Визволення України від німецької окупації

Перемога під Сталінградом у лютому 1943 р. і розгром , німецьких військ у Курській битві в серпні 1943 р. створи­ли необхідні передумови для наступу Червоної армії по всьому фронту. Відкрилася можливість для оволодіння Ліво­бережною Україною, форсування Дніпра і створення стра­тегічних плацдармів у Правобережжі. Забезпечивши чисельну перевагу над ворогом, радянські війська просувалися на захід, витісняючи нацистських загарбників з України. У результаті успішної Чернігівсько-Прип'ятської опе-рації, що почалася в серпні 1943 р., частини і з'єднання Центрального фронту прорвали сильну оборону ворога і в ніч на 9 вересня форсували Десну. До 14 вересня вони зайняли понад 100 населених пунктів. 15 вересня взяли Ніжин — останній великий укріплений пункт противника на київ­ському напрямку. Великих успіхів досяглі й війська Воронезького фронту, які до 20 вересня вигнали противника з 800 населених пунктів північних областей України. Пораз­ки німецьких військ змусили Гітлера прибути із ставки в Східній Прусії у Вінницю. Фашистське командування роз­робило плани стабілізації ситуації, але вони потерпіли крах. 21 вересня буловзято Чернігів і відкрито шлях до Дніпра. Протягом вересня 1943 р. Харківську, Сумську, Чернігів­ську, Полтавську області та лівобережні райони Київщини очистили від гітлерівців.

Німецьким військам не вдалося втримати й Донбас, не виправдав їхніх сподівань могутній Міуський рубіж. Наступальну операцію для оволодіння Донбасом війська Південного і Південно-Західного фронтів почали 13 серпня. Вона тривала до 23 вересня 1943 р., в її ході гітлерівські війська були вигнані з Горлівки, Макіївки, а 8 вересня з міста Сталіне (тепер Донецьк). Частини Південно-Західного фронту вийшли до Дніпра. Тоді ж розгорнувся наступ у напрямку Запоріжжя і Дніпропетровська. За вміле керівництво бойовими діями при штурмі Запоріжжя (його зайняли 14 жовтня) групу командирів нагородили орденом Богдана Хмельницкого заснованим в жовтні 194 р. Війська ж Південного фронту прорвали німецьку оборону на річці Молочна і «закрили» в Криму 200-тисячну 17-ту армію.

Вранщ 3 листопада 1943 р. несподівано для німецьких військ частини колишнього Воронезького, а тоді 1-го Україн­ського фронтів почали рішучий наступ на Київ. 6 листопа­да о 4 годині ранку вони увійшли в столицю України.

У 1944 р. було проведено ряд операцій, котрі дали змогу чотирьом Українським фронтам розгромити угруповання німецьких військ «Південь» і групу «А», зайняли всю Украї­ну і Крим. Так, у результаті успішної Житомирсько-Бердичівської опрації війська 1-го Українського фронту до сере дини січня 1944 р. майже повністю очистили від німецьких військ Житомирську, частково Київську, Вінницьку і Ровен-ську (тепер Рівненську) області. Війська 2-го Українського фронту під час Кіровоградської операції не тільки відкинули ворога від Дніпра, а й створили загрозу Корсунь-Шев­ченківській груш німецьких військ, оточеній 28 січня 1944 р. 17 лютого вона перестала існувати. Одночасно з Корсунь-Шевченківською операцією праве крило 1-го Українського фронту провело Рівненсько-Луцьку операцію, після чого радянські війська вийшли з болотисто-лісової місцевості на оперативний простір. У березні 1944 р. на величезному фронті від Луцька до гирла Дніпра майже одночасно поча­ли наступ три Українських фронти. За час з 4 до 17 квітня 1944 р. війська пройшли до 350 км, оволодівши Вінницею, Проскуровом (тепер Хмельницький), Тернополем і Чернів­цями. Окремі частини 25 березня 1944 р. вийшли на державний кордон з Румунією. Усшшно розвивався наступ радянських військ на півдні України. 13 березня вони взяли Херсон, 28 березня— Миколаїв, 10 квітня — Одесу, 12 трав­ня повністю зайняли Крим,

10 червня 1944 р. почалася літня кампанія радянських військ. Наступаючи на захід, 17 липня передові частини перейшли кордон СРСР і вступили на територію Польщі. Після розгрому оточених німецьких військ під Бродами радянські частини 27 липня ввійшли у Львів і в Станіслав (тепер Івано-Франківськ). Гітлерівське командування по­спішно відводило війська до Карпат. У результаті Карпат­сько-Ужгородської операції гітлеревців за територіюУкраіни

Прихід на західноукраїнські землі радянських військ поставив перед керівництвом УПА складне питання — продовжувати боротьбу з більшовицьким режимом чи капі­тулювати? Провід ОУН—УПА вирішив продовжувати боротьбу. Після того, як лінія фронту відкотилася на захід,за межі України, УПА провела ряд акцій, щоб перешкодити мобілізації не допустити нових депортацій, припинити ре­пресії проти греко-католицької церкви. Ці акції були спрямовані проти загонів НКВС, членів більшовицької партії і тих, хто співробітничав з радянським режимом. Навіть після остаточного завершення другої світової війни більшовицький режим ще довго не міг контролювати великі території західноукраїнських земель. Це протистояння обійшлося Україні у величезну кількість людських жертв.

Боротьба українського народу проти окупантів надихала на розгортання в інших країнах Європи патріотичного руху Опору, в якому брали участь і українці. Зокрема, героєм руху Опору Франції став вінничанин Василь Порик. Його група, яка згодом переросла у загін, починаючи з 1943р. пускала під укіс німецькі поїзди. Під час диверсійної опе­рації тяжко поранений Порик потрапив у полон. Його ка­тували, та незадовго до страти він викликав у камеру охо­ронника, вбив його і втік до партизанів. За голову Порика фашисти обіцяли винагороду 1 млн марок. У липні 1944р. його схопили знову і розстріляли. На території Бельгії подвигами у боротьбі з ворогом прославився черкащанин Василь Кучеренко (Метеор). Не раз, переодягнувшись у робіт­ника чи священика, а то й у німецьку військову форму, розвідник діставав дані про плани ворога, чим забезпечував успіх партизанських операцій.

У квітні 1945 р. Червона армія почала штурм фашистського лігва-Берліна. 8 травня 1945 р. нацистська Нїмеччина капітулювала, а 9 травня було відзначено день Перемоги.

Восени того самого року радянські війська розгромили й далекосхідного агресора — Японію, яка 2 вересня також змушена була капітулювати. Так закінчилася друга світо­ва війна.

Участь українців у ній визначається тим, що вони змушені були вибирати один із трьох варіантів: боротьба в лавах Української Повстанської Армії на два фронти, бо­ротьба проти більшовицького тоталітаризму разом з німця­ми, боротьба проти німців на боці більшовицьких військ.

Найбільше українців воювало проти німецьких окупантів на боці більшовицької Москви: одні — в рядах Червоної армії, інші — у червоних партизанах. Проте не можна забу­вати про тих українських вояків, які брали- участь у бойо­вих діях, але під іншими прапорами. Оцінюючи терпіння і мужність у часи воєнного лихоліття червоноармійців, не можна ігнорувати заслуги вояків Української Повстанської Армії та Української Національної Армії, інших україн­ських патріотів.

ЛЕКЦІЯ 15, 16, 17

УКРАЇНА ПЕРЕД ЗАГРОЗОЮ ВТРАТИ

НАЦІОНАЛЬНОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ (1946-1991 рр.)

(6 год.)

П Л А Н