9. Концепція "осьового часу"

Цікава концепція, що дає змогу цілісно уявити світову куль­туру та її своєрідність у різних народів і на різних етапах історичного розвитку, була запропонована німецьким філософом-екзистенціалістом Карлом Ясперсом (1 883-1 969 pp.). У багатьох випадках, погодившись з ідеями теорії локальних цивілізацій, він водночас намагався, як і Г. Гегель, зберегти ідею єдності світової історії та культури. Однак, на відміну від нього, К. Ясперс сприймав те, що створює витоки й мету історії, як таємницю, шукав "вісь" світової історії не в Західній Європі, а в усіх трьох культурних центрах: у Китаї, Індії та на Заході (до якого належать, насамперед, власне Захід в особі греків і Близький Схід). "Осьовий час" культури (між VIII та II століттями до Р. X.), за К. Ясперсом, - це нібито "центр" історії. До того ж розвиток людини, суспільства й культури відбувався локально. Після цього відкрилася можливість універсального, єдиного розвитку людства.

Така можливість і досі не реалізована, хоча в межах захід­ноєвропейського культурного розвитку (на його останньому історичному етапі у новий час) завдяки науці та техніці були створені емпіричні умови для такої реалізації. Проте все буде залежати від людини, від її можливостей і бажань вирішити ті проблеми, що прийшли в світ разом з наукою та технікою.

10. Суть ігрової концепції

Культурологічна думка розглядає гру як базу виникнення та функціонування культури. У межах цієї концепції гра ви­знається культурною універсалією.

Голландський історик Йоганн Гейзинг у книзі "Homo ludens" розглядає гру як спонтанну, самодостатню, не орієнто­вану на досягнення практичної мети діяльність. Вона є джерелом, внутрішнім змістом і рушійною силою культури. Культуротворчий потенціал гри Й. Гейзинг пов'язує з продуктивністю люд­ської уяви: перш ніж створити щось матеріальне, людина має продумати .цей процес. Культура виникає у формі гри, вона первісно розігрується. Однак, зазначає автор, у сучасному світі гра, сповнена естетичних і творчих елементів, перетворюється на сурогат ігрової діяльності - спорт.

Іспанський філософ Хосе Ортега-і-Гассет (1 883-1 955 pp.) у праці "Дегуманізація мистецтва" тлумачить гру як засіб спасіння культури від "повстання мас". Гра в його концепції протиставляється буденності, утилітаризму буття натовпу. Життя еліти (носія культуротворчості) він зосереджує саме у сфері ігрової діяльності.

11. Структуралістська концепція

Структуралістська концепція виникла внаслідок поширення методів сучасного мовознавства та семіотики. Структуралізм формувався як антитеза екзистенціальній спрямованості культуро­логії. Структуралізм базується на таких уявленнях: культура є сукупністю знакових систем і культурних текстів; існують неусвідомлені універсальні інваріантні психічні структури, що визначають реакцію людини на оточення; культурна динаміка визнається як рух не власне цих структур, а їхніх конфігурацій.

Естонський учений Юрій Лотман застосовував методи вивчення мови для дослідження творів мистецтва як знако­вих систем. Він зміг реалізувати пізнавальні можливості семіотичного підходу через тлумачення значень і смислів низки культурних феноменів за допомогою їхньої внутрішньої будови та зв'язку із соціокультурним контекстом існування.

Французький філософ Жак Дерріда є визнаним засновни­ком постструктуралізму. Йому належить ідея універсального прийому освоєння культурного тексту - деконструкція-реконструкція. Деконструкція проголошує естетику хаосу: артефакти культури трактуються як метафори, що набувають сенсу в грі зміщених значень. Відповідно, сенс культури вбача­ється не в раціональній упорядкованості, а в невпорядковано­сті хаосу. Тож і реальна дійсність, на його думку, - це ще один культурний текст.

Методологія структуралізму завдяки абсолютизації форма­лізованих структур позбавляє культурологічний аналіз звернен­ня до суб'єктної природи людини, проте реабілітує можливості об'єктивного пізнання у сфері культурології.