2. Державний бюджет і бюджетний дефіцит

Фінансові відносини між державою з одного боку, і підприємствами, закладами і населенням з іншого боку називаються бюджетними відносинами. Вони, по-перше, виникають у розподільному процесі, обов'язковим учасником якого є держава, і, по - друге, пов'язані з формуванням та використанням централізованого фонду грошових коштів, призначених для задоволення загальнодержавних потреб.

Бюджетні відносини — багатоманітні, бо опосередковують різні напрями розподільчого процесу — між секторами економіки, галузями та територіями країни, їх реалізація здійснюється через систему установ та організацій. Сукупність бюджетних відносин та відповідних їм інституцій складає бюджетну систему країни, її структура залежить від державного устрою країни. У федеральних державах вона трирівнева: федеральний рівень, рівень суб'єктів федерації і місцевий рівень. У державах з унітарним устроєм бюджетна система дворівнева — державний бюджет і місцеві бюджети.

Бюджетна система України складається з державного бюджету України, республіканського бюджету Автономної Республіки Крим та місцевих бюджетів. Сукупність цих бюджетів є зведеним бюджетом. Він використовується для аналізу і визначення засад державного регулювання економічного і соціального розвитку країни.

Бюджетна система ґрунтується на устрої, що визначений Бюджетним кодексом України. Бюджетний устрій — це організація і принцип, побудови бюджетної системи, її структури, взаємозв'язок між окремими ланками бюджетної системи. Він ґрунтується на принципах єдності, повноти, достовірності, гласності, наочності і самостійності усіх бюджетів, що входять до бюджетної системи України. Принцип єдності означає існування єдиного рахунку доходів і видатків кожної ланки бюджетної системи. Він забезпечується єдиною правовою базою, єдиною бюджетною класифікацією, погодженими принципами бюджетного процесу і єдиною грошовою системою. Принцип повноти полягає у відображенні у бюджеті усіх доходів і видатків. Принцип достовірності — це формування бюджету на основі реальних показників та науково обґрунтованих нормативів. Принцип гласності забезпечує висвітлення у засобах масової інформації показників бюджету і звітів про їх виконання. Принцип самостійності означає забезпечення бюджетів усіх рівнів наявністю власних доходів згідно з чинним законодавством.

Сукупність бюджетних відносин щодо формування та використання бюджетного фонду країни складає державний бюджет. Це грошові відносини, що виникають у держави з юридичними та фізичними особами щодо перерозподілу чистого валового продукту у зв'язку із утворенням та використанням бюджетного фонду, призначеного для фінансування економіки, соціально-культурних заходів, потреб оборони і державного управління. Державний бюджет — це план утворення і використання фінансових ресурсів для забезпечення функцій, що здійснюються органами державної влади. Завдяки бюджету держава має можливості зосереджувати фінансові ресурси на вирішальних ділянках економічного і соціального розвитку.

Суть державного бюджету виявляється у його функціях.

По-перше, він виконує перерозподільну функцію, через яку здійснюється концентрація грошових коштів у розпорядженні держави і їх використання для задоволення загальнодержавних потреб. За допомогою державного бюджету перерозподіляються ВВП і національний доход між галузями, регіонами та різними прошарками населення.

По-друге, державний бюджет використовується для державного регулювання і стимулювання економіки.

По-третє, за допомогою державного бюджету здійснюється фінансове забезпечення соціальної політики, а також: широкомасштабний перерозподіл доходів з метою досягнення більшої соціальної справедливості.

По-четверте, бюджет дозволяє здійснювати контроль за утворенням і використанням централізованого фонду грошових ресурсів, дає можливість з'ясувати, наскільки своєчасно і повно фінансові ресурси надходять у розпорядження держави, як фактично складаються пропорції у розпоряджанні бюджетними коштами, наскільки ефективно вони використовуються .

Згідно з чинним законодавством доходи бюджетів утворюються за рахунок надходжень від сплати фізичними та юридичними особами податків, зборів та інших обов'язкових платежів, а також неподаткових надходжень. До податкових належать обов'язкові безвідплатні неповоротні платежі на користь бюджету. Сюди також: включаються штрафи та пеня, що стягуються за порушення податкового законодавства. Ця група надходжень до державного бюджету включає податки на додану вартість, на прибуток підприємств і організацій усіх форм власності, на майно підприємств і організацій, акцизний збір, плату за землю. Місцеві бюджети до цієї групи доходів включають місцеві податки і збори. Неподатковими доходами є доходи від державної власності, зокрема орендна плата за оренду державного майна, дивіденди, одержані від акцій та інших цінних паперів, що належать державі у господарських товариствах, надходження від зовнішньоекономічної діяльності, від реалізації державного майна, в т.ч. і в процесі приватизації, від внутрішніх і зовнішніх позик і повернутих державі позик та відсотків за наданими державою позиками і кредитами. Третю групу доходів державного бюджету становлять доходи цільових бюджетних фондів, зокрема, внески до фондів пенсійного, сприяння зайнятості населення, здійснення заходів щодо ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи та соціального захисту населення.

Розглянемо видатки державного бюджету. Вони включають усі неповоротні платежі незалежно від того, є вони оплатними (тобто заплаченими в обмін на щось) чи безоплатними. Видатки поділяються на поточні та видатки розвитку.

Поточні видатки — це витрати бюджетів на фінансування мережі підприємств, установ, організацій і органів, яка діє на початок бюджетного року, а також фінансування заходів щодо соціального захисту населення. Видатки розвитку — це витрати бюджетів на фінансування інвестиційної та інноваційної діяльності. До них належать фінансування капітальних вкладень виробничого і невиробничого характеру, структурної перебудови економіки, субсидій та інші видатки, пов'язані з розширеним відтворенням.

Основними напрямами витрат державного бюджету є такі:

1) фінансування програми підтримання та підвищення життєвого рівня та заходів соціального захисту населення;

2) фінансування заходів у галузі освіти, культури, науки, охорони здоров'я, фізичної культури;

3)фінансування галузей економіки;

4) утримання органів державної влади і управління;

5) витрати на оборону;

6) здійснення зовнішньоекономічної і зовнішньополітичної діяльності;

7) обслуговування внутрішнього та зовнішнього державного боргу.

У країнах із соціальною ринковою економікою головне місце займають витрати на фінансування соціально-культурного розвитку та соціальний захист населення, їх частка складає близько половини бюджетних витрат. Така структура витрат свідчить про соціальну спрямованість бюджетної політики держави. Соціальні витрати бюджету створюють сприятливі умови для збереження і примноження освітнього, культурного, наукового потенціалу суспільства, зміцнення здоров'я населення, надання допомоги соціально найменш захищеним прошаркам населення.

Таким чином, соціальні бюджетні витрати відіграють подвійну роль. З одного, боку вони служать соціальній стабілізації суспільства, зростанню його життєвого рівня, а з іншого — створюють такий чинник економічного розвитку, як кваліфікована робоча сила. На жаль, в Україні ще не створені сприятливі умови для такої спрямованості витрат бюджетів усіх рівнів.

Однією з найважливіших макроекономічних проблем є збалансованість державного бюджету. Оптимальним є таке співвідношення, коли доходи та видатки урівноважуються. У випадку перевищення видатків над доходами виникає бюджетний дефіцит. Таке становище пов'язане як з об'єктивними, так і з суб'єктивними чинниками. До перших належать різні природні та соціальні катаклізми, що викликають непередбачені видатки. До дефіциту можуть призвести і спади в економіці, коли обсяги виробництва скорочуються, що спричинює зменшення доходів суб'єктів господарської діяльності і відповідне зменшення надходжень до бюджету. До суб'єктивних чинників належать вольові рішення, що приймаються представниками влади з порушенням чинного законодавства.

Дефіцитність державного бюджету є досить поширеним явищем, характерним для переважної більшості країн. Деякі фахівці навіть вважають помірний дефіцит корисним для економічного розвитку. Однак у цілому бюджетний дефіцит негативно впливає на стан економіки і соціальну сферу суспільства. Він породжує державний борг. Це, по суті, сума минулих непогашених бюджетних дефіцитів країни. Світова практика показала, що перевищення державного боргу вдвічі порівняно із ВВП, призводить до дестабілізації економіки, розладу грошового обігу, різкого скорочення соціальних програм та інших негативних наслідків. Тому, як правило, кожна країна законодавче визначає межі державного боргу. Бюджетним кодексом України визначено, що величина основної суми державного боргу не повинна перевищувати 60% фактичного річного обсягу ВВП країни. В Україні на початок 2000 р. державний борг становив майже 80 млрд. грн., переважна частина якого — зовнішня заборгованість (майже 65 млрд. грн., або 12,5 млрд. доларів США. У розрахунку на душу населення це 200 дол.). Які ж шляхи усунення бюджетного дефіциту, а отже, і попередження державного боргу? Основними джерелами покриття бюджетного дефіциту є:

1) продаж державних цінних паперів;

2) одержання позик у банків та позабюджетних фондів;

3) додаткова грошова емісія.

В Україні тривалий час для покриття бюджетного дефіциту використовується випуск облігацій та пряме кредитування Національного банку. Це і призвело до утворення того державного боргу, про який йшлося.

Одним із важелів зниження бюджетного дефіциту є зменшення у процесі виконання державного бюджету передбачених видатків. Це так званий секвестр бюджету/. Чинним законодавством України передбачено, що коли в ході виконання бюджету рівень дефіциту перевищує встановлений або виникає значне зниження надходжень, органи законодавчої влади на пропозицію виконавчої влади приймають рішення про пропорційне скорочення затверджених бюджетних видатків щомісячно по всіх статтях бюджету до кінця бюджетного року. Але таке скорочення не повинно стосуватися так званих захищених статей, перелік яких визначається відповідним органом законодавчої влади. Процедура такого уточнення визначається Бюджетним кодексом України.

Можливе і перевищення доходів бюджету над видатками. Така ситуація називається бюджетним профіцитом. Як правило, така ситуація виникає рідко.