Глава 2 суддя

Стаття 51. Статус судді

1. Суддею є громадянин України, який відповідно до Конституції України та цього Закону призначений чи об­раний суддею, займає штатну суддівську посаду в одному з судів України і здійснює правосуддя на професійній основі.

2. Судді в Україні мають єдиний статус незалежно від місця суду в системі судів загальної юрисдикції чи адміні­стративної посади, яку суддя обіймає в суді.

Згідно зі статтею 127 Конституції України правосуддя здійснюють професійні судді та, у визначених законом ви­падках, народні засідателі й присяжні.

Професійні судді не можуть належати до політичних партій та профспілок, брати участь у будь-якій політичній діяльності, мати представницький мандат, обіймати будь- які інші оплачувані посади, виконувати іншу оплачувану роботу, крім наукової, викладацької та творчої.

На посаду судді може бути рекомендований кваліфіка­ційною комісією суддів громадянин України, не молодший двадцяти п'яти років, який має вищу юридичну освіту і стаж роботи в галузі права не менш як три роки, проживає в Україні не менш як десять років та володіє державною мовою.

Суддями спеціалізованих судів можуть бути особи, які мають фахову підготовку з питань юрисдикції цих судів. Ці судді відправляють правосуддя лише у складі колегій суддів.

Конституція України передбачає, що додаткові вимоги до окремих категорій суддів щодо стажу, віку та їх профе­сійного рівня встановлюються законом, а тому Законом України «Про судоустрій і статус суддів» встановлено:

• до складу апеляційного суду входять судді, які мають стаж роботи на посаді судді не менше п'яти років (частина 4 статті 26);

• до складу вищого спеціалізованого суду входять суд­ді, обрані на посаду судді безстроково (частина 3 статті 31);

• суддею Верховного Суду України може бути особа, яка має стаж роботи на посаді судді не менше п'ятнадцяти років або суддя Конституційного Суду України (частина 2 статті 39).

Законом установлено, що незалежно від місця суду в системі судів загальної юрисдикції чи адміністративної посади, яку суддя обіймає в суді, судді в Україні мають єдиний статус.

Стаття 52. Незмінюваність судді 1. Судді, який обіймає посаду безстроково, гарантується перебування на посаді до досягнення ним шістдесяти п'яти

років, за винятком випадків звільнення судді з посади або відставки судді відповідно до цього Закону.

2. Суддю не може бути переведено до іншого суду без його згоди.

Однією з гарантій незалежності суддів є їх незмінюва­ність, яка має на увазі зайняття посади безстроково. Ви­няток з цього правила передбачений при призначенні суддів на посаду вперше, вони призначаються Президентом Укра­їни строком на п'ять років. Судді, обрані безстроково, пере­бувають на посаді судді до досягнення ними шістдесяти п'яти років.

Разом із тим, указаний принцип не означає неможли­вість звільнення судді з посади до закінчення цього терміну. Вони можуть бути звільнені з посади з підстав, зазначених у частині п'ятій статті 126 Конституції України.

Крім того, перебування на посаді судді, обраного без­строково, обмежено віковим цензом, а саме шістдесяти - п'ятирічним віком. При цьому згідно зі статтею 101 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суддя звільняєть­ся з посади за віком з наступного дня після досягнення ним шістдесяти п'яти років у порядку, передбаченому цією статтею, а якщо суддю з будь-яких причин не звільнено з посади, він не може здійснювати свої повноваження зі здій­снення правосуддя з наступного дня після досягнення шістдесяти п'яти років.

Узагалі розділом VII (статті 99-111) Закону України «Про судоустрій і статус суддів», передбачено, що суддя може бути звільнений з посади органом, що його обрав або призначив, у випадках:

• закінчення строку, на який його призначено (стаття 100);

• досягнення шістдесяти п'яти років (стаття 101);

• неможливості здійснювати правосуддя за станом здоров'я (стаття 102);

• порушення вимог щодо несумісності (стаття 103);

• порушення присяги (стаття 104);

• набрання законної сили обвинувальним вироком щодо нього (стаття 105);

• припинення його громадянства (стаття 106);

• визнання його безвісно відсутнім або оголошення по­мерлим (стаття 107);

• за заявою про відставку або про звільнення за власним бажанням (стаття 108).

Викладене підтверджує існуючу думку про те, що «є до­статньо механізмів, щоб його (суддю. —Автп.) покарати або навіть позбавити посади» (Маляренко В.Т. Залежний лише від закону //Урядовий кур'єр. — 2002. — № 234).

Важливим є те, що частиною четвертою статті 101 ви­значено: суддя не може здійснювати свої повноваження зі здійснення правосуддя з наступного дня після досягнення шістдесяти п'яти років.

Стаття 53. Вимоги щодо несумісності

1. Перебування на посаді судді несумісне із зайняттям посади в будь-якому іншому органі державної влади, орга­ні місцевого самоврядування та з представницьким ман­датом.

2. Суддя не має права поєднувати свою діяльність з під­приємницькою або адвокатською діяльністю, будь-якою іншою оплачуваною роботою (крім викладацької, наукової і творчої діяльності), а також входити до складу керівного органу чи наглядової ради підприємства або організації, що має на меті одержання прибутку.

3. Суддя не може належати до політичної партії чи про­фесійної спілки, виявляти прихильність до них, брати участь у політичних акціях, мітингах, страйках.

4. Суддю за його заявою може бути відряджено для ро­боти у Вищій раді юстиції, Вищій кваліфікаційній комісії суддів України, Національній школі суддів України зі збе­реженням заробітку за основним місцем роботи.

Як уже було зазначено, відповідно до статті 127 Консти­туції України професійні судді не можуть належати до політичних партій та профспілок, брати участь у будь-якій політичній діяльності, мати представницький мандат, обі­ймати будь-які інші оплачувані посади, виконувати іншу оплачувану роботу, крім наукової, викладацької та творчої.

Ці вимоги, звичайно, відображено й у статті 53 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» однак установле­но, що не є порушенням принципу несумісності участь у роботі у Вищій раді юстиції, Вищій кваліфікаційній комі­сії суддів України, Школі суддів України, оскільки ця ро­бота не є іншою оплачуваною роботою, а суддя відряджа­ється для роботи у Вищій раді юстиції, Вищій кваліфіка­ційній комісії суддів України, Школі суддів України зі збереженням заробітку за основним місцем роботи.

Стаття 54. Права та обов'язки судді

1. Права судді, пов'язані зі здійсненням правосуддя, визначаються Конституцією України, процесуальним та іншими законами.

2. Суддя має право брати участь у суддівському само­врядуванні для вирішення питань внутрішньої діяльності суду в порядку, встановленому законом. Судді можуть утво­рювати об'єднання та брати участь у них з метою захисту своїх прав та інтересів, підвищення професійного рівня.

3. Суддя має право вдосконалювати свій професійний рівень та проходити з цією метою відповідну підготовку.

4. Суддя зобов'язаний:

   1. своєчасно, справедливо та безсторонньо розглядати і вирішувати судові справи відповідно до закону з дотри­манням засад і правил судочинства;

   2. дотримуватися правил суддівської етики;

   3. виявляти повагу до учасників процесу;

   4. додержуватися присяги судді;

   5. не розголошувати відомості, які становлять таємни­цю, що охороняється законом, в тому числі і таємницю нарадчої кімнати і закритого судового засідання;

   6. дотримуватися вимог щодо несумісності;

   7. подавати щорічно не пізніше 1 квітня до Державної судової адміністрації України для оприлюднення на офі­ційному веб-порталі судової влади, ведення якого забез­печує Державна судова адміністрація України, декларацію про майновий стан.

5. Декларація про майновий стан повинна містити відо­мості про доходи, цінні папери, нерухоме, цінне рухоме майно, вклади у банках, фінансові зобов'язання судді, членів його сім'ї та осіб, з якими він спільно проживає або поєднаний спільним побутом, та про видатки судді, якщо разові видатки перевищують розмір його місячного заро­бітку. Форма декларації та порядок її заповнення затвер­джуються Міністерством фінансів України.

6. Суддя, призначений на посаду судді вперше, прохо­дить щорічну двотижневу підготовку у Національній шко­лі суддів України. Суддя, який обіймає посаду судді без­строково, проходить двотижневу підготовку у Національній школі суддів України не менше, ніж раз на три роки.

7. Суддя до виходу у відставку або на пенсію може бути нагороджений державними нагородами, а також будь- якими іншими нагородами, відзнаками, грамотами органів державної влади та органів місцевого самоврядування, окрім тих державних, або будь яких інших нагород, відзнак, грамот, пов'язаних зі здійсненням ним правосуддя.

Права суддів в основному визначені процесуальними нормами права, серед яких можна зазначити:

• судді в ході судового засідання мають право досліджу­вати докази, задавати питання сторонам, свідкам та іншим особам, приймати рішення по суті справи, розглядати за­яви, клопотання, відводи і т. п.;

• суддя (головуючий) має право вживати необхідних заходів для нормального ходу судового засідання і керуван­ня ним;

• суддя вправі витребувати докази від громадян і орга­нізацій; вносити подання до державних органів, громад­ських організацій і посадових осіб про усунення причин і умов, що сприяли вчиненню правопорушення; запитувати інформацію від державних органів, громадських організа­цій та інформаційних центрів. При цьому зазначені органи і посадові особи зобов'язані виконувати вимоги суддів, своєчасно реагувати на їхні запити і подання;

• судді мають право брати участь у суддівському само­врядуванні для вирішення питань внутрішньої діяльності суду в порядку, встановленому законом, у тому числі мають право ставити на обговорення конференцій суддів питання, що становлять інтерес для суддівського співтовариства.

Судді у своїй діяльності зобов'язані суворо дотримува­тися закону виходячи із забезпечення прав і свобод людини і громадянина, охорони громадських і державних прав і законних інтересів.

Судді у своїй службовій та позаслужбовій діяльності зобов'язані не допускати вчинків, які можуть завдати шко­ди авторитету судової влади, гідності судді або викликати сумніви в компетентності та неупередженості судді.

Узагалі обов'язки судді чітко визначені частиною чет­вертою цієї статті:

1. своєчасно, справедливо та безсторонньо розглядати і вирішувати судові справи відповідно до закону з дотриман­ням засад і правил судочинства;

2. дотримуватися правил суддівської етики;

3. виявляти повагу до учасників процесу;

4. додержуватися присяги судді;

5. не розголошувати відомості, які становлять таємницю, що охороняється законом, зокрема таємницю нарадчої кімнати і закритого судового засідання;

6. дотримуватися вимог щодо несумісності;

7. подавати щорічно не пізніше 1 квітня до Державної судової адміністрації України для оприлюднення на офі­ційному веб-порталі судової влади, ведення якого забез­печує Державна судова адміністрація України, декларацію про майновий стан.

Декларація про майновий стан включає відомості про доходи, цінні папери, нерухоме, цінне рухоме майно, вкла­ди у банках, фінансові зобов'язання судді, членів його сім'ї та осіб, з якими він спільно проживає або поєднаний спіль­ним побутом, та про видатки судді, якщо разові видатки перевищують розмір його місячного заробітку.

Кожний суддя зобов'язаний проходити підготовку у Школі суддів України: призначений на посаду судді впер­ше — щорічну двотижневу, який обіймає посаду судді безстроково — двотижневу не менше, ніж раз на три роки.

Стаття 55. Присяга судді

1. Особа, вперше призначена на посаду судді, набуває повноважень судді після складення присяги судді такого змісту:

«Я, (ім'я та прізвище), вступаючи на посаду судді, уро­чисто присягаю об'єктивно, безсторонньо, неупереджено, незалежно та справедливо здійснювати правосуддя, під­коряючись лише закону та керуючись принципом верхо­венства права, чесно і сумлінно виконувати обов'язки судді, дотримуватися морально-етичних принципів пове­дінки судді, не вчиняти дій, що порочать звання судді та принижують авторитет судової влади».

2. Суддя складає присягу під час урочистої церемонії у присутності Президента України. Текст присяги підпису­ється суддею і зберігається в його особовій справі.

Інститут судової присяги має дуже важливе значення, оскільки суддя, обіймаючи посаду професійного судді, зобов'язується керуватися виключно законом і бути спра­ведливим у будь-якому судовому процесі, в якому він буде виступати як суддя.

Порушення присяги є найбільш грубим порушенням суддею своїх службових обов'язків і тягне звільнення суд­ді з посади.

Відповідно до статті 32 Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо недопу­щення зловживань правом на оскарження», прийнятого 13 травня 2010 року, порушенням суддею присяги є:

• вчинення ним дій, що порочать звання судді й можуть викликати сумнів у його об'єктивності, неупередженості та незалежності, у чесності та непідкупності судових органів;

• незаконне отримання суддею матеріальних благ або здійснення витрат, що перевищують доходи такого судді та членів його сім'ї;

• умисне затягування суддею строків розгляду справи понад терміни, встановлені законом;

• порушення морально-етичних принципів поведінки судді.

Порушенням присяги судді, що обіймає адміністратив­ну посаду в суді, є також невиконання ним посадових обов'язків, встановлених для відповідної адміністративної посади, пов'язаних з процесуальними діями.

Стаття 56. Етика судді

1. Питання етики суддів визначаються Кодексом суд­дівської етики, що затверджується з'їздом суддів України.

Окрім викладених вимог (дивись коментар до статті 53) до професійного судді пред'являються і додаткові вимоги, пов'язані з необхідністю дотримання ним норм поведінки як у сфері судочинства, так і за межами судової діяльності, що сприяють підвищенню довіри до судової влади, зміц­ненню її авторитету в суспільстві.

Зазначені вимоги викладені в Кодексі професійної ети­ки судді, який був тимчасово затверджений рішенням Ради суддів України № 5 від 24 лютого 2000 року, а потім 24 жовтня 2002 року затверджений рішенням V з'їзду суддів України.

Згідно з Кодексом професійної етики судді: суддя має бути прикладом законослухняності, неухиль­но дотримуватися присяги і завжди поводитися так, щоб зміцнювати віру громадян у чесність, незалежність, неупе­редженість та справедливість суду;

суддя повинен уникати будь-якого незаконного впливу на його діяльність, пов'язану зі здійсненням правосуддя. Він не має права використовувати своє службове становище в особистих інтересах або в інтересах інших осіб;

суддя не може належати до політичних партій та про­фесійних спілок, брати участь у будь-якій політичній ді­яльності, мати представницький мандат, обіймати будь-які інші оплачувані посади, виконувати іншу оплачувану ро­боту, крім наукової, викладацької та творчої;

суддя вправі брати участь у громадській діяльності, публічних заходах, якщо вони не завдають шкоди його статусу, авторитету суду і не можуть вплинути на здійснен­ня правосуддя;

суддя повинен старанно й неупереджено виконувати покладені на нього обов'язки і підтримувати свою профе­сійну компетентність на належному рівні;

суддя не має права розголошувати інформацію, яка ста­ла йому відома у зв'язку з розглядом справи в закритому судовому засіданні. Він не може робити публічні заяви, коментувати в засобах масової інформації справи, які пере­бувають у провадженні суду, та піддавати сумніву судові рішення, що вступили в законну силу;

суддя повинен здійснювати судочинство в межах і в по­рядку, визначених процесуальним законом, і виявляти при цьому тактовність, ввічливість, витримку й повагу до учас­ників судового процесу й інших осіб;

суддя в установленому законом порядку надає засобам масової інформації можливість одержувати відомості, ви­ключаючи при цьому порушення прав і свобод громадян, приниження їх честі та гідності, а також авторитету суду та статусу судді;

суддя при здійсненні правосуддя не повинен допускати проявів учасниками процесу та іншими особами неповаги до людини за ознаками раси, статі, національності, релігії, політичних поглядів, соціально-економічного становища, а також фізичних вад;

суддя повинен утримуватися від поведінки, будь-яких дій або висловлювань, які можуть призвести до втрати віри в рівність професійних суддів, народних засідателів і при­сяжних при здійсненні правосуддя;

суддя, який перебуває на адміністративній посаді в суді, повинен утримуватися від поведінки, дій або висловлювань, які можуть призвести до втрати віри в рівність статусу суддів і в те, що професійні судді колективно управляють внутрішньою діяльністю судів;

суддя має докладати всіх зусиль до того, щоб, на думку розсудливої, законослухняної і поінформованої людини, його поведінка була бездоганною.

Глзвз З

НАРОДНІ ЗАСІДАТЕЛІ ТА ПРИСЯЖНІ

Стаття 57. Статус народного засідателя

1. Народним засідателем є громадянин України, який у випадках, визначених процесуальним законом, вирішує справи у складі суду разом із суддею, забезпечуючи згідно з Конституцією України безпосередню участь народу у здійсненні правосуддя.

2. Народні засідателі під час розгляду і вирішення справ користуються повноваженнями судді. Народні засідателі виконують обов'язки, визначені пунктами 1-5 частини четвертої статті 54 цього Закону.

Як уже зазначалося в коментарі до статті 15, криміналь­ні справи про злочини, за які законом передбачена можли­вість призначення покарання у вигляді довічного позбав­лення волі, в суді першої інстанції розглядаються судом у складі двох суддів і трьох народних засідателів, які при здійсненні правосуддя користуються всіма правами судді.

Стаття 58. Список народних засідателів

1. До списку народних засідателів у кількості, зазна­ченій у поданні голови суду, включаються громадяни, які постійно проживають на території, на яку поширюється юрисдикція відповідного суду, відповідають вимогам стат­ті 59 цього Закону і дали згоду бути народними засідателя­ми.

2. Список народних засідателів затверджується рішен­ням відповідної місцевої ради на чотири роки і перегляда­ється у разі необхідності, але не рідше ніж раз на два роки.

3. Список народних засідателів публікується в друкова­них засобах масової інформації відповідної місцевої ради.

Народним засідателем може бути громадянин України, який постійно проживає на території, на яку поширюється юрисдикція відповідного суду та якщо він дав згоду бути народним засідателем

Закон не встановлює, яким чином повинно визначатися постійне проживання на відповідній території, на наш по­гляд, постійне проживання має визначатися реєстрацією громадянина в органах паспортної системи за місцем про­живання.

Стаття 59. Вимоги до народного засідателя

1. Народним засідателем може бути громадянин Укра­їни, який досяг тридцятирічного віку і постійно проживає на території, на яку поширюється юрисдикція відповід­ного суду.

2. Не підлягають включенню до списків народних за­сідателів громадяни:

   1. визнані судом обмежено дієздатними або недієздат­ними;

   2. які мають хронічні психічні чи інші захворювання, що перешкоджають виконанню обов'язків народного за­сідателя;

   3. які мають не зняту чи не погашену судимість;

   4. народні депутати України, члени Кабінету Міністрів України, судді, прокурори, працівники органів внутрішніх справ та інших правоохоронних органів, військовослуж­бовці, працівники апаратів судів, інші державні службов­ці, адвокати, нотаріуси;

   5. громадяни, які досягли шістдесяти п'яти років;

   6. особи, які не володіють державною мовою.

3. Особа, включена до списку народних засідателів, зобов'язана повідомити суд про обставини, що унемож­ливлюють її участь у здійсненні правосуддя, у разі їх на­явності.

Законодавець установив перелік громадян, які не під­лягають включенню до списків народних засідателів, і зобов'язав осіб, включених до списків, повідомити суд про обставини, що виключають можливість його участі у здій­сненні правосуддя, однак не передбачив усіх правових на­слідків недотримання цієї вимоги.

Якщо були обставини, що виключають можливість його участі у здійсненні правосуддя, народний засідатель голо­вою суду на підставі статті 60 цього Закону може бути увільнений від обов'язків народного засідателя. Однак за­лишилися нерегламентованими Законом питання про те, чи вправі народний засідатель продовжувати участь у роз­гляді справи, якщо обставини, що виключають можливість його участі у здійсненні правосуддя, виникли в процесі розгляду справи, а також чи можна визнати законним склад суду, який розглянув справу, якщо народний засідатель приховав обставини, що виключають можливість його участі у здійсненні правосуддя, або ж які виникли в про­цесі розгляду справи.

Цей перелік питань може бути продовжений, тому ви­моги, пов'язані з можливістю участі народного засідателя в здійсненні правосуддя, мають потребу в їх подальшому законодавчому врегулюванні.

Викликає сумнів доцільність невключення до списку на­родних засідателів громадян, які досягли шістдесяти п'яти років, а також осіб, які не володіють державною мовою.

Вікові обмеження для народних засідателів можна було б і підвищити, оскільки практика засвідчує, що громадяни пенсійного віку серед народних засідателів відрізняються найбільшою зваженістю у розгляді судових справ.

Статтею 12 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» передбачено, що в судах, разом із державною, мо­жуть використовуватися регіональні мови або мови меншин відповідно до Закону України «Про ратифікацію Європей­ської хартії регіональних мов або мов меншин» у порядку, встановленому процесуальним законом, а використання в судочинстві регіональних мов або мов меншин гарантуєть­ся державою та забезпечується за рахунок коштів Держав­ного бюджету України.

Безсумнівно, виникнуть проблеми з формуванням спис­ків народних засідателів у регіонах, де в повсякденному житті їх жителів застосовуються регіональні мови або мови меншин.

Стаття 60. Підстави і порядок увільнення від виконання обов'язків народного засідателя

1. Особа, яка відповідно до цього Закону не може бути включена до списку народних засідателів, але включена до нього, увільняється від виконання обов'язків народного засідателя головою відповідного суду.

2. Від виконання обов'язків народного засідателя голо­вою відповідного суду увільняються:

   1. особи, які перебувають у відпустці у зв'язку з вагіт­ністю та пологами, у відпустці по догляду за дитиною, а також які мають дітей дошкільного чи молодшого шкіль­ного віку або утримують дітей-інвалідів, інших хворих або членів сім'ї похилого віку;

   2. керівники та заступники керівників органів місцево­го самоврядування;

   3. особи, які через свої релігійні переконання вважають для себе неможливою участь у здійсненні правосуддя;

4) інші особи, якщо голова суду визнає поважними при­чини, на які вони посилаються.

3. Особи, зазначені в частині другій цієї статті, увільня­ються від виконання обов'язків народного засідателя за їхньою заявою, поданою до початку виконання цих обов'язків.

4. Увільнення від виконання обов'язків народного за­сідателя внаслідок відводу (самовідводу) у конкретній справі здійснюється в порядку, встановленому процесуаль­ним законом.

Хоча стаття 60 Закону й має назву «Підстави і порядок увільнення від виконання обов'язків народного засідате­ля» й передбачає, що особа, яка відповідно до цього За­кону не може бути включена до списку народних засіда­телів, але включена до нього, увільняється від виконання обов'язків народного засідателя головою відповідного суду, але фактично не регламентує сам порядок увільнен­ня від виконання обов'язків народного засідателя, оскіль­ки не передбачає процедури цих дій голови суду.

На жаль, також не вирішено питання про дії голови суду в разі, якщо перелічені обставини стали відомими голові суду, а народний засідатель не бажає подавати відповідну заяву.

Стаття 61. Залучення народних засідателів до виконання обов'язків у суді

1. Суд залучає народних засідателів до здійснення пра­восуддя у порядку черговості на строк не більше одного місяця на рік, крім випадків, коли продовження цього строку зумовлено необхідністю закінчити розгляд справи, розпочатий за їхньої участі.

2. Письмове запрошення для участі у здійсненні право­суддя надсилається судом народному засідателю не пізніше ніж за сім днів до початку судового засідання. У запрошен­ні зазначаються права та обов'язки народного засідателя, перелік вимог до народних засідателів, а також підстави для увільнення їх від виконання обов'язків. Одночасно із запрошенням надсилається письмове повідомлення для роботодавця про залучення особи як народного засідателя.

3. Роботодавець зобов'язаний звільнити народного за­сідателя від роботи на час виконання ним обов'язків зі здійснення правосуддя. Відмова у звільненні від роботи вважається неповагою до суду.

4. Народний засідатель зобов'язаний вчасно з'явитися на запрошення суду для участі в судовому засіданні. Не­явка без поважних причин у судове засідання вважається неповагою до суду.

Статтею 61 передбачена можливість залучення народних засідателів до здійснення правосуддя у порядку черговості на строк не більше одного місяця на рік, крім випадків, коли продовження цього строку зумовлено необхідністю закінчити розгляд справи, розпочатий за їхньої участі.

Для участі у здійсненні правосуддя народному засідате­лю не пізніше ніж за сім днів до початку судового засідання судом надсилається письмове запрошення, в якому зазна­чаються права та обов'язки народного засідателя, перелік вимог до народних засідателів, а також підстави для увіль­нення їх від виконання обов'язків.

Одночасно з письмовим запрошенням народного засіда­теля для його роботодавця надсилається письмове повідом­лення про залучення особи як народного засідателя, після чого роботодавець зобов'язаний звільнити народного засі­дателя від роботи на час виконання ним обов'язків зі здій­снення правосуддя.

Стаття 62. Гарантії прав народних засідателів

1. Народним засідателям за час виконання ними обо­в'язків у суді виплачується винагорода в розмірі їх серед­ньомісячного заробітку чи пенсії, але не менше прожитко­вого мінімуму для працездатної особи. їм відшкодовують­ся витрати на проїзд і наймання житла, а також випла­чуються добові. Зазначені виплати здійснюються терито­ріальними управліннями Державної судової адміністрації України за рахунок коштів Державного бюджету України.

2. За народними засідателями і присяжними на час ви­конання ними обов'язків у суді за місцем основної роботи зберігаються всі гарантії та пільги, передбачені законом. Час виконання народним засідателем чи присяжним обов'язків у суді зараховується до всіх видів трудового стажу. Звільнення народного засідателя з роботи або пере­ведення на іншу роботу без його згоди під час виконання ним обов'язків у суді не допускається.

3. На народних засідателів поширюються гарантії не­залежності і недоторканності суддів, установлені законом, на час виконання ними обов'язків зі здійснення правосуд­дя. За обґрунтованим клопотанням народного засідателя заходи безпеки щодо нього можуть вживатися і після за­кінчення виконання цих обов'язків.

Законом передбачена виплата народним засідателям винагороди за час виконання ними обов'язків у суді, від­шкодування витрат на проїзд і наймання житла, а також виплата добових.

На час виконання ними обов'язків у суді за народними засідателями і присяжними за місцем основної роботи збе­рігаються всі гарантії та пільги, передбачені законом, цей час зараховується до всіх видів трудового стажу, не допус­кається під цей час звільнення народного засідателя з ро­боти або переведення на іншу роботу без його згоди, на нього поширюються гарантії незалежності і недоторкан­ності суддів.

Стаття 63. Присяжні

1. Присяжними визнаються громадяни України, які у випадках, передбачених процесуальним законом, залуча­ються до здійснення правосуддя, забезпечуючи згідно з Конституцією України безпосередню участь народу у здій­сненні правосуддя.

Розгляд справ судом присяжних процесуальним зако­нодавствам нині не передбачений, однак після внесення змін до норм процесуального права в апеляційних судах не виключений розгляд окремих справ по першій інстанції судом присяжних.

Швидше за все, це викликано тим, що Законом України «Про судоустрій і статус суддів» інститут присяжних тіль­ки задекларований.

Слід зазначити, що залучення присяжних до участі в розгляді судових справ спричинить значні фінансові ви­трати, внаслідок чого, як засвідчує світова практика, пи­тома вага справ, що розглядаються судами присяжних, буде незначною.

РОЗДІЛ IV

ПОРЯДОК ЗАЙНЯТТЯ ПОСАДИ СУДДІ СУДУ ЗАГАЛЬНОЇ ЮРИСДИКЦІЇ