14. «Велика Відмова» г.Маркузе: неомарксистське прочитання психоаналізу

Відрядним для Маркузе є такий факт: сучасна цивілізація спричинила найбільшу кількість війн і збройних конфліктів, в яких загинула така кількість людей, яка перевищує в декілька разів число загиблих у попередні століття. Якщо поглянути з точки зору психоаналізу, можна ствердити – цивілізація існує завдяки енергії Еросу, який внаслідок цього не може перешкодити деструктивним або руйнівним діям Танатос.

Виникає питання: чи можливо це змінити? За Фрейдом це неможливо, на думку М. це не так, оскільки мовиться не про принцип реальності, що спричиняє тиск на інстинкти, а про історичну форму принципу реальності в нашій цивілізації. Цей принцип М. назвав «принцип виробничості», інакше кажучи, проблема не в потребі як в такій, що спричиняє появу принципу реальності, а в тому, як потреба розподіляється між членами суспільства.

Згідно з принципом виробничості людство постійно прагне до підвищення ефективності своєї праці. Але навіщо це робити, якщо кількість війн не зменшується, а тиск суспільства на людину збільшується? Принцип виробничості дозволяє краще контролювати людей, тобто з самого народження людям прищепляють уявлення про необхідність інтенсивної праці, внаслідок чого вони постійно вплутані в процес підвищення ефективності виробництва. Це відволікає їх від питань про сенс цього процесу. Крім того, підвищення ефективності виробництва вимагає більш тривалої підготовки до життя, що також сприяє зміцненню існуючого стану речей. Наука, що вплутана у виробництво, також застосовується в процесі контролю над поведінкою людей.

Отже, також важливим у зміцненні контролю над поведінкою є засоби, що створюють хибні потреби. Таким чином, на думку М., проблема полягає не в дефіциті ресурсів, що здійснюють тиск на інстинкти, а тому, як ці ресурси розподіляються між членами суспільства. В усіх сьогоднішніх суспільствах більша частина громадян зіштовхується з додатковою репресією, у той час, як значно менша частина не відчуває впливу цього дефіциту. Вихід полягає у так званій Великій Відмові, тобто, оскільки сьогодні людство вже досягло того стану, коли воно може безперешкодно задовольнити потреби усіх людей на землі, то задля того, аби звільнитись від тиску на інстинкти, необхідно ще більш поглиблювати процес відчуження людини від праці: необхідно повністю автоматизувати виробництво і тоді люди зможуть почати розбудовувати свої відносини на еротичному, а не сексуальному, підґрунті.

17. Соціальна роль, соціальний статус та соціальний інститут: визначення, основні положення та співвідношення.

Соціальний статус. "Соціальний статус (лат. status - положення) співвідносне становище індивіда або соціальної групи у соціальній систе­мі, що визначається на підставі низки ознак, властивих даній системі" [40, с. 995]. Інакше кажучи, поняття "соціального статусу" фіксує одну незапе­речну обставину: кожна людина займає певну позицію у суспільстві; спро­стувати це досить важко.

Соціальний статус, як кажуть іноді американці, це своєрідне "парасолькове (umbrella)" поняття, що позначає водночас безліч міністатусів, коли соціальна позиція поєднує та узгоджує велику кількість позицій лю­дини. Це збагнули майже відразу, а після цього почалася плутанина - ко­жен учений намагався створити класифікацію соціальних статусів, біль­шість яких мала дуже сумнівне теоретичне та практичне значення.

Однак найбільш проста та самоочевидна класифікація соціальних ста­тусів стверджує обумовленість соціальної позиції кожної людини двома видами факторів - уродженими та надбаними. Звідси, розрізняння двох видів статусів - одержаних та досягнутих/надбаних, якому ми завдячуємо Р. Лінтону, американському соціологу, що вперше вжив сам термін соціа­льний статус ("Вивчення людини", 1936): "одержані статуси - ті, що при­значаються індивідам без урахування їх уроджених відмінностей або здібностей. їх можна передбачити та тягнути за собою з моменту народження. Статуси ж досягнуті/надбані - це ті, що як мінімум потребують особливих якостей, хоча необов'язково ними одержуються. Їх не призначають індиві­дам від народження, але пропонують заповнити за допомогою змагання та індивідуальних зусиль" ^|6 (цит. за [18, с. 222 - 223]). Одержані статуси складають стать, колір шкіри, етнічне походження, місце народження, прі­звище родини; надбані статуси - батько, теща, мати, професор тощо.

Класичним прикладом, що ілюструє як сутність соціального статусу, так і різницю між одержаними та набутими статусами, є: уявіть собі, що Ви водій авто. Це Ваш сьогоднішній статус. Але яким чином Ви його дося­гли? Частково через те, що ще до Вашого народження вже було наявне са­ме авто з кермовим колесом, перемикачем передач, дросельним важелем, гальмом і зчепленням, що як константа з постійно наявними можли­востями наперед задані індивідуальному водію. Отже, водієм Ви стаєте частково завдяки власним зусиллям з опанування автотехнікою.

Така класифікація має неабиякий теоретичний та практичний сенс, ос­кільки дозволяє визначити особливості соціальної системи, ступінь від­критості певного політичного режиму, рівень справжньої демократичності держави. Тобто класифікація одержаних та досягнутих статусів дозволяє роз­різнити особливості соціальної нерівності, коли відносини між людьми ґрунтуються чи-то на змаганні, чи-то на усталених, начебто природних ознаках.

Соціальна роль. "Соціальна роль - нормативно схвалений, віднос­но стабільний взірець поведінки (включаючи дії, думки та почуття), що відтворюється індивідом залежно від соціального статусу або позиції в су­спільстві" [40, с. 954].

Уже згадуваний нами Р. Лінтон наполягав на можливості виключно теоретичного відокремлення соціальної ролі від соціального статусу: "го­ворячи умовно, статус - це позиції в конкретному їх наборі. Статус, на від­міну від індивіда, що ним володіє, - це просто сукупність прав та обов'яз­ків. Роль - це динамічний аспект статусу. Індивід соціально "прикомандирований" до деякого статусу та володіє ним, співвідносячись з іншими ста­тусами. Коли він реалізує права та обов'язки, що складають його статус, то він грає деяку роль. Роль та статус неможливо відокремити одне від одно­го, і різниця між ними суто академічного характеру

Таким чином, поняття соціального статусу позначає лише місця в по­лях відносин, тоді як поняття соціальної ролі задає нам тип відносин між тими, хто займає ці позиції, й тими, хто займає інші позиції того самого поля. Соціальні ролі позначають два типи вимог до тих, хто займає певну соціальну позицію: з одного боку, це рольова поведінка, тобто вимоги що­до поведінки індивіда; з іншого - це рольові атрибути, тобто вимоги щодо зовнішньої сторони та "характеру" цієї поведінки. Ці два типи вимог мож­на пояснити, якщо провести розрізняння між ідеалом та його втіленням.

Скажімо, від соціальної ролі викладача очікується, в ідеалі, виконання чітко окресленої поведінки, що передбачає сприяння розвиненню мислен­ня, надання ним величезного обсягу інформації та виховання через влас­ний бездоганний приклад. Але, зважаючи на практичну недосяжність тако­го ідеалу, від соціальної ролі викладача, щонайменше, вимагається дотри­мання рольових атрибутів, тобто переважно зовнішнього підтримання своєї ролі - приходити на заняття у формі, бути здатним виголосити певну су­купність речень, що мають відношення до науки, яку він викладає, добре також, якщо ця людина зможе відповісти не одне-два питання тощо. Звід­си, "соціальні ролі — це пучки очікувань, що прив 'язуються в конкретному суспільстві до поведінки тих, хто займає соціальні позиції".

Подібно до соціального статусу соціальні ролі розуміються як прин­ципово незалежні від конкретного індивіду, оскільки способи поведінки та атрибути, що очікуються від батька, викладача, футболіста можна сформу­лювати, навіть не замислившись про конкретну особу. Крім того, кожна з множини соціальних ролей, так само, до речі, як кожний з множини со­ціальних статусів, складаються з великої кількості рольових сегментів -скажімо, очікування від викладача можна класифікувати залежно від со­ціальних відносин "викладач - курсанти", "викладач - керівництво" та на­віть "викладач — батьки". Звідси, кожна соціальна роль є комплексом поведінкових очікувань.

Отже, важко сказати, що соціальний статус є об'єктивно заданою оз­накою, а соціальна роль ні, оскільки одне від одного їх неможливо відокре­мити. Виникає слушне питання - яким чином може бути гарантований обов'язковий характер рольових очікувань?

Відповідь така: суспільство завжди має у своєму розпорядженні санк­ції, за допомогою яких воно може досягти виконання власних приписів си­лою. Хто не грає свою роль, того карають; хто грає - того винагороджують або принаймні не карають. Конформізм із наперед визначеними ролями є, таким чином, універсальною рисою всіх соціальних форм.

Можна виокремити три види (рольових) очікувань (обов'язкові, ба­жані, ймовірні) та два види санкцій (позитивні та негативні), що сприяють підтриманню виконання соціальних ролей.

Таким чином, рольова концепція, витоки якої сягають ще тридцятих років минулого століття, може бути зведеною до п'яти положень, що у су­купності утворюють її логічне ядро. Перші два постулюють основну мета­фору, актора (actor) та сценарій (script) [20, с. 258 - 259]:

1) аналітичне розрізняння особистості та соціальної позиції, яку вона займає;

2) набір дій або типів рольової поведінки, що закріплені за соціаль­ною позицією.

Три наступні тези формулюють засоби, за допомогою яких спочатку запускається та надалі розвивається, згідно з певним сценарієм, соціальна драма:

3) рольові очікування, або норми, визначають, які дії відповідають да­ній позиції;

4) цих рольових очікувань дотримуються люди, що займають "про­тилежні позиції" (counter-position) (ті, хто задає ролі, або референтні групи);

5) ці люди забезпечують виконання ролей за допомогою санкцій - ви­нагород, покарань, позитивних та негативних підкріплень.

Дані поняття є інструментами, за допомогою яких у теорії ролей здій­снюється спроба загального аналізу соціальної взаємодії. Це зрозуміло, проте - зрозуміло для кого? Навряд чи можна сподіватись на легкість усві­домлення теоретичної та практичної корисності виокремлення поняття "соціальної ролі", особливо, якщо Ви не є соціологом. Оскільки цей твір написаний аж ніяк не для останніх, то питання негайно вимагає відповіді: у чому полягає цінність, а в більш широкому значенні, вартість концепції соціальних ролей?

На думку Р. Дарендорфа, головні поняття рольової теорії, роль, пер­сона, характер, маска, не зважаючи на те, що вони стосуються різних плас­тів мовного розвитку, так чи інакше належать до театру. Із цими словами зазвичай пов'язується розмаїття асоціацій:

1. Усі вони позначають дещо напередвизначене щодо їх носія - акто­ра; це те, що існує поза ним.

2. Це напередвизначене можна описати як комплекс засобів пове­дінки, які зі свого боку взаємодіють з іншими засобами поведінки, ос­кільки є частиною (що чітко простежується з лат. рагз та англ. рагі, які по­значають "роль").

3. Оскільки ці засоби поведінки напередвизначені для актора, він має їх навчатися, щоб мати змогу їх зіграти.

4. З точки зору актора, жодна роль не є вичерпною - він може навчи­тися та зіграти безліч ролей.

Соціальний інститут. "Соціальний інститут - це відносно стабільна форма організації соціального життя, що забезпечує усталеність зв'язків та відносин у рамках суспільства" [40, с. 993]. Інакше кажучи, аби суспільство було цілісним, необхідною, на думку американських соціологів Г. Ленського та Дж. Ленського, виглядає наяв­ність щонайменше шістьох елементів: по-перше, комунікація між членами суспільства; по-друге, виробництво товарів та послуг, необхідних для ви­живання членів суспільства; по-третє, розподіл цих товарів та послуг; по-четверте, захист членів суспільства від фізичної небезпеки (штормів, по-венів та холоду), інших біологічних організмів та ворогів; по-п'яте, заміна тих членів суспільства, що вибувають, шляхом біологічного розмноження та засвоєння індивідами певної культури протягом соціалізації; по-шосте, контроль за поведінкою членів суспільства з метою створення умов для творчої діяльності суспільства та врегулювання конфліктів між його члена­ми. Ці соціальні потреби вимагають спільних зусиль усіх членів суспільст­ва, і ці зусилля здійснюються саме соціальними інститутами [38, с. 80].

Соціальний інститут слід відрізняти від конкретних організацій або соціальних груп: скажімо, "інститут сім'ї" передбачає не окрему сім'ю, а виключно сукупність норм, які реалізуються у безлічі сімей [40, с. 993]. Звідси, успішне функціонування соціальних інститутів пов'язано із наяв­ністю в межах останніх цілісної та несуперечливої сукупності стандартів поведінки конкретних людей у певних умовах. Ці стандарти поведінки є закріпленими у вигляді норм права та інших соціальних норм. Протягом так званої практичної діяльності виникають певні види соціальної актив­ності, а правові та соціальні норми, що регулюють цю діяльність, згодом перетворюються на легітимізовану та санкціоновану систему, яка й забез­печує надалі цей вид соціальної діяльності. Такою системою виступає со­ціальний інститут [40, с. 993].

У свою чергу, це передбачає не лише наявність різних соціальних інс­титутів, залежно від сфери дій та функцій (уявлення про більшість з них можна скласти протягом вивчення курсу соціології, тому зараз вони не зга­дуються), але й еволюцію соціального інституту як такого. Зазвичай вважа­ється, що історія еволюції суспільства є історією поступового перетворен­ня соціального інституту традиційного типу в сучасний соціальний інсти­тут. Традиційний соціальний інститут характеризується насамперед ас-криптивністю та партикуляризмом, тобто ґрунтується на правилах поведін­ки, чітко приписаних ритуалом та звичаєм, і родинних зв'язках. Зазнаючи змін, соціальний інститут стає більш спеціалізованим за своїми функціями та менш суворим за правилами й рамками поведінки [40, с. 993].