Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
эконом.теория.doc
Скачиваний:
1
Добавлен:
09.11.2018
Размер:
2.05 Mб
Скачать

4. Фіскальна політика держави

Серед складових сукупного попиту значне місце займають витрати держави та податки. Маніпулюючи цими елементами, держава може впливати як на сукупний попит, так і на сукупну пропозицію, регулювати макроекономічну рівновагу. Система заходів регулювання державою цих процесів за допомогою податків та різного роду державних витрат і називається фіскальною, або бюджетною політикою. Це рішення, які приймаються державою щодо своїх витрат та податків. До державних витрат належать витрати, що здійснюються державою на утримання своїх органів, а також: на закупку товарів та послуг — військової техніки, сільськогосподарської продукції, товарів та послуг для державного будівництва, утримання державних закладів тощо. Значне місце серед таких закупок займає державне замовлення, особливо на сільськогосподарську продукцію. За підрахунками західних економістів, держава через систему закупок забезпечує в ряді розвинутих країн ринкової економіки реалізацію до 20 % валового національного продукту. Як правило, державні закупки поділяють на закупки для власного споживання держави і закупки для регулювання ринку. Останні державою використовуються для впливу на циклічний характер розвитку економіки: в періоди криз та депресій держава, як правило, розширює закупки, збільшуючи попит і стимулюючи зростання виробництва, а в періоди піднесення скорочує їх, щоб запобігти «перегріву» економіки. У практиці розвинутої ринкової економіки таке регулювання отримало назву «стоп—вперед» (stop — go), тобто гальмувати при піднесенні і підштовхувати вгору при спаді.

Регулюючу роль у періоди криз відіграє і організація за рахунок видатків державного бюджету громадських робіт. Це дозволяє залучити до їх здійснення безробітних і тим, з одного боку, зменшити витрати на виплату допомоги по безробіттю, а з іншого — збільшити споживання за рахунок одержаних за ці роботи доходів.

Стимулюючу роль відіграють і трансфертні платежі держави, такі як пенсії, допомога, стипендії. Вони сприяють збільшенню сукупного попиту і тим самим впливають на поліпшення економічної кон'юнктури.

Другим елементом фіскальної політики є податки. Вони виконують суперечливі функції. Оскільки податки є основним джерелом доходів держави, то остання зацікавлена, щоб збирати їх якомога більше. У той самий час податки значною мірою впливають на підприємницьку діяльність, оскільки для підприємців вони є, по суті, витратами. Що вищий рівень податків, то активність підприємницької діяльності нижча. Разом з тим податки є важливим інструментом соціальної політики, і держава використовує їх для перерозподілу доходів на користь бідних верств населення. Тому держава і використовує податки як інструмент своєї фіскальної політики, надаючи перевагу тим чи іншим їх функціям.

Одним із важелів використання податків державою є рівень податкової ставки, її підвищення за інших рівних умов спричинює збільшення податкових надходжень до бюджету. Водночас за певною межею їх зростання пригнічує підприємницьку діяльність, бо знижує її доходність. Це викликає скорочення такої діяльності або «втечу» її у тіньову економіку. Тому при використанні податкових ставок потрібно враховувати так звану криву Лаффера, яка ілюструє тезу, що існує оптимальна податкова ставка, за якою максимізується обсяг податкових надходжень. За ставки, що перевищує оптимальну, обсяг податкових надходжень зменшується, а отже зменшується і стимулюючий вплив на виробництво.

Отже, фіскальна політика — це система заходів держави у сфері державних витрат та податків, пов'язаних із регулюванням становища в економіці. Як така вона виконує кілька функцій.

По-перше, за допомогою названих заходів держава впливає на кон'юнктуру економічного розвитку країни, здійснює антициклічне регулювання економіки.

По-друге, через заходи фіскальної політики держава здійснює перерозподіл валового національного продукту, бо через податки та інші фіскальні канали зменшує або збільшує доходи власників чинників виробництва.

І, по-третє, фіскальна політика виконує функцію нагромадження ресурсів у розпорядженні держави для реалізації соціальних програм.

Розрізняють дискреційну та недискреційну фіскальну політику. Дискреційна фіскальна політика — це свідоме маніпулювання податками та урядовими видатками з метою зміни обсягу ВВП та зайнятості і контролю над інфляцією. Вона передбачає зміни в оподаткуванні або програмах державних видатків, що пов'язано із прийняттям нових законів, якими можна змінювати структуру фіскальної політики. Основними знаряддями дискреційної фіскальної політики є громадська робота і зміни ставок податків.

Недискреційна фіскальна політика — це вплив на обсяги виробництва через так звані автоматичні, або вбудовані, стабілізатори. Останні є механізмами, дія яких постійно спрямована на обмеження циклічних коливань. До них належать податкові ставки і розміри виплат по безробіттю. Так, шляхом податкових ставок автоматично встановлюється залежність між ВВП і розміром податкових надходжень, оскільки останні при незмінності податкової ставки змінюються із зміною ВВП. Така сама залежність обсягу виплат по безробіттю і кількістю безробітних, що мають право на одержання цього виду допомоги.