2. Визначення сукупного попиту і сукупної пропозиції
Сукупний попит — це сукупна величина обсягу продукції, яку готові купити усі суб'єкти національної економіки за даного рівня цін та за інших однакових умов. Він визначається величиною грошових видатків, які передбачають витратити на придбання товарів та послуг домогосподарства, приватні підприємці, урядові установи, та витрат на чистий експорт. Сукупний попит містить чотири компоненти: споживчі витрати, інвестиції, урядові витрати та чистий експорт.
Споживчі витрати є тими грошовими видатками, які домогосподарства передбачають використати на придбання споживчих товарів та послуг, їх загальна величина, в першу чергу, залежить від використовуваного доходу, оскільки переважна частина останнього і використовується на ці цілі. На обсяг споживчих витрат впливає розподіл одержуваних домогосподарствами доходів на частину, що споживається, і ту, що заощаджується. Розмір споживчих витрат безпосередньо пов'язаний і з рівнем цін.
Другим компонентом сукупного попиту є інвестиції. Це ті витрати, які приватні підприємці (юридичні і фізичні особи) передбачають використовувати для придбання споруд, будівель, устаткування та нагромадження запасів. Розмір цих витрат залежить від обсягу виробництва, витрат на капітал, які зумовлюються рівнем податків і відсоткових ставок, очікувань на майбутнє. Ця складова сукупного попиту найчутливіша до заходів монетарної політики.
Третій компонент сукупного попиту — урядові витрати. До них належать витрати, передбачені державними установами на придбання товарів та послуг для задоволення державних потреб, їх розмір залежить від величини видатків на цілі, визначені державним бюджетом згідно з прийнятими урядовими рішеннями.
Останнім компонентом сукупного попиту є чистий експорт, що становить різницю між вартістю експорту та імпорту товарів і послуг. Найважливішими чинниками, що його визначають, є обсяги виробництва і внутрішні доходи країн, що здійснюють торгівлю, обмінні курси національних валют та співвідношення внутрішніх і зовнішніх Цін на обмінювані товари та послуги.
Сукупний попит залежить від цінових та нецінових чинників. Ціновим чинником є рівень цін. Залежність між сукупним попитом і рівнем цін обернено пропорційна. До нецінових чинників сукупного попиту належать доходи населення, його наміри щодо майбутнього придбання товарів та послуг, рівень податків і відсоткової ставки тощо. Саме вони визначають зміни усіх чотирьох компонентів сукупного попиту. Так, зміни у споживчих витратах викликаються загальною величиною доходів населення, очікуванням їх зміни, заборгованістю споживачів, зміною податкового тиску. Зміни в інвестиційних витратах пов'язані з рівнем прибутків та відсоткових ставок, очікуваними доходами від інвестицій, рівнем використання потужностей. Зміни в урядових видатках визначаються політикою уряду, його політичним курсом. А зміни у чистому експорті є результатом змін валютних курсів: падіння курсу національної валюти збільшує чистий експорт, бо останній стає вигідним, тоді як зростання валютного курсу робить вигідним імпорт, а отже негативно позначається на чистому експорті.
Сукупний попит можна зобразити і графічно (рис.7).
Рис. 7. Крива сукупного попиту
На цьому графіку крива СПП показує величину реальних видатків (за постійних цін) для кожного рівня цін за інших незмінних умов. Так, якщо рівень цін буде РЦІ, то обсяг реального ВВП, який купується, буде дорівнювати ВВПІ, При зниженні рівня цін до РЦз сукупний попит збільшиться до обсягу ВВП2- Як бачимо, крива сукупного попиту має спадний характер, тобто, що нижчий рівень цін, то більший обсяг реального ВВП, який буде куплено. Такий нахил кривої сукупного попиту зумовлений трьома чинниками.
По-перше, ефектом відсоткової ставки. Якщо рівень цін зростає, то збільшується і відсоткова ставка. Це, в першу чергу, призводить до зменшення такої складової сукупного попиту, як інвестиції. Негативне зростання відсоткової ставки позначається і на споживчих витратах, бо значну частину товарів та послуг домогосподарства купують у кредит. Тому і обсяг реального ВВП, який буде куплено, зменшиться.
По-друге, ефектом багатства. При вищому рівні цін купівельна здатність нагромаджених фінансових активів, таких як строкові рахунки та облігації, що знаходяться у населення, зменшиться. Багатство населення зменшується, бо за рахунок накопичених фінансових активів люди купують менше товарів. Тому і витрати населення на придбання товарів та послуг скоротяться, що зменшить реальний обсяг валового національного виробництва.
По-третє, ефектом імпортних заміщень. Якщо рівень цін на вітчизняні товари зростає, то населення буде більше купувати імпортних товарів, а іноземці — менше вітчизняних. Зростання цін призведе до зменшення експорту і збільшення імпорту, тобто до зменшення чистого експорту, а отже, і величини сукупного попиту.
На криву сукупного попиту впливають нецінові детермінанти, що спричиняють її зсув вправо або вліво. Якщо, наприклад, збільшуються грошові доходи домогосподарств, то збільшуються їх витрати на придбання товарів та послуг. Тому при незмінному рівні цін товарів та послуг буде купуватися більше, а це означає, що сукупний попит зросте і його крива переміститься вправо в положення СПд1. А коли збільшаться податкові ставки, то зменшаться як споживчі, так і інвестиційні витрати, що зменшить і сукупний попит, крива якого пересунеться вліво, у положення СПП2 (див. рис. 7).
Розглянемо сукупну пропозицію. Це загальна кількість товарів та послуг, які фірми готові виробляти і продавати протягом року за кожного рівня цін. Тобто, сукупна пропозиція визначається обсягом товарів та послуг, який підприємці країни пропонують на ринку. Характерним є їх прагнення досягати максимально можливого обсягу таких благ, або потенційного чи природного обсягу виробництва. Саме такий обсяг виробництва є одним з найважливіших чинників сукупної пропозиції.
Економіка в кожен момент має певний обсяг чинників виробництва у вигляді праці, капіталу та придатної для використання землі, їх поєднання за наявного рівня технологічної оснащеності виробництва дає змогу виробляти максимальний обсяг товарів і послуг. Потенційний обсяг виробництва і є тим обсягом створюваних товарів та послуг, який можливий за умови повного використання усіх чинників виробництва і технологічних можливостей економіки. Тобто, цей обсяг пов'язаний із межею виробничих можливостей економіки, що характеризують можливий вибір суспільства.
Якщо економіка намагається виробити товарів і послуг понад потенційний обсяг виробництва, то реальний обсяг виробництва не збільшується, але підвищується рівень цін, бо ресурси будуть використовуватися інтенсивніше. Інша ситуація тоді, коли реальний обсяг виробництва менше потенційно можливого. Це буде означати, що частина чинників виробництва не використана для створення благ, що призводить до безробіття (неповної зайнятості) і недовикористання виробничих потужностей.
Отже, потенційний обсяг виробництва — це такий реальний ВВП, який економіка виробляє, якщо в ній є повна зайнятість, або норма безробіття не перевищує так званого його природного рівня. Ці явища детально розглядатимуться в наступних розділах посібника. Такий обсяг виробництва і є одним з чинників, що визначають сукупну пропозицію.
Другим чинником сукупної пропозиції є рівень заробітної плати і цін. Заробітна плата є важливим елементом витрат виробництва, її зменшення спричинює зменшення витрат і, зрештою, позначається на збільшенні сукупної пропозиції. Такий самий вплив здійснює і зміна цін інших чинників виробництва.
Обсяг сукупної пропозиції безпосередньо пов'язаний із цінами на товари та послуги. Високі ціни створюють сприятливі умови для зростання виробництва товарів та послуг, а отже, і збільшення сукупної пропозиції. Низькі ціни призводять до скорочення реального обсягу виробництва. Тому між сукупною пропозицією і рівнем цін існує прямопропорційна залежність. Це означає, що за інших рівних умов обсяг сукупної пропозиції тим більший, чим виший рівень цін, і навпаки.
Отже, на сукупну пропозицію впливають дві групи чинників: цінові і нецінові. Першу групу складають ціни на товари та послуги, що становлять ВВП. До нецінових. чинників сукупної пропозиції належать зміни цін на ресурси, з яких виготовлені товари та послуги, зміни у рівні ефективності виробництва (їх підвищення означає зменшення витрат ресурсів на одиницю продукції, а отже супроводжується збільшенням реального обсягу виробництва) та зміни правових норм (до останніх, у першу чергу, належить рівень податків та субсидій).
Сукупна пропозиція зображується графічно. Щодо суті та форми графічного зображення сукупної пропозиції серед різних течій економічної теорії немає єдиного підходу. Представники класичної школи вважають, що крива сукупної пропозиції є вертикальною, тобто обсяг реального ВВП від зміни цін рівня не залежить, оскільки ціни і заробітна плата гнучкі і зміна рівня цін на обсязі ВВП не позначається. Прихильники кейнсіанства твердять, що крива сукупної пропозиції має горизонтальний характер, бо зміни у сукупному попиті спричинюють зростання обсягу національного виробництва за незмінного рівня цін.
Сучасні погляди на характер кривої сукупної пропозиції базується на об'єднанні названих двох підходів. Розрізняють сукупну пропозицію у короткостроковому та довгостроковому періодах. У короткостроковому періоді крива сукупної пропозиції має такий вигляд (рис. 8).
Рис. 8. Крива сукупної пропозиції у короткостроковому періоді.
У короткостроковому періоді зміна рівня цін викликає аміну реального обсягу виробництва. Якщо рівень цін Зростає з РЦІ до РЦа, то обсяг реального ВВП збільшується 1 ВВПІ до ВВП2- Це збільшення зумовлене тим, що при підвищенні попиту фірми збільшують обсяг виробництва і одночасно підвищують ціни. Причиною є негнучкість витрат виробництва, зокрема, заробітної плати у короткостроковому періоді. Заробітна плата, як правило, встановлюється на контрактній основі і після підписання тарифної угоди не збільшується щонайменше протягом року. Оскільки вона становить значну частину витрат виробництва, то останні в цей період залишаються відносно сталими. За таких умов підвищення рівня цін стимулює фірми до збільшення обсягів виробництва, що спричинює зростання обсягів сукупної пропозиції. На рис. 8 видно, що підвищення рівня цін з РЦІ до РЦ2 призвело до збільшення обсягу ВВП з ВВПІ до ВВП2, що на графіку виражено у піднесенні кривої сукупної пропозиції вгору і вправо. Отже, у короткостроковому періоді між рівнем цін і сукупною пропозицією встановлюється пряма залежність: зміна рівня цін зумовлює однонаправлену зміну сукупної пропозиції.
Інша ситуація у довгостроковому періоді: витрати виробництва втрачають стабільність, стають гнучкими, бо заробітна плата, реагуючи на зростання цін, також буде підвищуватися. За таких умов підвищення цін не викличе збільшення прибутків фірм, бо буде нейтралізоване зростанням витрат виробництва, в першу чергу заробітної плати. Тому підвищення попиту і відповідне зростання рівня цін не спричинить зростання обсягів виробництва. Тому крива сукупної пропозиції у довгостроковому періоді набуває вигляду вертикальної прямої, що відображає реальний ВВП, який дорівнює потенційному обсягу виробництва (рис. 9).
З графіка видно, що крива сукупної пропозиції СПя співпадає з потенційним обсягом виробництва (ПОВ) і підвищення рівня цін з РЦІ до РЦ2 не змішує її вправо, бо реальний ВВП залишається незмінним, збільшується лише номінальний ВВП за рахунок цінового чинника.
Зміщення кривої СПя вправо може бути здійснене лише під впливом зміни обсягу чинників виробництва — капіталу та праці і рівня технологічної оснащеності, коли відбувається розширення межі виробничих можливостей, збільшується потенційний обсяг виробництва, а отже, і сукупна пропозиція. Тоді крива сукупної пропозиції переміщується в положення СПя1.
Рис. 9. Крива сукупної пропозиції у довгостроковому періоді.
Отже, ми визначили поняття сукупного попиту і сукупної пропозиції. Розглянемо тепер чинники, що впливають на такі складові сукупного попиту, як споживання та інвестиції.