- •Тема 1: біологія, як наука План
- •Біологія, як наука
- •2. Історія розвитку біології
- •3. Вчені біологи України
- •Питання для самоконтролю
- •Тема 2: будова та функції клітини План
- •1.Загальні уявлення про клітину
- •2.Загальна характеристика клітини
- •3.Надмембранні та під мембранні комплекси клітин
- •4.Взаємодія мембран в еукаріотичній клітині
- •5. Цитоплазма та її компоненти
- •6. Одномембранні органели. Їхня будова та функції
- •7. Будова та функції мітохондрій
- •8. Будова та функції пластид
- •9.Утворення та взаємні перетворення пластид
- •10. Будова ядра
- •11. Поняття про каріотип
- •12. Функції ядра
- •13. Рибосоми. Органели руху. Клітинний центр
- •Питання для самоконтролю
- •Тема 3: хімічний склад клітини
- •Елементний склад живих організмів
- •Вміст у клітині та значення для організму основних біологічно важливих хімічних елементів
- •Вода. Її властивості та функції клітині
- •4. Вуглеводи, будова та функції
- •5. Ліпіди: структура, властивості
- •6. Білки, будова та функції
- •7. Нуклеїнові кислоти
- •Питання для самоконтролю
- •Тема 4: пластичний та енергетичний обмін План
- •Пластичний обмін
- •2. Енергетичний обмін
- •Питання для самоконтролю
- •Тема 5: біосинтез білка План
- •1. Біосинтез білка.
- •1. Біосинтез білка
- •2. Генетичний код
- •Питання для самоконтролю
- •Тема 6: поділ клітин План
- •2. Фази мітозу
- •Питання для самоконтролю
- •Тема 7: мейоз. План
- •Мейоз. Фази мейозу
- •2.Запліднення
- •Тема 8 : генетика, як наука План
- •1. Основні закономірності спадковості
- •2. Перший закон Менделя
- •Питання для самоконтролю
- •Тема 9: проміжний характер успадкування
- •Питання для самоконтролю
- •Тема 10: аналізуюче схрещування
- •Питання для самоконтролю
- •Тема 11: зчеплення хромосом План
- •1. Зчеплення хромосом.
- •1. Зчеплення хромосом
- •2. Теорія спадковості
- •Питання для самоконтролю
- •Тема 12: генетика статі План
- •Генетика статі.
- •1. Генетика статі
- •2. Зчеплене зі статтю
- •Питання для самоконтролю
- •Тема 13: модифікаційна та мутаційна мінливість План
- •Модифікаційна мінливість
- •2. Мутаційна мінливість
- •Питання для самоконтролю
- •Тема 14: особливості селекції рослин, тварин і мікроорганізмів План
- •1. Особливості селекції рослин
- •2. Особливості селекції тварин
- •3. Селекція мікроорганізмів
- •Питання для самоконтролю
- •Тема 15: розвиток еволюційних поглядів План
- •Розвиток еволюційних поглядів.
- •Розвиток еволюційних поглядів
- •Мікроеволюція
- •Макроеволюція
- •Питання для самоконтролю
- •Тема 16: видоутворення, його типи.
- •Видоутворення. Типи видоутвореннь
- •Напрями еволюції
- •Сучасні погляди на проблему еволюції
- •Питання для самоперевірки
- •Тема 17: виникнення життя на землі План
- •1. Гіпотези походження життя на Землі
- •Питання для самоконтролю
- •Тема 18: розвиток органічного світу по ерах та періодах План
- •1. Розвиток життя в палеозойську еру
- •2. Основи еволюційних подій мезозойської ери
- •3.Розвиток життя в кайнозойську еру
- •Питання для самоконтролю
- •Використана література
Питання для самоконтролю
1. Які методи застосовують у селекції рослин? Які їхні особливості?
2. Для чого в селекції рослин одержують поліплоїдні форми?
3. Що таке щеплення рослин? Для чого використовують щеплення культурних рослин?
4. Як можна підвищити різноманітність вихідного матеріалу в селекції рослин?
5. Які особливості селекції тварин порівняно з селекцією рослин?
6. Що таке оцінка плідників за якостями їхніх нащадків?
7. Для чого здійснюють селекцію мікроорганізмів? Які особливості селекції мікроорганізмів?
Тема 15: розвиток еволюційних поглядів План
-
Розвиток еволюційних поглядів.
-
Мікроеволюція.
-
Макроеволюція.
-
Розвиток еволюційних поглядів
Еволюція ( від лат. Еволютів – розгортання) – це процес необоротних змін у будові та функціях живих організмів протягом їхнього історичного розвитку. Її наслідком є пристосованість організмів до умов середовища життя. Загальні закономірності, фактори, механізми і наслідки еволюції живої матерії вивчає розділ біології – еволюційне вчення.
Ідею про еволюцію живих організмів висловлювали ще давньогрецькі (Геракліт, Демокріт та ін.) та давньоримські (Лукрецій та ін.) мислителі. Однак спроби науково пояснити це явище з’явилися лише на початку XIX століття.
Не всі біологи визнають реальність еволюційного процесу. Система поглядів на незмінність живої природи з часу її виникнення дістала назву креаціонізм ( від лат. креатіо – створення). Її послідовники здебільшого дотримуються релігійних поглядів на походження життя, розглядаючи його як наслідок свідомого творчого акту вищої нематеріальної сили (Бога). Креаціоністами були такі видатні біологи, як К. Лінней, Ж. Кюв’є, геолог Ч. Лайєль та інші.
Першу еволюційну гіпотезу створив видатний французький учений Жан-Батіст Ламарк.
Він написав багатотомну працю «Флора Франції», створив систему класифікації безхребетних тварин, яка певною мірою не втратила свого значення і донині. Саме він запропонував термін «біологія» (1802), обґрунтуйте уявлення про окрему «область життя» на Землі (пізніше названа біосферою) тощо.
Своєю еволюційну гіпотезу Ж.-Б. Ламарк опублікував у 1809 р. у книзі «Філософія зоології». Він вважав, що організми, позбавлені нервової системи, змінюються безпосередньо під впливом факторів довкілля. Наприклад, листки водяних рослин стрічкоподібні, бо видовжуються під впливом течії води. У тварин, які мають нервову систему, пристосування виробляються за схемою: зі зміною потреб змінюються звички; зміна звичок сприяє вправлянню певних органів. Отже, за Ж.-Б. Ламарком, одним із факторів еволюції є успадкування всіх ознак, які виникли під впливом чинників довкілля.
Інший фактор еволюції, за Ж.-Б. Ламарком, - це внутрішнє прагнення організмів до прогресу, яке не залежить від умов довкілля. Річ у тім, що він розглядав еволюцію як процес безперервних змін, які полягають в ускладненні організації в процесі історичного розвитку при переході від нижчого щабля організації до вищого. Такі щаблі – це бактерії та інші мікроорганізми, вищі – ссавці, у тому числі й людина. Одночасне існування організмів, які перебувають на різних щаблях досконалості, він пояснював безперервним процесом самозародження життя з неживої матерії. Тому, чим пізніше виникли види, тим простіше вони організовані, оскільки ще не встигли досягти вищих щаблів розвитку.
Еволюційну гіпотезу Ламарка називають ламаркізмом. Сучасники вченого її не сприйняли, однак згодом вона знайшла багато прихильників. Погляди вчених, які ґрунтуються на еволюційній ідеї Ламарка, називають неомаларкізмом.
Одним із засновників палеонтології – наука про викопні організми – вважають видатного французького вченого Ж. Кюв’є (1769 - 1832). Він встановив, що кожній геологічній епосі відповідає певний набір викопних видів, які відрізняються від тварин і рослин попередніх і наступних епох.
Для пояснення послідовних змін викопних фаун і флор учений запропонував гіпотезу катастроф. Ж. Кюв’є вважав, що геологічна історія Землі становить собою чергування тривалих стабільних періодів з відносно короткими різкими змінами й поверхні. Останні призводили до повного знищення життя у певній частині планети, що знову заселялись видами з інших місцевостей або виникали форми, які нічого спільного не мали з вимерлими.
На межі XVIII і XIX століття виникла біогеографія – наука про закономірності поширення видів живих істот і їхніх спільнот по земній кулі. Її розвитку сприяли численні наукові експедиції у різні куточки нашої планети, що проводили різні країни. Одним із засновників біогеографії вважають німецького вченого О. Гумбольда (1769-1859). Значний вклад в її розвиток вніс академік Петербурзької академії наук П.С. Паллас, який вивчав тваринний і рослинний світ тодішньої Російської імперії, в тому числі і на теренах сучасної України.
Було встановлено, що розбіжності в заселенні різних континентів і островів тим більше, чим більше вони ізольовані один від одного. Наприклад, Ч. Дарвін під час навколосвітнього плавання на кораблі «Бігль» звернув увагу на те, що на кожному з островів Галапагосу мешкає свій вид птахів – в’юрків. Однак усі ці види виявились досить близькими між собою, також із видом, що мешкає у Південній Америці поблизу цих островів. Учений припустив, що материковий вид свого часу заселив острови, де на кожному з них внаслідок ізоляції та пристосувань до місцевих умов від нього утворилися різні види.
Створення системи різних груп організмів наштовхнуло вчених на думку про те, що подібність певних груп зумовлена їхнім історичним походженням від спільного предка.
У цей час також було доведено єдність хімічного складу живої та неживої природи, а також припущена можливість утворення органічних сполук з неорганічних.
Німецький хімік Ю. Лібіх (1803-1873), вивчаючи мінеральне живлення рослин і біологічну природу в процесі гниття та бродіння, встановив участь живих істот в колообігу речовин у природі. Тоді ж були вивчені основні класи органічних сполук, почали досліджувати процес фотосинтезу.
Накопичення багатьох нових даних про життєдіяльність і будову живих організмів потребувало систематизації та теоретичного пояснення.