3. Умови розвитку українського народу на Буковині та в Бессарабії.

З середини листопада 1918 р. Румунія окупувала Буковину, ще раніше — Басарабію (проти окупації якої відбулися протирумунські виступи: Хотинське повстання 1919 р. й Татарбунарське повстання 1924 р.) і частину Мармарощини — Сигітщину. У складі Румунії перебувало близько 1 мільйона 300 тисяч українців. Національно-культурну діяльність укра­їнці проводили тільки на Буковині.

Найбільшого національного переслідування зазнали буковинці. Для залякування населення румуни тримали на Буковині до 1928 р. стан облоги, під час якої панував поліційний режим. Для румунізації шкільництва запроваджено закон від 26 липня 1924р., на підстава якого українців трактовано за румунів, що „забули свою рідну мову”. Цілковита румунізація всіх ви­дів шкільництва була завершена в 1927 р. Від самого початку в Чернівецькому Університеті закрито всі катедри з українською мовою. Румуни ліквідували більшість довоєнних українських організацій. Спершу вся українська преса була заборонена. Румунізаційну політику проводили також на відтинку Православної Церкви.

Деяке послаблення гніту настало в 1027 р. Українці присту­пили до заснування Української Національної Партії (УНП) під проводом Володимира Залозецького, що була до 1940 р. єдиною легальною українською партією в Румунії. Однак діяла вона тільки на Буковині. УНП боронила з мінімальними можливостями українців у румунському парламенті та перед Лігою Націй, зберігаючи свою лояльність до Румунії. Серед діячів УНП: Юрій Сербинюк, Антін Лукашевич, Василь Дутчак.

Культурно-громадську діяльність проводили студентські товариства „Чорноморе”, „Запороже”, товариство „Кобзар”, „Жіноча Громада”, спортивне товариства „Довбуш” та інші. Протягом цього дещо ліберальнішого часу появилися тижне­вики „Рідний Край”, „Рада” — офіційний орган УНП за редакцією Юрія Сербинюка: єдиний український щоденник „Час” (1928—1940 рр.) за редакцією Льва Когута.

У 1930-х рр. на Буковині постає націоналістичний рух, який охоплює молодь і студентство (спортивне товариство „Мазе­па”, студентське товариство „Залізняк”) та знаходить відгук також серед селянства. Націоналісти видають журнал „Самос­тійна Думка” (1931—1937) і тижневик „Самостійність” (1934—1937). Серед діячів цього руху: Іван Григорович, Орест Зибачинський, Денис Квітковський. У 1937 р. на Буковині від­булися два політичні процеси над українськими націоналіста­ми, яких військовий суд звинувачував у революційній діяль­ності та в заперечуванні румунської влади над українськими землями. Після цих процесів всякі прояви українського політичного життя переслідують, а з 1938 р. Румунія перетворюється на авторитарну державу, в якій запанувала диктатура короля Кароля II.

4. Карпатська Україна.

Офіційно вважалося, що Закарпаття добровільно увійшло до складу Чехо-Словаччини, і йому формально забезпечу­вано внутрішню автономію. Офіційною назвою окремого ад­міністративного краю до 1928 р. була „Підкарпатська Русь”. На чолі краю стояв губернатор: Григорій Жаткович (1919— 1921), Антін Бескид (1923—1933); останній проводив русофільську політику. На Закарпатті йшла боротьба між народовецьким і русофільським таборами. Перший очолювали о. Августин Волошин, брати Михайло і Юлій Бращайки, які заснували „Просвіту”, кооперативи, часописи і вели боротьбу з русофілами, згуртованими в „Обществі Духновича”. Останніх підтримували чехи, які боролися за централізацію країни.

З 1928 р. Чехо-Словаччину поділено на адміністративні краї, і Закарпаття стає „Підкарпатським Краєм” на чолі з кра­йовим президентом, що мав всю повноту влади (губернатор тільки символізував „автономно”). При парламентських виборах, крім народовецько-української і русофільської груп, виступала також комуністична партія. Кожний табір мав своїх послів і сенаторів. У 1930-х рр. зміцнів український табір. Українська „Учительська Громада” перебрала керівництво шкільництвом, Михайло Бращайко почав з 1937 р. видавати тижневик „Українське Слово”. Чехи ж штучно підтримували русофільство. Але на виборах 1935 р. число голосів за українських кандидатів було значно більшим, ніж на попередніх виборах. Серед послів вибрано Юліана Ревая. Від середини 1930-х рр. під впливом націоналістичного руху закарпатці вимагали здійснення автономії. Однак чеський уряд, незва­жаючи па трудність міжнародної ситуації, зволікав з її реаліза­цією, вимагаючи, щоб українці об’єдналися з русофілами.

Після Мюнхенського договору чотирьох держав (21 трав­ня 1938 р.) під впливом міжнародних подій і внутрішнім тиском українців Прага дозволяє 8 жовтня 1938 р. створення автономного уряду на чолі з Андрієм Бродієм, а з 26 жовтня 1938 р. головою уряду стає Августин Волошин. Українці робили зусилля для побудови карпатсько-української держави у феде­ративному зв’язку з чехами і словаками. Празький парламент схвалив її конституційним законом 22 жовтня 1938 р., тоді коли русофіли підтримували угорські плани захоплення Закарпаття. Після Віденського арбітражу 2 листопада 1938 р. південну частину Закарпаття (Ужгород, Мукачеве і Берегове) приєднано до Угорщини, а столицю Карпатської України перенесено до Хусту. Попри цю втрату українці з великим ентузіазмом взялися за розбудову Закарпаття. В організації політичного і культурного життя закарпатцям допомагали втікачі з Галичини, Буковини; матеріальну допомогу подава­ла заокеанська еміграція. Великий внесок у розбудову Кар­патської України внесла ОУН. Вибори до сейму Карпатської України 18 лютого 1939 р. засвідчили значну перемогу Укра­їнського Національного Об’єднання, яке отримало 86,1 від­сотка голосів. Проти постання української держави на Закар­патті рішуче виступали Угорщина і Польща. Дійшло також до зіткнення військових частин Карпатської Січі з чеськими від­ділами генерала Льва Прхала. Коли в Хусті зібрався сейм Карпатської України, який 15 березня 1939 р. проголосив її самостійність, прийняв конституцію і обрав Августина Волошина президентом держави, угорські війська, з дозволу Адольфа Гітлера, почали окупацію Карпатської України. Незважаю­чи на запеклий опір Карпатської Січі, угорці окупували Закарпаття, а президент і частина уряду па чолі з прем’єром Юліаном Реваєм виїхали через Румунію на еміграцію.

Лекція 14

Україна в роки другої світової війни (1939-1945)

План.