4) Звертається до Конституційного Суду України щодо конституційності законів, інших правових актів, а також щодо офіційного тлумачення Конституції та законів Укра­їни.

Ураховуючи, що статтею 125 Конституції України і цим Законом передбачено діяльність Вищих спеціалізованих судів, то Верховний Суд України законодавець визначив як найвищий судовий орган у системі судів загальної юрис­дикції, що забезпечує однакове застосування законодавства всіма судами загальної юрисдикції.

Нині Верховний Суд України переглядає справи з підстав неоднакового застосування судами (судом) касаційної ін­станції однієї й тієї ж норми матеріального права у подібних правовідносинах. До його компетенції також належить перегляд справи в разі встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушен­ня Україною міжнародних зобов'язань при вирішенні справи судом та надання висновку щодо наявності чи від­сутності в діяннях, у яких звинувачується Президент Укра­їни, ознак державної зради або іншого злочину; внесення за зверненням Верховної Ради України письмового подан­ня про неможливість виконання Президентом України своїх повноважень за станом здоров'я.

Крім того, Верховний Суд України може звертатися до Конституційного Суду України щодо конституційності за­конів, інших правових актів, а також щодо офіційного тлумачення Конституції та законів України.

Одночасно з прийняттям Закону України «Про судо­устрій і статус суддів » внесені зміни до процесуальних норм права щодо перегляду судових рішень Верховним Судом України.

Відповідно до вимог глави 32-1КПК України підставами для перегляду судових рішень Верховним Судом України, що набрали законної сили, є:

1. неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм кримінального закону щодо подіб­них суспільно небезпечних діянь (крім питань призначення покарання, звільнення від покарання та від кримінальної відповідальності), що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень;

2. встановлення міжнародною судовою установою, юрис­дикція якої визнана Україною, порушення Україною між­народних зобов'язань при вирішенні справи судом.

Перегляд судових рішень на підставі, передбаченій пунктом 2 частини першої цієї статті, з метою застосувати закон про більш тяжкий злочин, збільшити обсяг обвину­вачення чи з інших підстав погіршити становище засудже­ного, а також виправдувального вироку, ухвали чи поста­нови про закриття справи не допускається.

Особи, коло яких визначено у статті 384 цього Кодексу, вправі подати заяву про перегляд судового рішення на за­значеній вище підставі після його перегляду в касаційному порядку.

Заяву про перегляд судового рішення вправі подати та­кож особа, на користь якої постановлено рішення міжна­родною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною.

Не може бути подана заява про перегляд ухвал суду ка­саційної інстанції, які не перешкоджають провадженню у справі. Заперечення проти таких ухвал можуть бути вклю­чені до заяви про перегляд судового рішення, ухваленого за наслідками касаційного провадження.

Перегляд виправдувального вироку, ухвали чи постано­ви про закриття справи, інших судових рішень з метою погіршити становище засудженого допускається лише про­тягом установлених законом строків давності притягнення до кримінальної відповідальності, але не пізніше одного року з дня постановления такого судового рішення.

Відбуття покарання або смерть засудженого не є пере­шкодою для перегляду справи в інтересах його реабілітації.

Заява про перегляд судових рішень подається до Верхов­ного Суду України через Вищий спеціалізований суд Укра­їни з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Вирішення питання про допуск справи до провадження здійснюється колегією у складі п'яти суддів Вищого спеці­алізованого суду України з розгляду цивільних і криміналь­них справ.

Про допуск справи до провадження або відмову в такому допуску Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом п'ятнадцяти днів з дня надходження заяви постановляє мотивовану ухвалу.

Ухвала про допуск справи до провадження разом із за­явою про перегляд судового рішення та доданими до неї документами надсилається до Верховного Суду України протягом п'яти днів з дня її постановления.

Справа розглядається Верховним Судом України на його засіданні, яке є повноважним за умови присутності на ньо­му не менше двох третин суддів від складу Верховного Суду України, у засіданні бере участь Генеральний прокурор України або його заступник.

Строк розгляду справи Верховним Судом України не може перевищувати одного місяця з дня відкриття прова­дження у справі.

За наслідками розгляду справи більшістю голосів від складу суду приймається одна з таких постанов:

про повне або часткове задоволення заяви;

про відмову в задоволенні заяви.

Судді, які не погоджуються з постановою, можуть ви­словити окрему думку, що додається до постанови.

Постанова Верховного Суду України є остаточною і не може бути оскаржена.

Рішення Верховного Суду України, прийняте за наслід­ками розгляду заяви про перегляд судового рішення з мо­тивів неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм кримінального закону щодо подіб­них суспільно небезпечних діянь, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності зазначену норму закону, та для всіх судів Укра­їни.

Згідно з розділом ХІІ-2 ГПК України сторони у справі та Генеральний прокурор України мають право подати заяву про перегляд судових рішень господарських судів після їх перегляду в касаційному порядку.

Не може бути подана заява про перегляд ухвал суду ка­саційної інстанції, які не перешкоджають провадженню у справі. Заперечення проти таких ухвал можуть бути вклю­чені до заяви про перегляд судового рішення, ухваленого за наслідками касаційного провадження.

Заява про перегляд судових рішень господарських судів може бути подана виключно на таких підставах:

1. неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, вна­слідок чого ухвалено різні за змістом судові рішення у по­дібних правовідносинах;

2. встановлення міжнародною судовою установою, юрис­дикція якої визнана Україною, порушення Україною між­народних зобов'язань при вирішенні справи судом.

Заява про перегляд судових рішень господарських судів подається до Верховного Суду України через Вищий госпо­дарський суд України.

Вирішення питання про допуск справи до провадження здійснюється колегією у складі п'яти суддів Вищого госпо­дарського суду України.

Про допуск справи до провадження або відмову в такому допуску Вищий господарський суд України протягом п'ят­надцяти днів з дня надходження заяви постановляє обґрун­товану ухвалу. Ухвала про допуск справи до провадження разом із заявою про перегляд судового рішення та доданими до неї документами надсилається до Верховного Суду Укра­їни протягом п'яти днів з дня її постановления.

Справа розглядається Верховним Судом України на його засіданні, яке є повноважним за умови присутності на ньо­му не менше двох третин суддів складу Верховного Суду України.

Строк розгляду справи Верховним Судом України не може перевищувати одного місяця з дня відкриття прова­дження у справі.

За наслідками розгляду справи більшістю голосів від складу суду приймається одна з таких постанов:

1. про повне або часткове задоволення заяви;

2. про відмову в задоволенні заяви.

Судді, які не погоджуються з постановою, можуть ви­словити окрему думку, що додається до постанови.

Постанова Верховного Суду України є остаточною.

Рішення Верховного Суду України, прийняте за наслід­ками розгляду заяви про перегляд судового рішення з мо­тивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єк­тів владних повноважень, які застосовують у своїй діяль­ності нормативно-правовий акт, що містить зазначену норму права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність із рішення­ми Верховного Суду України.

Главою 3 розділу V ЦПК України передбачено, що сто­рони й інші особи, які брали участь у справі, мають право подати заяву про перегляд судових рішень у цивільних справах після їх перегляду в касаційному порядку.

Не може бути подана заява про перегляд ухвал суду ка­саційної інстанції, які не перешкоджають провадженню у справі. Заперечення проти таких ухвал можуть бути вклю­чені до заяви про перегляд судового рішення, ухваленого за результатами касаційного провадження.

Заява про перегляд судових рішень у цивільних справах може бути подана виключно з підстав:

1. неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у по­дібних правовідносинах;

2. встановлення міжнародною судовою установою, юрис­дикція якої визнана Україною, порушення Україною між­народних зобов'язань при вирішенні справи судом.

Заява про перегляд судових рішень подається до Верхов­ного Суду України через Вищий спеціалізований суд Укра­їни з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Вирішення питання про допуск справи до провадження здійснюється колегією у складі п'яти суддів Вищого спеці­алізованого суду України з розгляду цивільних і криміналь­них справ.

Про допуск справи до провадження або відмову в такому допуску Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом п'ятнадцяти днів з дня надходження заяви постановляє обґрунтовану ухвалу.

Ухвала про допуск справи до провадження разом із за­явою про перегляд судового рішення та доданими до неї документами надсилається до Верховного Суду України протягом п'яти днів з дня її постановления.

Справа розглядається Верховним Судом України на його засіданні, яке є повноважним за умови присутності на ньо­му не менше двох третин суддів від складу Верховного Суду України.

Строк розгляду справи Верховним Судом України не може перевищувати одного місяця з дня відкриття прова­дження у справі.

За наслідками розгляду справи більшістю голосів від складу суду приймається одна з таких постанов:

1. про повне або часткове задоволення заяви;

2. про відмову в задоволенні заяви.

Судді, які не погоджуються з постановою, можуть ви­словити окрему думку, що додається до постанови.

Постанова Верховного Суду України є остаточною.

Рішення Верховного Суду України, прийняте за наслід­ками розгляду заяви про перегляд судового рішення з мо­тивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єк­тів владних повноважень, які застосовують у своїй діяль­ності нормативно-правовий акт, що містить зазначену норму права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність до рішень Верховного Суду України.

У главі 3 розділу IV КАС України передбачено:

Сторони й інші особи, які беруть участь у справі, мають право подати заяву про перегляд судових рішень в адміні­стративних справах після їх перегляду в касаційному по­рядку.

Не може бути подана заява про перегляд ухвал суду ка­саційної інстанції, які не перешкоджають провадженню у справі. Заперечення проти таких ухвал можуть бути вклю­чені до заяви про перегляд судового рішення, ухваленого за наслідками касаційного провадження.

Заява про перегляд судових рішень в адміністративних справах може бути подана виключно з мотивів:

1. неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у по­дібних правовідносинах;

2. встановлення міжнародною судовою установою, юрис­дикція якої визнана Україною, порушення Україною між­народних зобов'язань при вирішенні справи судом.

Заява про перегляд судових рішень подається до Верхов­ного Суду України через Вищий адміністративний суд України.

Вирішення питання про допуск справи до провадження здійснюється колегією у складі п'яти суддів Вищого адмі­ністративного суду України.

Про допуск справи до провадження або відмову в такому допуску Вищий адміністративний суд України протягом п'ятнадцяти днів з дня надходження заяви постановляє обґрунтовану ухвалу.

Ухвала про допуск справи до провадження разом із за­явою про перегляд судового рішення та доданими до неї документами надсилається до Верховного Суду України протягом п'яти днів з дня її постановлення.

Справа розглядається Верховним Судом України на його засіданні, яке є повноважним за умови присутності на ньо­му не менше двох третин суддів від складу Верховного Суду України.

Строк розгляду справи Верховним Судом України не може перевищувати одного місяця з дня відкриття прова­дження у справі.

За наслідками розгляду справи більшістю голосів від складу суду приймається одна з таких постанов:

про повне або часткове задоволення заяви;

про відмову в задоволенні заяви.

Судді, які не погоджуються з постановою, можуть ви­словити окрему думку, що додається до постанови.

Постанова Верховного Суду України є остаточною і оскарженню не підлягає.

Рішення Верховного Суду України, прийняте за резуль­татами розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) каса­ційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначені норми права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність до рішень Верховного Суду України.

Таким чином, законом установлений єдиний порядок розгляду заяв про перегляд судових рішень після їх пере­гляду в касаційному порядку незалежно від категорій су­дових справ.

Невиконання судових рішень Верховного Суду України тягне за собою відповідальність, установлену законом.

Стаття 39. Склад Верховного Суду України

1. До складу Верховного Суду України входять двадцять суддів — по п'ять суддів від кожної спеціалізованої юрис­дикції (цивільної, кримінальної, господарської, адміністра­тивної), з числа яких обираються Голова Верховного Суду України та його заступник.

2. Суддею Верховного Суду України може бути особа, яка має стаж роботи на посаді судді не менше п'ятнадцяти років або суддя Конституційного Суду України.

3. У Верховному Суді України діє Пленум Верховного Суду України для вирішення питань, визначених Консти­туцією України та цим Законом. Склад і порядок діяльнос­ті Пленуму Верховного Суду України визначаються цим Законом.

4. При Верховному Суді України утворюється Науково- консультативна рада, статус якої визначається цим Зако­ном.

5. Верховний Суд України має офіційний друкований орган та може бути співзасновником інших друкованих видань.

Статтею 39 Закону передбачено, що до Верховного Суду України, очолюваного Головою, входять двадцять суддів Верховного Суду України. Таке категоричне твердження здається не зовсім доречним, тому що життя може внести свої корективи щодо кількості суддів Верховного Суду України.

Суддею Верховного Суду України може бути особа, яка має стаж роботи на посаді судді не менше п'ятнадцяти років або суддя Конституційного Суду України. Законом України «Про Конституційний Суд України» передбачено, що суд­дею Конституційного Суду України може бути громадянин України, який на день призначення досяг сорока років, має вищу юридичну освіту, стаж практичної, наукової або пе­дагогічної роботи за фахом не менше десяти років, володіє державною мовою і проживає в Україні протягом останніх двадцяти років.

Таким чином, суддею Верховного Суду України може бути особа, яка на момент обрання не перебуває на посаді судді або взагалі не перебувала на цієї посаді.

У складі Верховного Суду України визначаються по п'ять суддів від кожної спеціалізованої юрисдикції (цивіль­ної, кримінальної, господарської, адміністративної).

Коментуючи статтю 17 Закону, вже була висловлена точка зору, що найбільш доцільною є така система судів: місцеві суди; апеляційні суди; вищі спеціалізовані суди; Верховний Суд України.

При такій структурі судових органів України, яка перед­бачена Законом України «Про судоустрій і статус суддів», створена єдина мережа судів, яка забезпечує рівні умови для захисту прав і законних інтересів як фізичних, так і юридичних осіб.

Така структура судів підвищує роль Верховного Суду України в питаннях забезпечення однакового застосування законодавства всіма судами загальної юрисдикції.

У Верховному Суді України діє Пленум Верховного Суду України для вирішення питань, визначених Конституцією України та цим Законом.

При Верховному Суді України утворюється Науково- консультативна рада, Верховний Суд України має офіцій­ний друкований орган та може бути співзасновником інших друкованих видань.

Стаття 40. Суддя Верховного Суду України

1. Суддя Верховного Суду України:

1. бере участь у розгляді справи в порядку, встановле­ному процесуальним законом;

2. бере участь у розгляді питань, що виносяться на за­сідання Пленуму Верховного Суду України;

3. аналізує судову практику, вносить у встановленому порядку пропозиції щодо вдосконалення законодавства та його застосування;

4. здійснює інші повноваження, визначені законом.

Високий статус Верховного Суду України як найвищого судового органу в системі судів загальної юрисдикції не може не позначитися на повноваженнях його суддів.

Крім обов'язків, спільних з обов'язками суддів інших судів, які полягають у підготовці судових справ до розгля­ду і їх розгляді, тобто в безпосередньому здійсненні право­суддя, суддя Верховного Суду України бере участь у роз­гляді питань, що вносяться на обговорення Пленуму Вер­ховного Суду України.

Стаття 41. Голова Верховного Суду України

1. Голова Верховного Суду України:

1. представляє суд як орган державної влади у зносинах з іншими органами державної влади, органами місцевого самоврядування, фізичними та юридичними особами, а також із судовими органами інших держав та міжнарод­ними організаціями;

2. визначає адміністративні повноваження заступника Голови Верховного Суду України;

3. скликає Пленум Верховного Суду України; вносить на розгляд Пленуму подання щодо призначення на посаду секретаря Пленуму; виносить на розгляд Пленуму питання та головує на його засіданнях;

4. видає на підставі акта про обрання на посаду судді Верховного Суду України або звільнення судді з посади відповідний наказ;

5. повідомляє Вищу кваліфікаційну комісію суддів України про наявність вакантних посад у Верховному Суді України в десятиденний строк з дня їх утворення;

6. контролює ефективність діяльності апарату суду, вносить Голові Державної судової адміністрації України подання про призначення на посаду керівника апарату суду, заступника керівника апарату суду та про звільнення їх з посад, а також про застосування до керівника апарату суду, його заступника заохочення або накладення дисцип­лінарного стягнення відповідно до законодавства;

7. інформує Пленум Верховного Суду України про ді­яльність Верховного Суду України;

8. здійснює інші повноваження, визначені законом.

   2. Голова Верховного Суду України з питань, що нале­жать до його адміністративних повноважень, видає накази і розпорядження.

   3. У разі відсутності Голови Верховного Суду України його адміністративні повноваження здійснює заступник Голови Верховного Суду України, а за відсутності заступ­ника Голови — суддя цього суду, який має більший стаж роботи на посаді судді.

Зміст цієї статті свідчить про те, що Голова Верховного Суду України фактично відає всіма питаннями організації роботи Верховного Суду України.

Голова Верховного Суду України представляє суд як орган державної влади у зносинах з іншими органами дер­жавної влади, органами місцевого самоврядування, фізич­ними та юридичними особами, а також із судовими органа­ми інших держав та міжнародними організаціями.

Він скликає Пленум Верховного Суду України, вносить питання на його розгляд і головує на його засіданнях.

Слід зазначити, що Голова Верховного Суду України обирається з числа суддів Верховного Суду України, раніше такі вимоги до кандидатури на посаду Голови Верховного Суду України в законі не були вказані, а тому формально очолити Верховний Суд України могла будь-яка особа, в тому числі й особа, що не була суддею Верховного Суду України.

На підставі статті 5 Закону України «Про вищу раду юстиції» Голова Верховного Суду України за посадою вхо­дить до складу Вищої ради юстиції.

Стаття 42. Порядок обрання Голови Верховного Суду України

3. Голова Верховного Суду України обирається на по­саду строком на п'ять років та звільняється з посади Пле­нумом Верховного Суду України більшістю голосів від загального складу Пленуму шляхом таємного голосування.

4. Пленум Верховного Суду України з питання обрання Голови Верховного Суду України скликається не пізніше одного місяця з дня припинення повноважень попередньо­го Голови Верховного Суду України.

5. Процедура обрання на посаду Голови Верховного Суду України та звільнення його з посади встановлюється Ре­гламентом Пленуму Верховного Суду України, що затвер­джується Пленумом. Зміна регламентної процедури менше ніж за шість місяців до закінчення строку повноважень Голови Верховного Суду України не допускається.

Голова Верховного Суду України обирається Пленумом Верховного Суду України шляхом таємного голосування строком на п'ять років, він вважається обраним, якщо за нього подано більшість голосів від загального складу Пле­нуму.

До прийняття цього Закону процедура обрання Голови Верховного Суду України та звільнення його з посади була встановлена Регламентом Пленуму Верховного Суду Укра­їни, затвердженим постановою Пленуму Верховного Суду України № 7 від 10 червня 2002 року.

Відповідно до цього Регламенту 11 листопада 2002 року відбувся Пленум Верховного Суду України, на якому впер­ше Голову Верховного Суду України було обрано Пленумом Верховного Суду України шляхом таємного голосування.

Стаття 43. Порядок дострокового звільнення з посади Голови Верховного Суду України

1. Голова Верховного Суду України може бути достро­ково звільнений з посади з підстав, встановлених законом. Повноваження Голови Верховного Суду України також припиняються достроково внаслідок висловлення йому недовіри Пленумом Верховного Суду України.

2. Порядок дострокового припинення повноважень Го­лови Верховного Суду України внаслідок висловлення йому недовіри Пленумом Верховного Суду України визначаєть­ся виключно цією статтею. Регламент Пленуму Верховно­го Суду України щодо цього порядку не застосовується.

3. Питання про висловлення недовіри Голові Верховно­го Суду України розглядається Пленумом Верховного Суду України за поданням не менш як п'ятої частини суддів від складу Пленуму Верховного Суду України, скріпленим їх підписами. Подання має бути вмотивованим.

4. Для проведення Пленуму Верховного Суду України з питання висловлення недовіри Голові Верховного Суду України судді, визначені в частині третій цієї статті, ство­рюють організаційний комітет та призначають його голо­ву і заступника, про що складається протокол.

5. Організаційний комітет забезпечує підготовку і про­ведення Пленуму Верховного Суду України з питання ви­словлення недовіри Голові Верховного Суду України у двадцятиденний термін з дня його створення. Учасники засідання Пленуму Верховного Суду України повідомля­ються організаційним комітетом про день і час скликання Пленуму Верховного Суду України та питання, що вино­ситься на його розгляд, з надсиланням відповідних мате­ріалів у порядку, встановленому цим Законом. Внесення до порядку денного Пленуму Верховного Суду України інших питань, крім висловлення недовіри Голові Верхов­ного Суду України, забороняється.

6. Засідання Пленуму Верховного Суду України з питан­ня висловлення недовіри Голові Верховного Суду України є повноважним за умови присутності на ньому більше по­ловини суддів від складу Пленуму Верховного Суду Укра­їни. На засіданні Пленуму Верховного Суду України голо­вує голова організаційного комітету, а в разі його відсут­ності — заступник голови організаційного комітету.

7. Головуючий виносить на затвердження Пленуму Верховного Суду України пропозиції щодо секретаря за­сідання Пленуму Верховного Суду України, персонального складу лічильної комісії, а також форми бюлетеня та про­токолу голосування, які затверджуються відкритим голо­суванням.

8. Питання про висловлення недовіри Голові Верховно­го Суду України розглядається за участі Голови Верховно­го Суду України або без його участі. Голова Верховного Суду України по суті порушених питань може також нада­ти письмові пояснення, які висвітлюються ним або уповно­важеною ним особою на засіданні Пленуму Верховного Суду України.

9. Організаційний комітет визначає порядок проведен­ня засідання та процедуру голосування з урахуванням вимог цього Закону та здійснює контроль за її дотриман­ням.

10. Рішення про висловлення недовіри Голові Верхов­ного Суду України приймається шляхом таємного голо­сування більшістю голосів від складу Пленуму Верховного Суду України.

11. Рішення про висловлення недовіри Голові Верхов­ного Суду України оформлюється Постановою Пленуму Верховного Суду України, яка підписується головуючим та секретарем засідання, обраним Пленумом Верховного Суду України за пропозицією головуючого.

12. Висловлення недовіри Голові Верховного Суду Укра­їни не позбавляє його повноважень судді Верховного Суду України. У разі дострокового припинення повноважень Голови Верховного Суду України обрання Голови Верхов­ного Суду України здійснюється в порядку, встановленому цим Законом.

13. Питання про недовіру Голові Верховного Суду Укра­їни не може ініціюватися протягом року з дня його роз­гляду на засіданні Пленуму Верховного Суду України.

14. Порядок звільнення з посади Голови Верховного Суду України з підстав, не пов'язаних з висловленням йому недовіри Пленумом Верховного Суду України, визначаєть­ся законом та Регламентом Пленуму Верховного Суду України.

До прийняття Закону України «Про судоустрій і статус суддів» питання дострокового звільнення з посади Голови Верховного Суду України й дострокового припинення його повноважень зовсім не було регламентоване в законодавчо­му порядку, скоріше за все це можна пояснити тим, що таких випадків не було на практиці.

Статтею 43 Закону передбачено, що підставами для до­строкового звільнення Голови Верховного Суду Україну з посади є підстави, встановлені законом, тобто ті підстави, з яких можливе звільнення будь-якого судді. Зрозуміло, що звільнення Голови Верховного Суду України з посади судді позбавляє його можливості залишатися на посаді Голови Верховного Суду України.

Окремою підставою для дострокового припинення повно­важень Голови Верховного Суду України є висловлення йому недовіри Пленумом Верховного Суду України. У цьо­му випадку висловлення недовіри Голові Верховного Суду України не позбавляє його повноважень судді Верховного Суду України.

Якщо процедура обрання на посаду Голови Верховного Суду України та звільнення його з посади з інших підстав установлюється Регламентом Пленуму Верховного Суду України, що затверджується Пленумом, то порядок достро­кового припинення повноважень Голови Верховного Суду України внаслідок висловлення йому недовіри Пленумом Верховного Суду України визначається виключно цією статтею, регламент Пленуму Верховного Суду України у цьому разі не застосовується.

Для висловлення недовіри Голові Верховного Суду Укра­їни потрібно вмотивоване подання не менш як п'ятої час­тини суддів від складу Пленуму Верховного Суду України, скріпленим їх підписами. З урахуванням того, що до скла­ду Пленуму Верховного Суду України входять усі судді Верховного Суду України, а статтею 39 Закону передбачено, що до Верховного Суду України, очолюваного Головою, входять двадцять суддів Верховного Суду України, ініцію­вати висловлення недовіри Голові Верховного Суду Украї­ни можуть чотири судді.

Зазначені чотири судді для проведення Пленуму Верхов­ного Суду України з питання висловлення недовіри Голові Верховного Суду України створюють організаційний комі­тет та призначають його голову і заступника. Цей органі­заційний комітет у двадцятиденний термін з дня його створення забезпечує підготовку і проведення Пленуму Верховного Суду України з питання висловлення недовіри Голові Верховного Суду України.

Учасники засідання Пленуму Верховного Суду України повідомляються організаційним комітетом про день і час скликання Пленуму Верховного Суду України та про пи­тання, що виноситься на його розгляд, при цьому внесення до порядку денного Пленуму Верховного Суду України інших питань, крім висловлення недовіри Голові Верхов­ного Суду України, забороняється.

На засіданні Пленуму Верховного Суду України з питан­ня висловлення недовіри Голові Верховного Суду України для того, щоб воно було повноважним, повинні бути при­сутніми більше половини суддів від складу Пленуму Верхов­ного Суду України. На засіданні Пленуму Верховного Суду України головує голова організаційного комітету, а в разі його відсутності — заступник голови організаційного ко­мітету, обирається секретар засідання Пленуму Верховно­го Суду України, персональний склад лічильної комісії, а також форми бюлетеня та протоколу голосування, які за­тверджуються відкритим голосуванням.

Голова Верховного Суду України може надати письмові пояснення, які висвітлюються ним або уповноваженою ним особою на засіданні Пленуму Верховного Суду України, його участь у засіданні Пленуму Верховного Суду України не є обов'язковою. Рішення про висловлення недовіри Голо­ві Верховного Суду України приймається шляхом таємно­го голосування більшістю голосів від складу Пленуму Верховного Суду України.

У разі, коли питання про недовіру Голові Верховного Суду України не набрало більшості голосів від складу Пле­нуму, воно не може ініціюватися знову протягом року з дня його розгляду на засіданні Пленуму Верховного Суду України.

Стаття 44. Заступник Голови Верховного Суду України

1. Заступник Голови Верховного Суду України обира­ється на посаду строком на п'ять років та звільняється з посади Пленумом Верховного Суду України більшістю голосів від загального складу Пленуму шляхом таємного голосування.

2. Заступник Голови Верховного Суду України може бути достроково звільнений з посади у порядку, встанов­леному Регламентом Пленуму Верховного Суду України.

3. Заступник Голови Верховного Суду України здійснює адміністративні повноваження, визначені Головою Верхов­ного Суду України, та інформує Пленум Верховного Суду України про свою діяльність.

Заступник Голови Верховного Суду України, як і Голова Верховного Суду України, обирається Пленумом Верхов­ного Суду України шляхом таємного голосування строком на п'ять років, він вважається обраним, якщо за нього по­дано більшість голосів від загального складу Пленуму.

Повноваження заступника Голови Верховного Суду Укра­їни визначаються Головою Верховного Суду України.

Стаття 45. Пленум Верховного Суду України

1. Пленум Верховного Суду України є колегіальним органом, повноваження якого визначаються Конституцією України та цим Законом. До складу Пленуму Верховного Суду України входять усі судді Верховного Суду України.

2. Пленум Верховного Суду України:

   1. обирає на посади та звільняє з посад Голову Верхов­ного Суду України, його заступника у порядку, встановле­ному цим Законом;

   2. призначає на посаду з числа суддів Верховного Суду України за поданням Голови Верховного Суду України та звільняє з посади секретаря Пленуму Верховного Суду України;

   3. заслуховує інформацію Голови Верховного Суду України, заступника Голови Верховного Суду України про їх діяльність;

   4. надає висновки щодо проектів законодавчих актів, які стосуються судової системи та діяльності Верховного Суду України;

   5. приймає рішення про звернення до Конституційного Суду України з питань конституційності законів та інших правових актів, а також щодо офіційного тлумачення Кон­ституції та законів України;

   6. надає висновок про наявність чи відсутність у діяннях, в яких звинувачується Президент України, ознак держав­ної зради або іншого злочину; вносить за зверненням Вер­ховної Ради України письмове подання про неможливість виконання Президентом України своїх повноважень за станом здоров'я;

   7. затверджує Регламент Пленуму Верховного Суду України.

3. Засідання Пленуму Верховного Суду України є повно­важним за умови присутності на ньому не менше двох третин від складу Пленуму, крім випадків, встановлених цим Законом.

4. На засідання Пленуму можуть бути запрошені пред­ставники органів державної влади, наукових установ, громадських організацій, засобів масової інформації та інші особи.

5. Пленум Верховного Суду України скликається Голо­вою Верховного Суду України в разі потреби або на ви­могу не менш як четвертої частини від складу суддів Вер­ховного Суду України, але не рідше одного разу на три місяці. У разі відсутності Голови Верховного Суду України Пленум скликається його заступником. Законом також може бути встановлена інша процедура скликання Пле­нуму Верховного Суду України. Про день і час скликання Пленуму та питання, що виносяться на його розгляд, учас­ники засідання Пленуму повідомляються не пізніш як за десять днів до засідання. У цей же строк надсилаються матеріали щодо питань, які виносяться на розгляд Пленуму.

6. Засідання Пленуму веде Голова Верховного Суду України, а в разі його відсутності — заступник Голови Верховного Суду України відповідно до Регламенту. У ви­падках, встановлених цим Законом, засідання Пленуму веде голова організаційного комітету, створеного для про­ведення Пленуму Верховного Суду України з питання ви­словлення недовіри Голові Верховного Суду України, або його заступник.

7. Порядок роботи Пленуму Верховного Суду України встановлюється цим Законом та прийнятим відповідно до нього Регламентом Пленуму Верховного Суду України.

8. Пленум Верховного Суду України приймає з розгля­нутих питань постанови. Постанови Пленуму Верховного Суду України підписуються головуючим на засіданні Пле­нуму та секретарем Пленуму і публікуються в офіційному друкованому органі Верховного Суду України.

9. Секретар Пленуму Верховного Суду України органі­зовує роботу секретаріату Пленуму, підготовку засідань Пленуму, забезпечує ведення протоколу та контролює ви­конання постанов, прийнятих Пленумом Верховного Суду України.

10. Особливості проведення Пленуму Верховного Суду України з розгляду окремих питань, у тому числі щодо процедури скликання, повноважності засідання, порядку роботи, процедури голосування, порядку прийняття рішень та підписання постанов, прийнятих Пленумом Верховного Суду України, встановлюються законом.

Пленум Верховного Суду України є колегіальним орга­ном, повноваження якого визначаються Конституцією України та Законом України «Про судоустрій і статус суд­дів». До складу Пленуму Верховного Суду України входять всі (тобто двадцять) судді Верховного Суду України.

До прийняття Закону України «Про судоустрій і статус суддів» до складу Пленуму Верховного Суду України вхо­дили також голови вищих спеціалізованих судів та їх пер­ші заступники.

Законом України «Про судоустрій і статус суддів» у зв'язку зі внесеними змінами виключені деякі повноважен­ня Пленуму Верховного Суду України, зокрема тепер Пле­нум Верховного Суду України: не здійснює призначення та звільнення суддів з адміністративних посад у Верховному Суді України; не утворює судових палат Верховного Суду України, не визначає їх кількісний склад; не призначає голів судових палат та їх заступників; не визначає кількіс­ного складу суддів Президії Верховного Суду України та не обирає їх; не заслуховує інформації голів судових палат Верховного Суду України, голів вищих спеціалізованих та апеляційних судів щодо організації роботи судових палат та діяльності відповідних судів; не дає роз'яснення судам загальної юрисдикції з питань застосування законодавства, у разі необхідності не визнає нечинними відповідні роз'яснення вищих спеціалізованих судів.

Засідання Пленуму Верховного Суду України є повно­важним за умови присутності на ньому не менше двох тре­тин складу Пленуму, тобто семи суддів. У засіданні Плену­му Верховного Суду України беруть участь Міністр юстиції України, Генеральний прокурор України або його заступ­ник, на засідання Пленуму можуть бути запрошені пред­ставники органів державної влади, наукових установ, громадських організацій, засобів масової інформації й інші особи. Раніше у засіданні Пленуму Верховного Суду Укра­їни брав участь Голова Вищої ради юстиції, новим Законом це чомусь не передбачено.

Пленум Верховного Суду України скликається за необ­хідністю або на вимогу не менш як п'яти суддів Верховного Суду України, тобто четвертої частини складу Пленуму Верховного Суду України, але не рідше одного разу на три місяці. Роботу секретаріату Пленуму, підготовку засідань Пленуму, забезпечення ведення протоколу та контроль за виконанням постанов, прийнятих Пленумом Верховного Суду України, організовує Секретар Пленуму Верховного Суду України.

Стаття 46. Науково-консультативна рада та офіційний друкований орган Верховного Суду України

1. Науково-консультативна рада утворюється при Вер­ховному Суді України з числа висококваліфікованих фа­хівців у галузі права для попереднього розгляду проектів постанов Пленуму Верховного Суду України стосовно на­дання висновків щодо проектів законодавчих актів та з інших питань діяльності Верховного Суду України, підго­товка яких потребує наукового забезпечення.

2. Порядок організації та діяльності Науково-консуль­тативної ради визначається положенням, що затверджу­ється Пленумом Верховного Суду України.

3. Верховний Суд України має офіційний друкований орган, в якому публікуються матеріали судової практики Верховного Суду України та інших судів загальної юрис­дикції, матеріали з питань організації діяльності судів загальної юрисдикції та інші матеріали.

Для надання наукових висновків із питань діяльності Верховного Суду України при Верховному Суді України діє Науково-консультативна рада. Офіційним друкованим органом Верховного Суду України є «Вісник Верховного Суду України».

Коментованим Законом затвердження положення про Науково-консультативну раду при Верховному Суді Укра­їни віднесено до компетенції Пленуму Верховного Суду України.

РОЗДІЛ III

ПРОФЕСІЙНІ СУДДІ, НАРОДНІ ЗАСІДАТЕЛІ ТА ПРИСЯЖНІ

Глзвз 1

ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ СТАТУСУ СУДДІ

Стаття 47. Незалежність судці

1. Суддя у своїй діяльності щодо здійснення правосуддя є незалежним від будь-якого незаконного впливу, тиску або втручання. Суддя здійснює правосуддя на основі Консти­туції і законів України, керуючись при цьому принципом верховенства права. Втручання в діяльність судді щодо здійснення правосуддя забороняється і тягне за собою від­повідальність, установлену законом.

2. Суддя не зобов'язаний давати жодних пояснень щодо суті справ, які перебувають у його провадженні, крім ви­падків, установлених законом.

3. Суддя має право звернутися з повідомленням про за­грозу його незалежності до Ради суддів України, яка зобов'язана невідкладно перевірити і розглянути таке звернення за участю судді та вжити необхідних заходів для усунення загрози.

4. Незалежність судді забезпечується:

   1. особливим порядком його призначення, обрання, притягнення до відповідальності та звільнення;

   2. недоторканністю та імунітетом судді;

   3. незмінюваністю судді;

   4. порядком здійснення судочинства, визначеним про­цесуальним законом, таємницею ухвалення судового рі­шення;

   5. забороною втручання у здійснення правосуддя;

   6. відповідальністю за неповагу до суду чи судді;

   7. окремим порядком фінансування та організаційного забезпечення діяльності судів, установленим законом;

   8. належним матеріальним та соціальним забезпечен­ням судді;

   9. функціонуванням органів суддівського самовряду­вання;

   10. визначеними законом засобами забезпечення осо­бистої безпеки судді, членів його сім'ї, майна, а також ін­шими засобами їх правового захисту;

   11. правом судді на відставку.

5. Органи державної влади, органи місцевого самовря­дування, їх посадові та службові особи, а також фізичні і юридичні особи та їх об'єднання зобов'язані поважати не­залежність судді і не посягати на неї.

6. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу визначених Конституцією України гарантій незалежності судді.

Суди здійснюють правосуддя самостійно, судді при здій­сненні правосуддя не залежать від будь-якого впливу, ні­кому не підзвітні і підкоряються лише закону. Органи та посадові особи державної влади, органи місцевого само­управління, їх посадові особи, громадяни та їх об'єднання, а також юридичні особи зобов'язані поважати незалежність суддів і не посягати на неї.

Втручання у здійснення правосуддя, вплив на суд або суддів яким би то не було чином, неповага до суду чи суддів, збирання, зберігання, використання та поширення інфор­мації усно, письмово або в інший спосіб з метою завдати шкоди їх авторитету чи вплинути на неупередженість суду забороняється і тягне передбачену законом відповідаль­ність.

Професійні судді та залучені у визначених законом ви­падках для здійснення правосуддя представники народу є носіями судової влади в Україні, які здійснюють правосуд­дя незалежно від законодавчої та виконавчої влади. Судді є посадовими особами судової влади, які згідно з Конститу­цією і законами України наділені повноваженнями здій­снювати правосуддя і виконувати свої обов'язки на про­фесійній основі в Конституційному Суді України та судах загальної юрисдикції.

При здійсненні правосуддя судді повинні затверджувати гарантовану Конституцією та законами України незалеж­ність і самостійність судів, підвищувати авторитет судової влади, забезпечувати обов'язковість судових рішень шля­хом справедливого, неупередженого і своєчасного розгляду та вирішення судових справ, дотримуватися присяги судді, вживати заходів належного правового реагування на факти тиску на них, втручання в судову діяльність і на інші проти­правні посягання на правосуддя.

За наявності підстав уважати, що відбувається посяган­ня на незалежність судді щодо неупередженого вирішення судових справ, суддя повинен вжити заходів для припинен­

ня такого посягання та притягнення винних осіб до вста­новленої законом відповідальності.

Ураховуючи, що незалежність суддів є основною перед­умовою їх об'єктивності та неупередженості, суддя при здійсненні правосуддя підкоряється лише закону і нікому не підзвітний. Суддям забезпечується свобода неупередже- ного вирішення судових справ відповідно до їх внутрішньо­го переконання, яке ґрунтується на вимогах закону. Рішен­ня в судовій справі має ґрунтуватися на всебічному, повно­му і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи, під час якого не може надаватися перевага правовій позиції будь- кого з учасників судового процесу, в тому числі прокурорів, захисників, представників юридичних чи фізичних осіб, тобто, як говорив відомий російський адвокат К.Ф. Харту- ларі: «Хтось справедливо зауважив, що уваги і довіри суд­ді гідний виключно той, хто користується словом для ви­раження думки, а думкою для служіння істині» (Хартула- ри К.Ф. Дело Маргариты Жюжан // Судебные речи известных русских юристов. Составитель Е. М. Ворожей- кин. — М.: Гос. изд-во юрид. лит. 1958. — С. 767).

Незалежність суддів при розгляді конкретних судових справ має забезпечуватися і в самому суді. У зв'язку з цим є неприпустимими: непроцесуальний вплив на суддю з боку інших суддів, у тому числі тих, що обіймають адміністра­тивні посади в судах; установлення контролю за здійснен­ням судочинства суддею, виклик його до вищестоящих судів і вимога звітів або пояснень про розгляд конкретних справ; витребування від судді будь-якої інформації чи до­відок про хід та перспективи розгляду справи, іншої інфор­мації, яка може надаватися лише сторонам у справі й іншим особам, визначеним процесуальним законодавством, а та­кож відомостей, які становлять таємницю нарадчої кімна­ти; прийняття суддею від будь-яких осіб та розгляд ним заяв, скарг, інших документів поза встановленим законом процесуальним порядком.

І

Положення частини другої статті 126 Конституції Укра­їни про те, що вплив на суддів у будь-який спосіб забороня­ється, означає заборону будь-яких дій з боку державних органів, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб, установ, організацій, громадян та їх об'єднань, юридичних осіб стосовно суддів незалежно від форми їх прояву з метою перешкодити виконанню суддями професійних обов'язків або схилити їх до винесення не­правосудного рішення. Заборона впливу на суддів будь-

яким способом поширюється на весь час перебування їх на посаді судді.

Під втручанням у діяльність судових органів слід розу­міти вплив на суддю в будь-якій формі (прохання, вимога, вказівка, погроза, підкуп, насильство, критика судді в за­собах масової інформації тощо) з боку будь-якої особи з метою схилити його до здійснення або невчинення певних процесуальних дій або прийняття певного судового рішен­ня. При цьому не має значення, за допомогою яких засобів, на якій стадії процесу та в діяльність суду якої інстанції здійснюється втручання.

Такий стан речей не є чимось новим, оскільки при розгля­ді конкретної кримінальної справи в 1890 році було зазначено: « Немає нічого гіршого для правосуддя, коли судовому рішен­ню справи передує обговорення його думкою громадською, яка, незаслужено носячи цю гучну кличку, зводиться у нас за звичаєм до думки окремих осіб. Ці самозвані судді, які стоять за тридев'ять земель від справи, які не знають її по­дробиць, а часто — і самої її суті, часто-густо бувають украй необачні й помилкові у своїх поспішних висновках, які, між тим, нерідко залишаються, на жаль, не без впливу і на справж­ніх суддів» (Холев Н.И. Дело Максименко // Судебные речи известных русских юристов. Составитель Е. М. Ворожей- кин. — М.: Гос. изд-во юрид. лит., 1958. — С. 826).

Згідно із Законом України «Про забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві» (ВВР, 1994, № 11, ст. 51) безпека учасників кримінального судо­чинства є важливим засобом запобігання втручанню у здійснення правосуддя. У зв'язку з цим суди в кожному конкретному випадку виявлення спроб вплинути на цих осіб повинні вживати заходів до захисту їх життя, здоров'я, житла та майна. Якщо є дані, які свідчать про перешко­джання явці свідка, потерпілого, експерта до суду або при­мушування їх до відмови від давання показань або виснов­ку, до дачі завідомо неправдивих показань чи висновку шляхом погрози вбивством, насильством, знищенням їх­нього майна або майна їх близьких родичів або розголо­шення відомостей, які ганьблять їх, про підкуп із тією ж метою свідка, потерпілого або експерта, а також про загро­зу здійснити зазначені дії з помсти за раніше надані пока­зання чи висновок, суд має вжити заходів щодо притягнен­ня винних у цьому осіб до кримінальної відповідальності.

У кожному разі, коли буде встановлено, що особа вчи­нила умисні дії, що свідчать про неповагу до суду, необ­хідно вирішувати питання про притягнення винних до відповідальності за статтею 185-3 Кодексу України про адміністративні правопорушення (ВВР, додаток до № 51, ст. 1123).

Неповага до суду може полягати у злісному ухиленні від явки в суд свідка, потерпілого, позивача, відповідача, у не­покорі зазначених осіб та інших громадян розпорядженням головуючого, порушенні порядку під час судового засідання, а також у вчиненні будь-яких інших дій, які свідчать про явну неповагу до суду або встановлених у суді правил.

Пункт 2 резолютивної частини Рішення Конституцій­ного Суду України від 11 жовтня 2005 року № 8-рп/2005 установив, що гарантований досягнутий рівень незалеж­ності суддів, а тому забороняється при прийнятті нових законів та інших нормативних актів, внесенні змін до них скасовувати чи звужувати існуючі гарантії незалежності суддів, у тому числі заходи їх правового захисту, матері­ального і соціального забезпечення.

З огляду на зазначене, не зайвим буде згадати про стан­дарти незалежності судової влади, закріплені в міжнарод­них правових документах.

Так, пунктом 10 Основних принципів незалежності су­дових органів, затверджених резолюціями 40/32 та 40/146 Генеральної Асамблеї ООН від 29 листопада і 13 грудня 1985 року, незалежність судових органів гарантується державою й закріплюється в Конституції та законодавстві держави. Всі державні й інші установи зобов'язані поважати неза­лежність судових органів і дотримуватися її.

На продовження цього питання наведемо фрагмент ви­сновку Консультативної ради європейських суддів щодо стандартів незалежності судових органів і незмінності суд­дів, яка зазначила: «Незалежність суддів має існувати як стосовно суспільства в цілому, так і щодо конкретних сторін у будь-якій суперечці, за якою судді повинні винести своє рішення. Судова влада забезпечує відповідальність урядів та органів державного управління за їх діяльність, а також щодо законодавчої гілки влади, судова влада бере участь у процесі виконання належним чином прийнятих законів, а також у більшій чи меншій мірі в тому, щоб забезпечити відповідність цих законів усім положенням Конституції або міжнародним правовим актам. Для виконання своєї ролі у зазначених сферах судова влада має бути незалежною щодо цих органів, що включає в себе свободу від недоцільних зв'язків із цими органами і впливу з їхнього боку. Таким чином, незалежність використовується як гарантія неупе­редженості. Зрозуміло, що це впливає майже на всі аспекти кар'єри судді: від його підготовки до призначення, підви­щення у посаді або застосування дисциплінарних заходів».

Згідно з пунктом «с» Рекомендації № И (94) 12 «Неза­лежність, дієвість та роль суддів», схваленої Комітетом міністрів Ради Європи 13 жовтня 1994 року, всі рішення щодо професійної кар'єри суддів повинні мати в основі об'єктивні критерії; як обрання, так і кар'єра суддів повин­ні базуватися на заслугах, з урахуванням їх кваліфікації, чеснот, здібностей та результатів їхньої роботи. Орган, який є уповноваженим приймати рішення щодо обрання та кар'єри суддів, повинен бути незалежним від уряду та адміністративних органів. Для гарантії незалежності цьо­го органу мають бути запроваджені такі положення, як, наприклад, нагляд за тим, щоб його члени призначалися судовою владою і щоб орган самостійно приймав рішення про власні правила процедури. Однак, якщо Конституція, законодавство чи традиції дозволяють урядові брати участь у призначенні суддів, то необхідні гарантії того, щоб на такі процедури призначення не впливали інші мотиви, окрім тих, що пов'язані з викладеними об'єктивними кри­теріями.

Таким чином, забезпечення незалежності судді полягає у створенні таких умов, при яких суддя може здійснювати правосуддя без стороннього втручання, підкорюючись тіль­ки закону.

Незалежність судді й незалежність суду тісно пов'язані між собою поняття й не можуть існувати окремо один від одного: у залежному суді не можуть бути незалежними судді, й навпаки.

Це фундаментальне поняття зафіксоване у статті 129 Конституції України, згідно з якою судді при здійсненні правосуддя незалежні й підкоряються лише закону.

Гарантії незалежності суддів в Україні досить детально перелічені в частині четвертій коментованої статті Закону. При цьому звертає на себе увагу те, що в порівнянні з За­коном України «Про судоустрій України» та Законом України «Про статус суддів», які діяли раніше, перелік таких гарантій розширений, наприклад, шляхом законо­давчого встановлення забезпечення визначеними законом засобами особистої безпеки судді, членів його сім'ї, майна, а також іншими засобами їх правового захисту. Незалеж­ність судді тісно пов'язана з його неупередженістю, яка полягає в його здатності розглянути справу строго відпо­відно до закону й постановити обґрунтоване й законне су­дове рішення, тобто суддя, як і суд, не повинен бути пов'язаний доводами дізнання та попереднього слідства, політичними й економічними поглядами суспільства.

Виходячи з того, що незалежність суддів є основною передумовою їх об'єктивності та неупередженості, суддя при здійсненні правосуддя має бути незалежним від пред­ставників влади, юридичних чи фізичних осіб, а також від правової позиції учасників судового процесу.

Стаття 48. Недоторканність судді

1. Суддя є недоторканним. Суддя не може бути без згоди Верховної Ради України затриманий чи заарештований до винесення судом обвинувального вироку.

2. Суддя, затриманий за підозрою у вчиненні діяння, за яке встановлена кримінальна чи адміністративна відпо­відальність, повинен бути негайно звільнений після з'ясу­вання його особи. Суддя не може бути підданий приводу чи примусово доставлений до будь-якого органу чи установи, крім суду.

3. Кримінальна справа щодо судді може бути порушена лише Генеральним прокурором України або його заступ­ником.

4. Відсторонення судді від посади у зв'язку з притягнен­ням до кримінальної відповідальності здійснюється Вищою кваліфікаційною комісією суддів України на підставі вмо­тивованої постанови Генерального прокурора України.

5. Проникнення в житло або інше володіння судді чи його службове приміщення, особистий чи службовий транспорт, проведення там огляду, обшуку чи виїмки, прослуховуван- ня його телефонних розмов, особистий обшук судді, а так само огляд, виїмка його кореспонденції, речей і документів можуть провадитися лише за судовим рішенням.

6. Підсудність справи щодо обвинувачення судді у вчи­ненні злочину визначається Головою Верховного Суду України. Справа не може розглядатися тим судом, у якому обвинувачений обіймає чи обіймав посаду судді.

7. За шкоду, завдану судом, відповідає держава на під­ставах та в порядку, встановлених законом.

Недоторканність суддів до прийняття Закону України « Про судоустрій і статус суддів » була гарантована статтею 13

Закону України «Про статус суддів», яка передбачала ряд заходів, що мали забезпечити цю недоторканність.

Недоторканність судді була поширена на його житло, службове приміщення, транспорт і засоби зв'язку, корес­понденцію, належне йому майно й документи.

У Законі України «Про судоустрій і статус суддів» за­значені положення більш розширені й викладені більш детально, зокрема передбачено, що проникнення в житло або інше володіння судді чи його службове приміщення, особистий чи службовий транспорт, проведення там огляду, обшуку чи виїмки, прослуховування його телефонних роз­мов, особистий обшук судді, а так само огляд, виїмка його кореспонденції, речей і документів можуть провадитися лише за судовим рішенням.

Залишені в законі норми про те, що суддя не може бути без згоди Верховної Ради України затриманий чи заарешто­ваний до винесення судом обвинувального вироку, суддя не може бути підданий приводу чи примусово доставлений до будь-якого органу чи установи, крім суду. Суддя, затри­маний за підозрою у вчиненні діяння, за яке встановлена кримінальна чи адміністративна відповідальність, повинен бути негайно звільнений після з'ясування його особи.

Важливою гарантією недоторканності суддів є введення в Закон норми про те, що кримінальна справа щодо судді може бути порушена лише Генеральним прокурором Укра­їни або його заступником.

Стаття 49. Відповідальність за неповагу до суду чи судді

1. Прояв неповаги до суду чи судді з боку осіб, які є учас­никами процесу або присутні в судовому засіданні, тягне за собою відповідальність, установлену законом.

Частиною 3 статті 6 цього Закону майже повністю пере­лічено види проявів неповаги до суду та передбачено, що втручання у здійснення правосуддя, вплив на суд або суддів у будь-який спосіб, неповага до суду чи суддів, збирання, зберігання, використання і поширення інформації усно, письмово або в інший спосіб з метою завдання шкоди авто­ритету суддів чи впливу на безсторонність суду забороня­ється і тягне за собою відповідальність, установлену зако­ном.

Стаття 50. Посвідчення судді

1. Судді, голови судів та їх заступники, судді у відставці, народні засідателі та присяжні мають посвідчення, зразки яких затверджуються Радою суддів України.

2. Посвідчення судді, голови суду, заступника голови суду, судді у відставці підписує керівник органу, який його призначив чи обрав на посаду.

3. Посвідчення Голови Верховного Суду України, його заступника підписує секретар Пленуму Верховного Суду України.

4. Посвідчення народних засідателів, присяжних під­писує голова суду, в якому народний засідатель, присяжний здійснює правосуддя.

5. Вручення посвідчення здійснює особа, яка його під­писала, або за її дорученням інша особа.

Зразки посвідчень суддів, голів судів та їх заступників, суддів у відставці, народних засідателів та присяжних за­тверджуються Радою суддів України.

Вручаються посвідчення особою, яка їх підписала, або за її дорученням іншою особою:

• судді, голові суду, заступнику голови суду, судді у відставці — керівником органу, який його призначив чи обрав на посаду:

• Голові Верховного Суду України, його заступнику — секретарем Пленуму Верховного Суду України;

• народним засідателям і присяжним — голова суду, в якому народний засідатель, присяжний здійснює право­суддя.

Не зовсім зрозуміло, чому таке важливе повноваження не відображене в статтях Закону, які регламентують повно­важення голів судів.