2. Рентні відносини і форми земельної ренти.

Важливою складовою аграрних відносин є рентні відносини. Їх виникнення і функціонування насамперед пов'язано із специфікою землеволодіння і землекористування. У сільськогосподарському виробництві основним чинником виробництва є земля. Вона, як ми з'ясували, має суттєві відміни порівняно з іншими чинниками. Вона обмежена у розмірі, а отже її пропозиція нееластична, бо можливості довільно збільшити її розмір немає. Крім того, різні земельні ділянки істотно відрізняються за якістю, що виявляється у різній родючості. При цьому розрізняють природну і штучну, або економічну, родючість. Природною є родючість, зумовлена природними чинниками. Так, піщані землі мають нижчу родючість, ніж чорноземи. Економічною є родючість, створена впливом людини на землю шляхом внесення добрив, використання досконалої техніки і технології, урожайніших сортів рослин і продуктивніших порід тварин.

Ці особливості позначаються на результативності сільськогосподарського виробництва. При однакових затратах економічних ресурсів на різних за якістю земельних ділянках обсяг отриманої продукції буде неоднаковий: на ділянках з кращими природними умовами буде одержано Додаткову продукцію, реалізація якої приносить господарюючому на цих землях суб'єкту додатковий доход. На відміну від інших галузей виробництва такий доход у сільськогосподарському виробництві має постійний характер, бо довільно відтворити ділянки кращої якості практично неможливо. Виникає монополія виробника на виробництво на таких ділянках, яка і дозволяє йому постійно отримувати додатковий доход.

Отже, специфіка сільськогосподарського виробництва зумовлює одержання певними виробниками додаткового доходу, який має постійний характер на відміну від такого доходу в інших галузях економіки. Тому при виробництві та привласненні додаткового доходу виникають відносини, які називаються рентними відносинами, а додатковий доход набуває форми земельної ренти. Рентні відносини виникають між; власниками землі і землекористувачами щодо виробництва і привласнення додаткового доходу. Оскільки причиною, що його зумовлює, є земля, то її власник і привласнює додатковий доход. Отже, земельна рента є економічною формою реалізації земельної власності.

Земельна рента виникла давно. Вона існувала у рабовласницькому і феодальному суспільстві. З переходом до товарної форми організації виробництва рента набула вигляду, в якому вона існує за сучасних умов. Розрізняють кілька форм земельної ренти — диференціальну, абсолютну і монопольну. Диференціальна рента пов'язана з монополією на землю як об'єкт господарювання і має свій механізм утворення.

Виробництво сільськогосподарської продукції передбачає використання, крім землі як основного чинника виробництва, й інших ресурсів, що виступають у формі капіталу. Оскільки земельні ділянки мають різну якість як за родючістю, так і віддаленістю від ринків збуту продукції, то при однакових затратах ресурсів на таких ділянках результативність, що виявляється у кількості виготовленої продукції, буде різною: на кращих та середніх за якістю ділянках вона вища, а на гірших — нижча. Через це середні індивідуальні витрати виробництва на різних ділянках будуть неоднаковими: найвищими — на найгірших, а найнижчими — на найкращих. Ринкова ж ціна такої одиниці продукції буде однаковою для усіх ділянок, її рівень буде визначатися умовами виробництва на гірших земельних ділянках, бо підприємець буде вкладати свій капітал лише тоді, коли ціна, за якою реалізується вироблена продукція, дає змогу окупити витрати виробництва і отримати середній або нормальний прибуток. Використання ж для виробництва гірших ділянок зумовлюється тією обставиною, що продукції, виробленої на кращих земельних ділянках, недостатньо для задоволення попиту.

Оскільки середні індивідуальні витрати виробництва різні, то і прибуток, отримуваний при реалізації продукції з різних ділянок за однаковими цінами буде неоднаковим — найвищим на кращих ділянках і найнижчим на гірших. З кожної одиниці продукції, одержаної на кращих за якістю земельних ділянках, буде отримано додатковий прибуток. Він є основою виникнення диференціальної ренти, яку і привласнюють власники землі.

Отже, диференціальна рента виражає відносини між власником землі і землекористувачем щодо розподілу додаткового прибутку, який створюється на кращих за якістю земельних ділянках. Валовий прибуток, отримуваний підприємцем на таких ділянках, поділяється на дві частини: нормальний, або середній, прибуток, який привласнюється підприємцем як землекористувачем і виступає у формі підприємницького доходу, та додатковий прибуток, або надприбуток, який набуває форми диференціальної ренти і привласнюється землевласником. Слід зазначити, що форми ренти надприбуток набуває лише за умов, що підприємець виступає землекористувачем, не будучи власником орендованої землі. Коли підприємницькою діяльністю на таких земельних ділянках займається їх Власник, то форми ренти надприбуток не набуває.

Розрізняють два види диференціальної ренти — першу (І) і другу (II). Диференціальна рента І пов'язана з природними чинниками, що зумовлюють різну якість земельних ділянок. До них належать природна родючість землі або розташування земельних ділянок щодо ринків збуту. У Першому випадку природна родючість землі зумовлює отримання додаткового доходу на кращих земельних ділянках. Коли земельні ділянки однакової родючості знаходяться на різній відстані від ринку збуту продукції, тоді ціна визначається умовами найвіддаленішої ділянки, бо середні витрати виробництва тут будуть вищими за витрати на інших ділянках за рахунок більших транспортних витрат. Тому на ділянках, що знаходяться ближче до ринків, за рахунок цього чинника отримується надприбуток, що виступає у формі диференціальної ренти І.

Диференціальна рента II пов'язана з економічною родючістю. Землекористувач здійснює додаткові витрати, що дозволяють збільшувати виробництво продукції, не змінюючи розміру земельних ділянок. Відбувається процес інтенсифікації сільськогосподарського виробництва, у результаті чого середні витрати виробництва на таких ділянках зменшуються і створюється надприбуток. Він набуває форми диференціальної ренти II. Однак тут є особливість. Якщо землекористувач здійснює додаткові Капіталовкладення, які приносять надприбуток у період після укладення договору на оренду земельної ділянки, в Якому було визначено розмір земельної ренти, то одержаний надприбуток привласнюється самим землекористувачем. Він набуває форми диференціальної ренти II після того, як буде укладатися новий договір оренди, бо тоді землевласник включить його у плату за користування землею. Тому між: землевласниками і землекористувачами завжди точиться боротьба за строки оренди: землевласники завжди прагнуть встановлювати їх якомога коротшими, а землекористувачі — якомога довшими.

Крім диференціальної існує ще одна форма земельної ренти — абсолютна. Розглядаючи механізм формування диференціальної ренти, ми бачили, що землі гіршої якості (чи за родючістю, чи за місцезнаходженням) додаткового доходу не приносять. Однак за умов приватної власності на землю її власник без винагороди, тобто безплатно, навіть такі земельні ділянки в оренду не віддасть. Право користування такими ділянками підприємець отримує лише за плату, яка і набуває форми абсолютної земельної ренти. Вона сплачується за право використання будь-яких земельних ділянок, незалежно від їх якості. Механізм її утворення пов'язаний із попитом на сільськогосподарську продукцію. Розглянемо його.

Підприємець, який здійснює свою діяльність на гірших за якістю земельних ділянках, надприбутку не одержує. Отже, і можливості платити за її користування у нього немає. І якщо землевласник буде брати з нього таку плату, йому використовувати свій капітал буде невигідно, оскільки це зменшить його нормальний, або середній, прибуток. У такому випадку пропозиція сільськогосподарської продукції зменшиться і не зможе задовольнити ринковий попит на неї. Порушення рівноваги між: попитом і пропозицією призведе до підвищення ціни на таку продукцію, і вона встановиться на рівні, який дозволить застосувати капітал і на гірших за якістю землях, оскільки нова ціна буде перевищувати попередню на величину, яка і складає абсолютну ренту. Саме такий механізм дозволяє підприємцям на гірших земельних ділянках встановлювати ціну на свою продукцію, яка компенсує витрати виробництва, забезпечує нормальний прибуток і створює надприбуток, який становить основу абсолютної земельної ренти. Водночас така ціна збільшує і надприбуток на усіх інших земельних ділянках. Таким чином, монополія приватної власності на землю, породжуючи абсолютну земельну ренту, спричинює підвищення цін на сільськогосподарську продукцію, виступає причиною своєрідного податку, яким землевласники обкладають усіх споживачів сільськогосподарської продукції.

Земля є чинником виробництва і у інших галузях економіки. Тому і в них право власності на землю призводить до виникнення рентних відносин. Це стосується, в першу чергу, добувної промисловості і будівництва. У добувній промисловості підприємницька діяльність приносить різну результативність залежно від якості земельних ділянок, на яких здійснюється видобуток корисних копалин. Оскільки умови виробництва, пов'язані з природною якістю таких ділянок, істотно відрізняються, це приводить у дію механізм, подібний до того, що діє у сільському господарстві; при однакових витратах на видобуток корисних копалин індивідуальні середні витрати виробництва будуть неоднаковими. Через обмеженість ділянок з кращими умовами ринкова ціна корисних копалин формується під впливом витрат виробництва на гірших за якістю ділянках, що зумовлює утворення на окремих ділянках надприбутку, який і набуває форми ренти у добувній промисловості Як і в сільському господарстві, вона включає і диференціальну, і абсолютну ренту. Подібний механізм формування ренти також у будівництві. Чинником, що зумовлює рентні відносини у цій галузі, є розташування земельних ділянок, на яких здійснюється будівництво.

Ще однією формою ренти є монопольна. Вона утворюється тоді, коли продукція реалізується за монопольними цінами. У сільському господарстві умовою монопольної ренти є наявність земельних ділянок особливої якості, що дозволяє виробляти продукцію надзвичайної рідкісності з монопольними ознаками. Прикладом може бути вирощування певних сортів винограду, що дозволяє виробляти рідкісні вина, монопольне становище яких на ринку забезпечує монопольно високі ціни, а це дає надприбуток, який набуває форми монопольної ренти. Ця рента утворюється і в добувній промисловості та будівництві.

Отже, із землею як одним із чинників виробництва пов'язані земельна рента і рента у добувній промисловості та будівництві. Вона виступає формою реалізації права власності на землю і є платою, яку землевласник стягує із землекористувача за оренду землі. Однак між рентою та орендною платою існує суттєва відмінність. Орендна плата включає не тільки земельну ренту як плату за право використання землі, а й плату за інші капіталовкладення на орендованих ділянках землі. Це процент за вкладений в землю капітал, амортизація за будівлі, що знаходяться на землі і надаються в оренду землекористувачу. Тому, як правило, орендна плата кількісно перевищує земельну ренту як плату лише за одержання права на використання землі.

У ринковій економіці ресурси є платними. Не виняток і такий ресурс, як земля. Вона стає товаром, тобто купується і продається, а отже, має ціну. В той самий час вона не є продуктом людської праці і тому не має вартості. Що ж лежить в основі ціни землі?

Коли землевласник продає земельну ділянку, він передає право власності на неї іншій особі, а отже, втрачає земельну ренту. Тому, щоб цього не сталося, він повинен в обмін на земельну ділянку отримати можливість одержувати за неї таку ціну, що забезпечила б доход у розмірі земельної ренти, яку він втрачає. Найпростіший спосіб — покласти одержані за продаж земельної ділянки гроші у банк, що забезпечить доход у вигляді відсотків. Тому розмір ціни землі залежить від двох чинників — величини земельної ренти і відсоткової ставки, яку виплачують банки за внесені депозити. Величина ціни землі прямо пропорційна розміру земельної ренти та обернено пропорційна рівню відсоткової ставки і визначається за такою формулою:

Ц_з = Р_з / і * 100, де

Ц_з — ціна землі;

Р_з — земельна рента;

і — відсоткова ставка.

Отже, ціна землі є капіталізованою земельною рентою, тобто рентою, перетвореною на грошовий капітал. У той самий час її величина, як і ціна будь-якого іншого товару, залежить від співвідношення попиту і пропозиції на даний товар. Оскільки пропозиція землі відносно нееластична, то на величину ціни землі, в першу чергу, впливають зміни у попиті на неї. З розвитком суспільства попит на землю характеризується тенденцією до зростання, що пов'язано із зростаючою потребою у сільськогосподарській продукції і будівництвом житла. Зростання попиту на землю зумовлюється і інфляційними процесами, оскільки за умов інфляції вигідно вміщувати грошові капітали у нерухомість, що захищає їх від знецінення. Це й зумовило в другій половині XX ст. тенденцію до зростання ціни землі. Так, у деяких регіонах США на кінець XX ст. ціна землі перевищувала довоєнний рівень у три—п'ять разів.