Частина II. Мікроекономіка

Друга частина курсу — мікроекономіка. Вона пов'язана з діяльністю окремих економічних суб'єктів — домогосподарств та підприємств (фірм). Мікроекономіка пояснює, як і чому приймаються рішення на первинному рівні економіки, а саме, як споживачі приймають рішення про купівлю товару і як на їх вибір впливають зміна цін та їх доходів, яким чином фірми планують чисельність працівників і як останні вирішують, де і скільки їм працювати.

Отже, мікроекономіка вивчає механізм прийняття рішень окремими економічними суб'єктами, досліджує взаємодію споживачів і фірм, займається прогнозуванням економічних явищ. На її основі визначається, яка альтернатива краща для фірми і суспільства. Вона досліджує ринки й поведінку на них покупців та продавців. Чітке розуміння мікроекономічних процесів необхідне для прийняття управлінських рішень, пов'язаних з функціонуванням фірми, а саме — як мінімізувати витрати виробництва, яким чином досягти максимуму прибутку, як здійснювати ціноутворення тощо. Як зазначає один з відомих економістів Н. Грегорі Манків, мікроекономіка — це наука, яка вивчає процеси ухвалення рішень домогосподарствами і фірмами та їх взаємодію на ринку. Фундаментальний принцип економіки полягає в тому, що фірми і домогосподарства оптимізують свої рішення, тобто обирають найкращі з можливих, виходячи із своїх цілей і можливостей.

Розділ 8. Підприємництво і підприємство (фірма)

1. Суть підприємництва та умови його здійснення;

2. Організаційні основи підприємництва в Україні;

3. Підприємство (фірма) і його види;

4. Капітал як матеріальна основа підприємництва

Функціонування ринкової економіки нерозривно пов'язане з її центральним суб'єктом — людиною із притаманними їй раціональною поведінкою, власними інтересами, активним прагненням до реалізації особистості, бажанням ризикувати і брати на себе відповідальність. Економічна, господарська діяльність є сферою, де реалізуються ці прагнення. За сучасних умов таку діяльність найчастіше називають бізнесом, або підприємництвом. З'ясуємо її суть.

1. Суть підприємництва та умови його здійснення

Поняття «підприємець» має французьке походження. Його ввів французький банкір-економіст Р. Кантільон на початку XVIII ст. У його трактуванні це — людина з нефіксованими прибутками, або суб'єкт, що займається економічною діяльністю за умов нестабільності цін, а отже бере на себе пов'язаний з нею ризик. Представники різних течій економічної теорії неоднозначно тлумачили цей термін, але за сучасних умов більшість економістів сходиться на тому, що це людина, здатна розуміти структуру потреб та узгоджувати це розуміння із знаннями у галузі управління виробництвом з метою створення благ. Підприємець здатний творчо розв'язувати завдання узгодження потреб з виробничими ресурсами, має капітал і здійснює витрати, необхідні для організації діяльності з реалізації цих завдань. Характерна риса такого суб'єкта економічної діяльності — підприємливість, що має такі ознаки:

а) самостійність і нестандартність господарюючих суб'єктів;

б) новаторство у досягненні мети з опорою на власні сили;

в) сміливість і винахідливість;

г) змагальність і наявність господарського ризику;

д) орієнтація на досягнення найвищих результатів, ефективне використання ресурсів.

Слід зазначити, що в економічній літературі розрізняють поняття «підприємець» і «бізнесмен». Бізнесмен — це людина, яка займається якоюсь економічною діяльністю, метою якої є отримання максимальної вигоди, під якою, насамперед, розуміють доход, прибуток. Це нерідко діяльність, яка не потребує якихось новацій і здійснюється за усталеними принципами та звичками. Тому таких бізнесменів називають репродуктивними бізнесменами. А підприємець є бізнесменом, що постійно генерує нові ідеї в економічній діяльності, формує нові ресурси, нові ринки, нові управлінські рішення. Тому й міра ризику їхньої діяльності набагато вища, бо вона відбувається за умов невизначеності, багатоальтернативності. Тому діяльність підприємця часто розглядається як самостійний, четвертий, фактор виробництва.

Чинним законодавством України підприємництво визначається як ініціативна самостійна діяльність громадян та їх об'єднань, спрямована на отримання прибутку (доходу) , що здійснюється на власний ризик і під власну відповідальність. Суть цієї діяльності — у знаходженні і формуванні попиту на продукти, послуги, роботу і його задоволенні шляхом продажу відповідних продуктів, послуг, робіт як товару. При цьому не має значення, сам продавець організовує виробництво цих товарів чи виступає як посередник між, виробником і споживачем. Одна з головних ознак такої діяльності — прибуток, який є різницею між витратами на задоволення попиту та ціною, яку покупець сплачує за товар, що задовольняє попит. Цей прибуток відрізняється від доходу на власність. Власник одержує його у вигляді дивідендів на акції, відсотка на депозити та облігації, орендної плати за оренду землі чи іншої нерухомості. Підприємець організовує діяльність (зі своєю чи чужою власністю), у результаті якої і одержує доход як надлишок над авансованим капіталом, що виступає у формі прибутку. Отже, підприємництво — це особлива сфера економічної діяльності, суть якої виявляється у постійному перетворенні матеріальних ресурсів на капітал, тобто на те, що приносить прибуток.

Більшість спеціалістів з питань підприємництва вважає, що його основними функціями є творча, організаційна, ресурсна. Творча функція підприємництва (її ще називають інноваційною) полягає у пошуку та генеруванні новаторських ідей щодо удосконалення або створення оригінальних благ, нових технологій та форм організації виробництва і збуту продукції, нових ресурсів та сфер застосування капіталу, нових форм задоволення потреб споживачів. Ця функція зводиться до обґрунтування проектів, які на перший погляд здаються нереальними, а тому і високо ризиковими. Саме вона спонукає справжнього підприємця використовувати переважну частину своїх доходів на здійснення підприємницької діяльності, а не на задоволення власних споживчих потреб.

Організаційна функція пов'язана із поєднанням факторів виробництва, без чого не можна створювати благо, що дає прибуток. Це поєднання має здійснюватись так, щоб забезпечувалась оптимальна пропорційність між залученими чинниками виробництва і здійснювався постійний контроль за її підтриманням.

Підприємництву притаманна й ресурсна функція. Вона полягає, з одного боку, у знаходженні необхідних ресурсів, насамперед фінансових, а з іншого — у забезпеченні максимально можливої ефективності їх використання. Суть підприємництва і полягає в умінні оцінити потенційну прибутковість діяльності у поєднанні із здатністю найвигідніше розподіляти ресурси.

Як видно з цих функцій, підприємцям притаманний певний стиль поведінки і тип мислення, що виділяють його серед інших суб'єктів економічної діяльності. Рисами підприємця, що характеризують стиль його поведінки і мислення, є:

а) ініціативність. Це одна з найважливіших рис, яка означає постійну потребу починати що-небудь нове, готовність щось ініціювати, уміння думати інакше, ніж конкуренти, пошук, здатність приймати нестандартні рішення, мати багату фантазію;

б) цілеспрямованість та настирливість. Підприємець має бути готовим переборювати перешкоди, переносити великі фізичні навантаження, постійно прагнути бути попереду інших людей, за жодних обставин не забувати про свою мрію, мати невичерпний оптимізм;

в) уміння об'єднувати людей для досягнення поставленої мети, створювати атмосферу для відчуття кожним працівникам членом єдиного колективу, створювати можливість для їх самовиявлення;

г) знання основ сфери своєї діяльності, уміння робити точні розрахунки у будь-яких складних ситуаціях для підвищення ефективності роботи. Здійснення підприємницької діяльності без знання техніки і технології сфери, в якій вона здійснюється, веде до провалу;

д) здатність на ризик, що означає як впевненість у собі і своїй справі, так і вміння нести відповідальність за свої дії, стійко переносити можливі невдачі.

Підприємницька діяльність базується на ряді принципів. До них належать: 1) свобода у виборі напрямів та методів господарювання; 2) самостійність у прийнятті рішень; 3) відповідальність за прийняті рішення, їх наслідки і пов'язаний з ними ризик; 4) орієнтація на досягнення комерційного успіху, одержання прибутку.

Досвід функціонування ринкової економіки показує, що розвиток підприємництва здійснюється у певному соціально-економічному середовищі, що охоплює політичні, економічні, соціальні та технологічні умови. До політичних умов підприємництва належить, у першу чергу, державний устрій. Він визначається розстановкою політичних сил, що мають своє бачення соціально-економічного розвитку. Це зумовлює і відповідне ставлення до підприємництва як економічного явища. Нестабільний політичний режим не створює сприятливих умов для підприємництва, бо збільшується його ризикованість. Сприятливі політичні умови виявляються, насамперед, у створенні надійної та ефективної законодавчої і нормативної бази підприємницької діяльності. Це означає надання підприємцям гарантій у збереженні їх власності, виключення можливості незаконної експропріації капіталу, створення рівних прав і економічних свобод усім суб'єктам підприємництва, невтручання органів державного управління у діяльність підприємців.

Від політичного ладу залежить і така умова підприємництва, як позитивна громадська думка, тобто ставлення до підприємництва як до одного з престижних занять у суспільстві, терпимість до підприємницьких невдач.

Важливим фактором розвитку підприємництва є економічні умови. Це, насамперед, економічна свобода суб'єктів економічної, зокрема підприємницької діяльності, їх рівноправність в усіх сферах економіки. Важливою умовою є створення конкурентного середовища, захист від недобросовісної конкуренції та державного монополізму. До цих умов належить і формування розгалуженої інфраструктури підприємництва — банків, інвестиційних та інноваційних компаній, страхування тощо. Істотний вплив на підприємництво здійснюють такі економічні явища, як курс національної валюти, рівень інфляції й безробіття, рівень доходів основних груп населення, стан фінансової та податкової систем.

Соціальні умови підприємницької діяльності полягають у соціальній стабільності суспільства, ступені гостроти суперечностей, стані соціального захисту населення. До цієї групи умов належить і культурне середовище: рівень освіченості населення, естетичні смаки різних соціальних груп тощо. Від них значною мірою залежать стимули підприємницької діяльності.

Стан підприємництва визначається й технологічним середовищем, що включає рівень технічної оснащеності виробництва, стан розвитку науково-дослідних та дослідно-конструкторських робіт. Саме ці фактори визначають ефективність економічної діяльності, що безпосередньо позначається на багатьох видах підприємництва.

До умов, що впливають на підприємництво, належить демографічна ситуація в країні, природно-кліматичні умови, інституціональне та організаційно-технічне середовище. Ефективність підприємницької діяльності залежить від таких чинників, як висока кваліфікація підприємця або людей, що здійснюють його ідеї, достатній обсяг матеріальних і фінансових ресурсів, обґрунтованість концепції того виду підприємництва, яким займається його суб'єкт, широкі особисті контакти підприємця та знання ринку збуту.

В Україні підприємництво лише формується. Закладається правова база цієї діяльності у вигляді законодавчих та нормативних актів, що її регулюють. Важлива роль належить Закону «Про підприємництво», що набрав чинності 1 березня 1991 р. У ньому дається визначення підприємницької діяльності, визначаються її суб'єкти та види, що потребують спеціального дозволу (ліцензії), принципи підприємництва. До останніх належать: вільний вибір діяльності; залучення на добровільних засадах для здійснення підприємницької діяльності майна та коштів юридичних осіб і громадян; самостійне формування програми діяльності й вибір постачальників і споживачів; визначення продукції, що виготовляється, встановлення цін відповідно до законодавства; вільний найм працівників, залучення технічних, фінансових, трудових, природних та інших видів ресурсів, використання яких не заборонено або не обмежено законодавством; вільне розпоряджання прибутком, що залишається після внесення платежів, встановлених законодавством; самостійне здійснення підприємцем -— юридичною особою зовнішньоекономічної діяльності, використання належної йому частки валютної виручки на свій розсуд.

Що стосується умов підприємницької діяльності в Україні, то вони знаходяться у процесі формування. Особливої уваги потребує створення законодавчої бази підприємництва, оскільки багато аспектів останньої законодавче не врегульовані, а це негативно позначається, в першу чергу, на її ефективності.