і сфер економіки, що функціонують у єдності і забезпечують виробництво, переробку та доведення до споживача сільськогосподарської продукції. Його суть полягає у встановленні нових взаємозалежних технологічних та економічних зв'язків між складовими частинами шляхом горизонтальної та вертикальної інтеграції.

Агропромисловий комплекс є якісно новим ступенем розвитку зв'язків і взаємозалежностей сільського господарства з іншими галузями економіки. Вони, по суті, зливаються і функціонують як єдиний організм. Досягнення загального кінцевого результату, яким є задоволення потреб населення у продовольчих товарах та сільськогосподарській сировині, залежить від синхронного, пропорційного розвитку усіх суб'єктів агропромислового комплексу.

Структура агропромислового комплексу охоплює чотири складові частини, або сфери. Перша включає власне сільське господарство: галузі рослинництва, тваринництва, лісове господарство. Другу сферу утворюють галузі та підприємства, що забезпечують сільське господарство засобами виробництва. Це підприємства сільськогосподарського машинобудування, виробництва техніки для галузей, що перероблюють сільськогосподарську продукцію, хімічної промисловості, які виготовляють добрива та засоби захисту рослин і тварин, мікробіологічна та комбікормова промисловість. Третьою сферою виступають галузі, що забезпечують переробку і доведення сільськогосподарської продукції до безпосереднього споживача. Вона включає підприємства, що займаються переробкою сільськогосподарської продукції, її транспортуванням, зберіганням і реалізацією споживачам. Четвертою сферою є виробнича і соціальна інфраструктура. Це підприємства і організації, що здійснюють будівельні та меліоративні роботи, матеріально-технічне постачання, кредитно-фінансові, рекламні та страхові установи, що обслуговують суб'єкти АПК, шляхи сполучення, елеваторне-складське господарство. До цієї сфери належать і заклади, що надають соціальні послуги сільському населенню — навчальні та медичні заклади, житлово-комунальні підприємства, заклади культури тощо.

Агропромисловий комплекс виконує ряд функцій. Однією з найважливіших є забезпечення потреб населення країни у продуктах харчування. Яких би висот не досяг науково-технічний прогрес, забезпечення однієї з найважливіших потреб людини як живого організму здійснюється благами, що створюються в АПК. Розмір цих благ — одна з найважливіших складових рівня життя у кожній країні. Другою функцією АПК є створення сировинної бази для галузей, що виробляють непродовольчі споживчі товари та продукти виробничого призначення. Важливе призначення АПК — підтримання і нарощування ефективності основного засобу сільськогосподарського виробництва, яким є земля, та забезпечення економічної рівноваги у природно-господарському середовищі Виконує АПК і таку соціальну функцію, як поліпшення соціальних умов працівників сільського господарства.

Агропромисловий комплекс відіграє важливу роль у розвитку як економіки, так і соціальне-політичного життя кожного суспільства. Він навіть у високорозвинених країнах забезпечує значну частку створюваної продукції і зайнятості працездатного населення. Так, у США в АПК зайнято близько 1/3 економічно активного населення, у Франції — понад 1/4, у ФРН і Великій Британії — 15—20 %. Він забезпечує підвищення продуктивності праці, сприяє зближенню умов життя міського і сільського населення, полегшенню та економії праці у домогосподарствах, зменшенню аграрного перенаселення тощо.

В Україні агропромисловий комплекс є одним з найважливіших секторів економіки. Тут зосереджено понад половину функціонуючих нині виробничих фондів, виробляється близько половини валового внутрішнього продукту, 2/3 споживчих товарів, прямо або опосередковано за його рахунок формується ЗО % зведеного бюджету, зайнято майже 40 % працездатного населення. Однак становлення АПК далеко не завершено як організаційно, так і технологічно. Він характеризується незбалансованістю окремих сфер і галузей, застарілістю матеріально-технічної бази, неузгодженістю господарського механізму. Тому не є перебільшенням висновок про те, що за нинішніх умов доля реформ і майбутнього України значною, якщо не найбільшою мірою, залежить від агропромислового комплексу, а це вимагає його докорінної перебудови, одним з напрямів якої є аграрні реформи.