34. Соціалізація: визначення, принципи, види та агенти. Відмінності між соціалізацією дорослих та дітей. Випадки „мауглі” та госпіталізм.

Головним соціальним процесом, через який здійснюється взаємодія між особистістю та суспільством, є процес соціалізації.

Соціалізація – процес інтеграції індивіда в суспільство, у різноманітні типи спільнот( група, соціальний інститут, соціальна організація) шляхом засвоєння ним елементів культури, соціальних норм і цінностей, на основі яких формуються соціально значущі риси особистості.

Агентами соціалізації є сім’я, сусіди, ровесники, вихователі та вчителі, колеги і знайомі, засоби масової інформації, соціальні інститути, насамперед культурновиховні, референтні групи тощо.Соціалізація здійснюється протягом усього життя людини, поділяючись на первинну (соціалізація дитини) та вторинну ( соціалізація дорослих). Це відбувається тому, що умови життя людини, а значить і вона сама, постійно змінюється, вимагають входження у нові соціальні ролі та змін статусу, інколи докорінних. Але якщо під час соціалізації дитини головною для неї є соціальна адаптація (пристосування до суспільного середовища), то для соціалізації молодої і навіть соціально зрілої людини основну роль відіграє інтеріоризація (формування внутрішньої структури людської психіки, переведення елементів зовнішнього світу у внутрішнє „Я” особистості).Результатом інтеріоризації є індивідуальність особистості. З. Фрейд виокремлює такі механізми соціалізації :

• імітація – усвідомлені спроби дитини копіювати і наслідувати поведінку дорослих і друзів;

• ідентифікація – засвоєння дітьми поведінки батьків, соціальних цінностей і норм як власних.

• Почуття сорому і провини – негативні механізми соціалізації, що забороняють і придушують деякі моделі поведінки.

Ці механізми спрацьовують переважно на стадії дитинства. Але думки Фрейда були пристосовані деякими соціологами і до стадії дорослого життя особистості.

Залежно від віку індивіда розрізняють чотири основних етапи соціалізації: 1. Соціалізація дитини. 2. Соціалізація підлітка (нестійка, проміжна). 3. Тривала(концептуальна) цілісна соціалізація (перехід від юності до зрілості у період від 17-18 до 23-25 років). 4. Соціалізація дорослих.

Процес соціалізації особи має дві форми соціальну адаптацію та інтериоризацію Поняття адаптація введено в біології для визначення пристосування структури та функції організмів до умов існування і звикання до них. Адаптація – обовязковий етап включення людини в систему суспільних відносин.

Ученим відомо не так вже й багато дітей-мауглі. Перший документально підтверджений випадок дитини, яка прожила перші роки свого життя поза сферою так званих нормальних людських контактів, датується 9 січня 1800р., коли „з лісу, неподалік від села Сен-Серен у південній Франції, вийшло дивне створіння”. Як незабаром з”ясувалося, то був хлопчик віком років 11-12, але хоч він ішов на двох ногах , всеж більше скидався на дикого звіра, ніж на людину. Ві видавав лише дивні звуки і гарчання.

Інший приклад – це справжній випадок мауглі. Англійські місіонери в Індії знайшли дівчинку у віці приблизно 8 років. Вважається, що батьки кинули її напризволяще ще тоді коли вона була ще грудною дитиною; також вважається , що вижила дівчинка завдяки вовкам. Коли її знайшли ,то цілком природно, дівчина вкрай вороже ставилася до інших людей, бігала без одягу просто неба та споживала сире м’ясо.

Далі хронологічно і змістовно йдуть 2 схожих випадки: Анна та Ізабелла. Внаслідок несприятлих сімейних обставин обидві дівчинки були насильно ізольлвані від інших людей та обмежені в емоційних стосунках з батьками.

І останній випадок: Дженні, яку знайшли у 1970р., у віці 13 років у Каліфорнії. ІзДдженні жорстоко поводилися її батьки, з 2-х річного віку вона була прив’язана до стільця з отвором, що стояв у темному гаражі. У 13 років її вага не перевищувала 27 кг., а за розумовим розвитком вона відповідала 1-ій нормальній дитині. Після інтенсивного лікування вона вижужала фізично, проте досі розмовляє як маленька дівчинка; Зараз вона живе у притулку для дорослих інвалідів із порушеннями розвитку.

Зважаючи на ці дані, соціобіологи останнім часом дещо відійшли від своїх попередніх, як виявилося, спрощених уявлень. Так повертаючись до дітей –мауглі, Ст. Пінкер, один з провідних психолінгвістів, визнає : „Серед тих дітей –мауглі, яких знаходять по лісах або в домівках психічно неповноцінних батьків після пубертатного віку, деякі опановують слова... проте вони ніколи не бувать здатні на те, щоб опанувати граматику мови в повному обсязі”.